Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з Законом України «Про амністію

Амністія, будучи підставою звільнення від кримінальної відповідальності, не може порушувати врегульованих цивільним законодавством майнових інтересів громадян, юридичних осіб, держави. Тому ч. 2 ст. 5 Закону від 1 жовтня 1996 р. визначає, що амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду.

2.1.           Юридичні підстави звільнення

Згідно зі ст. 2 Закону України від 1 жовтня 1996 р. із змінами «Про застосування амністії в Україні», законом про амністію може бути передбачене: 1) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від покарання (повна амністія);

2) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія).

      Закон також передбачає можливість оголошення умовної амністії. Йдеться про те, що у виняткових випадках, з метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію. Підставою звільнення саме від кримінальної відповідальності виступає повна та умовна амністія.

2.2.           Коло осіб, на яких поширюється амністія.

Амністією потрібно визнавати правовий акт, який, не скасовуючи і не змінюючи відповідного кримінального закону, передбачає звільнення індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні певних злочинів, від кримінальної відповідальності та покарання або заміну покарання чи його невідбутої частини більш м'яким покаранням. Набрання чинності конкретним законом про амністію само по собі нікого від кримінальної відповідальності чи покарання звільнити не може. У зв'язку з цим амністію треба розглядати як позбавлений персоніфікованого характеру акт вищого органу державної влади, який відіграє роль юридичної передумови ухвалення правозастосовним органом процесуального рішення про звільнення конкретної особи від кримінальної відповідальності або покарання чи про заміну покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

На відміну від амністії акт помилування не розрахований на невизначену кількість випадків використання і є персоніфікованим актом одноразового застосування права щодо конкретної особи або групи індивідуально зазначених в Указі Президента України осіб.

Амністія оголошується законом України у відношенні певних категорій осіб, як правило не частіше одного разу протягом календарного року.

Ст. З зазначеного Закону встановлює перелік осіб, щодо яких забороняється застосування амністії. До них віднесені: 1) особи, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і особи, яких засуджено до довічного позбавлення волі; 2) особи, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів; 3) особи, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; 4) особи, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім зазначених у попередньому пункті, і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.

Конкретним законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, щодо яких амністія не застосовується.

Дія закону про амністію (за винятком умовної амністії) поширюється лише на ті злочини, які скоєні до набрання ним чинності включно (ч. 1 ст. 4 Закону «Про застосування амністії в Україні»). Якщо має місце сукупність злочинів, дія акту амністії поширюється на ті кримінально карані посягання, які зазначені у ньому. Застосування амністії до триваючих і продовжуваних злочинів, вчинення яких може бути розпочате до набрання чинності закону про амністію, залежить від того, визнано чи ні той чи інший злочин закінченим. Закон проамністію не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності відповідним законом.

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього заперечує (ч. З ст. 6 КПК).

2.3.           Правові наслідки звільнення від кримінальної відповідальності

    Амністія застосовується на будь-якій стадії кримінального процесу. Серед амністованих можуть бути: особи, яких засуджено до покарань, не пов'язаних з ізоляцією від суспільства (виправні роботи, громадські роботи тощо); засуджені, які перебувають у міс­цях позбавлення волі; особи, справи про злочин яких перебувають у провадженні судів, але не розглянуті до набрання чинності зако­ном про амністію, а також особи, справи про злочин яких розгля­нуто, але вироки не набрали законної сили; особи, яких засуджено судами України і які відбувають покарання на території іншої дер­жави. Це означає, що питання про застосування амністії вирішуєть­ся на стадіях попереднього розгляду справи суддею, судового розгляду справи, при розгляді справи в апеляційній і касаційній інстанціях та під час виконання вироку, ухвали і постанови суду. Водночас, на відміну від помилування, амністія застосовується не лише щодо осіб, які вже засуджені за вчинення злочину, а й що­до осіб, підозрюваних чи обвинувачених у вчиненні злочину, кримі­нальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів досудового розслідування. Зазначені особи можуть бути звільнені судом від кримінальної відповідальності.

Питання про застосування амністії суд вирішує за власною ініці­ативою, за ініціативою прокурора, органів дізнання та досудового слідства, органу або установи виконання покарань, а також за ініці­ативою обвинуваченого, підсудного чи засудженого, їх захисників чи законних представників.

Під час розгляду судами справ про застосування амністії участь прокурора в судовому засіданні є обов'язковою. Якщо розглядаєть справа про застосування амністії щодо неповнолітньої особи, в судовому засіданні у передбачених законом випадках бере участь законний представник. За наявності належним чином оформлених повноважень у судовому засіданні бере участь захисник. Особа, щодо якої вирішується питання про застосування амністії, дає згоду суду в усній чи письмовій формі з обов'язковим зазначенням цього у протоколі судового засідання. Застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений, підсудний або засуджений проти цього заперечує. У цьому разі провадження у справі продовжується у звичайному порядку. Ці положення законодавства є надзвичайно важливими. Необхідно виходити з того, що при закритті кримінальної справи з нереабілітуючих підстав (серед них — акт амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння) обвинувачений де-факто визнається винним у вчиненні злочину. Він у таких випадках може нести цивільно-правову відповідальність. Судове рішення про закриття кримінальної справи на підставі акта амністії має преюдиційне значення при розгляді справи про відшкодування шкоди в цивільно-процесуальному порядку, і тому обвинуваченому не байдуже, як вирішується його доля,— він має право захищатися, тобто особа має можливість домогтися свого публічного виправдання.

3.      Аналіз законодавства

Акти про амністію — яскраве свідчення минулих подій. Це голосиста частка нашої істо­рії — від Лютневої демократичної революції і дотепер. Це долі людей: наших рідних, батьків, дідів і прадідів. У пам'яті пропливають віхи історії: і період українського державо­творення (1917—1920 рр.), і громадянська війна та воєнна інтервен­ція, і нова економічна політика, і Голодомор в Україні 1932 - 1933 рр., і політичні репресії, і Велика Вітчизняна війна та повоєнна пора, і хрущовська «відлига» та брежнєвський «застой», і Чорнобильська катастрофа, і виведення військ колишнього Радянського Союзу з те­риторії Афганістану, і Конституційний Договір та нова Конституція України. Пригадуються так звана перебудова, перші кроки незалеж­ної держави, постають імена, події, факти, проглядаються політичні компроміси, відчувається свіжий вітер свободи…

Боляче (і соромно) сприймати текст про «ворогів українського народу», що міститься в постанові ВУЦВК від 12 квітня 1922 р. Амністія на додатокдо постанови ВУЦВК від 30 листопада 1921 р.». Цим актом, зокрема, постановлено: «Оголосити поза законом нижченаведених запеклих злочинців проти свободи українського тру­пового народу, непримиренних ворогів робітників і селян України: Павла Скоропадського, Симона Петлюру ...».

А ось - недалеке минуле, початок 90-х років XX століття. Ми з Вами свідки, і навіть очевидці, а то й учасники цих подій. Прига­даймо хоча б Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 25 серпня 1991 р. «Про амністію з нагоди прийняття Акту про про­голошення незалежності України»: «Застосувати амністію по кри­мінальних справах, порушених в умовах найбільш гострого проти­стояння різних соціально-політичних сил при визначенні шляхів утворення української державності...».

А хіба можна спокійно читати акт про амністію осіб, які брали участь у масових акціях протесту проти несвоєчасних виплат заро­бітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат? (Закон України від 21 листопада 1996 р.). Хіба ці люди винні у своїх протес­тах? Це була крайня необхідність наших співвітчизників, які ряту­вали життя своїх родин — голодних дітей, батьків. Держава спрово­кувала їх на конфлікт з працівниками міліції...

Хто тільки не застосовував амністію! Цим займалися не лише су­ди, а й органи дізнання, попереднього слідства, органи внутрішніх справ, начальники виправно-трудових установ, спецкомендатур, командування дисциплінарних батальйонів, командири військових частин і начальники військових установ, розвантажувальні комісії. Доволі часто виконання актів про амністію покладалося на комісії V складі представників виконавчих комітетів місцевих Рад трудя­щих, судів, органів прокуратури, виправно-трудових установ, а та­кож партійних та інших громадських організацій.

Далеко не завжди назва акта про амністію чи помилування роз­криває його сутність. Більше того, нерідко назва документа (мовою і іригінала) виглядає дещо незвичною і навіть дивною. До таких на­мокать передусім постанови ВУЦВК від 25 вересня 1920 р. «О про­ведений в широких размерах разгрузки всех мест лишения свободы на территории УССР» та від 14 вересня 1921 р., «О ликвидации уголовных дел, связанных с продразверсткой». Аналогічно сприймається найменування постанови ЦВК і РНК СРСР від 14 липня 1937 р. «Про нагородження і пільги для будівельників каналу Мос­ква—Волга». Без ознайомлення зі змістом подібних документів досить складно збагнути, що в них йдеться власне про амністування чи помилування.

У радянські часи законодавча влада нерідко перебирала на себе невластиві їй повноваження — здійснювала судові функції. Взяти хоча б укази Президії Верховної Ради СРСР (вони фактично не бу­ли актами амністії), відповідно до яких окремі категорії засуджених достроково звільнялися із місць позбавлення волі. Прикладом мо­же слугувати Указ Президії Верховної Ради СРСР від 3 березня 1970 р. «Про одноразове умовне звільнення з місць позбавлення во­лі деяких категорій засуджених для роботи на будівництві підпри­ємств народного господарства».

Допускався судовий та інший розсуд при амністуванні. Зокрема, у постанові Народного . Комісаріату Юстиції РСФРР від 2 травня 1920 р. «Про застосування амністії до 1-го травня 1920 р.» передбача­лося таке: «Амністія надає приблизний перелік злочинів, маючи на увазі особливу їх небезпеку, а тому, коли орган, який застосовує амністію, переконаний у тому, що звільнення осіб, які вчинили інше, не згадане у постанові Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету про амністію до 1-го травня 1920 р. діяння, також становить явну небезпеку для республіки, амністія не застосовується...» (п. 2).

Наведений приклад яскраво ілюструє так звану революційну совість, пізніше закріплену законодавчо як соціалістичну правосві­домість у дії. Небезпека подібного досвіду стає зрозумілою з огляду на зазначене вище — амністію застосовували не лише суди, а й «адміністративні органи».

Раніше акти про амністію нерідко передбачали можливість звільнення осіб не лише від кримінального покарання, а й від адмі­ністративних стягнень і навіть інколи торкалися громадян, які ско­їли дисциплінарні проступки. Наприклад, у постанові ВУЦВК від 4 листопада 1922 р. «Амністія» було, зокрема, передбачено: «На відзначення радісних днів п'ятиріччя революції Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет ухвалив: 1. Звільнити від відпо­відальності всіх, що підпали в адміністративному порядку карам за порушення обов'язкових постанов, а також покараних в дисциплі­нарному порядку...».

Про звільнення від дисциплінарної відповідальності зазначаєть­ся також у постанові ВУЦВК від І 1 травня 1921 р. «Про амністію польським громадянам» (п. 2). Отже, сфера поширення амністії не обмежувалася лише відносинами кримінально-иранового характе­ру. Свого часу інституг амністії проникав і в адміністративно-пра­вові, і в трудові відносини. У ньому простежується гіперболізована

плі а тодішньої держави до буденних інтересів громадян, її намір рі-гулювата найдрібніші питання, тримати під контролем все і всіх.

Особливий інтерес викликає і таке положення п. 2 Декрета ИЦІЗКвід 1 травня 1920 р. «Амністія до 1-го травня 1920р.»: «Амніс-іія не поширюється на активних контр-революціонерів, бандитів, це іертирів, професійних злодіїв..., та на поляків, як підданих держа­чи, що розпочала озброєну боротьбу з Радянською Росією», (виділено нами.- В. М., А. М.). Розуміючи, що цим перевищена всяка міра, Народний Комісаріат Юстиції у прийнятій вже наступного дня постанові «Про застосування амністії до 1-го травня 1920 р.» дав роз'яснення, яким, очевидно, мало що виправив: «п. 4. Постанова Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету, виключаючи поляків із числа тих, хто амністується, має на увазі не взагалі осіб польської національності за походженням, а лише тих, злочини і поведінка яких, після приїзду до Росії або після виходу з російсько-ГО громадянства, надають підставу розглядати їх, як активних при-бічників польського уряду».