Формування фінансових коштів підприємства

Дата добавления: 24 Февраля 2013 в 15:26
Автор: g*************@mail.ru
Тип работы: курсовая работа
Скачать полностью (63.35 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

курсова.doc

  —  301.00 Кб

       Фонди нагромадження і фонди  споживання – це фонди спеціального призначення. Вони формуються, якщо це передбачено установчими документами. Фонд нагромадження представляє собою джерело коштів господарюючого суб’єкта, акумулюючого прибуток, і інші джерела для створення нового майна, купівлі основних фондів, оборотних засобів і т.д. Фонд нагромадження відображає зростання майнового стану господарюючого суб’єкта, збільшення його власних засобів. Разом з тим операції по придбанню і створенню нового майна господарюючого суб’єкта не зачипають фонд нагромадження.

         Фонд споживання представляє собою джерело фінансових коштів підприємства, зарезервованого для проведення операцій по соціальному розвитку і матеріальному заохоченню колектива. До фондів споживання перераховуються наступні виплати в грошовій і натуральній формах:

  • суми, нараховані на оплату праці;
  • доходи по акціям членів трудового колективу і їх внескам у майно господарюючого суб’єкта, нараховані до виплат робітникам;
  • сума представлених господарюючим суб’єктом трудових і соціальних пільг;

“Амортизація – економічний процес, який кількісно відображає втрату знаряддями праці своєї вартості і поступове перенесення її на новостворену продукцію з наступним нагромадженням коштів для відтворення основних засобів”.1 Амортизація є грошовим виразом фізичного та морального зносу основних фондів і здійснюється з метою повної заміни основних фондів при вибутті. Сума амортизаційних відрахувань залежить від вартості основних фондів, часу їх використання, витрат на модернізацію. Амортизація нараховується відповідно до балансової вартості основних фондів, вона є елементом виробничих витрат, включається в собівартість продукції і відшкодовується при її реалізації. В умовах ринкових відносин амортизаційні відрахування є сталим джерелом формування фінансових ресурсів, розмір яких істотно впливає на економіку підприємства. Практика свідчить, що висока питома вага відрахувань збільшує витрати виробництва, знижує конкурентноспроможність продукції, зменшує обсяг прибутку і скорочує можливості підвищення економічного рівня розвитку підприємства. З іншого боку, знижена питома вага відрахувань продовжує строк обігу засобів, вкладених у придбання основних фондів, і, як наслідок, знижує конкурентноспроможність продукції, призводить до втрати позицій підприємства на ринку.

Все майно, яке підлягає амортизації об”єднано в чотири категорії:

  1. будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої;
  2. транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі, меблі, офісне обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації;
  3. інші основні фонди, що не ввійшли до попередніх груп;
  4. нематеріальні активи;

       Річні  норми амортизації встановлюють  у процентах до балансової  вартості кожної з груп основних  фондів на початку звітнього  періоду в таких розмірах: 1-ша  категорія – 5%, 2-га – 25%, 3-тя – 15%. При цьому проводиться щоквартальна індексація при інфляціїї понад 102,5%. У відношенні до нематеріальних активів амортизаційні відрахування відбуваються рівними частками на протязі строку існування цих активів. У випадку якщо строк використання активів встановити неможливо, строк амортизації встановлюється на десять років.

       Прибуток  і амортизаційні відрахування  є результатом кругообігу коштів, вкладених у виробництво, і  відносяться до власних фінансових  ресурсів підприємства, якими вони  розпоряджаються самостійно.

Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку по цільовому призначенню дозволяє відновити виробництво продукції  на розширеній основі.

       Призначення  амортизаційних відрахувань –  забезпечувати  відтворення основних виробничих фондів і нематеріальних активів. На відміну від амортизаційних відрахувань прибуток не залишається цілком у розпорядженні підприємства, її значна частина у вигляді податків надходить у бюджет, що визначає ще одну сферу фінансових відносин, що виникають між підприємством і державою з приводу розподілу створеного чистого прибутку.

Амортизаційні відрахування і частина прибутку, що спрямовуються  на нагромадження, складають грошові  ресурси підприємства, використовувані  на його виробничий і науково - технічний розвиток, формування фінансових активів - придбання цінних паперів, внески в статутний капітал інших підприємств і т.п. Інша частина прибутку, використовувана на нагромадження, направляється на соціальний розвиток підприємства. Частина прибутку використовується на споживання, в результаті чого виникають фінансові відносини між підприємством і особами, як зайнятими, так і не зайнятими на підприємстві.

У сучасних умовах господарювання розподіл і використання амортизаційних відрахувань і прибутку на підприємствах не завжди супроводжується створенням відособлених грошових фондів. Амортизаційний фонд як такий не формується, а вирішення запитання про розподіл прибутку у фонди спеціального призначення залишено в компетенції підприємства, але це не змінює сутності розподільних процесів, що відбивають використання фінансових ресурсів підприємства.

Оскільки фінанси підприємства як відносини є частиною економічних  відносин, що виникають у процесі  господарської діяльності, принципи їхньої організації визначаються основами господарської діяльності підприємств. Виходячи їх цього, принципи організації фінансів можна сформулювати в такий спосіб: самостійність в області фінансової діяльності, самофінансування, зацікавленість у результатах фінансово - господарської діяльності, відповідальність за її результати, контроль за фінансово - господарською діяльністю підприємства.

Самофінансування - обов'язкова умова успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. “Цей принцип базується на повній окупності витрат по виробництву продукції і поширенню виробничо-технічної бази підприємства. Він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати за рахунок власних джерел”.1 При тимчасовій недостатності в коштах потреба в них може забезпечуватися за рахунок короткострокових позичок банку і комерційного кредиту, якщо мова йде про поточні витрати, і довгострокові банківські кредити, використовувані на капітальні вкладення.

Господарська діяльність підприємства нерозривно пов'язана  з його фінансовою діяльністю. Підприємство самостійно фінансує всі напрямки своїх витрат відповідно до виробничих планів, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, інвестуючи їх у виробництво продукції з метою одержання прибутку.

Фінансові ресурси підприємства, що спрямовуються на його розвиток, формуються не тільки за рахунок: амортизаційних відрахувань; прибутку, одержуваної від усіх видів господарської і фінансової діяльності але й від:

  • додаткових пайових внесків учасників у товариствах;
  • коштів, одержуваних від випуску облігацій;
  • коштів, що мобілізуються за допомогою випуску і розміщення акцій в акціонерних товариствах відкритого і закритого типів;
  • довгострокового кредиту банку й інших кредиторів (крім облігаційних позик);
  • інших законних джерела (наприклад, добровільних безоплатних внесків підприємств, організацій, громадян).

Принцип самофінансування поки не може бути забезпечений на підприємствах, що випускають необхідну споживачу  продукцію з високими витратами  на її виробництво й  забезпечуючих  недостатній рівень рентабельності по різних об'єктивних причинах. До них відносяться підприємства житлово-комунального господарства, пасажирського транспорту, сільськогосподарські й інші підприємства, що одержують асигнування з бюджету. Те ж характерно і для підприємств оборонного значення, господарська діяльність яких не може вважатися підприємницькою і фінансується за рахунок коштів, отриманих відреалізації продукції, тому для цього існують інші джерела фінансових ресурсів, а звідси і шляхи їх використання:

 

Табл.№2

Джерела фінансових ресурсів і шляхи їх використання

Джерела фінансових ресурсів

  • Використання фінансових ресурсів

капітал

Інвести-ції в невиро-бничу  сферу

Витра-ти на спожи-вання

Фінанс-овий резерв

прямі інвес-тиції

Венчур-ний капітал

Портфе-льні інвести-ції

аннуітет

1

2

3

4

5

6

7

8

  • Прибуток

*

     

*

*

*

Амортизаційні відрахування

*

     

*

 

*

Кредиторська заборгованість

*

*

   

*

*

 

Кошти,отримані від продажу  цінних паперів

 

*

*

     

*

Пайові внески

*

     

*

*

*

Страхові внески

     

*

     

Кредит і позички

*

*

   

*

*

 

Кошти від реалізації майна

   

*

       

Інші надходження

*

     

*

*

*


 

 

 

      1.2. Кредиторська заборгованість та кошти, отримані від продажу цінних паперів

Кредиторська  заборгованість – це перш за все заборгованість по заробітній платні, відрахуванням до позабюджетних фондів, пов”язані з фондом оплати праці, резерв майбутніх платежів і ін. Утворення заборгованості по заробітній платні викликане тим, що між строком її нарахування і днем виплати є деяка кількість днів за роботу, в які господарюючий суб”єкт ще повинен виплатити робітникам. “Резерв майбутніх платежів створюється за рахунок нагромадження коштів, призначених на оплату майбутніх відпусток робітників. Вказані кошти не належать підприємству або мають цільове призначення. Проте вони постійно знаходяться у підприємства, котре використовує їх на свій розсуд до момента погашення даної заборгованості”1.

Кошти, отримані від продажу цінних паперів. Цінні папери представляють собою грошові документи. Вони можуть існувати в формі відокремлених документів або записів на рахунках. До них відносяться акції, облігації, векселі, заставні свідоцтва, страховий поліс і ін.

Пайовий внесок – представляє собою суму грошового  внеску, сплачену юридичною або фізичною особою при вступі до спільного підприємництва. Пайовий внесок є обов”язковим для вступу до товариства з обмеженою відповідальністю, змішаного товариства, спільного українсько-іноземного товариства. Він вноситься: грошовими коштами; шляхом передачи у власність підприємства майна і інших матеріальних цінностей, прав користування землею, водою і іншими природними ресурсами; майнових прав (в тому числі на використання вираходів, “ноу-хау”); шляхом представлення майна у користування господарюючого суб”єкта без відшкодування на протязі деякого проміжку часу витрат володаря (на утримання, ремонт, амотизацію будівель, приміщень, обладнання, інструментів, транспорту); шляхом відрахувань від заробітної плати робітників на протязі деякого проміжку часу.

““Ноу-хау”(знаю як) – комплекс різноманітних науково-технічних, економічних, соціальних знань, які практично необхідні для певної діяльності, але ще не стали загальним надбанням”.1

При визначенні ціни “ноу-хау” необхідно пам”ятати, що вона окупиться  майбутнім прибутком, якиц отримає  користувач, в іншому випадку у нього буде менший прибуток або його не буде зовсім. В світовій практиці ціна “ноу-хау” складає 5% від майбутнього прибутку, але є випадки, коли вона досягає 20%.

Існує декілька способів оплати “ноу-хау”. Основні з них:

  • роялті – поступові виплати за “ноу-хау” пропорційно визначеним показникам в ході його використання. Роялті зазвичай нараховується з прив”язкою до показників зростання прибутку або зростання випуску продукції і т.д.;
  • паушальний платіж одночасовий, обговорений раніше платіж. Паушальні платежі використовуються, коли важко спрогнозувати ефект дії "ноу-хау" або вартість ліцензій невелика;
  • “кост-плас” – виплати за додаткові послуги по узгодженим розцінкам поверх обговореної ціни;

Інвестиційний внесок представляє собою джерело самокредитуван- ня діяльності підприємства. Інвестиційний внесок – це грошовий внесок робітника в розвиток даного підприємства, котре вкладнику нараховує відсоток в розмірі і в строки, визначені договором або положенням про інвестиційний внесок.

1.3. Кредит

        Кредит – буквально означає "розпорядження визначеною сумою грошей на протязі деякого часу, тобто ті, у кого є надлишок коштів, можуть їх давати в кредит тим, хто відчуває нестачу або має потребу в додаткових сумах"2.

В даний час кредит має величезне значення. Він вирішує проблеми, що стоять перед всією економічною системою. Так за допомогою кредиту можна перебороти труднощі, пов'язані з тим, що на одній ділянці визволяються тимчасово вільні кошти, а на інших виникає потреба в них. Кредит акумулює капітал, що визволився, тим самим, обслуговує прилив капіталу, що забезпечує нормальний відтворювальний процес. Також кредит прискорює процес грошового обігу, забезпечує виконання цілого ряду відносин: страхових, інвестиційних, грає велику роль у регулюванні ринкових відносин.

Джерелом позичкового  капіталу служать, по-перше, кошти що вивільняються з кругообігу: засоби, призначені для відновлення основного  капіталу (тобто амортизаційний фонд); частина оборотного капіталу, що вивільняється  в грошовій формі в зв'язку з  розбіжністю часу продажу товарів і купівлі сировини, палива, матеріалів. Капітал, тичасово вільний у період між надходженням коштів від реалізації товарів і виплатою заробітної плати.

Іншим джерелом позичкового  капіталу виступають грошові прибуток і нагромадження приватного сектора. Потрібно відзначити, що починаючи з 50-60 років нашого сторіччя існує тенденція підсилення залучення грошових заощаджень працюючих і службовців. Цьому сприяли, у першу чергу, поліпшення соціально-економічного становища розвинених країн; зміни в структурі споживання.

У якості третього джерела  позичкового капіталу виступають грошові  нагромадження держави, розміри  яких визначаються масштабами державної  власності і долей валового національного  продукту.

Таким чином, можна зробити  висновок, що тимчасово вільні кошти, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові нагромадження приватного сектора і держави утворюють джерела позичкового капіталу.

Кредит виступає в  двох головних формах: комерційного і банківського, що розрізняються по складу учасників, об'єкта позичок, динаміці, розміру відсотка і сфери функціонування.

Комерційним кредитом називають кредит, наданий одним  функціонуючим підприємцем іншому у вигляді продажу товарів  із відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем, його об'єктом є товарний капітал. Він обслуговує кругоборот промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу споживання. Особливістю комерційного кредиту є те, що позичковий капітал тут зливається із промисловим. Мета комерційного кредиту - прискорити реалізацію товарів і одержання прибутку. Розміри цього кредиту обмежені величиною резервних кредитів промислових і торгових капіталів. Передача цих капіталів можлива тільки в напрямках, визначених умовою угоди: від підприємця, на підприємстві якого виробляють засоби виробництва, до підприємців, на підприємствах якого вони споживаються, або від підприємця, що виробляє товари, до торгових фірм, що реалізують їх.

Описание работы
Функціонування фінансово-кредитної системи безпосередньо залежить від ступеня використання товарно-грошових відносин у керуванні й організації господарських відносин. Подія , що сталася у минулому і стосувалася згортання товарно-грошових відносин (із 1920-1923р. до кінця 80-х початку 90-х років панували адміністративно-командні методи господарюваня) негативно позначилася на стані економіки. Незважаючи на спроби економічних реформ 1965-го, 1979-го, 80-х років, практично тільки зараз розроблються рішучі кроки, щоб вартісні категорії: гроші, ціна, фінанси, кредит почали активно впливати на розвиток економіки. На сучасному етапі гроші, фінанси поступово стають самостійним і вирішальним ресурсом виробництва.
Содержание
Вступ ……………………………………………………………………..2
1.Джерела формування фінансових коштів
1.1.Прибуток і амортизаційні відрахування ……………………….4
1.2.Кредиторська заборгованість та кошти від продажу цінних паперів …………………………………………………………………...14
1.3.Кредит ………………………………………………………………15
1.4.Інші надходження фінансових коштів …………………………19
2.Основні техніко-економічні показники роботи дослідного хлібозавода
2.1.Історична довідка і характеристика потужності …………20
2.2.Склад і структура персоналу …………………………………..22
2.3.Асортимент продукції …………………………………………..22

3.Аналіз фінансового стану підприємства
3.1.Аналіз джерел фінансових ресурсів і їх використання ……..25
3.2.Аналіз використання майна ……………………………………..31
3.3.Розрахункові таблиці ……………………………………………..34
Висновок ...……………………………………………………………….37
Література………………………………………………………