Сава Чалий – зрадник чи жертва? (за п’єсою Карпенкa-Карого «Сава Чалий»)

Дата добавления: 07 Ноября 2011 в 20:36
Автор: Пользователь скрыл имя
Тип работы: реферат
Скачать полностью (16.05 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

Сава Чалий.docx

  —  18.44 Кб

Сава  Чалий – зрадник  чи жертва? (за п’єсою Карпенкa-Карого «Сава  Чалий»)

У статті робиться спроба дослідити мотивацію  вчинків Сави Чалого, героя однойменної  драми І. Карпенка-Карого, що призвели до моральної  зради інтересів  народних мас і  до його трагічної  загибелі.

Актуальність  проблеми зрадництва, відступництва диктує нам сьогоднішня  реальність, де ігнорування  цими питаннями веде до етично нецивілізованих  форм взаємовідносин, до конфліктів, що знекровлюють суспільне й приватне життя людини. Від  Іуди до нинішніх політиків  тягнеться ниточка, яка так чи інакше пов’язана із поняттям зради; правда, інколи з дещо іншим оцінним  забарвленням, але  суть від цього  не змінюється.

Тому  не дивно, що нас цікавить те, як розв’язується  проблема зради в  українській історичній драмі кінця ХІХ  ст., зокрема в  п’єсі І. К. Карпенка-Карого «Сава Чалий», яка  завершила розвиток жанру і стала  вершинним твором видатного майстра. Саме тут відбито  глибокі зміни  функціонально-змістових  чинників, що спричинили розкриття філософської проблеми вчинку як способу реалізації екзистенційного  вибору особистості.

Йдучи в руслі європейських віянь, Карпенко-Карий  вводить у твір драматично загострену життєву ситуацію як вияв непримиренних, назрілих суперечностей, проходячи через які, герой змушений робити свій вибір.

Щоб з’ясувати причини, що призвели до зради  гайдамацького руху Савою Чалим, варто  поставити ряд  завдань: чому автор  звертається до цієї проблеми? Де ті джерела, що спонукали до виникнення самої п’єси і  саме до такого розв’язання  її головного конфлікту? Чи був ідейний  зміст трагедії актуальним і сучасним? Ось  те коло питань, відповідь  на які ставить  зміст статті.

Питання про драму І. К. Карпенка-Карого «Сава  Чалий» не досить часто  знаходило своє відображення в критичній літературі. Найповніше воно розкрито в дослідженні  І. Шнайдера «Трагедія  «Сава Чалий» Карпенка-Карого і українська історична  драма ХІХ століття».

Перші згадки про зраду  Сави Чалого зустрічаються  в публікаціях  народних пісень у 30-х  рр. ХІХ ст. (І. Срезневський, М. Максимович та ін.). Документальні відомості  про ватажка гайдамацького  руху складалися протягом кількох десятиріч  на основі фактичних  матеріалів – листи  шляхтичів, записи в  міських книгах, повідомлення польських газет  того часу, універсали коронного гетьмана, скарги панів на гайдамаків тощо («Архив Юго-Западной России», 3 том, 3 частина, 1876 р.). Отже, насамперед офіційні документи  й утворили коло історично  обґрунтованих відомостей про Саву Чалого, що їх мав перед  собою драматург. Та, крім цього, в  Карпенка-Карого було ще одне джерело –  варіанти народної пісні  «Ой був на Січі старий козак». Варто  згадати, що народна  творчість загалом  засуджувала зраду  як найтяжчий злочин, і зрадник обов’язково  мав бути покараний.

У своїх спогадах дружина  Карпенка-Карого Софія  Тобілевич зазначала: «Народна дума про Саву Чалого збудила в Івана Карповича Цікавість до кращого обізнання з тим періодом історії України, в який міг діяти ватажок-гайдамака, що зрадив народній справі… Багато і довго міркував письменник над темою, над розгортанням сюжету трагедії людини, яка в своєму серці мала вірність і любов до батьківщини, а проте пішла хибним шляхом» [2, 578–579].

Ідейний зміст трагедії був  тісно пов’язаний з часом її створення  і появи. Об’єктивною  основою цього  ідейного змісту в  його сучасному звучанні послужила суспільно-політична, ідеологічна боротьба в Україні в  кінці ХІХ ст. за соціальну і національну  свободу, зумовлена  бурхливим розвитком  капіталізму, загостренням класових суперечностей, назріванням революційної ситуації. «В характері часу і зумовленої ним боротьби і коренилися ті об’єктивні джерела та імпульси, які спричинилися до звернення драматурга саме до даного історичного моменту, який становить зміст його трагедії і саме до такої ідейно-художньої реалізації цього змісту» [4, 260]. 

Отже, інтерес до теми викликаний загальною настроєвістю українського суспільства кінця ХІХ – початку ХХ ст., про що зауважив І. Франко: «…Драма («Сава Чалий» Карпенка-Карого) мала велике значення для сучасної України, плямуючи інтенції сучасного національного ренегатства, і покотилася по театральних дошках як могутня проповідь повороту ренегатів до служіння своєму народові і його кровним інтересам» [3, 379].

Дія, описана в трагедії «Сава Чалий», відбувалася  в другій половині 30-х  рр. ХVІІІ ст. на Правобережній  Україні, що належала тоді Польщі (1735–1741). Це був час гайдамаччини, коли ширилися народні  рухи проти польського гніту, які досягли  своєї вершини  у 1768 р. Ті шість років, які знайшли своє відображення в п’єсі  Кар-пенка-Карого, характеризувалися  помітним пожвавленням гайдамацьких заворушень, очолюваних відомими історичними постатями: Савою Чалим, Гривою, Медведем, Голим та ін.

Центральна  колізія трагедії – народні маси – Сава Чалий. Усі  образи групуються відповідно до цієї центральної  колізії: на одному боці представники гайдамаків та Гнат Голий, на іншому – Сава і ті сили, що його підтримують  і з якими він  пов’язує свою подальшу долю.

Сава  показаний у зіткненні  з вищою силою, якою в цьому разі була неминучість  розв’язання класових суперечностей шляхом боротьби. Суперечність між об’єктивно історичною приреченістю справи героя і щирою  вірою в її справедливість становить непереборну  трагічну суперечність його долі. Сава прагнув  примирити непримиренне: «Замір великий, як дим в повітрі, розлетівся! Замість війни – безладний рух піднявся знову; біля стерна став Гнат Голий, чоловік без жодної освіти, і поведе братів на страту, а край – на певну гибель!» [2, 317].

На  початку твору  Сава – народний ватажок, який користується повагою повсталих  мас, має авторитет  навіть серед ворогів. Однак розвиток подій  ставить перед  ним непосильне завдання – що робити далі? Які перспективи  боротьби? Народу потрібне звільнення від панського  ярма, та сил для  цього замало. Сава пропонує інший (не збройне  повстання) шлях до вирішення  проблеми протистояння: або подорож на чужі далекі землі, їх освоєння, або надання  пільг людям, що зробити  важче, але можливо. Розбіжності між  програмами повсталого люду і Сави з часом  ширяться, набирають  рис незворотності 

Розриву Чалого з народними  масами, що вже не могли зупинитися на півдорозі до ілюзорної  перемоги, відчули  смак крові. Моральна активність Сави зримо  об’єктивується в тій важкій ситуації, коли герой за екстремальності самих умов, у яких він опинився, не має змоги уникнути настійної необхідності вибору, що може бути лише однозначним – або на користь добра, або на користь зла. Однак трагічність цього вибору полягає в тому, що вибирати доводиться не між добром і злом, а між більшим і меншим злом, коли це диктується не тільки самою ситуацією, а й відсутністю абсолютного в самому добрі. І в цьому разі Сава стикається ще й з проблемою різних ступенів добра і зла, коли в реальній практиці менше зло починає виступати як добро: «Не проти народу я воюю, а проти гайдамак; народові ж бажаю миру і спокою…» [2, 345].

Поміркована програма, запропонована  Чалим, була відкинута  гайдамаками, «дякуючи»  полум’яним закликам Гната Чалого, розпаленого  жагою помсти: «Пора нам почать зненацька нападать і різать, і палить напасників» [2, 310]. Слово Сави і слово Гната – позиція двох непримиренних світоглядів (мир, спокій – кров, смерть).

Чалий вважає себе правим, коли намагається  знайти правильний шлях у боротьбі: «…я прогнать всі кривди хочу з України, щоб не було Потім причини нам кров братерську знову й знову проливать!» [2, 310].

Далекоглядність, розумна оцінка ситуації, що складалася, жахає  Саву, і його уява малює страшну  картину: «…понесуть…на Україну і смуту, і пожежу, і кров проллють ріками, без жодної користі для народу, а потім і самі на полях всі сконають» [2, 315].

Захищаючи свою точку зору, Чалий бере на себе відповідальність за свій моральний вибір.

В історії людства  відомі періоди, коли дотримання індивідуальних моральних переконань потребує від особистості  справжнього героїзму. Звичайно, суспільство, що створює умови, котрі вимагають  героїзму під час  дотримання елементарних правил моральності, не може бути визнане  гуманним. Як правило, такі буремні історичні  періоди характеризуються й моральним занепадом. Пороки стають правилом, а чесноти –  винятком, і лише окремі особистості  протистоять загальній  кризі духовності.

Усяке нехтування моральними нормами, хоч би якими  високими інтересами та доцільністю вони виправдовувалися, призводить до 

Розтління людей, духовної деградації, занепаду звичаїв, перетворення визвольної боротьби на люту і кровопролитну  сутичку, безглузду  й нещадну, де ступінь  озлоблення обернено пропорціональний ступеневі  добра й розуму.

Описание работы
У статті робиться спроба дослідити мотивацію вчинків Сави Чалого, героя однойменної драми І. Карпенка-Карого, що призвели до моральної зради інтересів народних мас і до його трагічної загибелі.
Актуальність проблеми зрадництва, відступництва диктує нам сьогоднішня реальність, де ігнорування цими питаннями веде до етично нецивілізованих форм взаємовідносин, до конфліктів, що знекровлюють суспільне й приватне життя людини. Від Іуди до нинішніх політиків тягнеться ниточка, яка так чи інакше пов’язана із поняттям зради; правда, інколи з дещо іншим оцінним забарвленням, але суть від цього не змінюється.
Содержание
содержание отсутствует