Пареміологія

Його автором був французький єпископ Жером де Анже, хоча своє широке вживання воно отримало після того, як Франсуа Рабле використав його у романі «Гаргантюа і Пантагрюель».

Безумовно, існує багато запозичень з Біблії. Наприклад, висловлювання

           A soft answer turns away wrath. – М’яка відповідь відвертає гнів.

Деякі приказки беруть своє коріння з теологічної доктрини сімнадцятого століття:

The end justifies the means. (англ.) – Мета виправдовує засоби.

У будь-якому випадку з часом обидва джерела, і народне і літературне, опинились злитими воєдино. [13]

1.4 Розмежування прислів’я та приказки

До загальних ознак прислів’їв та приказок відносяться такі: стабільність (здатність до відтворювання), комплікативність (специфічне ускладнення семантичної структури, пов’язаної з пізнавальною діяльністю людини), експресивність (виразність та вплив на реципієнта), дидактичність (зміст повчального характеру), афористичність (здатність у лаконічній формі виразити чітке спостереження, що є узагальненням досвіду), лаконічність (здатність виразити повноту змісту у стислій формі).

Проте не менш важливим є питання про розмежування прислів’їв та приказок та їх ознак. У науці про мову ще не склалося загальноприйнятої думки щодо їх розмежування. Деякі вчені у якості основного критерію розмежування прислів’їв та приказок акцентують увагу на особливості синтаксичної структури. [9]

Так, відносячись до одного жанру, прислів'я і приказки відрізняються певними структурними особливостями. Прислів'я – це довершений за змістом вислів, який становить граматично й інтонаційно оформлене судження, як правило, у формі складного речення: «Поженешся за двома зайцями – жодного не здоженеш».

За визначенням В. Даля, прислів'я – це коротка притча, в якій висловлено судження, присуд, повчання. Приказка, за Далем, – це простий вислів без притчі, без судження, без висновку. Приказка – це образний вислів чи мовний зворот, який влучно характеризує людину, її вчинки, явища життя і т. ін., і є елементом ширшого судження: «Гнатися за двома зайцями». Прислів'ям властиве повне вираження думки, приказка висловлює думку неповно, часто є частиною прислів'я. На відміну від прислів'я приказка не висловлює повне твердження й висновок з нього, не дає узагальнення, а підкреслює особливість конкретного предмету чи явища, дає в дотепній образній формі спостереження над цим явищем. З цього випливає те, що на противагу синтаксичній двочленній завершеності прислів'я, приказка – одночленна з синтаксичного погляду. Вона переважно є неповним реченням або частиною речення..

З.К. Тарланов вважає, що приказка відноситься до прислів’я як частина до цілого. Прислів’я може функціонувати окремо, приказка завжди повинна бути включена в переважаючу її одиницю, у складі якої вона набуває функціонального статусу. [10]

С.Г. Гаврин дотримується іншої думки та вважає, що не лише прислів’я, але й приказки можуть мати форму завершеного речення. За думкою, О.Н. Широкової, до прислів’їв відносяться сталі народні вислови, що мають переносне значення, а до приказок – народні вислови, що не мають переносного значення.

Існує думка про те, що паремії потрібно розглядати в функціональному аспекті. Говорячи про функціонування в мовленнєвих актах, приказки реалізують номінативну функцію, в той час як прислів’я – комунікативну.

Інколи сама приказка не дає жодної поради і не містить застереження, але її можна легко перетворити на прислів’я.

Приказка з’явилась з утвердженням в мовленні сталих мовленнєвих образних виразів, що використовуються за принципом аналогії до подібних явищ. Вона підкреслює порівняння та надає новизну та оригінальність цьому порівнянню, тому оцінювання може бути присутнє.

Говорячи про наступну рису, це – сталість. Сталість може бути кількох видів: сталість вживання, структурно-семантична, лексична, морфологічна та синтаксична. Прислів’я володіє усіма перерахованими видами сталості, завдяки тому, що прислів’я – це цільнопредикативна конструкція. Щодо статусу приказки, то не можна із впевненістю казати, що прислів’я стале у морфологічному аспекті, оскільки воно завжди повинно бути включеним у переважаючу її одиницю і синтаксично несамостійна.

У структурному відношенні приказка являє собою образ, що визначає або особу, або дію, або обставини дії ; прислів’я завжди має форму речення; частіше всього має структуру загально-особового речення. Прислів’я – це цільнопредикативні конструкції, що побудовані переважно за діючими моделями простого та складного (складносурядного та складнопідрядного речень). Не лише прислів’я, а й приказки можуть мати форму завершеного речення, але прислів’я – на відміну від приказки – завжди синтаксично та композиційно завершений поетичний твір, воно здатне до самостійного функціонування, та не має контекстуальної прив’язки (відсутність прив’язки – це показник жанрової незавершеності). [6]

Переосмислення компонентів є ще одним показником. Мова йде не лише про перенос у метафоричному чи метонімічному плані, але й нерівноцінність сумарного значення змісту відповідного речення (сумі лексичних та граматичних значень його компонентів). Прислів’я та приказки у цьому відношенні рівні.

Висновок до розділу І

Отже, при вивченні іноземної мови відбувається поринання в культуру народу. Важливим історико-лексичним пластом кожної мови являється фольклор, в тому числі прислів’я та приказки. Тож одним із джерел вивчення як мов, так і характеру та світогляду народу являються паремії. Паремія (грец. рareimia – прислів'я або лат. proverbium – приказка, прислів'я) – це видове позначення фольклорних малих жанрів афористичного спрямування. Саме паремії містять уявлення про норми співіснування і взаємодії людей та представляють їх цінності. В даній роботі ми аналізуємо паремії на прикладі прислів’їв та приказок. При вивченні будь-якої іноземної мови відбувається зіткнення з історією та культурою народу, які, крім інших чинників, виражаються через прислів’я та приказки. Велика їх кількість позначає специфічні національні риси, а своїм корінням вони сягають в давнішню історію народу, його побут, звичаї, традиції. Прислів'я та приказки – це безмежне мовне багатство народу, що створювалось впродовж віків. В них міститься багатовіковий досвід суспільного розуму.

До загальних ознак прислів’їв та приказок відносяться такі: стабільність (здатність до відтворювання), комплікативність (специфічне ускладнення семантичної структури, пов’язаної з пізнавальною діяльністю людини), експресивність (виразність та вплив на реципієнта), дидактичність (зміст повчального характеру), афористичність (здатність у лаконічній формі виразити чітке спостереження, що є узагальненням досвіду), лаконічність (здатність виразити повноту змісту у стислій формі). В англійській та американській лінгвістичній літературі також не проводиться чіткого розмежування між прислів'ям і приказкою. Цим пояснюється, чому англійські словники прислів'їв включають також обороти явно несловесного характеру. При сучасному розвитку теорії фразеології користуються поняттям «приказка» в його широкому розумінні, як це прийнято в фольклористиці, недоцільно.

РОЗДІЛ ІІ.    ВІДОБРАЖЕННЯ   НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ                     АНГЛІЙЦІВ У ПАРЕМІНОМУ ФОНДІ МОВИ.

2.1 Загальна характеристика національного характеру англійців

Аналізуючи англійський характер, хочеш не хочеш доводиться звертатися до характеру британському, хоч і тримати в пам'яті, що всі народи, що населяють цю країну, не схожі один на іншій. Прикладом тому може служити традиційний англійський сніданок з яєчні, тосту, смаженої сосиски, помідора і грибів, який нітрохи не схожий на традиційний шотландський, такий, що включає яєчню, тост, сосиску, помідор і гриби. І немає страшнішої образи, як, обмовившись або по наївності, переплутати одне з іншим. Цей маленький, по суті, острів являє собою цілий світ, в якому все, «як у великих». Є свої яскраво виражені регіональні відмінності між Північчю і Півднем, Заходом і Сходом - не тільки в характері, їжі, традиціях, одязі, але і в мові - жителі різних регіонів Англії деколи просто не можуть зрозуміти один одного, і вже точно ніхто не може зрозуміти оголошень в рейсових автобусах, вимовних з виразним місцевим акцентом. Та і різноманітність природи, пейзажу, географії, економіки перетворює маленький острів у величезну країну. Але найголовніше - це відношення самих англійців, що сприймають цю країну як що не має меж. Вони легко пересуваються по всьому світу, середньостатистична англійська сім'я має одного сина, що працює в Марокко, іншого - що пише нариси в Індонезії, а третього (бажано) - службовця в лондонському Ситі, щоб всіх їх забезпечувати. Вони спокійно їздять на канікули до Індії і Пакистану, а за покупками - до Нью-Йорка. Але поїздка до Шотландії або Корнуолл сприймається ними як дуже серйозну подорож, до якої треба наперед готуватися, планувати, пакувати речі, не забуваючи про майбутню акліматизацію. [8] На початку 1960-х років англійка Барбара Мур розробила пішохідний туристичний маршрут від найдальшої північно-східної точки Шотландії - Джон-о'гроте до самої південно-західної - Лендс-енд (буквально - «кінець світу»), що склало 1 408 км. Так от, обуренню англійців не було межі - так принизити і зменшити їх величезну країну!

Англійці - один з небагатьох народів в світі, який користується нез'ясовною пошаною тих, що оточують. Як би не сміялися над властивостями і особливостями їх характеру, таємне шанування пробивається через будь-яку насмішку, критику або відверту ворожість. Яскравий приклад - англійський гумор. Зрозуміти його не може ніхто, особливо в найяскравішому його прояві - любові до фізіологічних жартів. Вишукана іронія Бернарда Шоу або Оскара Уайльда зрозуміла всім, а ось падаючі брюки, туалетна гострота, неодмінні натяки на різного роду сальності і непристойності містера Біна або Бені Хилла викликають у решти народів неприхований подив. Але тут спрацьовує ефект «нового плаття короля» - ніхто не може повірити, що він голий, всі підозрюють, що вони просто чогось не відчули в тонкому англійському гуморі, а зрозуміли все в міру своєї зіпсованості. [15]

При всій своїй глибокій і щирій переконаності у власній перевазі англійці позбавлені якого б то не було відвертого виразу власного патріотизму. Неможливо уявити собі англійця, що повторює як молитву «горджуся тим, що я англієць» або що навіть просто шепоче про свою країну теплі задушевні слова, як це роблять їх сусіди на континенті. Гучний галасливий патріотизм властивий перш за все народам з комплексом національної неповноцінності і невпевненості в своєму місці в світі. Тим же, хто твердо переконаний у власній перевазі, він не потрібний. Навпаки, самоіронія, насмішка, здоровий скептицизм по відношенню до самих собі - все це геть вбиває у інших бажання дивитися на англійців звисока. Нерідко доводиться чути, що англійці украй гостинні і доброзичливі - і це дійсно так. Запитаєте на ламаному англійському на вулиці будь-якого міста, навіть такого байдуже-космополітичного, як Лондон, як потрапити в потрібне місце, і вам детально всі розповідять, відведуть туди, куди треба, і ще на прощанні, відповідно до мовної традиції звернення, ласкаво обізвуть dear або love (що, звичайно, не означатиме пристрасті, що раптово спалахнула). Проте подібна ввічливість зовсім не зменшує ні їх відчуття національної переваги, ні відчуття упередження перед всім іноземним. Англійський характер є, з одного боку, чи не самим суперечливим і парадоксальним серед європейських народів, майже всі його особливості мають і прямо протилежні властивості, а з іншої - дуже цілісним і визначеним, таким, що простежується впродовж багатьох сторіч. Його особливості найчастіше пояснюють острівним положенням країни, навіть термін такий з'явився - «острівна психологія». Але населені островів в світі багато, а Англія - така одна. Мабуть, знадобилося поєднання багатьох чинників - змішення в єдине ціле різних народів (бриттів, піктов, кельтів, англосаксів і багато інших), заправлене римським і норманнськім завоюваннями, присмачене тісними зв'язками з континентальними народами, удобрене перемогами і завоюваннями і приправлене кліматом і географічним положенням, щоб з'явився цей народ, не такий схожий на інших європейців. Однією з ключових особливостей англійського характеру є прихильність традиціям - багато хто називає цю межу консерватизмом. Дійсно, прагнення зберегти в первозданному вигляді особливості побуту і поведінки, ритуали і звички, деколи доведені до абсурду, - з сучасної і неанглійської точки зору, - відрізняє англійців від більшості інших народів, піддається цими, іншими, різкій критиці, але і одночасно робить їх туристично привабливими для всього світу. Один з найважливіших життєвих принципів англійців можна виразити наступною формулою: «Ми прийшли в цей світ не для того, щоб отримувати задоволення». Саме на нім засновано багато відмінних рис їх вдачі і способу життя. Почати з виховання. Дітей прийнято тримати в строгості, і чим вище в суспільстві ви знаходитеся, тим більше строгостей. Нерідко доводиться бачити, як в багатому англійському будинку, з величезною вітальнею, гігантською спальнею, величним кабінетом так звана дитяча кімната знаходиться майже на горищі і є убогою коміркою, і робиться це цілком усвідомлено, з принципових міркувань, щоб не голубити, а загартовувати. [25] До цих пір в країні дуже популярна система пансіонів, причому роздільних для хлопчиків і дівчаток (оскільки сексуальні відносини - справа шкідливе, то і звикати нічого), причому перш за все це стосується дітей з аристократичних і багатих сімей. Дисципліна і порядки в них і до цього дня є якоюсь сумішшю в'язниці, казарми і монастиря, що вважається що личить духу виховання справжнього англійця. На тлі вищесказаного на перший погляд парадоксальними представляються інші сторони англійського життя. До будинку у англійців відношення особливе, трепетне, вони не визнають квартир, вважаючи за краще хай маленький, хай в розстрочку під відсотки, але свій будинок з палісадником. Не випадково майже всі будинки в Англії мають імена, це створює незручності для гостей і листонош, але демонструє дуже особисте, дуже трепетне відношення англійців до свого житла. Справжній англієць готовий до труднощів, але цілком здатний витримати і найстрашніше випробування - комфортом і затишком.

2.2 Відображення національного характеру англійців у їх приказках та прислів’ях

Мудрість і дух народу виявляються в його прислів'ях і приказках, а знання прислів'їв і приказок того чи іншого народу сприяє не тільки кращому знанню мови, але і кращому розумінню образу думок та характеру народу. Якщо виділити найбільш яскраві риси характеру, то можна знайти їх відображення в прислів'ях і приказках, виявити зв'язок між окремими рисами характеру британців і їх паремійним фондом мови.

     У кожної культури є свої ключові слова, наприклад, для англійців: ввічливість, люб'язність, ввічливість, чемність, етикет, вихованість, стриманість т.п. Такі концепти входять до складу мовних форм, і передусім прислів'їв. Розглянемо конкретні приклади. [3]

1) Ідеал англійського національного характеру - це вольова людина з гострим почуттям власної гідності і небажанням пускати інших у свою особисте життя. Він живе за принципом:

A good name is better than riches. Don't wash your dirty linen in public. It is an ill bird that fouls its own nest.

Очевидно, цим пояснюється прагнення англійців жити відособлено:

My home is my castle.

An Englishman's house is his castle.

Ця якість ще більше підкреслює планування житлових будівель. Наприклад, деякі будинки будуються так, щоб кожна квартира мала свій вхід. Старі житлові будинки часто є довгою двоповерховою цегляною будовою з множиною дверей, пофарбованих в різний колір, оскільки вони належать різним власникам.

Love your neighbor, yet pull not down your fence. − Це прислів’я означає, що чим вище огорожі між сусідами, тим дружніше вони живуть (не існує потреби сперечатися про те, де кінчається твоя ділянка нерухомості і починається чужа.

A constant guest is never welcome.

У наступному прислів’ї говориться про те, що ми дорослішаємо і маємо схильність нелюбить друзів, що відвідають нас занадто часто.

Friends are like fiddle - strings and they must not be screwed too tightlу.

Це прислів’я стосується семантичного компоненту “особистої свободи” та “дистанційності”, що вказує на важливість підтримки та завоювання дружби для англійської мовної свідомості. [2]

2) Англійці прославилися своєю любов'ю до компромісів. У культурі ментальності англійського народу домінують тактовність, ввічливість, стриманість, що, можливо, обумовлено географічними особливостями. Неначе м'який клімат і рівнинний ландшафт Англії сформували характер без крайнощів, поступливість і терплячість до інших людей: