Відмінність об'єкта від предмета злочину

Предметом злочину не можуть бути певні права, соціальні норми, гідність, ідеї, поняття та інші нематеріальні  утворення. І, навпаки, предметом злочину можна і слід вважати, зокрема, інформацію [ 2, ст. 330 ], електричну, теплову та інші види енергії [3, ст. 1], органи або тканини людини [2, ст. 143].

Соціальна ознака характеризує предмет злочину як цінність –  те, що оцінюється, тобто включено у систему відносин між людьми. Речі або інші матеріальні утворення, які не мають цінності (не оцінюються), не можуть бути предметом злочину.

Для кримінального права  не мають значення, наприклад, небесні  тіла. Критерії оцінки матеріальних речей можуть бути різними: корисність, безпека, соціальне значення тощо. Вони дають підстави виділяти, зокрема, позитивні цінності (матеріальні блага) і негативні цінності (матеріальні антиблага).

Юридичну ознаку предмета злочину визначають: наявність злочинних діянь, вчинених з приводу відповідних матеріальних цінностей та спрямованих безпосередньо на них; підпорядкованість предмета об’єкту злочину; суб’єктивне ставлення злочинця до предмета (бажання вплинути на нього певним чином); форма визначення (як саме – безпосередньо чи опосередковано предмет злочину визначений у кримінально-правовій нормі) та факультативність (предмет не є обов’язковим для всіх складів злочинів).

На підставі наведених ознак розроблено такі правила визначення предмета злочину:

1) предмет злочину  – це матеріальні цінності, що  фіксуються органами чуття людини  або спеціальними технічними  засобами;

2) предмет злочину  є складовою об’єкта злочину  та нерозривно пов’язаний із суспільними відносинами, які охороняються кримінальним законом;

3) предмет злочину  пов’язаний з об’єктивною стороною  – з приводу предмета вчиняються  злочинні діяння та здійснюється  безпосередній злочинний вплив  на нього, а також предмет відрізняється від “активних” ознак – знарядь і засобів вчинення злочину своєю “пасивністю” і зв’язком з об’єктом злочину;

4) предмет злочину  пов’язаний з метою злочинця  певним чином на нього вплинути (саме з приводу цього предмета  вчиняється злочин);

5) предмет злочину є факультативною ознакою об’єкта злочину (якщо він визначений у законі або логічно випливає з його змісту, – предмет стає обов’язковою ознакою конкретного складу злочину).

Встановлення  в кожному конкретному випадку  предмета злочину дає змогу більш повно зрозуміти об’єкт злочину і його суспільну небезпеку, полегшує кваліфікацію діяння, сприяє здійсненню правосуддя.

 

2.2. Класифікація  предметів злочину

Для з'ясування соціальної сутності і юридичної  природи предмета злочину, його місця  у системі ознак злочину і впливу на кваліфікацію діяння не абияке значення має науково обґрунтована класифікація предметів злочинного посягання. Класифікація предметів злочину може бути проведена за різними підставами і залежно від її мети.

У кримінально-правовій доктрині існує класифікація предметів злочинів, розроблена М.Й. Коржанським і С.Ф. Кравцовим.

Особливість класифікації за М.Й. Коржанським полягає в  тому, що він використав закон логічного  поділу понять “від загального до конкретного”, створивши подвійну підпорядкованість предметів: “вертикальну” (за “ієрархією”) і “горизонтальну” (за соціально-економічними ознаками) [11,с.131].

Класифікація  предметів злочинів, що запропонована  С.Ф. Кравцовим, відображає лише родові, притаманні окремим групам предметів, соціально-економічні ознаки.

Так, за правилами  формальної логіки, автор поділяє  предмети злочинів:

1. За обсягом – на загальні (наприклад, майно), часткові (приватне майно), одиничні (гаманець Петренка);
2. За змістом – на конкретні (зокрема, коноплі – ст. 310 КК) і абстрактні (наркотичні засоби – ст. 309 КК).
3. Залежно від походження предмети злочинів поділяються на предмети природного походження (створені природою) і предмети соціального походження (створені людиною).
4. За правом власності виділені предмети, що перебувають у приватній (наприклад, майно, що належить судді, – ст. 378 КК), державній (зокрема, кошти Державного бюджету України – ст. 210 КК), комунальній (комунальне майно – ст. 233 КК) чи іншій формі власності.
5. За соціально-економічними властивостями виокремлені:

а) предмети тваринного і рослинного світу (наприклад, звірі, птахи, риба, рослини – ст.ст. 245, 248, 249, 250 КК);

б) інформація (відомості, документи – ст.ст. 176, 182 КК тощо);

в) предмети-символи (наприклад, Державний Герб України, Державний Прапор України, Державний Гімн України, офіційно встановлений або піднятий прапор чи герб іноземної держави – ст. 338 КК; знак для товарів і послуг, фірмове найменування, кваліфіковане зазначення походження товару – ст. 229 КК);

г) предмети культури та мистецтва (зокрема, релігійні споруди, культові будинки, пам’ятки історії або культури – ст.ст. 178, 298 КК);

д) предмети, що мають економічне значення (бюджетні кошти, цінні папери тощо – ст. 210 КК);

е) предмети, що належать до сфери транспорту і зв’язку (зокрема, засоби зв’язку, транспортні засоби – ст.ст. 277, 289 КК);

є) предмети, стосовно обороту яких встановлено особливий правовий режим (зброя, бойові припаси, вибухові речовини, наркотичні засоби тощо – ст.ст. 262, 263, 307 КК);

ж) предмети, що мають особливе загальнодержавне значення (метрополітени, вокзали, аеропорти, мости тощо – ст. 113 КК).

Зазначену класифікацію слід називати загальною, оскільки пропонується також і класифікація предметів  злочинів за кримінально-правовими  ознаками (спеціальна класифікація).

Спеціальна  класифікація  предметів здійснюється за такими критеріями, як об’єкт кримінально-правової охорони, безпосередній об’єкт злочину  та форма визначення предметів у  кримінальному законі.

За об’єктом кримінально-правової охорони, та певною мірою ґрунтуючись на положеннях цивільного законодавства, предмети злочинів поділяються на матеріальні блага (позитивні цінності) і матеріальні антиблага (негативні цінності). Зазначені поняття у сукупності складають категорію “матеріальні цінності”, яка використовується для визначення поняття предмета злочину.

Матеріальними благами є матеріальні цінності, що мають позитивне значення для людини. Матеріальні блага можуть бути двох видів:

1) предмети, що  не вилучені з цивільного обороту  (наприклад, тварини – ст. 299 КК; товари – ст. 201 КК);

2) предмети, що  є обмежено оборотоздатними, тобто  перебування яких у цивільному  обороті допускається за спеціальним  дозволом (зокрема, снотворний мак  чи коноплі – ст. 320 КК; отруйні  і сильнодіючі речовини – ст. 321 КК).

 Матеріальні  антиблага – це матеріальні  цінності, певні діяння з якими  становлять загрозу для суспільства  та окремих громадян, внаслідок  чого законодавець забороняє  обіг таких цінностей. Іншими  словами, це предмети, що вилучені  з цивільного обороту. Доматеріальних антиблаг, зокрема, належать: підроблені гроші (ст. 199 КК); твори, що пропагують культ насильства і жорстокості (ст. 300 КК).

Залежно від  класифікації безпосередніх об’єктів злочинів предмети поділяються  на основні і додаткові.

Основний предмет злочину – це матеріальні цінності, визначені у диспозиції кримінально-правової норми і характеризують основний безпосередній об’єкт злочину.

Додатковий  предмет злочину – це матеріальні  цінності, визначені у диспозиції кримінально-правової норми і характеризують додатковий безпосередній об’єкт злочину (наприклад, основним предметом вимагання є чуже майно чи документи, що засвідчують право на майно, а додатковим – відомості, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці та які погрожує розголосити винуватий).

Поряд з основним і додатковим (але за межами зазначеної класифікаційної групи) необхідно  також виділяти альтернативний предмет  злочину – матеріальні цінності, що визнаються основним чи додатковим, але не єдиним серед інших предметів даного злочину (зокрема, вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини і вибухові пристрої є альтернативними предметами злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК).

Залежно від  форми визначення в кримінальному  законі предмети злочинів поділяються на безпосередньо визначені (прямо вказані у законі) та опосередковано визначені (логічно випливають зі змісту кримінально-правової норми при її тлумаченні). Наприклад, безпосередньо визначеним є предмет крадіжки – чуже майно (ст. 185 КК), а опосередковано визначеним – кошти, що повинні сплачуватись як податок, збір чи інший обов’язковий платіж (ст. 212 КК).

Наведена класифікація має сприяти подоланню труднощів  у кваліфікації суспільно небезпечних  діянь особи, пов’язаних зі встановленням  предмета злочину

 

Розділ ІІІ Відмінність об’єкта  від предмета злочину

Питання щодо співвідношення об’єкта злочину із предметом  довгий час дискутувалося в юридичній  літературі.

Розмаїття  поглядів на предмет злочину і його співвідношення з об'єктом можна звести до двох різновидів. Прихильники однієї з них, ототожнюють предмет і об'єкт, вважаючи, що безпосередній об'єкт і є предмет злочину. Інший погляд на предмет злочину, розділяється більшістю криміналістів та полягає в їх відмінності.

Прихильники ототожнення  об’єкта злочину та предмета вважають, що предмет злочину - це лише складова частина об'єкта злочину - суспільних відносин - і приходять до висновку про відсутність потреби в самостійному дослідженні предмета злочину.  Проте, ототожнення предмета злочину з його об'єктом викликає заперечення.

Перш за все  неоднаковість предмета і об’єкта  злочину полягає в тому, що вони відмінні за своєю природою.

Об’єкт злочину - це певні суспільні відносини, які  за своєю природою і сутністю явище  соціальне. Вони виявляються і існують тільки в суспільстві, як неодмінна умова людського співіснування. Суспільні відносини неможливі за межами суспільства і суспільство неможливе без цих відносин.

Предмет злочину  за своєю природою характеризується фізичною, речовою сутністю. Це завжди певний матеріальний (речовий) об’єкт, з приводу якого виникають і існують відносини між людьми.

Суспільні відносини  певного виду як об’єкт кримінально-правової охорони характеризується стабільністю свого існування, певною незмінністю, хоча у своєму прояві вони в багатьох випадках змінюються чи ліквідуються.

Предмет злочину, навпаки, може бути змінений тільки в  своїй фізичній, речовій сутності, він може бути знищений чи пошкоджений  тільки фізично. Пошкодженням предмета злочину вчиняється соціальна шкода  тільки через зміну суспільних відносин, існуючих з його приводу.

Наприклад, при  крадіжці особистого майна об'єктом  є право власності громадянина, що охороняється законом, а предметом - безпосередньо майно (речі), що були таємно вилучені в потерпілого.

Або, наприклад, при контрабанді винний замахується на суспільні відносини, що відбуваються в галузі зовнішньої торгівлі України. Цей злочин відбувається шляхом незаконного перевезення через кордон держави товарів, валюти, цінностей, зброї, боєприпасів, наркотиків і інших предметів. Товари, що перевозяться, є предметами злочину [ 2, ст. 201 ].

Так, предмет  злочину не можна ототожнювати з  суспільними відносинами (об'єктом), але їх не можна і протиставити, бо предмет є матеріальним вираженням суспільних відносин. Речі не існують поза відносин і їх не можна ізолювати від відносин.

Правильне встановлення, визначення предмета злочину необхідно  для правильної кваліфікації і визначення покарання. Наприклад, ст. 263 КК України Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами. Кваліфікація названих злочинних дій і їхнє покарання залежать від того, що є предметом злочину. Коли предметом злочину виступає вогнепальна зброя, то дія кваліфікується по ч. 1 ст. 263 КК, що передбачає покарання до 5 років позбавлення волі. Якщо ж предмет злочину - холодна зброя, то злочин кваліфікується по ч. 2 ст. 263 КК, що передбачає покарання до 3 років позбавлення волі.

Предмет відрізняється  від об’єкта ще й тим, що йому не завжди завдається шкода.

Так, немає підстав говорити, що завдається шкода предмету при виготовленні спиртних напоїв і торгівлі ними (ст. 204 КК ). Не завдається шкода предмету злочину також при контрабанді (ст. 201 КК), крадіжка, грабіж, розбій (ст.ст. 185-187 КК) та ін. При їх вчиненні злочин завдає шкоди об’єкту шляхом безпосереднього впливу на самий соціальний зв’язок, тобто на певний елемент суспільних відносин, які охороняються.

Найбільш істотна  та специфічна ознака об’єкта злочину - вчинення непоправної чи складно  поправної соціально-небезпечної шкоди.

Якщо шкода, заподіяна об’єкту завжди носить соціальний характер, то предмету злочину  в наслідок суспільно небезпечного посягання насамперед завдається фізична  шкода яка викликає певні негативні  соціальні зміни в об’єкті. Шкода предмету як матеріальній речі завдається, коли злочин здійснюється шляхом його знищення, пошкодження або видозмінення.