Украина в годы первой мировой войны

Дата добавления: 07 Апреля 2013 в 21:54
Автор: b*****@mail.ru
Тип работы: курсовая работа
Скачать полностью (24.46 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

istu03.doc

  —  79.00 Кб

Призначений генерал-губернатором завойованих територій граф О.Бобринський не приховував своїх намірів: «Я буду вводити тут російську мову, закон та устрій». Місцева адміністрація, яку складали далеко не кращі

представники  російського чиновництва і місцеві  русофіли, відразу взялася до справи. Так, після вступу російських частин до Львова були закриті всі українські періодичні видання, а 18 вересня — всі українські та польські інституції, школи, книгарні. Наступного дня бібліотекам було заборонено видавати українські книги.

Організований у жовтні жандармський відділ при  генерал-губернаторстві розпочав переслідування українських громадських діячів. У звіті жандармського полковника Мезенцева зазначалося, що протягом кількох місяців було проведено близько 1000 обшуків і 1200 арештів. 578 осіб (у тому числі 34 представників уніатського кліру) за постановою генерал-губернатора було заслано у віддалені райони Росії.

Попри всі заяви  щодо толерантності у справах віросповідань російська адміністрація розгорнула переслідування греко-католицької церкви і примусове насадження православ'я. Здійснення православної акції Св. Синод покладав на архієпископа Волинського Євлогія. За його розпорядженням на греко-католицькі парафії, тимчасово залишені уніатськими священиками, призначалися православні настоятелі. Внаслідок того, що перед вступом російської армії на територію Західної України частина греко-католицького кліру виїхала на захід, а кілька десятків священиків були ув'язнені російськими властями вже після приєднання, краю до імперії, православні служителі культу дістали змогу зайняти близько 200 вакантних приходів. В одному зі звітів генерал-губернатор досить об'єктивно подав ситуацію, яка виникла у зв'язку з цими змінами, підкреслюючи, що «ставлення населення до призначених православних священиків було позбавлене будь-яких ворожих проявів, але вони не здобули собі любові й поваги прихожан. Причиною цього були, з одного боку, їхні невисокі особисті якості порівняно зі священиками-уніатами, з іншого боку, їхні матеріальні умови, в які вони були поставлені, — про це духовна влада своєчасно не потурбувалась».

Справжнім європейським скандалом стала поведінка російської адміністрації під час окупації Галичини. Російська влада вчинила справжній погром українських громадських установ. Коли українські діячі з Петербурга, спробували виступити у захист українського руху в Галичині, то одержали таку відповідь російського міністра закордонних справ Сазонова: “Що ж Ви хочете, якраз тепер прийшов найвідповідніший час, щоб раз і назавжди покінчити з Вашим українством”.

Одначе українці не дали себе залякати, І серпня у  Львові було засновано Головну Українську Раду, куди увійшли представники усіх найважливіших партій — Національно-демократичної, Радикальної, Соціал-демократичної, Керівником її став Кость Левицький, секретарем — С. Баран. 5 серпня 1914 року Головна Українська Рада опублікувала маніфест, в якому проголосила своїм завданням обороняти, інтереси українського народу в Австрії та репрезентувати його під час війни. Маніфестам в цілому був австрофільським, закінчувався словами: «Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце вільної України».

Історіографія Першої світової війни налічує; тисячі томів. Проте багато проблем залишаються мало дослідженими. Пріоритетними напрямками є дослідження місця і ролі вся націй, які брали участь у війні, і тих перспектив, які відкрилися перед ними в процесі розпаду Австро-Угорської імперії; потребують дальшої розробки питання соціальної історії, історії окупаційної політики на українських землях, проблема українізації військових части на фронтах, участь українських частин російської та Австро-Угорської армії у боях по обидва боки фронту та їх братання, масштаби участі галицьких москвофілів у проведенні розвідувальної роботи російської армії тощо.

       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

В наш час постає багато питань щодо Першої світової війни і її відношення до нас, українців. Потрібно підкреслити, що залежно від відповіді на ці питання залежить наше ставлення до багатьох інших процесів, зокрема тих, які безпосередньо пов’язані з процесом сучасного державотворення.

Перша світова війна  поклала початок глибоким змінам у житті суспільства, які повністю проявили себе у часи революції, а їх віддалений відгомін відчувався впродовж усього ХХ століття. Перш за все, війна поставила українські землі у центр великих геополітичних змін у Центральній і Східній Європі, які завершилися аж з розпадом соціалістичної системи і Радянського Союзу у 1989-1991 рр. Від самого початку боїв літом 1914 р. українські землі стали одним із основних воєнних театрів на східному фронті, де у боротьбі зійшлися два старі супротивники – Австро-Угорщина й Німеччина з одного боку, та Росія, з іншого. Без перебільшення можна сказати, що Україна з її багатими людськими і природніми ресурсами була одним з найбільш головних виграшних призів для кожного з них. Розділена між двома головними суперниками в цій війні, Україна була дуже зруйнована і була полем запеклої битви. Близько 3 мільйонів українців воювали у складі російської армії, а 250 тисяч - цілком на боці австрійської армії. Кілька кровопролитних боїв відбувалося в Галичини. Західні українці, вважаючи, що Росія більш небезпечна, ніж Австрія, підтримали віденський уряд в цій війні. Вони сподівалися включити всю територію України в склад Австрії та домогтися для неї прав широкої автономії.

        Ми повинні памятати що за кожною цифрою стоїть чиєсь життя. Ми, разом з світовою спільнотою, повинні докласти всі зусилля, щоб такі страшні часи більше ніколи не повторилися.

 

Список використаної літератури

 

    1. Виноградов В.Н. Еще раз о новых подходах к истории первой мировой войны //Новая и новейшая история. — 1995. — № 5.
    2. Кулинич И.М. Захватническая политика германского империализма по отношению кУкраине в 1914-1918 гг. // В кн.: «Дранг нах Остен» й историческое развитие стран Центральной, Восточной й Юго-Восточной Европы. — М.: Наука, 1967. —С.141.
    3. Кулинич Й.М.—Указ. соч. — С.141.
    4. Кулінич І.М. Україна в загарбницьких планах німецького імперіалізму (1900-1914 рр.). -К., 1963. — С.73-211.
    5. Международньїе отношения на Балканах 1856—1878. —М., 1986. — С.410.
    6. Первая мировая война 1914—1918. — М.,1968.
    7. Писарев Ю.А. Новые подходы к изучению истории первой мировой войны// Новая и новейшая история. — 1993. — С.51.
    8. Писарев Ю.А. Российская контрразведка и тайная сербская организация «Черная рука».//Новая и новейшая история. —1993.—№ 1.
    9. Поп Й. Й. Восточная политика центральних держав после Брестского мира. // В кн.: Германская восточная политика в Новое и Новейшее время. — М., 1974. — С.137.
    10. Рорбах П. Война й германская политика.— М., 1915. —С.57.
    11. Теодорович Й.М. Разработка правительством Германии программ завоеваний на Востоке в 1914—1915 гг. — Первая мировая война.— М., 1986. —С.116—118.

 




Страницы:← предыдущая12
Описание работы
Приступаючи до висвітлення даної теми слід зауважити, що розкриття і характеристика воєнного становища в Україні під час Першої світової війни, має неабияке значення при вивченні історії України.
За 80 років, які минули після закінчення Першої світової війни, у країнах-учасницях цієї всесвітньої драми створено і видано тисячі історичних праць, документальних збірників, мемуарів про хід військових дій 1914-1918 рр. на різних фронтах, про економіку, політику, дипломатію різних держав під час війни, про окремі її соціально-економічні й політичні наслідки.
Содержание
ВСТУП
1. УКРАЇНА В ЕКСПАНСІОНІСТСЬКИХ ПЛАНАХ НІМЕЧЧИНИ
2. СТАВЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ ДО ВІЙНИ
3. ПЕРЕСЛІДУВАННЯ УКРАЇНЦІВ З БОКУ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРО-
УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЙ
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ