Бандитизм

Автор: Пользователь скрыл имя, 04 Апреля 2012 в 20:59, курсовая работа

Описание работы

ВСТУП

Бандитизм – однин із найбільш небезпечних злочинів проти громадської безпеки. Функціонування в Україні банд, метою існування яких є вчинення озброєних нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, загрожує як громадській безпеці в цілому, так і життю, здоров'ю людей, їх власності, перешкоджає нормальній господарській діяльності, що створює стан незахищеності суспільства від злочинних посягань. Усе це зумовлює необхідність вжиття з боку держави ефективних заходів, у тому числі й кримінально-правового характеру, спрямованих на протидію бандитизму.
Стаття 257 Особливої частини Кримінального кодексу України (далі – КК) порівняно з Кримінальним кодексом України 1960 р. текстуальних змін не зазнала. Однак було змінено її місце в системі інститутів Особливої частини нового КК, який відніс цю норму до розділу 1Х Особливої частини “Злочини проти громадської безпеки”, тоді як раніше її місце було в розділі 1.1.“Інші злочині проти держави” глави 1 “Злочини проти держави”. У новому КК суттєво змінився й інститут співучасті у злочині взагалі і правова регламентація організованих форм співучасті у злочині зокрема, що значно вплинуло на вирішення питань кримінальної відповідальності за бандитизм. З урахуванням названих змін перед теорією кримінального права та практикою застосування кримінального законодавства, що встановлює відповідальність за цей злочин, виникли суттєві складнощі, пов’язані з визначенням його об'єкта, поняття й ознак банди, меж кримінальної відповідальності її учасників та осіб, які, не будучи учасниками банди, брали участь у вчинюваних нею нападах, особливостей об'єктивної й суб'єктивної сторін розглядуваного злочину, його суб'єкта, а також зі встановленням і призначенням покарання за бандитизм. Щодо вирішення зазначених питань у науці кримінального права й судовій практиці єдності думок не існує, що значно знижує можливості держави щодо протидії бандитизму.

Содержание

ВСТУП
1. Поняття та ознаки бандитизму
2. Об'єкт бандитизму
3. Об'єктивна сторона бандитизму
4. Суб'єкт бандитизму
5. Суб'єктивна сторона бандитизму
6. Відмежування бандитизму від суміжних злочинів
7. Проблеми кваліфікації бандитизму

ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА

Работа содержит 1 файл

Бандитизм.doc

— 177.00 Кб (Скачать)

За критерій стійкості А.А. Герцензон, В.Д. Меншагін, А.Л. Ошерович, А.А. Піонтковський пропонували розглядати кількість запланованих та вчинених злочинів[4].

Російський вчений-юрист Л.Д. Гаухман одним з елементів стійкості групи вказує наявність організатора групи. Саме організатор, на його думку, - включаючи керівника, розробляє план злочинних дій, розподіляє ролі між членами групи, направляє та коригує їхні дії підтримує дисципліну в групі та інше[5].

Термін "стійкість" також можна розкрити за допомогою інших термінів. Семантичний аналіз показує, що термін стійкість означає твердість, завзятість і стабільність. При цьому, стабільність означає міцність і постійність, міцність - наявність сильних внутрішніх зв’язків, стабільність і твердість, твердість - міцність, силу, непохитність, рішучість і завзятість. Об’єднавши їх, можна дати таке визначення: стійкість злочинної організованої групи означає, що вона має постійний склад учасників з наявністю сильних зв’язків між ними і високої організованості, а також одностайності при прийнятті рішень та послідовності у здійсненні злочинних дій[6].

Ще однією обов’язковою ознакою банди, є наявність в ній декількох, а саме, трьох і більше суб’єктів. (Частини 3 (організована група), 4 (злочинна організація) стаття 28 КК, тому, що банда є одним із різновидів).

Спільна мета учасників банди, з метою вчинення нападів на підприємства, установи, організації та громадян, є ще однією, з обов’язкових ознак бандитизму. Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” - банду слід вважати створеною з моменту досягнення її учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності такого ж характеру та за умови, що об’єднання набуло всіх обов’язкових ознак банди. При цьому не має значення, передувала створенню банди стадія існування об’єднання як організованої групи або злочинної організації чи банда одразу була створена як така.

Спосіб вчинення нападу, згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – нападом озброєної банди є дії, спрямовані на досягнення злочинного результату шляхом застосування насильства до потерпілого чи створення загрози його застосування. Такий напад вважається здійсненим і в тих випадках, коли члени банди не застосовували зброї, яка перебувала в їх розпорядженні.

Озброєність – обов’язкова ознака банди, якщо хоча б у одного з її учасників є будь-яка вогнепальна або холодна зброя, за умови, що інші члени групи знають про неї та розуміють, що вона може бути застосована під час нападів (п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями”).

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – зазначено, що навіть у випадку коли, ще не створена банда а є лише або стійке об’єднання або організована група або злочинна організація, які, щоб дістати зброю, вчиняють напади на військовослужбовців, працівників правоохоронних органів тощо. То вже у момент нападу з метою заволодіння зброєю ці об’єднання стають бандою, оскільки в такий спосіб її члени озброюються.

При вирішенні поняття зброї слід керуватись роз’ясненнями, які містяться у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – де зазначено, що у випадках, коли для вирішення питання про належність відповідних предметів до зброї, потрібні спеціальні знання, то у справі назначають експертизу, яку проводять у спеціальних експертних установах. А питання про придатність зброї до використання за цільовим призначенням вирішується за лише за участю спеціаліста.

При нападі не обов'язково використовувати зброю, важливо, що зброя була у розпорядженні банди і могла бути застосована.

Якщо зброя не була вилучена, а винні або заперечують сам факт наявності у них зброї або заявляють, що вона була негідною (поламана або імітація), то для доказування озброєності банди пріоритетними стають наявні матеріальні сліди застосування зброї як при нападах, так і за некримінального використання (випробування).

Для озброєння банда може використовувати напади для незаконного заволодіння вогнепальною, гладкоствольною, холодною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, радіоактивними матеріалами, тощо або банда може придбати, або виготовити, або відремонтувати. То відповідно, ці дії необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 КК (бандитизм) і ст. 262 КК (викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем) або ч.1 чи ч.2 ст. 263 КК (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами).

Дії учасників банди, пов’язанні з незаконним носінням, зберіганням, ремонтом та передачею (один одному) предметів, якими вона озброєна, є складовим елементом бандитизму і додаткової кваліфікації за ст. 263 КК не потребує. 

 


4. СУБ'ЄКТ БАНДИТИЗМУ

 

Банда - це група осіб, тобто об'єднання трьох і більше осіб, кожна з яких згідно з законом може бути суб'єктом бандитизму.

Субєктом бандитизму  є особа, яка на момент вчинення злочину досягла 14-річного віку (ч.2 ст. 22 КК).

Обов'язковою умовою притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинене суспільно-небезпечне діяння є осудність (ст. 19 КК).

Осудність - це здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Чинне кримінальне законодавства виходить з того, що лише осудна особа може вчинити злочин і, отже, може підлягати кримінальній відповідальності.

Злочин завжди є актом поведінки свідомо діючої особи. Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об'єктивних ознак злочину (об'єкта, суспільно небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільно небезпечних наслідків). Здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) повинна бути пов'язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємозалежні і лише в сукупності визначають характер поведінки особи в конкретній ситуації. Питання про осудність особи виникає тільки у зв'язку з вчиненням нею злочину. Саме щодо нього необхідно з'ясувати, чи здатна особа правильно оцінювати суспільно небезпечний характер вчиненого діяння, його суспільно небезпечні наслідки і керувати своїми діями (бездіяльністю).

Стан осудності - це норма, типовий стан психіки людини, характерний для її певного віку. Як правило, стан осудності презюмується, бо він характерний для переважної більшості людей. Тому на практиці питання про встановлення осудності виникає тільки при наявності сумнівів у психічній повноцінності особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. Із станом осудності пов'язане і досягнення (реалізація) мети покарання. Відповідно до ч. 2 ст. 50 покарання "має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами". Тільки осудна особа здатна правильно усвідомлювати сутність скоєного злочину, атому розуміти обґрунтованість і справедливість призначеного покарання. Лише за таких умов призначене покарання багато в чому визначає подальшу поведінку засудженого, спонукає його не вчинювати нових злочинів.

Важливість встановлення осудності особи обумовлена тим, що осудність є передумовою вини, а без доведення вини не може бути кримінальної відповідальності і покарання.

Неосудна особа внаслідок хронічного або тимчасового психічного розладу, слабоумства або іншого хворобливого стану своєї психіки не може правильно усвідомлювати характер дій, що ним чиняться, або керувати ними. Тому такі особи не можуть розглядатися як учасники банди, так як для участі в банді необхідна попередня спільна домовленість про вчинювані в майбутньому дії, адекватна їхня оцінка й усвідомлення того, що вони є суспільно небезпечними. Якщо для вчинення нападу керівник банди залучає неосудну особу, має місце опосередковане заподіяння шкоди і керівник повинний відповідати  за ті конкретні дії, що були вчинені неосудними[7].

 


5. СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА БАНДИТИЗМУ

 

З суб'єктивного боку бандитизм характеризується прямим умислом. Це означає, що свідомістю члена банди або особи, яка бере участь у бандитському нападі, повинні охоплюватися всі зазначені вище об'єктивні ознаки банди та місце власних дій в організації банди або участі в ній, у вчинюваних нею нападах. Бандитизм передбачає також бажання брати участь у цих діях. Якщо особа бере участь у нападі, не знаючи, що напад здійснюється бандою, то відповідальність настає лише за той конкретний злочин, який вчинила ця особа.

Прямим умислом повинна охоплюватися загальна ціль створення банди - організатори й учасники банди бажають вчинювати напади на підприємства, установи, організації, громадян. Умисел же - стосовно конкретних наслідків нападу, наприклад до позбавлення життя людей, може бути як прямим, так і непрямим[8].

Прямий умисел при бандитизмі, що належить до злочинів з формальним складом, передбачає усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру вчинюваного нею діяння та бажання таке діяння вчинити. При цьому інтелектуальний момент умислу при бандитизмі у будь-якій формі його об\'єктивної сторони повинен включати усвідомлення наявності озброєної банди, що має місце при усвідомленні кожної з ознак, які характеризують останню. Крім цього, до складу інтелектуального моменту умислу при бандитизмі входить усвідомлення особою суспільної небезпечності як власного діяння (організації банди, участі в банді або участі у вчинюваному бандою нападі), так й усвідомлення суспільної небезпечності злочинної діяльності банди в цілому.

Інтелектуальний момент умислу при бандитизмі в будь-якій формі його об'єктивної сторони повинен включати усвідомлення існування озброєної банди, а також кожної з ознак, що її характеризують. Так, для усвідомлення множинності учасників як ознаки інтелектуального моменту бандитизму мінімальним є наявність взаємної обізнаності хоча б між двома суб'єктами цього злочину за умови, що член банди або особа, яка вчиняє злочин спільно з бандою усвідомлюють наявність в банді не менш, ніж трьох учасників, які є особами фізичними, осудними та досягли віку кримінальної відповідальності. Усвідомлення спільності участі у банді передбачає, що особа, яка організувала банду, або бере участь у банді чи у нападі, вчинюваному бандою, усвідомлює, що створення банди та (або) участь ній, є діяльністю суспільно небезпечною, оскільки створює умови для вчинення у подальшому нападів на підприємства, установи, організації або на окремих громадян, тобто являє собою посягання на громадську безпеку. Такі особи розуміють як суспільну небезпечність власної поведінки, так і суспільну небезпечність банди в цілому як єдиного цілісного механізму заподіяння шкоди шляхом нападів на підприємства, установи, організації або на окремих громадян. Усвідомлення стійкості як ознаки банди включає усвідомлення її кількісної та якісної ознак. Усвідомлення кількісної ознаки стійкості означає розуміння тієї обставини, що учасники банди зорганізувалися для вчинення двох або більше злочинів, до складу яких слід віднести як безпосередньо вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян, так і злочини, які вчинюються з метою забезпечення банди або вчинення окремого нападу зброєю, іншими знаряддями чи засобами вчинення злочину тощо. Усвідомлення якісної ознаки стійкості характеризується усвідомленням наявності організаційної єдності учасників банди, розподілу функцій між ними, а також усвідомлення наявності єдиного плану злочинної діяльності банди, відомого всім учасникам банди. Усвідомлення озброєності матиме місце за умови усвідомлення учасниками банди або особами, що беруть участь у вчинюваному бандою нападі, можливості застосування зброї як під час нападів, так і за інших обставин, пов'язаних з існуванням та діяльністю банди.  Крім цього, до складу інтелектуального моменту бандитизму входить усвідомлення особою суспільної небезпечності як власного діяння (організації банди, участі в банді або участі у вчинюваному бандою нападі), так й усвідомлення суспільної небезпечності злочинної діяльності банди в цілому. 

Вольовий момент умислу при бандитизмі характеризується бажанням вчинити протиправне діяння (залежно від його форми) – організувати банду, взяти участь у банді або взяти участь у нападі, вчинюваному бандою.


6. ВІДМЕЖУВАННЯ БАНДИТИЗМУ ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ

 

Щодо співвідношення схожих за своїм кримінально-правовим та кримінологічним змістом з бандитизмом таких статей КК України, як ст. 258 "Терористичний акт" та ст. 260 "Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань". Особливо варто звернути увагу на окремі пункти цих статей, в яких йдеться про створення таких угруповань та про участь у їхній діяльності. І дійсно, якщо врахувати всі аспекти й визначити, що бандитизмом слід вважати організацію озброєної банди (тобто нападницької, озброєної, налаштованої на тривалу діяльність організованої групи або злочинної організації), участь у ній і участь у вчинюваному нею нападі, то постає досить складне питання: як відмежувати терористичну групу або незаконне воєнізоване формування від банди. Адже як ті, так і інші можуть створюватися для нападів чи інших злочинів, є озброєними, можуть бути налаштованими на тривалу злочинну діяльність, мати доволі різні рівні своєї організованості тощо. Крім того, всі вищевказані статті щодо факту організації подібних злочинних утворень або участі у них чи в їхній діяльності, так само як і бандитизм, носять формальний характер і не потребують для своєї закінченості настання матеріальних наслідків. До речі, з цього приводу в наукових колах під час розробки проекту кримінального кодексу існували певні сумніви. Наприклад, С.Б. Гавриш висловлював сумніви щодо необхідності криміналізації відповідальності саме за створення терористичної групи, мотивуючи це вже передбаченою відповідальністю за тероризм, вчинений за попередньою змовою групою осіб[9]. Тож, фактично єдиною ознакою, що розмежовує ці кримінально-правові склади, є основна мета діяльності того чи іншого угруповання. Тобто і тероризм, і організація незаконних воєнізованих формувань мають за основну мету не вчинення окремих нападів як таких, а лише використовують ці напади чи інші злочини як спосіб (інструмент) для досягнення інших цілей (політичних, економічних, соціальних тощо), при цьому такі злочинці можуть ставити мету корисливої наживи, якщо трапиться така нагода. До того ж ця основна мета має бути не просто будь-якою, а окремим чином законодавчо визначеною, як це, приміром, певною мірою зроблено щодо тероризму в п. 1 ст. 258 КК України і, на жаль, поки що не зроблено щодо незаконних воєнізованих формувань.

Детально питання щодо співвідношення тероризму та організованої злочинності вивчає, зокрема, В. Ліпкан. Що ж до питання чіткого визначення родового об`єкта тероризму та його класифікації, то на сьогодні з цього приводу існує дуже багато різних думок та наукових пропозицій.

Информация о работе Бандитизм