Гендерні відмінності у проявах агресивності підлітками

Вступ

Зростання агресивних тенденцій у  підлітковому середовищі відображає одну з найгостріших соціальних проблем  нашого суспільства, де за останні роки різко зросла молодіжна злочинність  та прояви підліткової девіантної поведінки. Соціальні кризові процеси, що відбуваються у сучасному суспільстві, негативно  впливають на психіку підлітків, породжують тривожність, напруженість, озлобленість, жорстокість і насильство. Важкий економічний стан країни призвів  наше суспільство до серйозних труднощів  і внутрішніх конфліктів, до значного збільшення рівня поширеності і  розмаїття форм аморальних вчинків, злочинності та інших видів відхилення поведінки серед осіб різних соціальних і демографічних груп. Особливо важко  в цей період виявилося підліткам, які є дуже чутливими до соціально-психологічного оточення. У них спостерігається  демонстративна поведінка по відношенню до дорослих, збільшення міжгрупових  і міжособистісних конфліктів і  фактів агресивної поведінки. Наявність  високої концентрації агресії у  суспільстві не може не турбувати  педагогів, психологів, батьків, оточуючих.

Даному питанню присвячена велика кількість робіт. Природа агресії та її механізми розглянуті у працях Л. Берковіца [1], Р. Аткінсона, А. Бандури,       А. Басса, який склав опитувальник та класифікував види агресії. Концептуальні розробки російських вчених Л.С. Виготського [2], Л.І. Божович, Л. М. Семенюк [3], Р. Немова, І. Кона [4] та ін. пов’язані з розглядом проблем психічного розвитку підлітків та проявом агресивності. Проблеми агресивної поведінки дітей розглядаються на сторінках українських періодичних видань. Аналіз літературних джерел свідчить про те, що науковці до спільної думки не дійшли, оскільки проблема складна і багатогранна, а відповідно єдиного рішення бути не може. В центрі уваги дослідників опинилися такі аспекти проблеми: біологічні та соціальні детермінанти агресії, механізми її засвоєння та закріплення, умови, які визначають прояви агресії, індивідуальні та статевовікові особливості агресивної поведінки, шляхи попередження агресії.

Агресивність формується переважно  в процесі ранньої соціалізації в дитячому та підлітковому віці, тому саме цей вік найбільш сприятливий  для профілактики та корекції. Таким  чином, актуальність цієї роботи полягає у вивчені особливостей вікових та гендерних проявів агресії, пошуку шляхів попередження та корекції її впливу на розвиток особистості учня та учбову діяльність та поведінку.

Таким чином, об’єктом агресивність дітей підліткового віку.

Предметом даної роботи є форми вираження агресії у хлопчиків і дівчаток, теорії і концепції людської агресії, чинники, що впливають на агресію підлітків.

Гіпотеза: гендерні відмінності впливають на емоційну сферу підлітка. Найбільш агресивними є хлопці. Основними причинами є виховання та ставлення до підлітка у сім’ї та вплив соціуму.

Мета  даної роботи: розглянути феномен агресії і встановити статеві і індивідуальні відмінності в агресивності підлітків

Завданнями роботи є:

1. Провести аналіз джерел з даної теми з метою виявлення теоретичних засад прояву агресії та агресивності особистістю.
2. Провести дослідження і визначити гендерні відмінності у проявах агресивності підлітками.
3. Провести аналіз отриманих результатів.
4. Розробити рекомендації щодо профілактики та корекції агресивної поведінки у підлітків.

Методи: гіпотетико-дедуктивний, кількісно-якісний аналіз, тестування.

Методики: опитувальник Басса-Дарки.

РОЗДІЛ І. АГРЕСІЯ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ  ФЕНОМЕН.

1. Явище агресивності у психології.

Агресія – це складний, багаторівневий феномен, відносно якого не існує  загальноприйнятої думки: за допомогою його позначають різноманітні за цілями, механізмами, методами і результатами індивідуальні і групові дії людей. Тому всі сучасні дослідження орієнтовані на комплексне вивчення різних рівнів і компонентів агресії.

У психології термін “агресія” має  досить різноманітні трактування та пояснення. Більшість науковців  схильні характеризувати її як явище  негативне. В той же час існує  і точка зору с позитивної сторони.

Виділимо основні визначення цього поняття у відповідності з іншими психологічним теоріями та концепціями агресії та агресивної поведінки.

1. Під агресією розуміють високу активність, прагнення до самоствердження. (Bender L.)
2. Під агресією розуміються акти ворожості, нападу, руйнування, тобто дії, які шкодять іншій людині чи об’єкту. Людська агресивність є поведінковою реакцією, яка характеризується проявом сили в спробі завдати шкоди або збиток особі або суспільству. (Delgado H.)
3. Агресія – реакція, в результаті якої інший організм отримує больові стимули. (Buss A.)
4. Агресія – фізична дія або загроза такої дії з боку однієї особи, які зменшують свободу або генетичну пристосованість іншої особи. (Uilson) [3].
5. Агресія – злісна, неприємна поведінка, яка викликає біль у оточуючих.

Дані визначення можна умовно розділити  на дві великих групи:

1. Уявлення про агресію як мотивовані дії, що порушують норми і правила, що заподіюють біль і страждання. У цьому плані розрізняють навмисну і інструментальну агресія.  Інструментальна агресія – та, коли людина не ставила перед собою мети діяти агресивно, але “так довелося” або “було необхідно діяти”. В даному випадку мотив існує, але він не усвідомлюється. Навмисна агресія – це ті дії, які мають усвідомлений мотив – спричинення шкоди або збитку [5].

2. Агресія як акти ворожості і руйнування (поведінкова складова). Р. Берон і Д. Річардсон дають наступне визначення: агресія – це будь-яка форма поведінки, націленої на образу або спричинення шкоди іншій живій істоті, яка не бажає подібного відношення до себе [6, 7].

На думку цих авторів:

– під агресією обов'язково розуміється  навмисне, цілеспрямоване спричинення  шкоди жертві;

– в якості агресії може розглядатися тільки така поведінка, під якою розуміють  спричинення шкоди або збитку живим організмам;

• жертва повинна володіти мотивацією уникнення подібного поводження з собою;

З вітчизняних психологів цю точку  зору розділяють Т.Г. Румянцева і         І. Б. Бойко[8, 9]. Вони розглядають агресію як форму соціальної поведінки, яка реалізується в контексті соціальної взаємодії, але поведінка буде агресивною за двох умов: коли мають місце згубні для жертви наслідки, і коли порушуються норми поведінки .

У 1939 р. Долларом була запропонована теорія фрустрації – агресії, в якій стверджується що :

• фрустрація завжди приводить до агресії в будь-якій формі;
• агресія завжди є результатом фрустрації.

В світлі теорії соціального научіння, запропонованої Л. Берковітц, агресія розглядається як якась специфічна соціальна поведінка, яка засвоюється і підтримується в основному точно так, як і багато інших форм соціальної поведінки. Теорія соціального научіння розглядає агресію як соціальну поведінку, що включає дії, “за якими стоять складні навички, що вимагають всестороннього научіння” [1, 5]. Наприклад, для того, щоб здійснити якийсь агресивний вчинок, необхідно знати, як поводитися з людиною, тобто розуміти, які саме слова чи дії заподіють страждання, які рухи при фізичному контакті будуть болючими для об’єкта агресії. Оскільки ці знання не є вродженими, то людина повинна навчитися поводитись агресивно.

Науковці наголошують на тому, що агресія – це модель поведінки, а  не емоція чи мотив. Хоча агресія часто  мотивується з негативними емоціями – такими як злість; з мотивами –  такими як прагнення нашкодити чи образити. Безперечно, ці фактори мають  великий вплив на агресивну поведінку, але їхня наявність не є необхідною умовою для подібної поведінки.

Також важливо розмежовувати поняття  “агресія” і “агресивність”. Агресія  – це поведінка (індивідуальна або  колективна), направлена на нанесення фізичної, або психологічної шкоди або збитку. Агресивність – відносно стійка межа особи, що виражається в готовності до агресії, і тим самим в схильності сприймати і інтерпретувати поведінку іншого як вороже. Через свою стійкість і входження в структуру особи, агресивність здатна зумовлювати загальну тенденцію поведінки.

Індивідуальні детермінанти агресії  мають постійний характер, вони стійкі. Людина схильна “тиражувати” вдалі моделі поведінки, що надалі закріплються в досить стійкі риси характеру особи, тому схильних до насильства осіб рідко вдається перевиховати за допомогою широко застосовуваних засобів: посилення заходів, збільшення терміну покарання і т.д. Агресія для них є засобом досягнення мети, а тому цілком прийнятна. Вона глибоко укорінилася в їхній особовій структурі і як модель поведінки надзвичайно влаштовує, тому навряд чи вони з готовністю відмовляться відповідати ударом на удар. Ключем до вирішення цієї проблеми може бути психотерапія, направлена на підвищення рівня упевненості в собі, формування дорослішого погляду на життя і відносини з іншими людьми.

Ступінь агресивності буває різним – від ледве помітного до максимального. На думку. Л. Д. Столяренко, у гармонійно розвиненої особи агресивність має бути наявною. Потреби індивідуального розвитку і суспільної практики формують в людях здібність до усунення перешкод, а тим самим і до фізичного подолання того, що протидіє цьому процесу. Повна відсутність агресивності приводить до піддатливості, неможливості займати активну життєву позицію [10].

2. Причини агресивності у підлітковому віці.

Серед вчених, які займаються проблемою вивчення агресивної поведінки особистості, немає єдиної концепції визначення причин такого поводження. Існують досить різні погляди на пояснення такої схильності людини. Однією з найперших виникла точка зору, згідно з якою у тварин та у людини існує вроджений “інстинкт агресивності”. Фрейд вказував на інстинктивні основи людського прагнення до руйнування, вважаючи марними спроби зупинити цей процес.

Людська агресивність має своє еволюційне і фізіологічне коріння. До фізіологічних  чинників агресії належать статеві  гормони.

Згідно теорії фрустрації, агресія – це не потяг, що автоматично виникає в надрах організму, а наслідок фрустрації, тобто перешкод, що виникають на шляху цілеспрямованих дій суб'єкта, або ж не настання стану, до якого він прагнув. Ця теорія стверджує, що, по-перше, агресія завжди є наслідком фрустрації і, по-друге, фрустрація завжди приводить до агресії.

Інший погляд на походження агресивної поведінки  представлений в теорії соціального научіння Л. Берковіц. Для того, щоб агресивна поведінка виникла і розповсюдилася на певний об'єкт, необхідно щоб існували дві умови : перше – щоб перешкоди, які виникали на шляху цілеспрямованої діяльності, викликали у людини реакцію гніву і друге – щоб в якості причини виникнення перешкоди сприймалася інша людина.

Найсучасніша точка зору щодо походження агресивної поведінки пов'язана  з когнітивною теорією научіння, про яку вже згадувалося в  першому розділі.

 Агресивні дії розглядаються  не тільки як результат фрустрації, але і як наслідок научіння, наслідування іншим людям. Агресивна  поведінка в цій концепції  трактується як результат наступних когнітивних і інших процесів[11]:

1. Оцінки суб'єктом наслідків  своєї агресивної поведінки як  позитивних.

2. Наявність фрустрації.

3. Наявність надто емоційного збудження типу афекту або стресу, що супроводжується внутрішньою напруженістю, від якої людина хоче позбавитися.

4. Наявність відповідного об’єкту агресивної поведінки, здатної зняти напругу і усунути фрустрацію.

Сучасний підліток живе в світі, складному за своїм змістом і тенденціям соціалізації. Це пов’язано, по-перше, з темпом і ритмом техніко-технологічних перетворень, що ставлять перед людьми нові вимоги, які постійно зростають. По-друге, з насиченим характером інформації, яка має найрізноманітніші впливи на підлітка, у якого ще не вироблена чітка життєва позиція. По-третє, з екологічними і економічними кризами, які вразили наше суспільство, що викликає у дітей відчуття безнадійності і роздратування. При цьому у молодих людей розвивається відчуття протесту, часто неусвідомленого, і разом з тим росте їх індивідуалізація, яка при втраті загальносоціальної зацікавленості веде до егоїзму. Підлітки більше, ніж інші вікові групи страждають від нестабільності соціальної, економічної і моральної обстановки в країні, втративши сьогодні необхідну орієнтацію в цінностях і ідеалах, – старі зруйновані, а нові не створені[3].

Несприятливі умови особистісного  становлення можуть породжувати  агресивність, яка є наявністю  деструктивних тенденцій у сфері  суб’єктних відносин. Вона є неоднорідною у підлітків, може варіювати від  слабкого до крайнього ступеня, є  різною за своєю моральністю та призначенням. Основні параметри агресивності різної моральності можуть відрізнятися інтенсивністю агресії, її жорстокістю, направленістю на конкретну особу або взагалі на всіх людей, ситуативністю або стійкістю агресивних тенденцій особистості та залежать від вікового періоду розвитку особистості [12].