Гендерні відмінності у проявах агресивності підлітками

Отже, розглянемо детальніше деякі  основні характеристики підліткового віку для того, щоб зрозуміти причини  і механізм виникнення агресії в  цьому віковому періоді.

Межі підліткового періоду приблизно  співпадають з навчанням дітей  в 5 – 8 класах середньої школи і  охоплюють вік від 10 – 11 до 14 років, але фактичний вступ до підліткового віку може не співпадати з переходом  в 5-й клас і відбуватися на рік  раніше або пізніше.

Перша загальна закономірність і гостра проблема підліткового віку – це перебудова відносин з батьками, перехід від дитячої залежності до відносин, заснованих на взаємній пошані і рівності. Підлітковий вік називають перехідним. Психологічний стан підліткового віку пов’язаний з двома “переломними” моментами цього віку: психофізіологічним – статевим дозріванням, і все, що з ним пов’язане, і соціальним – кінець дитинства, вступ до світу дорослих[13].

Перший з цих моментів пов’язаний з внутрішніми гормональними  і фізіологічними змінами, тілесні зміни, що спричиняють за собою, неусвідомлене статеве ваблення, а також емоційно-чутливі зміни.

 Другий момент – закінчення дитинства і перехід в світ дорослих пов’язаний з розвитком в свідомості підлітка критичного рефлектуючого мислення в розсудливій формі. Це і є визначальний стан підлітка  в психіці. Воно і створює основну провідну суперечність в житті підлітка. Розсудлива тобто формальна жорстка логіка володіє розумом підлітка. Саме так: не він володіє цією логікою, але вона виникає в його свідомості як якась примусова сила. Вона вимагає на будь-яке питання однозначної відповіді і оцінки: істина або брехня, та чи ні. І це створює в свідомості підлітка певну тенденцію до максималізму, примушує його жертвувати дружбою, ставати в антагоністичні відносини  з близькими людьми, оскільки  різноманіття і суперечність реальності і людських відносин  не укладається в рамки розсудливої логіки, а він готовий відкинути все що не відповідає цій логіці, оскільки саме вона пануюча сила в його свідомості, критерій його думок  і оцінок[4].

Але, будучи за типом логіки мислення рівним дорослому, по життєвому досвіду  і змісту свідомості підліток залишається  ще дитиною. Протестуючи проти брехні, лицемірства і панування над  ним миру дорослих, він в той  же час потребує душевної теплоти, ласки, розуміння, схвалення і  прощення дорослих. Відкидаючи авторитети, підліток потребує авторитету. У такому дорослому, якому він міг би повністю довіряти. З’являється тенденція відособленню і від світу дитинства і від світу дорослих до створення свого власного світу однолітків, внутрішньо однакових один одному.

Головним протиріччям підліткового віку можна вважати суперечність між розсудливою формою виникнення в свідомість підлітка рефлексії, що стала для нього провідною формою свідомого відношення до світу, і неособистим світом  дорослих, який не вкладається в рамки розсудливості, і який в той же час проголошує розсудливість (свідомість) свого буття [4].

Друга особливість і цінне психологічне придбання підлітка – відкриття  свого внутрішнього світу, в цей  період виникають проблеми самосвідомості  і самовизначення. Як говорив Кон  І. С., відкриття свого внутрішнього світу – дуже важлива, радісна  і хвилююча подія, але воно викликає також багато тривожних і драматичних  переживань. Разом з свідомістю своєї  унікальності, неповторності, несхожості на інших приходить відчуття самоти. Підліткове “я” ще невизначено, воно нерідко переживається як смутний  неспокій або відчуття внутрішньої  порожнечі, яку необхідно чимось заповнити. Звідси – росте потреба  в спілкуванні і одночасно  підвищується вибірковість спілкування, потреба в самоті. Свідомість своєї  особливості, несхожість на інших викликає вельми характерне для ранньої юності відчуття самоти або страх самоти[14].

Ще одна характеристика, що відноситься  до підліткового віку, – це велике значення, яке хлопці і дівчата надають  своїй зовнішності, причому еталони  краси і просто “прийнятної” зовнішності  часто завищені і далекі від реальності. З часом це зникає, оскільки людина звикає до своєї зовнішності, приймає її і тим самим стабілізує свій рівень домагань. На перший план виступають інші якості особи  – розумові здібності, вольові і моральні якості, від яких залежать успішна діяльність і відносини з тими, що оточують.

Також підлітки характеризуються нестійкою емоційною сферою, самоствердженням самостійності й індивідуальності, формуванням самооцінки, характеру, можливістю виникнення акцентуацій характеру і дезадаптивних форм поведінки; формуванням власних поглядів, наявністю високої навіюваності по відношенню до однолітків, появою сексуальних потягів до протилежної статі, формуванням самосвідомості та егоцентричності, виникненням надмірної втомлюваності й імпульсивності, а також схильності до ризику, агресивності як засобів самоствердження.

Агресивна ж поведінка неповнолітніх  має свою специфічну природу і  розглядається як результат соціогенезу, що йде під впливом різних цілеспрямованих, організованих і стихійних, неорганізованих  дій на особистість підлітка. Велику роль серед причин, які обумовлюють  різні відхилення, відіграють соціально-психологічні, психолого-педагогічні і психобіологічні  чинники, знання яких необхідне для  ефективної виховної і профілактичної діяльності педагогів, психологів, батьків[15].

Серед різноманітних, взаємопов’язаних чинників, які обумовлюють виявлення  агресії, можна виділити такі, як:

• індивідуальний чинник, діючий на рівні психобіологічних передумов асоціальної поведінки, який гальмує соціальну адаптацію індивіда;
• психолого-педагогічний чинник, що виявляється в дефектах шкільного і сімейного виховання;
• соціально-психологічний чинник, що розкриває несприятливі особливості взаємодії неповнолітнього зі своїм найближчим оточенням в сім’ї, на вулиці, в учбово-виховному колективі;
• особовий чинник, який, перш за все, виявляється в активно-виборчому відношенні індивіда, що шукає своє середовище для спілкування; соціальний чинник, що визначається соціальними і соціально-економічними умовами існування суспільства.

Витоки агресивної поведінки лежать в педагогічній і соціальній занедбаності, різних відхиленнях в стані фізичного  і психічного здоров’я. В основному  ж агресія в поведінці обумовлена не вродженими психічними і фізіологічними дефектами, а є наслідком сімейного впливу[16].

Існують неблагополучні сім’ї з  неблагополучною емоційною атмосферою, де батьки не лише нехтують підлітками, а й демонструють грубість, неповагу по відношенню до них. В багатьох сім’ях відсутні емоційні контакти між її членами, відбувається нехтування потреб підлітка при зовнішньому сприятливому відношенні. Дитина у таких випадках прагне знайти емоційно значимі відносини поза сім’єю. Достовірно встановлено, що жорстоке поводження з дитиною в сім’ї не тільки підвищує агресивність її поведінки у відношенні з однолітками, але і сприяє розвитку схильності до насильства в більш зрілому віці, перетворюючи фізичну агресію на життєвий стиль особи [5].

Агресивність підлітків часто  є результатом їх розчарувань, не баченням способів досягнення поставлених  цілей, наявних бажань, потреб, може бути наслідком недооцінки власних  і батьківських можливостей. Така поведінка  є результатом озлоблення, негативного  ставлення до безпосереднього оточення, соціуму загалом. Агресія підлітка у більшості випадків є результатом батьківського прикладу поведінки, адже прагнення підлітка до дорослості реалізується, зокрема через наслідування батьків, ідентифікацію з ними. Також агресивність підлітків пояснюється попереднім пережитим досвідом, побаченими сценами фізичного і психологічного насильства у сім’ї, що і впливає на подальший розвиток дитини.

Одним з найбільш суперечливих джерел навчання агресії є засоби масової  інформації. Після багаторічних досліджень із використанням найрізноманітніших методів і прийомів психологи і педагоги все ще не з’ясували ступінь впливу ЗМІ на агресивну поведінку. Вважається, що мас-медіа все ж таки мають якийсь вплив на агресивну поведінку підлітків. Проте сила його залишається невідомою.

Поєднання несприятливих біологічних, психологічних, сімейних і інших  соціально-психологічних чинників спотворює спосіб життя підлітків. Характерним для них стає порушення емоційних відносин з навколишніми людьми. Підлітки підпадають під сильний вплив підліткової групи, що нерідко формує асоціальну шкалу життєвих цінностей. Сам спосіб життя, середовище, стиль і круг спілкування сприяють розвитку і закріпленню девіантної поведінки. Таким чином, наявний негативний мікроклімат в багатьох сім’ях обумовлює виникнення відчуженості, грубощі, неприязнь певної частини підлітків, прагнення робити все на зло, всупереч волі оточуючих, що створює об’єктивні передумови для появи демонстративної непокори, агресивності і руйнівних дій.

3. Гендерні відмінності у проявах агресивності.

Термін “гендерний” знаходить все більш широке розповсюдження і позначає різні соціальні аспекти міжстатевих відмінностей. Учені, що займаються гендерними дослідженнями, вивчають особливості соціальних ролей чоловіків і жінок. Кажучи про особливості агресивних проявів підлітків, ми повинні пам’ятати, що у хлопчиків і дівчаток вони специфічно забарвлені відповідно до статевої приналежності.

Кожна дитина – це неповторний  світ. У педагогічній практиці протягом багатьох років не враховувалися статеві відмінності дітей. Тим часом, статеві відмінності не обмежуються статевими характеристиками і особливостями психосексуального розвитку.

У своєму знаменитому огляді літератури стосовно гендерних відмінностей Маккобі  та Джеклін зробили висновок, що агресія – єдина модель соціальної поведінки, для якої існують докази, які вказують на абсолютно очевидні статеві відмінності. Всі три метааналізи психологічної літератури, проведені у 80-х роках, також мали висновок про існування гендерних відмінностей в агресивній поведінці[17].

У підлітковому віці процес психосексуального  розвитку дівчаток починається приблизно  на 2 роки раніше, ніж у хлопчиків, і триває протягом 3-4 років, а не 4-5 років. Хлопчики, не дивлячись на те, що вони фізично сильніше за дівчаток, володіють більшою чутливістю до дії як фізичних, так і психічних  чинників. Невипадково у хлопчиків  частіше, ніж у дівчаток, зустрічаються  психічні порушення. Разом з біологічними передумовами в розвитку статевих відмінностей серйозну роль грають соціальні і  культурні стереотипи, пов'язані  з представленнями дорослих про  поведінку дівчаток і хлопчиків, обумовлені, зокрема, стереотипами фемінності і маскулінності, прийнятими в суспільстві. Дані психологів різних країн світу  свідчать про те, що агресивна поведінка  набагато частіше зустрічається  у хлопчиків, чим у дівчаток[1].

Усередині підліткового віку, як у  хлопчиків, так і у дівчаток, існують  вікові періоди з вищим і нижчим рівнем прояву агресивної поведінки. Так  встановлено, що у хлопчиків є  два піки прояву агресії: 12 років  і 14-15 років. У дівчаток також виявляються  два піки: найбільший рівень прояву агресивної поведінки наголошується  в 11 років і в 13 років.

Порівняння ступеня вираженості  різних компонентів агресивної поведінки  у хлопчиків і дівчаток показало, що у хлопчиків найбільш виражена схильність до прямої фізичної і прямої вербальної агресії, а у дівчаток – до прямої вербальної і до непрямої вербальної. Таким чином, для хлопчиків найбільш характерний не стільки перевага агресії по критерію “вербальна – фізична”, скільки вираження її в прямій, відкритій формі і безпосередньо з тим, хто конфліктує. Для дівчаток характерна перевага саме вербальної агресії в будь-яких її формах – прямій або непрямій [5].

В наш час тенденція більшої  фізичної агресії хлопців продовжує  зберігатися. Так серед осіб, звинувачених у жорстокому поводженні з дітьми, кількість чоловіків перевищує  кількість жінок у 4 рази.

За даними В. Савіної, хлопці 9-10 років більше проявляють агресивність, ніж дівчата того ж віку, причому в формі як фізичної, так і вербальної агресії. При виділені ж непрямої вербальної агресії картина дещо змінюється. Як показав П. А. Ковальов, особи чоловічої статі переважно схильні до прямої і непрямої фізичної агресії(бійка), а також до прямої вербальної, а особи жіночої статі – до непрямої вербальної агресії(розпускання пліток). Схожі дані отримані Лагерспец із співавторами на фінських дітях 11-12 років: дівчатка віддавали перевагу непрямим формам агресії (розпускали плітки, заводили нового друга як помсту старому), а хлопці найчастіше виявляли агресію відкрито (штовхались, кричали, вчинювали бійку)[7, 18].

Ці відмінності, напевно, обумовлені декількома причинами. По-перше, як відмічає Б’єрквіст зі співавторами, жінки  фізично слабіші, тому для них  немає жодного сенсу застосовувати  пряму фізичну агресію (хоча, з  іншого боку, хто їм заважає застосовувати  її в конфліктах з особами своєї  статі?). По-друге, застосування прямої фізичної і частково прямої вербальної агресії, на думку   А. Іглі, не вписується в образ жінки як ніжної, м’якої, лагідної і чуйної істоти. Жінки  відчувають певний дискомфорт при появі  агресії на людях.

Л. М. Семенюк виявила як відмінності, так і схожість в прояві різних форм агресії хлопчиками і дівчатками підліткового віку на певних вікових етапах (див. таблицю 1).

Таблиця 1

Прояви різних форм агресивної поведінки у хлопчиків і дівчаток підліткового віку, %.