Поняття злочину

Дата добавления: 28 Ноября 2011 в 19:38
Автор: m*******@ukr.net
Тип работы: курсовая работа
Скачать полностью (51.39 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

готова курсова.doc

  —  221.00 Кб

      Малозначні  діяння тільки тоді не є злочинними, коли їхня малозначність є як об'єктивною (за фактично заподіяною шкодою), так і суб'єктивною, тобто за змістом вини, коли особа мала намір заподіяти мізерну шкоду. У випадку ж розходження між наміром особи і фактично досягнутим нею результатом, відповідальність має відбивати дійсне спрямування і вини [25;67].

      Про малозначність може свідчити і характер дії чи бездіяльності суб'єкта. Діюче кримінальне законодавство за змістом диспозиції не визначає конкретних ознак малозначності діяння. Ця обставина, зрозуміло, відіграє велике значення на практиці, при вирішенні питання про те, чи є протиправне діяння злочином, чи ні та чи є підстави притягнення винуватого до кримінальної відповідальності. Але вже в останній редакції проекту Кримінального кодексу України ми бачимо, що законодавець вносить зміни до редакції статті, яка визначає поняття злочину й поняття малозначного діяння. У ч. 2 CT. 11 мова йде про те, що не є злочином дія чи бездіяльність, яка хоч і передбачена цим кодексом, але через малозначність не становила суспільної небезпеки. В даній редакції, ми бачимо, що законодавець вже уточнює, що малозначне діяння є дія чи бездіяльність, яка не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди. Питання, на нашу думку, залишається відкритим, бо, зрозуміло, що ця стаття проекту не може повною мірою визначити ознаки малозначності за об'єктивними та суб'єктивними критеріями. Повертаючись знову до діючого законодавства, можна зробити висновок, що під дію ч. 2 CT. 7 KK підпадають діяння, які певною мірою є суспільне небезпечними, але не настільки, щоб тягти кримінальну відповідальність. Справи цієї категорії складають основну масу справ, які припиняються, або за якими відмовляється в порушенні кримінальної справи у зв'язку з відсутністю складу злочину.

      Практично, ч. 2 CT. 7 KK застосовується лише слідчими органами, і це цілком зрозуміло, бо за відсутністю підстав для порушення кримінальної справи орган, який наділений правом порушення кримінальної справи, зобов'язаний постановою відмовити у порушенні кримінальної справи.

      У цілому ж встановлення малозначності  діяння залежить від творчого підходу  до оцінки кожного конкретного випадку, вивчення судово-слідчої практики, визначення всіх умов скоєного діяння, аналізу ознак конкретного діяння.

     Таким чином, малозначне діяння - це така формально передбачена КК умисна дія або бездіяльність суб'єкта злочину, яка через малозначність заподіяної чи потенційної шкоди не є суспільно небезпечною. При цьому відсутність суспільної небезпеки у даному випадку означає, що така дія або бездіяльність хоча і заподіяла охоронюваному КК об'єкту посягання шкоду (створила загрозу заподіяння шкоди), але ця шкода не є істотною.

     У цьому зв'язку слід підкреслити, що не може бути визнано малозначним  діяння, яке посягає на об'єкт, який взагалі не охороняється КК (скажімо, справа про скотолозтво не може бути порушена за відсутністю події злочину), або хоча й посягає на об'єкт, який перебуває під кримінально-правовою охороною, але не заподіяло йому і не могло заподіяти не тільки істотної, а й будь-якої шкоди.

     Кримінальні справи про малозначні діяння не можуть бути порушені, а порушені підлягають закриттю на підставі ч. 2 ст. 11 КК. 
 
 
 

     Розділ  IV. Відмінність злочину від інших правопорушень

     Злочин  — не єдиний вид правопорушення. Тому виникає питання про місце злочину в системі правопорушень, відмежування його від інших правопорушень: адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових. Питання це не лише теоретичне: той або інший вид правопорушень тягне за собою різну за суворістю відповідальність, різні обмеження для особи, яка його вчинила. Тому правильне визначення виду правопорушення має велике практичне значення не лише для охорони суспільних відносин, але й для захисту прав осіб, що їх вчинили [8;25].

     Під правопорушенням розуміється антисоціальне протиправне і, як правило, винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне юридичну відповідальність. Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Із цих конституційних положень однозначно випливає, що злочини, адміністративні, дисциплінарні правопорушення і цивільно-правові делікти є різними видами правопорушень. У теорії права виділяються й інші види правопорушень - господарсько-правові, фінансові, конституційні, трудові, корупційні, податкові, екологічні, земельні, сімейні правопорушення, порушення міжнародного права тощо.

     Правильне вирішення питання про розмежування злочинів та інших правопорушень має важливе значення для дотримання як загальних, так і галузевих принципів кримінального права.

     Критеріями  відмежування злочинів від інших  правопорушень є:

      1) суспільна небезпека; 

     2) суб'єкт правопорушення;

      3) винність;

      4) кримінальна протиправність;

     5) кримінальна караність.

     Суспільна небезпека, як один із названих критеріїв, є характерною не тільки для злочинів, а й для інших правопорушень. Цей висновок випливає, зокрема, із ч. 2 ст. 1 КК, де зазначено, що «Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами».

     Розрізняють характер і ступінь суспільної небезпеки. Характер якісна ознака суспільної небезпеки - залежить від важливості об'єкта кримінально-правової охорони. Так, життя та здоров'я особи, її воля, статева свобода і статева недоторканність, мир, безпека людства, міжнародний правопорядок як найбільш важливі цінності захищаються кримінальним законом. Наявність факту посягання на них не викликає необхідності порушувати питання про відмежування такого злочину від інших правопорушень, оскільки таких законодавство не передбачає.

     Основною  ознакою, яка впливає на ступінь  суспільної небезпеки, є властивість  діяння заподіювати істотну шкоду  об'єктам кримінально-правової охорони [18;50-51].

     Ступінь суспільної небезпечності діяння як головна розмежувальна ознака між  злочинами та іншими правопорушеннями визначається всіма його ознакми: формою і видом вини, мотивом і метою, способом, місцем, обстановкою вчинення діяння і його наслідками.

     Найчастіше  розмежування здійснюється за наслідками вчинення діяння і, насамперед, за розміром заподіяної шкоди [24; 37].

     Істотність  матеріальної шкоди у багатьох випадках визначається безпосередньо у КК на підставі заздалегідь визначених абсолютно конкретних критеріїв і вимірюється у грошовому виразі (щодо майнової шкоди), у фіксованих показниках короткочасного розладу здоров'я, втрати працездатності, втрати органу або його функцій, смерті тощо (щодо фізичної шкоди). Ці критерії дають змогу, як правило, чітко відмежувати злочини від інших правопорушень. Наприклад, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв є адміністративним правопорушенням (ст. 61 КУпАП). Якщо зазначеним діянням буде умисно заподіяно шкоду у великих розмірах, вчинене переростає у злочин, передбачений ст. 194 КК (умисне знищення або пошкодження майна), а якщо пошкодження названих предметів спричинило, скажімо, тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей, то, залежно від форми вини, у злочин, передбачений ч. 2 ст. 194 КК (умисне пошкодження майна, яке спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки), або у злочин, передбачений ст. 196 КК (необережне знищення або пошкодження майна). Аналогічне рішення треба приймати при знищенні або пошкодженні дренажних систем (ст. 74 КУпАП), пошкодженні газопроводів (крім магістральних) і їх устаткування при провадженні робіт (ст. 103 КУпАП) тощо [18;51].

     Однак часто вказаних критеріїв у КК не передбачено і визнання чи невизнання істотною нематеріальної, а інколи - і матеріальної шкоди, особливо якщо вона має непрямий характер, здійснюється у межах судової дискреції. У цих випадках з метою визначення шкоди істотною мають враховуватися інші критерії - спосіб, місце, час, засоби, знаряддя, обстановка вчинення злочину, наявність потерпілого, який має особливий статус та потребує особливого захисту, наявність предмета злочину, що є особливо важливим, тощо.

     Із  ч. 2 ст. 11 КК випливає, що діяння, яке  не заподіяло і не могло заподіяти  істотної шкоди фізичній чи юридичній  особі, суспільству або державі, взагалі не становить суспільної небезпеки, тобто не вважається злочином.

     Суб'єктом  злочину, як зазначалося вище, може бути лише фізична осудна особа, яка  на момент його вчинення досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність. За цією ознакою злочин можна відмежувати від цивільно-правового, а також деяких інших видів правопорушень, суб'єктом яких може бути і юридична особа. Фізична особа у цивільному праві у певних випадках може виступати суб'єктом правопорушення незалежно від віку і осудності (див. статті 1178, 1184, 1186 ЦК України). Суб'єктом дисциплінарного правопорушення може бути не будь-яка особа, а тільки та, на яку поширюється дія певних дисциплінарних статутів чи положень [18;57].

     На  відміну від злочину, цивільно-правовим правопорушенням в окремих випадках може бути визнане і діяння, вчинене за відсутності вини. Так, згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, може нести відповідальність за відсутності її вини (умислу або необережності), якщо це встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано: 1) каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного засобу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту або виправних робіт, а також 3) в інших випадках, встановлених законом. Відповідальність без вини передбачена також статтями 1173-1176 ЦК України.

     Такі  критерії, як кримінальна протиправність і кримінальна караність, дозволяють відмежувати злочини від інших  правопорушень, не передбачених чинним КК і вчинення яких не створює підстави для застосування кримінальних покарань. Інакше кажучи, правопорушення, відповідальність за які не передбачена КК, не є злочинами [18;52].

     Відмежування  злочинів від аморальних вчинків  звичайно здійснюється за критеріями кримінальної протиправності й караності, а також за об'єктом, ступенем суспільної небезпеки та деякими іншими ознаками.

     Так, суспільство може визнавати аморальними, а у деяких випадках і суспільно  небезпечними вчинками самогубство  і замах на самогубство, клонування людини, проведення самоабортів, свідоме  поставлення іншої особи в  небезпеку зараження на венеричну хворобу тощо, але усі ці діяння не розглядаються як злочини, оскільки відповідальність за них чинний КК не встановлює. Санкціями за невиконання вимог моральності можуть бути лише певні форми морального впливу, наприклад, громадський осуд [24;40].

     Об'єкт  аморальних вчинків суттєво відрізняється  від об'єкта злочину. З одного боку, аморальні вчинки можуть посягати на такі загальні блага, як уявлення суспільства  про добро і зло, справедливість тощо, але не всі злочинні посягання  є аморальними (нейтральними до моралі є більшість необережних злочинів, ряд злочинів у сфері господарської діяльності, інші злочини, для яких не є характерними корисливі чи інші низькі мотиви). З іншого боку, об'єктами аморальних вчинків можуть бути суспільні відносини, які перебувають виключно у сфері моральності і не мають жодного кримінально-правового відтінку: кохання, загальне ставлення до віросповідання, деякі правила етикету тощо.

     На  відміну від злочину, аморальний вчинок не завжди полягає у конкретному діянні (дії або бездіяльності). Аморальними можуть бути спосіб життя загалом або деякі його сфери, думки та переконання.

     Більш чітко таке відмежування можна зробити  тоді, коли ознаки, за допомогою яких визначається ступінь суспільної небезпеки, чітко визначені безпосередньо в законі. Так, виготовлення порнографічних предметів визнається злочином лише за наявності мети їх збуту (ст. 301), заняття проституцією - за умови його систематичності (ст. 303) тощо [18;53]. Відмежування злочинів від суспільно небезпечних діянь, які не визнаються злочинами, здійснюється переважно за критеріями кримінальної протиправності й караності, суб'єкта, винності.

     Так, немає сумніву у тому, що суспільно  небезпечними діяннями є застосування будь-якої зброї масового знищення - хімічної, біологічної, ядерної, лазерної, інфразвукової, радіологічної, променевої тощо. Проте кримінально протиправним і караним (ст. 439 КК) визнається застосування лише перших трьох із перелічених її видів [8;25].

Описание работы
Ступінь наукової розробки. Науковою основою при написанні даної роботи стали праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених, таких як М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, О.М. Омельчука, Ю. В. Александрова, В. І. Антипова, М. В. Володько та ін.
Метою роботи є визначення поняття та ознак злочину, класифікацію злочину, поняття та ознаки малозначного діяння, а також відмінність злочину від інших правопорушень.
Об’єктом дослідження є охоронювані кримінальним законодавством суспільні відносини, порушення яких згідно його норм визнається злочином.
Предметом дослідження – злочин як соціальне явище та кримінально-правова категорія, законодавство, яке визначає його ознаки, що дозволять відмежувати злочин від інших правопорушень, основні види злочинів згідно законодавства України.
Содержание
Розділ I. Поняття та ознаки злочину …………………………………...……6
Розділ II. Класифікація злочину …………………………………………….14
Розділ III. Поняття та ознаки малозначного діяння ………………………..21
Розділ IV. Відмінність злочину від інших правопорушень ………………..27
Висновки ………………………………….…………………………………...34
Список використаних джерел та літератури ……………………....36