Виробнича травма та критерії її оцінки

Автор: Пользователь скрыл имя, 13 Сентября 2013 в 15:10, контрольная работа

Описание работы

Нещасний випадок – випадок з людиною внаслідок непередбаченого збігу обставин та умов, за котрих завдається шкода здоров'ю або настає смерть потерпілого. Нещасний випадок на виробництві пов'язується з дією на працівника небезпечного виробничого фактора.

Содержание

1.Виробнича травма та критерії її оцінки
2. Основи пожежної безпеки
3. Висновки
4. Список використаних джерел

Работа содержит 1 файл

охорона праці в галузі..docx

— 50.93 Кб (Скачать)

Існують два способи гасіння  пожеж: фізичний та хімічний.

До фізичних способів припинення горіння відносяться:

охолодження зони горіння  або горючих речовин;

розбавлення реагуючих речовин  в зоні горіння негорючими речовинами;

ізоляція реагуючих речовин  від зони горіння.

 

Хімічний спосіб припинення пожежі – це хімічне гальмування  реакції горіння. До основних засобів  гасіння пожежі (з допомогою яких здійснюється той чи інший спосіб припинення горіння) відносяться:

вода (у вигляді струменя або у розпиленому стані);

інертні гази (вуглекислий  газ, азот);

піни хімічні та повітряно-механічні;

порошкові суміші;

покривала з брезенту та азбесту.

Вибір тих чи інших способів та засобів гасіння пожеж визначається в кожному конкретному випадку  залежно від стадії розвитку пожежі, масштабів загорянь, особливостей горіння  речовин та матеріалів.

Вода - найбільш дешева та поширена вогнегасна речовина. Це пояснюється:

великою теплоємністю (теплота  пароутворення 539 кал/г);

високою термічною стійкістю (розкладається при температурі  вище 1700°С);

значним збільшенням об’єму при пароутворенні (1л води при  випаровуванні утворює більше 1700л  пари);

охолоджує зону горіння.

Воду застосовують у вигляді  потужних струменів і як пару. Струменем  води збивають полум’я і одночасно  охолоджують поверхню. Струменем  води гасять тверді спалимі речовини; дощем і водяним пилом –  тверді, волокнисті сипучі речовини, а  також легкозаймисті та спалимі  рідини (спирт, трансформаторна олія, тощо). Водяна пара застосовується для  гасіння пожеж у приміщеннях  об’ємом до 500 м3 невеликих загорянь на відкритих установках.

Промислові підприємства мають зовнішнє і внутрішнє протипожежне водопостачання. Необхідний тиск води створюється стаціонарними пожежними  помпами, котрі забезпечують подання  компактних струменів на висоту не менше 10 м або рухомими пожежними  помпами і мотопомпами, що забирають  воду із гідрантів. Внутрішній протипожежний водогін обладнується пожежними кранами, які встановлюються на висоті 1,35 м від підлоги всередині приміщень біля виходів, у коридорах, на сходах. Кожний пожежний кран споряджається прогумованим рукавом та пожежним стволом.

 

Для гасіння пожеж всередині  будівель, крім пожежних кранів встановлюються автоматично діючі спринклерні  або дренчерні установки. Спринклерна  установка водяної системи являє  собою розгалужену мережу труб під  стелею зі спринклерними головками (розбризкувачами), які закриті легкоплавкими  замками, що розраховані на спрацювання  при температурі 72, 93, 141, 182 °С. Установки  мають контрольно-сигнальний клапан, який пропускає воду в спринклерну  мережу, при цьому одночасно подає  звуковий сигнал, контролює тиск води до і після клапану.

Дренчерні установки обладнуються розбризкуючими головками, які постійно відкриті. Вода подається в дренчерну  систему вручну або автоматично  при спрацюванні пожежних давачів, які відкривають клапан групової дії.

Інертні гази (вуглекислота, азот, аргон, ін.) особливо доцільно застосовувати  тоді, коли застосування води може викликати  вибух або поширення горіння, або ж пошкодження апаратури, обладнання, цінностей.

Вуглекислота виконує  дві функції: охолоджуючу та ізолюючу.

Вуглекислота – газ  без кольору і запаху. Він важче  від повітря в 1.5 рази; при 0°С і  Р=36атм легко переходить у рідкий стан, тоді його називають вуглекислотою. З 1л рідкої вуглекислоти при t°=0°  утворюється 506л газу. Зберігаються в стальних балонах. Подача кислоти  проводиться через раструби –  дифузори, внаслідок чого відбувається переохолодження кислоти, що виходить і утворення вуглекислого снігу.

При використанні вуглекислоти необхідно врахувати токсичність  її. При вдиханні повітря, яке містить 10% СО2, і не має запаху наступає параліч  дихання і смерть.

Азот не має ні кольору  ні запаху. Порівняно з СО2 в рідкий стан переходить при дуже низькій  температурі (-195.8°С).

Азот як засіб гасіння  використовується по методу розбавлення  спалимої речовини.

Вуглекислоту і азот застосовують в порівняно невеликих по об’єму приміщеннях, головним чином при  гасінні речовин, що горять полум’ям (рідини, гази). Погано гасять речовини, здатні тліти.

Оскільки вуглекислота відновлюється  лужноземельними металами, її не можна  застосовувати при гасінні цих  металів.

 

Азот застосовують для  заповнення вільних об’ємів в  посудинах над ЛЗР з метою  запобігання вибухів у виробничих установках.

Піни для гасіння пожеж  являють собою суміш газу з  рідиною. Пухирці газу можуть утворюватися всередині рідини в результаті хімічних процесів або механічного змішування газу (повітря) з рідиною. Гасіння  піною заключається в тому, що пінне  покриття є якби екраном, який запобігає  дії тепла зони горіння на поверхню речовини. Піна запобігає виходу рідини в зону горіння, виявляючи ізолюючу дію. Піна виявляє і деяку охолоджуючу  дію.

Хімічна піна утворюється  в результаті такої реакції, при  якій в рідкому середовищі утворюється  будь-який газ. Наприклад, для утворення  піни використовують піногенераторний порошок, який містить кислотну частину - сірчанокислий глинозем (Al2 (SO4) 3), лужну  частину - бікарбонат натрію (NaHCO3), екстракт солодкового кореня (піноутворююча  речовина, яка надає міцність плівкам  пухирців). При змішуванні порошку  з водою відбувається реакція  з утворенням вуглекислого газу. Цю піну застосовують для гасіння нафтопродуктів.

Повітряно-механічна піна утворюється при механічному  змішуванні повітря, води і поверхнево-активної речовини (наприклад, піноутворювача ПО-1).

Піни характеризуються кратністю  і стійкістю.

Під кратністю розуміють  відношення об’єму піни до об’єму рідини з якої вона одержана. Кратність  хімічної піни складає 5. Повітряно-механічна піна буває низької (до 10), середньої (11-200) і високої (201-1000) кратності.

Стійкість – час від  моменту утворення до повного  розпаду. Стійкість хімічної піни становить 40 хв., повітряно-механічної – 20-30 хв.

Піни низької та середньої  кратності застосовуються для гасіння  нафтопродуктів, твердих речовин  та матеріалів. Піни високої кратності  використовуються для гасіння легкозаймистих та спалимих речовин.

Первинні засоби гасіння  пожежі:

внутрішні пожежні крани;

відра, кошми, лопати, пісок;

вогнегасники.

 

Пінний вогнегасник ОХП-10 складається із зварного сталевого  корпусу, який містить лужний розчин соди з лакричним екстрактом. Всередині  встановлено поліетиленовий посуд  з сумішшю сірчаної кислоти та сульфату заліза. При змішуванні кислотного і лужного розчинів утворюється  піна. Цей вогнегасник можна застосовувати  для гасіння твердих речовин  та легкозаймистих рідин з відкритою  поверхнею. Піна електропровідна, тому цим вогнегасником не можна гасити електрообладнання, що знаходиться  під напругою.

Вогнегасники вуглекислотні  ОУ-2, ОУ-5 складаються із сталевого  балону з запірним вентилем. Балон  заповнений зрідженою вуглекислотою  під тиском 7 Мпа. При відкриванні  вентиля зріджена вуглекислота прямує у патрубок, де вона розширюється і  за рахунок цього її температура  знижується до мінус 70 °С і утворюється  снігоподібна вуглекислота. Ці вогнегасники застосовують для гасіння невеликих  пожеж, електрообладнання, що знаходиться  під напругою.

Не можна гасити спирт  і ацетон, котрі розчиняють вуглекислоту, а також фотоплівку, целулоїд, котрі  горять без доступу повітря.

Порошкові вогнегасники ОП-1, ОП-5, ОП-10 та ін. – це поліетиленові  балончики, які містять фосфорно-амонійні солі, карбонат натрію. Застосовуються для гасіння магнію та його сплавів, лужних металів алюмінію, металоорганічних сполук, а також тоді коли не можна  гасити пожеж водою, піною або  вуглекислим газом.

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Успішна профілактика виробничого  травматизму та професійної захворюваності можлива лише за умови ретельного вивчення причин їх виникнення. Для  полегшення цього завдання прийнято поділяти причини виробничого травматизму  і професійної захворюваності на наступні основні групи: організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні, психофізіологічні.

Аналіз виробничого травматизму  та профзахворюваності дозволяє виявити  причини і визначити закономірності їх виникнення. На основі такої інформації розробляються заходи та засоби щодо профілактики виробничого травматизму  і профзахворюваності. Для аналізу  виробничого травматизму застосовують такі основні методи: статистичний, топографічний, монографічний, економічний, метод анкетування, метод експертних оцінок. Статистичний метод базується  на вивченні травматизму за документами: звітами, актами, журналами реєстрації. Це дозволяє групувати випадки травматизму  за певними ознаками: за професіями потерпілих, за робочими місцями, цехами, стажем, віком, причинами травматизму, обладнанням, яке спричинило травму.

Статистичний метод базується  на аналізі статистичної документації з травматизму. Вихідними даними для аналізу є матеріали, що містяться  в актах за формою Н-1, який складається  про нещасний випадок, внаслідок  якого працівник згідно з медичним висновком втратив працездатність на один день і більше або виникла  необхідність перевести його на іншу, легшу роботу, терміном не менш ніж  на один день, а також у звітах підприємства за формою 7-Т. Згадані  документи містять наступні дані: кількість нещасних випадків, що викликали  втрату непрацездатності на чотири і  більше робочих днів за звітний період А; кількість днів непрацездатності, викликаних нещасними випадками  за звітний період Д; середня спискова чисельність працюючих на підприємстві за звітний період Б.

Топографічний метод ґрунтується  на тому, що на плані цеху (підприємства) відмічають місця, де сталися нещасні  випадки. Це дозволяє наочно бачити місця  з підвищеною небезпекою, які вимагають  ретельного обстеження та профілактичних заходів. Повторення нещасних випадків в певних місцях свідчить про незадовільний  стан охорони праці на даних об'єктах. На ці місця звертають особливу увагу, вивчають причини травматизму. Шляхом додаткового обстеження згаданих місць  виявляють причини, котрі викликали  нещасні випадки, формують поточні та перспективні заходи щодо запобігання нещасним випадкам для кожного окремого об'єкта.

Власник підприємства зобов'язаний інформувати працівників про  стан охорони праці, причини нещасних випадків, професійних захворювань  та про заходи, котрих вжито для  їх усунення та для забезпечення умов праці згідно з нормативними вимогами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

 

 

1.  Анісімов М.В. Охорона  праці. — Кіровоград: Видавничий  центр КТКК, 2005. — 116 с.

 

2.  Березуцький В.В., Бондаренко  Т.С., Валенко Г.Г., Васьковець Л.А., Вершиніна Н.П. Основи охорони  праці. — Х.: Факт, 2005. — 479 с.

 

3.  Винокурова Л.Е., Васильчук  М.В., Гаман М.В. Основи охорони  праці. — К.: Факт, 2005. — 343 с.

 

4.  Гандзюк М.П., Желібо  Є.П., Халімовський М.О. Основи  охорони праці. — К.: Каравела, 2005. — 392 с.

 

5.  Геврик Є.О. Охорона  праці. — К.: Ніка-Центр, 2005. — 294 с.

 

6.  Жидецький В.Ц. Основи  охорони пр

 

аці. — Л.: Українська академія друкарства, 2006. — 336 с.

 

 

 


Информация о работе Виробнича травма та критерії її оцінки