інвестиційна діяльність

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

 

 

 

 

 

 

 

            

 

 

        

 

 

РЕФЕРАТ на тему:

ІНВЕСТИЦІЙНА СКЛАДОВА ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ

 

 

 

 

 

 

                                                       

 

                                                                                                                                             

 

 

Відповідно до закону України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991р., під інвестиціями розуміються усі види майнових і інтелектуальних цінностей,що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток, або досягається соціальний ефект.

Інвестиції в широкому розумінні можна визначити як витрати ресурсів, що здійснюються з метою одержання в майбутньому  користі або прибутку. У такому розрізі рішення про вкладання  інвестицій відрізняються від рішень, спрямованих на споживання, для яких характерним є те, щовитрати ресурсів спрямовані на одержання тільки негайної корисності.

Більш докладно економічну природу інвестицій проясняє класифікація, в основу якої закладені різні  ознаки. В якості таких надалі використовуються:

1) види інвестицій;

2) об'єкти вкладення засобів;

3) характер участі в  інвестуванні;

4) регіональна ознака:

5) період інвестування;

6) форми власності;

7) форми участі інвестора;

8) ступінь ризику;

9) форми відтворення.

1. Види інвестицій  прийнято підрозділяти на:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

• рухоме і нерухоме майно;

• майнові права, пов'язані  з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;

• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованого ("ноу -хау"):

• права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, устаткуванням, а також інші майнові  права;

• інші цінності.

2. У відношенні  об'єктів вкладення засобів інвестиції  розуміються як:

• реальні інвестиції, або  вкладення засобів у матеріальні (будівлі, споруди, устаткування і т.п.) і нематеріальні (патенти, ліцензії, "ноу-хау", науково-технічні і проектно-конструкторські  роботи у вигляді документації, програмного  забезпечення і т.п.) активи;

• фінансові інвестиції, або вкладення засобів у різноманітні фінансові інструменти - цінні папери, депозити, цільові банківські вклади.

2. По характеру  участі в інвестиційному процесі  інвестиції розділяються на такі  види:

• прямі, що припускають  особисту участь інвестора у виборі об'єкта інвестування і вкладенні  засобів.

• непрямі, що здійснюються через різного роду фінансових посередників (інвестиційні фонди і компанії), які акумулюють і розміщують за своїм  розсудом найбільш ефективним способом фінансові засоби. Такі посередники беруть участь у керуванні об'єктами інвестування, а одержувані прибутки розподіляють серед клієнтів. Вкладення в цінні папери, керовані як єдине ціле, прийнято також називати портфельними.

4. У регіональному  аспекті розглядаються інвестиції:

• внутрішні, або вкладення суб'єктів господарської діяльності даної держави;

• іноземні - вкладення іноземних  юридичних, фізичних осіб, іноземних  держав, міжнародних урядових та неурядових організацій;

• закордонні - вкладення  засобів в об'єкти інвестування за межами території даної країни (придбання  цінних паперів закордонних компаній, майна й ін.).

5. По періоду інвестування прийнято виділяти інвестиції:

• короткострокові, як правило, тривалістю не більше року (короткострокові депозитні внески, ощадні сертифікати);

• довгострокові, тривалістю понад один рік.

6. По формах  власності інвестиції підрозділяються  на:|

• приватні засоби громадян, підприємств недержавної форми  власності, неурядових організацій;

• державні, що фінансуються за рахунок бюджетних засобів  різних рівнів, державними підприємствами і установами.

7. Форми участі інвестора припускають:

• часткова участь у створюваних підприємствах або придбання частини в діючих підприємствах (пайова участь у товаристві з обмеженою відповідальністю);

• створення підприємств, що цілком належать інвестору, або придбання  у власність чинних підприємств  повністю;

• придбання рухомого або  нерухомого майна шляхом прямого  одержання або у формі акцій, облігацій, інших цінних паперів;

• придбання концесій на використання природних ресурсів, прав користування землею, інших майнових прав.

8. По ступеню  ризику інвестиції діляться на  такі види:

• без ризикові;

• ризикові.

Критеріями оцінки ступеня  ризику можуть бути:

а) можливість втрати всієї  суми розраховує мого прибутку. Допустимий ризик;

б) можливість втрати не тільки прибутку, але і розраховує мого валового прибутку після реалізації проекту. В цьому випадку ризик  є критичним;

в) можливість втрати всіх активів  і банкрутство інвестора, або  катастрофічний ризик.

9. Відтворення  може здійснюватися в одній з таких форм інвестицій:

• нове будівництво, або будівництво підприємств, будинків, споруд, здійснюваний на нових площах і по попередньо затвердженому проекту;

• розширення діючого підприємства - будівництво других і наступних черг діючого підприємства, додаткових виробничих комплексів і виробництв, будівництво нових або розширення існуючих цехів із метою збільшення виробничої потужності;

• реконструкція діючого  підприємства - здійснення по єдиному  проекті повного або часткового переустаткування і перебудови виробництв із заміною морально застарілого  і фізично зношеного устаткування з метою зміни профілю випуску  нової продукції;

• технічне переозброєння-комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва  окремих цехів, виробництв, ділянок.

Страхування є об’єктивно необхідною складовою частиною економічної  системи держави. В умовах розвинутих товарно-грошових відносин, що властиві сучасному процесу суспільного  виробництва, страхове покриття по визначеним ризикам, що надається страховиком  страхувальнику у грошовій формі  шляхом укладання договору страхування, можна розглядати як специфічний  товар.

 Слід визначити, що

  -по-перше даний товар виступає у грошовій формі

- по-друге при його продажу за рахунок страхової премії утворюється страховий фонд, для якого характерний замкнений перерозподіл фінансових ресурсів - тільки серед страхувальників

-по-третє плата страхової премії за страхове покриття означає лише право страхувальника на отримання в майбутньому грошового відшкодування за обумовлені наслідки страхового випадку, що стався.

На відмінку від виробництва, де спочатку провадяться затрати  капіталу, а потім, при реалізації, проходить їх відшкодування, у страховій справі страховик спочатку збирає кошти і лише потім - зазнає затрат, що пов’язані з ліквідацією збитків в міру виникнення страхових випадків. При страхуванні життя взагалі утворюється довготерміновий резерв премії під майбутні виплати.

Таким чином, завжди існує проміжок часу, коли страховик має у своєму розпорядженні значні кошти, які  мають бути інвестовані в різні  галузі економіки і використані  як капітал з метою отримання  прибутку.

Інвестиційна діяльність страхових  компаній є важливим елементом соціально-економічного розвитку суспільства. Економічне значення інвестиційної діяльності страхових  компаній обумовлене великими обсягами їхніх інвестиційних ресурсів.

У вітчизняній та зарубіжній літературі накопичено значний досвід дослідженню  інвестиційної функції страхування. Свій внесок у вирішення цього  питання зробили М. Александрова, яка при розгляді функцій страхування  виокремлює інвестиційну функцію, що передбачає вкладення тимчасово вільних  коштів страховика в об’єкти підприємницької  та інших видів діяльності з метою  отримання прибутку . Також Л. Орланюк-Маліцька при розгляді платоспроможності страхової організації зазначає, що в страховій справі інвестиційний прибуток відіграє і специфічну роль: він дає можливість страховику мати збиток за власне страховими операціями, що дає йому змогу забезпечувати свої позиції на ринку в умовах конкуренції. Не можна не погодитися із твердженням О. Гвозденка, який зазначає, що основним джерелом отримання прибутку (дохідності) для страхової організації більшості цивілізованих країн є не збір страхових платежів, а інвестиційна діяльність, яка проводиться вкладанням частини тимчасово вільних коштів резервного страхового фонду в прибуткові науково-технічні проекти, комерційні угоди, цінні папери, державні короткострокові облігації, в депозити тощо. 
  Світовий досвід показує, що ресурси страхових компаній є важливим джерелом інвестиційного капіталу.

По-перше. Це пов’язано з інверсією  циклу, оскільки отримання страхової  премії передує наданню страхової послуги.

По-друге, із розподілом ризику в часі.

Тому страховик протягом часу дії  договору страхування тимчасово  розпоряджається коштами страхувальника, які акумульовані у страхових  резервах. Крім коштів страхових резервів, страховик має у своєму розпорядженні власні кошти у вигляді вкладів засновників, а також спеціальних фондів, які сформовані за рахунок прибутку та суми нерозподіленого прибутку  
Метою статті є дослідити інвестиційну діяльність таких інститутів фінансового ринку як страхові компанії, визначено перспективні напрями розвитку у цій сфері.

У розвинених країнах світу страхові компанії за обсягами інвестиційних  вкладень перевищують загальновизнаних інституціональних інвесторів - банки  й інвестиційні фонди. Не менш важливе  значення має інвестиційна діяльність страховиків і на мікрорівні, виступаючи одним з головних факторів забезпечення ефективного функціонування страхової компанії.

По-перше, інвестиційна діяльність визначає можливість надання страхових послуг за рахунок формування достатніх обсягів страхових резервів

По-друге, добре організована інвестиційна діяльність забезпечує в певній мірі якість страхових послуг і визначає ринкову позицію страховика.

По-третє, інвестиційна діяльність впливає  на основні характеристики страхового продукту, насамперед на його вартість, і на фактичне виконання зобов’язань  страховиком, обумовлене строками страхових виплат.

По-четверте, інвестування дає можливість власникам страхової компанії розвивати  свій бізнес і самостійно управляти  ним. За рахунок інвестування страхових  резервів відбувається нагромадження  коштів для збільшення власних ресурсів. Це положення є суттєвим у світлі тенденцій щодо поступового збільшення вимог до мінімальних розмірів статутного капіталу страхових організацій.

Дослідження показують, що основним джерелом одержання прибутку для страхової  організації більшості цивілізованих  країн є не збір страхових платежів, а інвестиційна діяльність, кошти  від якої спрямовуються, як правило, на фінансування страхових операцій, на дотації збитковим видам страхування, розробку нових продуктів, підготовку кадрів й ін. 
Незважаючи на стабільне зростання частки валових страхових платежів у ВВП, її розмір залишається недостатнім, щоб стверджувати про значну роль страхування у функціонуванні національної економіки. Страхові компанії не на

повну потужність використовують власний  потенціал, як фінансового інституту, який акумулює кошти населення та підприємницьких структур і розміщує їх у процесі інвестиційної діяльності, відіграючи таким чином вагому роль у перерозподілі ВВП. Невелика частка страхових платежів українських страховиків у ВВП вказує на недостатній рівень страхової культури і відповідних традицій та реальних доходів бізнесу і населення – головних споживачів страхового продукту. 
Недостатній рівень капіталізації ринку, несприятливі умови для інвестування, відсутність надійних інвестиційних інструментів і державних гарантій під інвестиційні проекти, недосконалість податкового законодавства негативно впливають на інвестиційну привабливість страхового ринку України, а від так уповільнюють його розвиток. Загальний рівень інвестиційної привабливості вітчизняного страхового ринку визначається як середній.

Аналіз стану і тенденцій  розвитку страхового ринку України  дозволив виділити низку факторів, які стримують розвиток інвестиційної  діяльності страхових компаній, це: