Політика доходів і сутність заробітної плати

Вступ

Головною метою соціальної політики України на довгострокову перспективу є послідовне підвищення рівня життя населення, зниження соціальної нерівності, збереження культурних цінностей, відновлення економічної і політичної ролі України у світовому співтоваристві.

  Досягнення поставленої мети визначає наступні задачі розвитку соціальної політики України: розробку і гарантію законодавчих актів усіх сфер, що охоплюють життєдіяльність населення; формування систем державних стандартів; забезпечення соціальної справедливості в суспільстві, переорієнтація соціальної політики на родину, забезпечення прав і соціальних гарантій жінкам, дітям, молоді; стримування безробіття; створення ефективного ринку праці; створення умов для реалізації цивільних прав на освіту і медичне обслуговування; розвиток культурного потенціалу; фінансове забезпечення пенсійної системи; підвищення реальних розмірів пенсій; створення умов для здійснення прав громадянами на житло; формування сприятливого інвестиційного клімату, підвищення ефективності функціонування бюджетної системи в цілому.

При визначенні напрямку і пріоритетів в економіці і соціальній політиці держави найбільш важливим є саме рівень життя населення, що характеризує рівень розвитку, ступінь забезпечення матеріальних, духовних і соціальних потреб населення.

Умови, необхідні для поліпшення якості життя, включають, крім споживання товарів і послуг, також соціальні результати економічного розвитку, а саме: тривалість життя, рівень захворюваності, умови й охорону праці, забезпечення прав людини і т. ін. При розгляді рівня життя необхідно враховувати всю сукупність соціально-економічних умов, тому що без їхнього обліку неможливо робити висновки про реальне положення рівня життя населення.

Система кількісних і якісних показників рівня життя складає: обсяг споживання матеріальних благ і послуг; рівень споживання продуктів харчування і непродовольчих товарів; реальні доходи населення; розмір заробітної плати, доходи з інших джерел (пенсії, допомоги, стипендії, реалізація продуктів особистого підсобного господарства, дивіденди, відсотки на інвестування у виробництво); умови праці, житлові умови, освіта, охорона здоров'я.

  Вартісним показником рівня життя  населення є загальне споживання  матеріальних благ і послуг. Цей  показник забезпечує взаємне  ув'язування показників добробуту  населення.

 

 

 

Роздiл 1

1.1 Економічні потреби суспільства

  Спонукальним мотивом до виробничої діяльності і окремої особи, і суспільства в цілому виступають потреби. Намагаючись їх задовольнити, суспільство щоразу наштовхується на відносну обмеженість виробничих ресурсів. Основна суперечність економічного розвитку саме й полягає в суперечності між потребами, що постійно зростають, і обмеженістю виробничих ресурсів.

Потреба - це природний та постійний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає негативні відчуття і прагнення змінити такий стан речей. Вони є об'єктивною основою "ідеальних спонукань" — інтересів, бажань, цілей людини.

Загальна класифікація потреб залежить від обраного критерію. Залежно від цього потреби поділяються:

1. За рівнем необхідності (першочерговості):

а) потреби у предметах першої необхідності (їжа, житло, одяг);

б) потреби у предметах розкоші (яхти, норкові шуби і т. п.).

2. За об'єктами:

а) матеріальні потреби;

б) духовні потреби.

3. За суб'єктами:

а) особисті потреби;

б) потреби фірм;

в) суспільні потреби.

4. За формами  задоволення:

а) потреби, які задовольняються індивідуально;

б) потреби, які задовольняються колективно (водопостачання, газопостачання та ін.).

5. За роллю  в суспільному виробництві:

а) потреби у предметах споживання;

б) потреби в засобах виробництва.

Існує класифікація потреб відповідно до інших критеріїв.

У західній економічній літературі найбільшого поширення при класифікації потреб людини набула так звана "піраміда потреб" відомого соціолога США А. Маслоу, яка відображає рівні їх пріоритетності. В основі такої піраміди знаходяться основні матеріальні (фізіологічні) потреби у продуктах харчування, одязі, житлі, відтворенні роду. Наступний рівень - потреби "в безпеці", тобто захист особи від негативних зовнішніх факторів (посягання на свободу та життя), так і від соціальних проблем (від безробіття, злиднів тощо). Третій рівень потреб передбачає потреби в стосунках між людьми, які ґрунтуються на доброзичливості, любові. Четвертий — характеризує повагу до людини з боку інших людей та самоповагу. Вершину піраміди складає потреба, що відтворює людину як особистість у суспільстві, тобто така, яка реалізується через розвиток і примноження здібностей, інтелекту та ін. й характеризується як самореалізація.

Матеріальні і духовні потреби практично безмежні, а це означає, що повністю задовольнити їх за допомогою товарів та послуг неможливо. Ця ознака властива саме сукупності потреб. Що ж стосується потреби в конкретному товарі або послузі, то її, звичайно, можна задовольнити. Скажімо, протягом короткого періоду можна купити потрібний одяг, піти в театр або полікувати зуби. Деякі потреби можуть бути задоволені протягом життя людини тільки раз (наприклад, операція апендициту).

Інша справа, коли йдеться про сукупні суспільні потреби. Розвиток виробництва завжди породжує нові потреби, які одразу задовольнити неможливо. Наприклад, ще не так давно у нас не було бажання придбати персональний комп'ютер, відеомагнітофон, електронні годинники тощо. Більше того, задоволена одна потреба породжує іншу: це всезагальний економічний закон, що діє як на рівні конкретної особи, так і на рівні груп людей або інститутів, які утворюють суспільство. Сутність все загального економічного закону зростання потреб відображає внутрішньо необхідні суттєві та сталі зв’язки між виробництвом і споживанням, потребами та наявними можливостями їх задоволення. Його дія розповсюджується як на загальні матеріальні потреби людини (харчі, одяг, житло), так і на специфічні потреби, що зумовлюються соціальним і культурним середовищем, в якому перебуває людина. З часом потреби змінюються, примножуються з появою нових виробів та під впливом широкої реклами й енергійного стимулювання збуту. Кінцева мета, або завдання економічної діяльності, полягає у прагненні діяти відповідно до цього закону та задовольнити багатогранні і різноманітні потреби і окремої особи, і суспільства.

Задоволення потреб пов'язане з використанням обмежених виробничих ресурсів. Ресурси (фактори) виробництва - це ті матеріальні та нематеріальні об'єкти, що використовуються для продукування матеріальних благ та надання послуг. Зміст цього поняття передбачає введення до його складу природних ресурсів людини, а також створених нею та використовуваних у суспільному виробництві. Різноманітні ресурси поділяються на такі види: матеріальні ресурси (земля та сировинні матеріали, корисні копалини, ріки, ліси і т. д.) та капітал; людські ресурси - праця та підприємницька діяльність.

Вся виробничо-економічна діяльність людини завжди і повсюдно спрямовувалась на подолання обмеженості ресурсів. Деякі з них нам надає природа, але ці запаси обмежені (поклади вугілля, руди, наявність запасів нафти, газу, інших корисних копалин). Людські ресурси обмежуються здобутою освітою, знаннями, вміннями, кваліфікацією, тобто є наслідком нашого власного розвитку. Добре відомо, що підприємницьку діяльність не можуть здійснювати абсолютно всі члени суспільства, а тільки їх незначна частина. Деякі з видів ресурсів можуть відтворюватись, і тому їх наявність регулюється людиною.

Обмеженість ресурсів породжує потребу в їх раціональному використанні та дбайливому ставленні до них, що є однією з глобальних проблем сучасної цивілізації.

Економічні інтереси: їх сутність та класифікація

Економічні інтереси являють собою об'єктивні, зумовлені відносинами власності, спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожної особи і суспільства в цілому. У реальному житті потреби набувають конкретної форми інтересів. Іншими словами, економічні інтереси - це усвідомлені економічні потреби, що мають спонукальну силу.

Економічний інтерес - категорія суб'єктивно-об'єктивна. Суб'єктами економічних інтересів є окремі індивіди, сім'ї, домогосподарства, колективи, групи людей, спільнот, держава, суспільство в цілому. Об'єкти економічних інтересів - економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Економічні інтереси суспільства утворюють складну та динамічну систему. їх можна класифікувати за різними критеріями:

За суб'єктами:

– особисті;

– колективні,

– групові;

– суспільні.

Відповідно до їх важливості:

– основні,

– першочергові;

– другорядні.

У часовому аспекті:

– поточні;

– перспективні.

За об'єктами:

– майнові;

– фінансові;

– інтелектуальні

– інформаційні.

За рівнем усвідомлення:

– дійсні;

– уявні.

Виразниками специфічних економічних інтересів виступають суб'єкти економічних відносин. Відповідно до цього в ринковій економіці виокремлюють економічні інтереси підприємств, котрі спрямовані на максимізацію прибутку, зменшення витрат виробництва і підвищення  конкурентноздатності продукції. Економічні інтереси домогосподарів спрямовані на максимізацію користі споживних благ з урахуванням цін на них та власних доходів. Економічні інтереси держави спрямовані на створення умов для реалізації потреб суспільства. При цьому економічні інтереси держави і суспільства не тотожні, тому що до складу перших входять інтереси державної бюрократії.

Система економічних інтересів охоплює складові, котрі з одного боку взаємопов'язані, а з іншого - суперечливі. В кожному суспільстві існує вічна проблема узгодження суперечливих економічних інтересів. Вона досягається у процесі їх взаємодії та взаємореалізації.

Конкретними шляхами поєднання економічних інтересів служать субординоване підпорядкування одних з них іншим та координоване узгодження різнобічних інтересів суб'єктів господарювання.

Проблема співвідношення та пріоритетності економічних інтересів учасників господарської діяльності залишається до нинішнього часу дискусійною. Механізм їх поєднання та узгодження перебуває під вирішальним впливом сутнісних характеристик кожної з відомих економічних систем.

Мотивація праці.

Заохочування працівників підприємства до реалізації поставлених перед ними цілей і завдань є об'єктивною необхідністю й усвідомлюється всіма керівниками. Однак протягом тривалого періоду наука управління персоналом перебільшувала значення матеріальних стимулів. У результаті проведених досліджень  встановлено, що задоволеність працівників матеріальними умовами праці (заробітною платою, матеріальною допомогою та ін.) далеко не у всіх випадках приводить до підвищення продуктивності праці. Як свідчить практика, найбільш ефективними стимулюючими факторами є відповідність виконуваної роботи потребам людини у визнанні її як особистості і можливість самовираження. Наприклад, у результаті одного з численних опитувань робітників, проведених з метою з'ясування їхніх відносин до праці, було виявлено, що  головним їх бажанням є впевненість у постійній зайнятості, потім потреба у визнанні і повазі, а також інтерес до роботи. Подібні настрої працівників змушують керівників підприємств надавати більшого значення не адміністративним методам управління і матеріального стимулювання, а мотивації праці.

Мотивація праці — це одна з найважливіших функцій менеджменту, що являє собою заохочення працівника чи групи працівників до діяльності по досягненню цілей підприємства через задоволення їхніх власних потреб.

Головні важелі мотивації - стимули і мотиви. Під стимулом звичайно розуміють матеріальну винагороду визначеної форми, наприклад, заробітну плату. На відміну від стимулу мотив є внутрішньою спонукальною силою: бажання, потяг, орієнтація, внутрішні установки та ін.

Сучасні теорії мотивації  базуються на результатах психологічних досліджень і націлені в першу чергу на визначення переліку і структури потреб людей. Потреби в  контексті розглядаються як усвідомлена відсутність чого-небудь, що спонукає до дій.

Одна з найбільш поширених за кордоном класифікація потреб – ієрархія потреб за А. Маслоу наведена на рис. 1                     

Існують також інші  досить поширені класифікації потреб працівників (наприклад, розподіл їх на матеріальні, духовні й соціальні).

Використовуючи теорію потреб людини Маслоу та його послідовників, теорії інших вчених, на підприємствах розробляють конкретні системи мотивації (стимулювання) праці, виходячи з цілей підприємства та ситуації, що склалася.

Джерело: http://pidruchniki.ws/12810419/politekonomiya/ekonomichni_potrebi_suspilstva

1.2 Сутність заробітної плати як соціально-економічної категорії та її функції.

Заробітна  плата  як  соціально-економічна  категорія,  з  одного  боку,  є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку,  її правильна організація зацікавлює працівників підвищувати ефективність виробництва,  а  відтак  безпосередньо  впливає  на  темпи  й  масштаби соціально-економічного розвитку країни.

Заробітна  плата  як  елемент  ринку  праці  є  ціною  робочої  сили,  а також  статтею  витрат  на  виробництво,  що  включається  до  собівартості продукції, робіт(послуг) на окремому підприємстві.

Заробітна плата є найбільш дійовим інструментом активізації людського чинника  та  використання  трудового  потенціалу.  При  цьому  використання наявного кваліфікаційного і творчого потенціалу  працівників має повністю залежати від наукової обґрунтованості і вибору методів ув'язки заробітної плати з кваліфікацією, змістом виконуваної роботи, результатами праці й умовами, в яких вона здійснюється.

Головною  метою  економічної  стратегії  і  системи  матеріального стимулювання  сучасних  компаній  її  фірм  стало  досягнення  не  кількісних показників випуску продукції, а якісних параметрів виробництва, таких як поліпшення використання устаткування, робочого часу, складу робочої сили, якості продукції, спрямованих на підвищення ефективності виробництва. Це буде  відбуватися  завдяки  технічному  переоснащенню  виробництва,  впровадженню  нових  форм  організації  праці,  позитивним  зрушенням  у структурі  праці.  В  наслідок  цього  відбувається  перехід  від  екстенсивних методів  ведення  господарства  до  інтенсивних.  Таким  чином,  підвищення ефективності  виробництва,  збільшення  прибутку  досягаються  нині  не  шляхом збільшення обсягів виробництва із залученням додаткових ресурсів, а на основі ефективнішого використання всіх наявних ресурсів і всебічного зниження  витрат  виробництва.  Матеріальне  стимулювання  в  сучасних умовах застосовується здебільшого в комплексі з організаційно-технічними заходами,  пов'язаними  з  підвищенням  змістовності  праці,  поліпшенням  її умов.