Мир динозавров

Пізніше, у юрський період, з'явилися ще більш стрункі довгорукі й  довгохвості. Найчастіше задня половина хвоста була в них твердої, на подобі нерухомого балансира. Прудкий і верткий орнитолест (мисливець на птахів) знайдений у Сівбу. Америці, досягав у довжину 2 метрів. Самим маленьким видів уважають компсогнатуса (витончена щелепа) - він був завбільшки з курку.

Який  динозавр був самим  великим хижаком?

Серед перших знахідок динозаврів в Англії був уламок нижньої щелепи з декількома зубами. Очевидно, вона належала величезному  хижому ящерові, якого в наслідку охрестили мегалозавром (гігантським ящером). Оскільки інших частин тіла виявити не вдалося, не можна було скласти точне уявлення про форму тіла й розміри тварини. Думали, що ящір пересувався на чотирьох ногах. За минулий час розкопано багато інших його окам'янілих залишків, але повний кістяк так і не був виявлений. Лише провівши порівняння з іншими хижими динозаврами (карнозаврами), дослідники прийшли до висновку, що мегалозавр теж бігав на задніх ногах, довжина його доходила до 9 метрів а важив він тонну.

З більшою  точністю вдалося реконструювати аллозавра (іншого ящера). В Америці знайдене понад 60 його кістяки різних розмірів. Самі великі аллозавры досягали в довжину 11-12 метрів, а важили від 1 до 2 тонн. Їхнім видобутком, безумовно, були й гігантські травоядні динозаври, що підтверджує знайдений шматок хвоста апатозавра із глибокими слідами від укусу й вибитих зубів аллозавра.

Ще крупніше, цілком ймовірно, були два види, що жили 80 млн. років через у крейдовому періоді, а саме: тиранозавр (ящір-тиран) з Північній Америці й тарбозавр (застрашливий ящір) з Монголії. Хоча кістяки збереглися не повністю (найчастіше відсутній хвіст), припускають, що їхня довжина досягала 14-15 метрів, висота 6 метрів, а маса тіла доходила до 5-6 тонн. Голови теж були значні: череп тарбозавра був у довжину 1.45 метра,а самий великий череп тиранозавра - 1.37 метрів. Кинжалоподібні зуби, що виступали на 15 див, були настільки потужними, що могли втримувати, активно опірна тварина. Але так і невідомо, чи могли ці гіганти дійсно переслідувати видобуток або були занадто масивними для цього. Можливо, вони харчувалися падлом або залишками видобутку більше дрібних хижаків, прогнати яким їм не коштувало праці. Передні кінцівки динозавра були дивно короткими й слабкими, на них було всього по двох пальця. А в терцинозавра (серповидного ящера) виявлений величезний палець із пазуром довжиною 80 див. Але чи був цей палець єдиним й якими розмірами досягала вся тварина, невідомо.

Вражаючий вид мав й 12-метровий спинозавр (колючий  ящір). Уздовж спини в нього була розтягнута шкіра у вигляді вітрила висотою 1.8 метра. Бути може, це служило йому для відлякування суперників і конкурентів, а може, виконувало ф-ию теплообмінника між тілом і навколишнім середовищем.

Ким був гігант "страшна  рука"?

Дотепер ми не маємо можливості представити, як виглядав гігантський хижий динозавр, від якого під час розкопок у Монголії знайдені поки, на жаль, тільки кістки передніх і задніх кінцівок. Але довжина одних лише передніх кінцівок становила два з половиною метра, тобто приблизно рівнялася довжині всього дейнонихуса або чотириразовій довжині його передніх кінцівок. На кожній руці було по трьох величезних пазура, за допомогою яких можна було заколювати й розривати навіть дуже великий видобуток. Уражені такою знахідкою, польські дослідники привласнили цьому динозаврові ім'я дейнохейрус, що значить "страшна рука".

Якщо  взяти для порівняння розміри  страусового динозавра, що має аналогічну будову передніх кінцівок, але по довжині  в чотири рази менше, те можна припустити, що дейнохейрус був у півтора  разу більше тиранозавра! З нетерпінням очікують аматори й дослідники динозаврів в усім світі нових знахідок костей і прояснення загадки гіганта "страшна рука".

Чи  харчувався барионикс  рибою?

Зовсім  недавно, в 1986 р., в Англії в одному із глиняних кар'єрів був виявлений зовсім новий вид хижого динозавра. Тварина була восьми метрової довжини, його голова довжиною один метр була схожа на голову крокодила, але мала вдвічі більше зубів, чим в інших хижаків. Передні кінцівки були дуже довгими й масивними, що змушує припускати, що тварина пересувалася на чотирьох ногах. Для хижого динозавра такий спосіб пересування досить незвичайний!

Своя  назва - барионикс (важкий пазур) - тварина  одержала через свій великий пазур, довжина якого перевищує 30 див. Не виключено, що пазур перебуває на передній кінцівці.

Чим харчувався барионикс? Його численні гострі зуби й риб'яча луска, виявлена в області  шлунка, свідчать про те, що він харчувався рибою. Де перебував барионикс, на березі або у воді, коли виловлював своїм  пазуром рибу? Цілком можливо, що він харчувався й падлом. Більшим пазуром він міг розривати мертве тіло й добиратися своєю довгою мордою усередину до м'яса.

Чи  ставиться древній  птах до дрібних хижих  динозаврів?

В 1860 р. відбулася сенсація: у Південній  Німеччині в шарах піщанику юрського віку був знайдений відбиток типового пташиного пера. Невже птаха жили одночасно з гігантськими й самими маленькими динозаврами в мезозойську еру? Адже вчені того часу вважали, що птахи з'явилися лише наприкінці ери динозаврів. Майже відразу були виявлені два повних кістяки з ясними відбитками всього оперення, у тому числі й характерних пір'яних крилах. Ассиметричная форма окремого пір'я і їхнє розташування на крилі були точно такими ж, як у сучасних птахів, що безсумнівно свідчило про те, що викопний птах археоптерикс (древнє крило) був здатний літати. Правда, сам кістяк був зовсім не схожий на пташиний. У нього довгий хвіст, як у динозавра, але відсутня вкорочена пташина гузка. Є дійсні зуби в щелепах, але немає беззубого пташиного дзьоба. Є три окремо варті пальці з пазурами, що виступають попереду із крил. Є ребра на шиї й у черевній області, окремої кістки таза - всі як у дрібного хижого динозавра. Однак немає потужної грудини, немає твердих елементів спинного хребта, немає великого таза, як у птахів! Лише окремої кістки й суглоби нагадують за формою пташині.

Якби  не було пір'я, то на підставі будови костей знайдений кістяк віднесли б до дрібних  хижих динозаврів. Що, втім, і відбулося  із двома іншими знахідками цього  найдавнішого птаха, де відбитки оперення були погано помітні. Багато років вони перебували в колекції матеріалів, що ставляться до динозаврів, поки не було встановлено, що це екземпляри археоптерикса. Так невже ж існуюча класифікація виявилася помилковою? Може бути, занадто поспішно віднесли цей вид до птахів? Чи не краще помістити древнього птаха між двома цими групами?

Дійсно, древній птах займає проміжне положення  в еволюційному перетворенні динозавра  з порожніми костями (целурозавра) у звичайного птаха. У процесі  цього розвитку не було більших стрибків або щаблів, які дозволили б сказати: до даного моменту це безперечно ящери, рептилії, а далі - настільки ж безперечно птаха. Потрібно враховувати й те, що зміна окремих частин тіла не відбуваються одночасно: одна частина перетерплює зміни раніше, а інша пізніше. Це можна бачити й на древньому птаху: пір'я й крила - ознаки явно пташині, а зуби й хвіст, навпроти, поєднують її з рептиліями. У ході еволюційних змін немає різких границь між категоріями "целурозавр" й "птах". Розмежування проведені людиною з бажання "навести порядок" і створити струнку класифікацію тварин.

150 млн.  років тому древніх птахів  мало турбувала проблема, хто  вони - хижі динозаври або птахи  і як їм треба поводитися. Сильно  змахуючи своїми крильми, вони  могли злітати й пролетіти коротку відстань, хоча в польоті, можливо, по більшій частині лише планували. Видобутком їх були комахи й невеликі ящірки.

Чому  в птицеящера такі більші очі?

Очі й  мозок двометрового птицеящера (заурорнитоида) були незвичайно більшими, майже як в орла й сови. Спрямовані вперед, такі очі дозволяли йому вистежувати видобуток, точно визначаючи її місцезнаходження, очевидно, навіть у нічний час. Швидко й спритно він виявляв і ловив нічних мышеобразных ссавців. Якщо жертві вдавалося сховатися, він діставав її своїми сильноудлененными передніми кінцівками навіть із щільних заростей або тріщин у каменях і скелях. Для таких витончених способів полювання птицеящерам потрібний був й особливий мозок. Він був у них у шість разів більше, ніж у сучасного крокодила.

Деякі дослідники припускають, що птицеящеры й родинні їм види зовні були схожі  на птахів: можливо, що їхнє тіло було покрито  оперенням.

Що  нам відомо про  страусових динозаврів?

За винятком довгих передніх кінцівок і хвоста, стрункі фігури цих довгоногих хижаків досить нагадували страуса або ему. Така подібність дослідники відбили в назвах цих динозаврів: орнитомимус, струтиомимус, дромицейомимус, і галлімімус, що означає "схожий на птаха", "на страуса", "на эму" й "на курку". Як і більші птахи, що бігають, вони могли швидко пересуватися, швидше будь-якого іншого динозавра - можливо, зі швидкістю понад 50 км/ч. У них не було зубів, але, очевидно, був роговий дзьоб. Однак чи харчувалися вони, подібно птахам, нам невідомо. Поїдали комах й ящірок, крабів і равликів, або розкопували своїми передніми кінцівками кладки яєць інших ящерів? А може, взагалі були травоядні й зривали листи й гілки, плоди й насіння? Як вони вистачали їжу - передніми кінцівками або дзьобом?

Це й  багато чого іншого залишається нерозгаданим. Чи вели вони стадний спосіб життя? Чи виховували своє потомство? Відкладали яйця або були живородними? Більша тазова порожнина робить останнє припущення цілком імовірним, але це недостатній  аргумент.

Чим харчувався овіраптор?

Знахідка, виявлена в 1922 р. при розкопках у  пустелі Гобі, повідала досить драматичну історію. Під шаром піску поверх гнізда рогатого динозавра протоцератопса був виявлений розплющений череп  невеликого хижого динозавра. Очевидно, пильна самка виявила у свого гнізда викрадача яєць й убила його.

Надзвичайно короткі й потужні щелепи з  єдиним зубом дозволяли цьому  хижакові легко прокушувати товсту шкарлупу яєць динозавра. Овіраптор (викрадач яєць) - так назвали цього хижого динозавра довжиною 1,80 метра. Інші види таких хижаків, як думають, харчувалися равликами або іншими тваринами із твердою раковиною.

Хто кого здолав?

Одна  із самих чудових і вражаючих  знахідок динозаврів була зроблена в 1971 р. у Монголії, коли були виявлені повні  кістяки хижака і його жертви. Хижий динозавр велоцираптор (швидкохідний ящір) довжиною 1,80 метра напав на такого ж великого рогатого динозавра, але й сам одержав у сутичці важку травму. Схопившись і вцепившись друг у друга зубами, обоє тварин загинули, так і не випустивши супротивника зі своїх "обіймів".

Велоцираптор  був, імовірно, небезпечним і кровожерливим  динозавром: на своїх довгих ногах  він міг наздогнати будь-яку жертву. 30 гострих зубів, на передніх кінцівках  чіпкі ноги, якими він вистачали  видобуток, а на задніх серпоподібні, котрими він терзав жертву, - все це робило його страшним хижаком.

Які відмітні ознаки качконосих динозаврів?

Більшість качконосихносих динозаврів (гадрозавров), серед яких відомо більше 20 видів, розрізняються по незвичайних кісткових утвореннях на голові. У всім іншому вони дуже схожі між собою. У порівнянні зі своїми предками, клювоносими динозаврами, їхній дзьоб і зуби перетерпіли подальшу спеціалізацію. Понад 1000 дрібні грановані зуби утворили так називані батареї, так що їжа подрібнювалася й пережовувалася схожими на напилок поверхнями. Довга мова заштовхувала рослинну їжу між цими батареями в таке положення, що їх було легко пережовувати. Зовні впасти мала щоки й захищені мішки.

У різних видів істотно розрізнялася форма  дзьоба - очевидно, це залежало від різної їжі, що віддавав перевагу тому або іншому виду. Дзьоб був подібний з качиним лише по ширині, але був твердіше, досить короткий, а в задній частині щелепи були зуби. До того ж використався він не у воді, а для общипування й для обламування рослин на суші. Про призначення дивних кісткових утворень на голові висловлюється не мало різних припущень. Уважають, наприклад, що вони виконували функцію носа, охороняли від перегріву, служили інструментом для видавання звуків або ж просто були розпізнавальною ознакою для тварин свого виду. Але оскільки в самців цей наріст був більших розмірів й, можливо, мав яскраве фарбування, а в самок був невеликим або зовсім був відсутній, то навряд чи він виконував життєво важливу функцію. Імовірно, він відігравав головну роль при обігу особин одного виду (наприклад, при боротьбі самців за самку), подібно рогам, надувним мішкам гортані або кольорових гребінців на голові в сучасних тварин.

Всі ці особливості вказують на те, що качконосі динозаври були дуже товариськими тваринами й у їхньому співтоваристві або в череді існувала певна ієрархія. Молоді тварини займали в ній особливе положення й при переході череди з місця на місце йшли за дорослими тваринами. Як показали розкопки, самки теж закладали свої гнізда не поодинці, а колоніями. А дитинчата, вилупившись, ще довгий час залишалися в гнізді під охороною самки.