Шпаргалка по "Политологии"

- тяжка хвороба, або  хвороба, небезпечна для другого  з подружжя і (або) їхніх  нащадків. Це відносна обставина  припинення шлюбу.

18. Особисті і майнові права та обов’язки подружжя

Подружжя, що знаходиться  в зареєстрованому шлюбі, набуває  особистих і майнових прав та обов'язків. 
До особистих прав та обов'язків, слід віднести, право кожного з подружжя за власним бажанням, вільно обирати як їхнє спільне, так і зберігати своє дошлюбне прізвище, або приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя.  
Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, тобто кожен із подружжя однаковою мірою має право володіти, користуватись і розпоряджатися цим майном; при цьому не береться до уваги кількість виконаної праці та її форми відносно кожного з подружжя. Майном, що нажите за час шлюбу, подружжя може розпоряджатися за спільною згодою. Це означає, що за укладання угод одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. 
На відміну від спільного майна, роздільне майно подружжя - це таке, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування. До цієї категорії майна належать і речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), навіть якщо їх придбано під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей і предметів розкоші. Володіє, розпоряджається і користується цим майном кожен із подружжя самостійно. 
У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їхні частки визнаються рівними.

19. Особисті і майнові права і обовязки батьків і дітей

Батьки й діти зобов'язані  надавати один одному моральну й матеріальну  допомогу.  
До особистих прав та обов'язків батьків щодо дітей слід віднести:

 право та обов'язок  присвоїти дитині прізвище, ім'я  та по батькові;

право та обов'язок виховувати й утримувати дітей;

право визначити місце  їх проживання; право забезпечувати  їхні інтереси за розгляду спорів про  них. 
До майнових прав та обов'язків батьків і дітей належать право та обов'язок батьків з управління майном дітей, обов'язок і тих, і тих поважати спільну й роздільну власність і т. д. До того ж і батьки, і діти мають взаємні аліментні обов'язки. Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, а повнолітні діти зобов'язані утримувати й піклуватися про непрацездатних батьків.

20. Сторони та зміст колективного договору

Колекти́вний до́гові́р — угода, яка укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою) і одним або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів — представниками трудящих, обраними та уповноваженими трудовим колективом.

Зміст колективного договору визначають сторони. У ньому передбачаються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання  виробничих, трудових, соціально-економічних  відносин, зокрема:

• зміни в організації виробництва і праці;
• забезпечення продуктивної зайнятості;
• нормування оплати праці;
• встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (премій, доплат, надбавок та інші);
• встановлення гарантій, компенсацій, пільг;
• участь трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом);
• встановлення режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;
• умов і охорони праці;
• забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;
• гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих.

21. Сторони та зміст трудового договору

Трудовий договір — угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (далі власник), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник — виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін.

Сукупність умов, які визначають взаємні права і обов'язки сторін, становлять зміст трудового договору. Такі умови можуть визначатись законодавчими  або іншими нормативними актами і  встановлювати, наприклад, мінімальний  розмір заробітної плати, мінімальну тривалість трудової відпустки, максимальну тривалість робочого часу тощо. Одночасно значна кількість умов трудового договору визначається сторонами трудового  договору при його укладенні.

Умови трудового договору можуть бути обов'язковими, (їх ще називають  необхідними) і факультативними (додатковими). Обов'язковими (необхідними) умовами  вважаються такі, без яких трудовий договір не може бути визнано укладеним. До них слід віднести взаємне волевиявлення  сторін про прийняття — влаштування  працівника на роботу, визначення трудової функції працівника, встановлення моменту  початку виконання роботи.

До факультативних умов трудового  договору необхідно віднести й строк  дії трудового договору. Переважно  трудові договори укладаються на невизначений строк. У разі, коли трудові  відносини не можуть встановлюватись  на невизначений строк з урахуванням  характеру наступної роботи, або  умов її виконання, або інтересів  працівника, то можуть укладатись строкові трудові договори. Вони укладаються  на строк, обумовлений сторонами, або  на час виконання певної роботи.

22. Особливості прийняття на роботу і звільнення з роботи неповнолітніх

У трудових правовідносинах  їх прирівнюють у правах до повнолітніх. Вони, так само як і повнолітні, зобов’язані  чесно та сумлінно працювати, виконувати розпорядження роботодавця, додержуватись  трудової дисципліни тощо.  
За загальним правилом допускається приймати на роботу лише неповнолітніх осіб, які вже досягли 16 років. Як виняток, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (усиновлювача чи піклувальника), можна приймати на роботу й осіб, які досягли 15 років.  
 
Також допускається приймати на роботу осіб, яким виповнилось 14 років. Але це можливо, якщо (відповідно до ст. 188 КЗпП України) дотримуються такі умови: 
 
· для підготовки молоді до продуктивної праці прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів; 
 
· такі особи можуть виконувати тільки легку роботу, яка не заподіює шкоди їхньому здоров’ю; 
 
· їхня робота не повинна порушувати процес навчання та має виконуватися винятково у вільний від навчання час (наприклад, під час літніх канікул); 
 
· згода одного з батьків або особи, яка їх замінює, - усиновлювача чи опікуна; 
 
· така особа повинна пройти попередній медичний огляд, порядок проведення якого визначено у Положенні про медичний огляд працівників певних категорій, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31 березня 1994 року №45.

23. Підстави та умови припинення трудового договору

 Підставами припинення трудового договору є: 

1) згода сторін;

2) закінчення строку трудового  договору, крім випадків, коли трудові  відносини фактично тривають  і жодна з сторін не поставила  вимогу про їх припинення;

3) призов або вступ  працівника на військову службу, направлення на альтернативну  (невійськову) службу;

4) розірвання трудового  договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або  уповноваженого ним органу або  на вимогу профспілкового, чи  іншого уповноваженого на представництво  трудовим колективом органу;

5) переведення працівника  за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію або перехід  на виборну посаду;

6) відмова працівника  від переведення, та роботу  в іншу місцевість разом І  підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження  роботи у зв'язку із зміною  істотних умов праці;

7) набрання законної сили  вироку суду, яким працівника  засуджено (крім випадків звільнення  від відбування покарання з  випробуванням) до позбавлення  волі або до іншого покарання,  яке виключає можливість продовження  даної роботи;

8) підстави, передбачені  контрактом. 

24. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваже¬ного ним органу без згоди профспілкового органу допускається у випадках: — ліквідації підприємства, установи, організації;

— незадовільного результату випробування, обумовленого при прийнятті  на роботу;

— звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством;

— поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

— звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової  організації, що діє на підприємстві, в установі, організації;

— звільнення працівника з  підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової  організації;

— звільнення керівника  підприємства,; установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових  осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні  звання, і службових осіб державної  контрольно-ревізійної служби та органів  державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального  самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями  громадян; — звільнення працівника, який вчинив за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібне) майна власника, встановлене вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнений або  застосування заходів громадського впливу. Власник або уповноважений  ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно  оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.Трудова книжка — це основний документ про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприєм¬стві, в установі, організації або у фізичної осс)би понад п'ять днів. Працівни¬кам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та на¬городи за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації.

25. Припинення т/д з ініціативи працівника

Працiвник має право розiрвати трудовий договiр, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижнi. У разi, коли заява працiвника про звiльнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливiстю продовжувати роботу (переїзд на нове мiсце проживання; переведення чоловiка або дружини на роботу в iншу мiсцевiсть; вступ до навчального закладу; неможливiсть проживання у данiй мiсцевостi, пiдтверджена медичним висновком; вагiтнiсть; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирiчного вiку або дитиною-iнвалiдом; догляд за хворим членом сiм'ї вiдповiдно до медичного висновку або iнвалiдом I групи; вихiд на пенсiю; прийняття на роботу за конкурсом, а також з iнших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розiрвати трудовий договiр у строк, про який просить працiвник.  
 
Якщо працiвник пiсля закiнчення строку попередження про звiльнення не залишив роботи i не вимагає розiрвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправi звiльнити його за поданою ранiше заявою, крiм випадкiв, коли на його мiсце запрошено iншого працiвника, якому вiдповiдно до законодавства не може бути вiдмовлено в укладеннi трудового договору.  
 
Працiвник має право у визначений ним строк розiрвати трудовий договiр за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

26. Поняття, джерела і  характеристика кримінального права і кримінальної відповідальності

Криміна́льне пра́во — самостійна, відокремлена від інших галузь права, яка являє собою систему юридичних норм, прийнятих законодавчим органом (в Україні — Верховна Рада), що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

Єдиним джерелом кримінального  права України є кримінальний закон — Кримінальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 року.

В Україні тільки закон  про кримінальну відповідальність має значення нормативно-правового  акту, який визначає, яке суспільно  небезпечне діяння визнається злочином і які покарання можуть бути застосовані  за його вчинення. Норми інших галузей  законодавства можуть містити принципові положення або окремі визначення, що мають безпосереднє значення для  формування норми закону про кримінальну  відповідальність, але такі положення  або визначення можуть бути тільки нормативною базою для прийняття  відповідного закону про кримінальну  відповідальність.