Бухгалтерский учет в зарубежных странах

     Ці  недоліки компенсують зорієнтовані на ринок системи обліку неповних витрат, що спрямовані на удосконалення методики прийняття управлінських рішень, уміння коригувати їх залежно від зміни ринкової кон'юнктури та інших внутрішніх і зовнішніх факторів.

     Зорієнтований на ринок підхід до обліку витрат привів до формування в економічно розвинутих країнах нових варіантів обліку. Так, у США був розроблений облік змінних витрат, у Європі – облік покриття, причому в двох різновидах – у французькому і німецькому. Усі згадані варіанти дають можливість певною мірою спростити облік.

     Спрощення досягається за рахунок зведення обліку до моделювання змін однієї змінної, а саме пропорційно-змінних витрат залежно від змін обсягів і структури виробництва.

     Головна увага в цих системах приділяється відображенню залежності витрат від змін в обсязі й структурі виготовленої продукції, що привело до класифікації витрат на змінні, які прирівнюються до прямих, і постійні, які ототожнюються з непрямими. Основним оціночним показником тут виступає брутто або інакше – внесок на покриття.

     Сукупність  об'єктивних факторів: концентрація виробництва, удосконалення його технології й організації, розроблення теорії нормування витрат праці і матеріальних ресурсів, розвиток методів оперативного управління виробництвом, гостра необхідність оперативного контролю витрат і регулювання собівартості – призвели до створення і поширення системи "стандарт-костінг".

     Уперше  ідеї, покладені в основу цієї системи, висунув американський інженер Гарінгтон Емерсон. Ці ідеї були втілив в життя співробітник аудитерської фірми "Прайс Вотерхауз" Чартер Гаррісон, який у 1912 році опублікував концепцію обліку, що дістала назву "стандарт-костінг"(Standard Costing). Ця система вможливила оперативне прийняття рішень на підставі аналізу відхилень витрат від норм (стандартів).

       Система "стандарт-костінг"  в умовах України є методом  нормативного обліку і регулювання  витрат. Термін "норматив" визначається як рівень, розрахований за якимось стандартом (нормою) і відповідний необхідному, бажаному чи можливому. Норматив установлюють, виходячи зі заздалегідь обумовлених витрат матеріалів, робочого і машинного часу, накладних та інших витрат на виробництво. Отже, нормативні витрати – це витрати, обумовлені заздалегідь для досягнення ефективного виробництва; їх треба відрізняти від кошторисних витрат: кошторис належить до всієї діяльності, норматив – до одиниці продукції.

     Система нормативного визначення витрат більш  за все підходить організації, чия  діяльність складається з ряду однакових чи повторюваних операцій. Нормативний метод є важливим засобом управління витратами на виробництво.

     Він забезпечує рішення цілого ряду задач:

     ● створення системи діючих прогресивних норм і нормативів і на їхній основі визначення раціонального (обґрунтованого) нормативного рівня витрат (собівартості) на виробництво продукції;

     ● отримання інформації про витрати  за нормами на окремі види продукції  в розрізі калькуляційних статей витрат;

     ● реєстрація й облік в оперативному порядку змін норм і нормативів, відхилень від норм за місцями і причинами їхнього виникнення (робочих місцях, бригадах, ділянках, стадіях, цехах тощо);

     ● контроль і узагальнення даних про  фактичні втрати і непродуктивні  витрати;

     ● обчислення фактичної собівартості продукції (робіт, послуг) на основі попередньо розрахованих нормативних витрат (калькуляції);

     ● збір даних про виробничі витрати  для нормування раціональної техніко-економічної  політики на підприємствах і в  цілому в промисловості;

     ● створення звітної бази для нормування і планування витрат;

     ● постійне підвищення вірогідності, точності й оперативності обліку витрат;

     ● оцінка результатів роботи виробничих підрозділів і підприємства в  цілому.

     Нормативний метод припускає роздільний облік  фактичних витрат, що відповідають нормам і відхиляються від норм. Відхиленнями вважаються перевитрата чи економія, що виявляються порівнянням фактичних витрат з нормативними, усякого роду доплати, викликані організаційно-технічними неполадками, а також відступу від кошторисів витрат на обслуговування виробництва і управління.

     Обчислення  фактичних витрат (собівартості) як сукупності нормативу і відхилення особливо доцільно в умовах серійного і масового виробництва, але й у масштабах дрібносерійного й одиничного випуску продукції комп'ютеризація робить нормативний метод обліку настільки ж прийнятним і ефективним.

     Зведений  облік витрат на виробництво при  нормативному підході ведеться за статтями витрат і видами чи групами однорідних видів продукції.

     При цьому однаково припустимі як варіант, що не передбачає відособленого обліку витрат по переділах, так і напівфабрикатний – з відображенням витрат і собівартості при передачі продукції з цеху в цех.

     Новизна підходу полягає в органічному  взаємозв'язку обліку витрат за видами, місцями виникнення витрат і об'єктами калькулювання, що дає змогу підсилити його контрольні функції за рахунок відокремлення витрат по місцях їхнього виникнення. Розглянута система дає змогу детально і своєчасно враховувати (виявляти) відхилення для кожного центру відповідальності за елементами витрат чи за статтями калькуляції, вказує менеджерам на відхилення, які виникають, з метою прийняття необхідних управлінських впливів, що регулюють рівень витрат.

     На  підставі аналізу інформації про  зміни і відхилення визначають основні  фактори, причини і підрозділи, що впливають на зміну рівня витрат.

     Виробляють  оперативні заходи впливу з метою  усунення (зменшення) відхилення чи перерахування  нормативів. Результати аналізу служать також вихідним матеріалом для удосконалення конструкції, технології, рівня організації виробництва і нормування, планування, стимулювання,  

     Особливої уваги заслуговує система директ-костинг. "Директ-костінг" – це один з  методів обліку витрат по усіченій собівартості. Основною його особливістю є те, що собівартість продукції враховується і планується тільки в частині змінних витрат. Постійні ж витрати поетапно списуються за рахунок фінансового результату.

     У 1923 р. Джон Кларк обґрунтував необхідність розподілу витрат на змінні та постійні (прямі та непрямі). А розподіл непрямих витрат, на його думку, не мав принципового значення для прийняття рішень. Ідеї Кларка набули подальшого розвитку в роботах Джонатана Харріса, який у 1936 р. виклав концепцію калькулювання прямих витрат – "директ-костінг" (Direct Costing), в основу якої покладений принцип контролю витрат у зв'язку з коливаннями обсягу виробництва чи ступеня завантаження устаткування. Широке практичнее впровадження цього методу у США та інших країнах розпочалося в 1950-х р. у зв'язку з посиленням конкуренції, розвитком теорії маркетингу. Назва, що походить від англійського вираження direct costing – облік прямих витрат, не зовсім точно відображає суть системи, тому що тільки класична її модифікація припускає числення тільки прямих (основних) витрат, усі з яких – змінні (сировина, матеріали і витрати на персонал). Тим часом, поряд із традиційною використовуються різновиди, засновані на обліку змінних витрат (прямих витрат і змінних непрямих), а також усіх змінних витрат і частини постійних, що залежать від коефіцієнта використання виробничих потужностей.

     Ефективне управління витратами і прибутком  залежить від точності калькуляції. Найбільш точною є та калькуляція, що містить у собі не усі види витрат, а тільки ті, котрі безпосередньо зв'язані з виробництвом даної продукції. Часткова, розрахована за змінними витратами, собівартість служить більш надійним орієнтиром при прийнятті рішень, у силу того, що розподіл витрат на постійні і змінні дає змогу оцінити витрати майбутнього періоду, що необхідно для формування асортименту продукції, вибору між виробництвом і закупівлею окремих компонентів виробу. Крім того, такий розподіл потрібний для зіставлення витрат при різній продуктивності (обсязі виробництва). Ще одна перевага часткової калькуляції полягає в тім, що вона дає змогу при оцінці прибутку абстрагуватися від впливу зміни запасів, тому що в цьому випадку прибуток залежить тільки від обсягу реалізації, а при повному численні витрат від обсягів реалізації і виробництва.

     Система "директ-костінг" припускає оцінку витрат, безпосередньо зв'язаних із продуктивністю і, як уже відзначалося, що піддаються контролю.

     Визначення  прямих витрат дає змогу більш  раціонально пов'язувати виробничу  і збутову діяльність, оскільки дає ясне уявлення про зв'язок між витратами, обсягом виробництва і прибутком. Числення прямих витрат допомагає розробляти ефективний план прибутків, збутові плани і на їхній основі виробничий план, при складанні якого для кожного виду продукції знаходять прямі витрати і максимально можливий прибуток.

     Метод окремого обліку змінних і постійних витрат має важливу перевагу – можливість керувати обсягом виробництва товарів при їх масовому випуску на ринок. 
 
 

     3. Фінансова звітність  щодо частки в  спільних підприємствах згідно МСБО 31.

     Спільне підприємство – це контрактна угода, за якою дві або кілька сторін здійснюють економічну діяльність, яка підлягає спільномуконтролю.

     Контролюючий  учасник – це сторона, яка є учасником  спільногопідприємства  і здійснює спільний контроль за цим спільним підприємством. 

     Форми і структури спільних підприємств  можуть бути різними. Визначаються три поширені типи: спільно контрольовані операції, спільно контрольовані активи і спільно контрольовані суб’єкти господарювання, які, як правило, називаються спільним підприємством і відповідають такомувизначенню.

     Усім  спільним підприємствам властиві такі характеристики:

     a) два або більше контролюючих  учасників, зв’язаних контрактною угодою;

     б) спільний контроль, установлений контрактною угодою. 

     СПІЛЬНО КОНТРОЛЬОВАНІ ОПЕРАЦІЇ

     Діяльність  деяких спільних підприємств більше пов’язана з використанням активів та інших ресурсів контролюючих учасників, ніж зі створенням корпорації, товариства або іншого суб’єкта господарювання чи фінансової структури, яка є відокремленою від самих контролюючих учасників.

     Кожен контролюючий учасник використовує свої власні основні засоби й утримує свої власні запаси. Він несе свої власні витрати і зобов’язання, а також залучає свої власні кошти, які представляють його власні зобов’язання.

     Працівники  спільного підприємства можуть відображати  в обліку діяльність свого підприємства разом з подібними видами діяльності контролюючого учасника.

     Угода про створення спільного підприємства, як правило, передбачає спосіб розподілу доходу від продажу спільної продукції та будь- яких спільно понесених витрат між контролюючими учасниками.

     Прикладом спільно контрольованої операції є  та, коли два (або більше) контролюючі учасники об’єднують свої дії, ресурси й досвід з метою спільного виготовлення, випуску на ринок та збуту конкретної продукції (наприклад, літака). Різні складові частини виробничого процесу відображаються в обліку кожним контролюючим учасником. Кожен контролюючий учасник несе свої власні витрати й одержує свою частку доходу від продажу літака, причому така частка визначається контрактною угодою.

     Щодо  часток у спільно  контрольованих операціях, то контролюючому учасникові слід визнавати у своїх фінансових звітах:

     a) активи, які він  контролює, і зобов’язання, які він приймає;

     б) витрати, які він  несе, та його частку в доході, який він  отримує від реалізації товарів або послуг спільним підприємством. 

     СПІЛЬНО КОНТРОЛЬОВАНІ АКТИВИ

     На  деяких спільних підприємствах існує  спільний контроль і часто контролюючі учасники спільно володіють одним або кількома активами, внесеними (або придбаними) ними для цілей спільного підприємства і використаними в ході його діяльності. Активи використовуються для отримання вигід контролюючими учасниками. Кожен контролюючий учасник може отримувати частку результатів від використання активів, і кожен несе узгоджену частку понесених витрат.