Деградацыя грунту

Відсутність протягом останніх 8 років будь-яких конкретних кроків щодо:

виведення частини  земель з обробітку, адже площа ріллі  надмірна і необґрунтована ні з економічної, ні з екологічної точки зору;

консервація деградованих земель;

впровадження  агролісомеліоративних заходів, гідротехнічних меліорацій, реконструкції осушувальних і зрошувальних систем, хімічних меліорацій;

рекультивації;

розширення  природно-заповідних територій.

Відсутність налагодженої постійно чинної інформаційної  системи про стан і динаміку ґрунтів (моніторинг) навіть у зонах із кризовим станом;

Відсутність ефективних екологічних важелів  у землекористуванні, недосконалість нормативно-правової бази;

Відсутність стабільного й ефективного механізму  фінансування заходів із охорони  земель;

Галузевий підхід до використання земель, розпорошеність землі за різними

власниками, зниження рівня керованості у землекористуванні.

 

 

5. Глобальне   значення деградації для Івано-Франківської  області.

Деградація  ґрунтів найбільш характерна для країн з несталою економікою та екстенсивним розвитком сільського господарства. В Україні в зв’язку з кризою в народному господарстві період екстенсивного розвитку сільського господарства почався з 1990 року. У цей період різко зменшились обсяги внесених на лани органічних і мінеральних добрив, що привело до інтенсифікації деградаційних процесів.

Івано-Франківська  область відзначається насиченістю  ресурсоємними та екологічно небезпечними виробництвами, високим відсотком  розораності та еродованості ґрунтів, порушеною структурою лісів, екзогенними  геологічними процесами, рядом інших екологічних проблем. До територій з найбільш складною екологічною ситуацією належать: Галицький район, де функціонує велетень енергетики Бурштинська ТЕС, Калуський - з хімічним гігантом ВАТ "Оріана", Надвірнянський - з нафтопереробним заводом ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття". Складною екологічною ситуацією характеризується також Тисменицький район, де зосереджені промислові вузли обласного центру. Кризовими зонами можна вважати території радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС у Снятинському та Верховинському районах.

Несприятлива ситуація складається на ділянках рік Бистриця нижче м. Івано-Франківська, р. Прут - нижче м. Коломиї внаслідок забруднення  ґрунтів  стічними водами, які скидають ДК "Екотехпром" і Коломийське  ВУВКГ, р. Дністер після скидання стічних вод найбільших промислових підприємств - ВАТ "Оріана", ВАТ фірма "Барва". Значної шкоди населеним пунктам, сільськогосподарським угіддям, господарським об'єктам завдають повені, підтоплення, водна ерозія, розмивання (руйнування) берегів річок. Особливою руйнівною силою відзначаються паводки у басейнах гірських рік (Прут, Черемош, Бистриця Надвірнянська і Солотвинська, Свіча, Лімниця). Вдвоє перевищує екологічно допустиму межу сільськогосподарська освоєність територій. На рівнині вона сягає 80 відсотків (Снятинський, Городенківський, Тлумацький райони). Площа еродованих сільськогосподарських угідь складає 138,7 тис. га (30% загальної площі), з них 98,4 тис. га на ріллі.    Гірська і передгірська частина області, особливо територія, що підпорядкована Яремчанській міській раді, а також Снятинського, Косівського, Верховинського, Надвірнянського і Коломийського районів зазнає значних збитків від широкого розвитку екзогенних геологічних процесів (ЕГП) - зсувів, сельових явищ та бокової ерозії річок. Розвиток цих процесів обумовлюється геолого-геоморфологічними особливостями регіону, а саме - наявністю чутливих до формування ЕГП піщано-глинистих флішових товщ та значної енергії рельєфу, амплітуда розчленування якого сягає 200 - 500 метрів.

Найнебезпечніші ділянки  активізації і розвитку зсувних  процесів спостерігаються у Косівському  та Надвірнянському районах в  басейнах річок Безулька та Прутець  Чемегівський. Активізація зсувів відмічається також в межах Снятинського, Коломийського  та Верховинського районів.

В області виділяється  дві сельонебезпечні зони, які  охоплюють Верховинський, частково Косівський, Надвірнянський, Богородчанський, Рожнятівський та Долинський райони і приурочені до середньо- та високогірних хребтів Карпат.

Інтенсивні сельові потоки спостерігаються в басейнах річок Прутець Чемегівський, Пробійна, по лівих притоках річки Прут (потоки Жонка, Явірник, Женець).

На правобережжі річки Дністер, в межах Городенківського, Тлумацького та частково Тисменицького і Галицького районів, поширені карстові процеси. Найбільша їх активізація зафіксована поблизу сіл Тишківці, Вікно, Чортивець,

Олієво-Королівка Городенківського району та Озеряни, Жабокруки, Хотимир  і Воронів Тлумацького району, де легкорозчинні сульфатні породи неогену виходять на денну поверхню. Інтенсивність активізації карсту оцінюється в 1 - 2 відсотки на рік, що виражається в утворенні нових та рості вже існуючих карстових форм. В області також відмічається галогенний карст, активізація якого пов'язана з техногенними чинниками (кар'єрний та шахтний видобуток калійної солі в м. Калуш, відкачка розсолів в м. Долина).

Враховуючи низьку забезпеченість земельними ресурсами (0,43 га на одного жителя області), надзвичайно актуальною є проблема охорони та раціонального  використання земель.

Земельний фонд області складається  із земель, що мають різноманітне функціональне  використання. Загальна площа станом на 1.01.2000 р. 1392,7 тис. га, із них сільськогосподарських  угідь 636,8 тис. га (45,7 % території області), у тому числі ріллі - 408,5, багаторічних насаджень - 16,1, сіножатей і пасовищ - 210,7 тис. га, лісів і інших лісовкритих площ в області - 634,5 тис. га.

Сільськогосподарська освоєнність  земель становить 45,7%, розораність сільськогосподарських  угідь - 64,1%. Найбільш разораними є землі у Городенківському (68%), Снятинському (64%), Рогатинському (54%), Тлумацькому (55%) і Галицькому (52%) районах.

Втрати земельних ресурсів пов'язані з відведенням земель для несільськогосподарських потреб - під житлове, промислове та інше будівництво. За період 1996 - 2000 рр. площа забудованих земель зросла на

2,1 тис. га (за 2000 р. на 1,2 тис. га). В області серед сільськогосподарських угідь обліковано 418,6 тис. га кислих, 26,2 тис. га заболочених, 10,9 тис. га кам'янистих, 138,7 тис. га підданих водній ерозії.

Дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти Передкарпаття, особливо його північно-західної частини, де вони є фоновими, зазнають негативного  сільсько-господарського впливу: погіршення водотривкості структури, її стійкості  до механічної дії, що потребує заходів поліпшення їхнього структурно-агрегатного стану.

 

 

 

 

 

6. Заходи по відновленню родючості деградованих земель та їх охорона.

 

Ґрунт — основний компонент наземних екосистем, що утворився протягом геологічних епох в результаті постійної взаємодії біотичних і абіотичних факторів. Як складний біоорганомінеральний комплекс ґрунти є природною основою функціонування екологічних систем біосфери.

Важливою властивістю  ґрунтів є їх родючість. Завдяки їй ґрунти є основним засобом виробництва в сільському та лісовому господарствах, головним джерелом сільськогосподарських продуктів та інших рослинних ресурсів, основою забезпечення добробуту населення. Тому охорона ґрунтів, раціональне використання, збереження та підвищення їх родючості — неодмінна умова дальшого економічного прогресу суспільства.

Охорона ґрунтів  стає нині особливо актуальною в зв'язку із зростаючим приростом населення Землі та продовольчою проблемою, яка для багатьох країн і, насамперед для країн Азії, Африки та Південної Америки, що економічно розвиваються, є досить гострою.

Світові продовольчі  ресурси складаються з рослинних продуктів, продуктів тваринництва і біологічних запасів морів. Збільшення продуктів перших двох груп можливе лише при раціональному землекористуванні.

Тим часом  людство використовує для сільського господарства лише 1,43 млрд. га орних земель, що становить близько 10,4% суші, або 2,95% всієї поверхні земної кулі. Нагадаємо, що пустині (гарячі і холодні) займають 45% суші. За агрикультурний період втрати земельних ресурсів внаслідок ерозії, засолення, будівництва міст і населених пунктів, доріг і промислових комплексів досягли в світі величезних розмірів — до 2 млрд. га, тобто вони набагато перевищують сучасну орну площу планети. Зараз щороку з обороту випадає 5—7 млн. га різних земельних угідь. Тому охорона ґрунтів — основна народногосподарська проблема для всіх країн світу.

Основоположником  вчення про ґрунти є відомий український учений В. В. Докучаєв. Він сформулював основні закони ґрунтоутворення, встановив географічні закономірності поширення ґрунтів. Створив науку про раціональне використання ґрунтів для потреб землеробства. ("Головними факторами ґрунтоутворення є материнська порода, кліматичні умови, рослинні і тваринні організми, рельєф і вік країни та господарська діяльність людини.

Материнська, або ґрунтоутворююча порода, входить до складу ґрунту як його мінеральна частина, впливаючи тим самим на процес ґрунтоутворення, на наявність поживних речовин, на фізичні й хімічні властивості ґрунтів. На багатих на зольні речовини материнських породах — продуктах звітрювання доломітів, діабазів, глинистих сланців, вапняків — формуються родючі ґрунти, на пісковиках, кремнистих породах — ґрунти, бідні на поживні речовини.

Клімат впливає на процес ґрунтоутворення дією температури і вологи. Температура діє на фізичні, хімічні, біохімічні і біологічні процеси ґрунтів. Вона зумовлює також фізичне звітрювання материнських порід, впливає на режим випаровування вологи з ґрунту.

Опади впливають  на ґрунт як механічно, так і хімічно. Вони руйнують структуру ґрунту, вимивають з ґрунту органічні та інші поживні речовини, зумовлюють процес опідзолення. Підземна волога також впливає на процес ґрунтоутворення. Високий рівень ґрунтових вод спричиняє утворення горизонту, несприятливого за своїми фізико-хімічними та біологічними особливостями для росту рослин.

Рослини і тварини внаслідок активного біологічного впливу є найважливішим фактором ґрунтоутворення. В цьому процесі беруть участь як вищі, так і нижчі рослини й тварини — бактерії, водорості, гриби, дощові черви та інші представники ґрунтової флори і фауни. На процес ґрунтоутворення впливають органічні рештки рослин, за рахунок яких утворюється гумусовий — найбільш родючий шар ґрунтового профілю, діяльність кореневих систем. Останні спричиняють біологічне вивітрювання материнських порід і є важливим фактором, що впливає на структуру ґрунту. За допомогою рослинного покриву можна поліпшувати фізико-хімічні властивості ґрунтів, впливати на їхню родючість.

Рельєф місцевості впливає на процес ґрунтоутворення дією експозиції та висоти над рівнем моря. На схилах звичайно формуються менш потужні ґрунти, ніж у підніжжі гір. Характер рельєфу впливає на поверхневий геохімічний стік. Так, на крутих схилах ґрунт змивається інтенсивніше, ніж на рівнинах.

Важливим фактором ґрунтоутворення є вік країни. Багато тисячоліть минуло відтоді, як утворилися основні типи ґрунтів, адже процес ґрунтоутворення в природі відбувається надзвичайно повільно.

Ґрунтознавці  встановили, що при доброму рослинному покриві й за сприятливих кліматичних умов для утворення шару ґрунту завтовшки 2—3 см у різних кліматичних зонах потрібно від 200 до 700 років. На твердих материнських породах процес ґрунтоутворення відбувається повільніше, ніж на таких, що швидко вивітрюються.

При   всіх   способах   землекористування   найбільшої шкоди  сільському  господарству завдає ерозія  ґрунтів. Неправильне землекористування посилює дію еродуючи факторів. Ерозія ґрунтів відбувається на всіх континентах   світу.

Залежно від  характеру й тривалості процесів руйнування верхніх шарів ґрунту та материнської породи розрізняють геологічну ерозію і ерозію прискорену. Остання часто посилюється в зв'язку з господарською діяльністю людини.

Геологічна  ерозія — це природний процес, який відбувається протягом геологічних епох і завдяки якому сформувався сучасний характер земної поверхні. Головні фактори, що зумовлюють геологічну ерозію — опади, вітер, крутизна схилу, температурні коливання, фізичні властивості порід, часткове підняття земної кори і землетруси. В наших широтах ця ерозія не є небезпечною для сільського чи лісового господарства, бо швидкість процесу руйнування ґрунту дорівнює швидкості процесу ґрунтоутворення. Більш небезпечний цей вид ерозії в пустинях, де відсутній рослинний покрив, і ніщо не може перешкодити вітру, який зносить верхні шари ґрунту.

Шкоди народному  господарству завдає водна та вітрова ерозія.

Водна ерозія буває внаслідок змивання й вимивання  частин ґрунту опадами, талими та проточними водами. Вона залежить від кількості й інтенсивності опадів, рельєфу, властивостей ґрунту, рослинного покриву.

Небезпека водної ерозії полягає не лише в зниженні родючості орного горизонту, а й замулюванні річок, ставків, водойм, заплавних земель. Цей вид ерозії поширений на схилах, переважно розораних, і найбільш небезпечний у гірських ландшафтах, в яких знищений лісовий покрив.

Дуже небезпечна яружна ерозія. Ліквідувати її можна лише залісненням та будівництвом спеціальних гідротехнічних споруд. Значних успіхів у боротьбі з яружною ерозією досягла гідро лісомеліоративна станція в Київській області, яка застосувала комплекс агротехнічних, гідротехнічних і лісомеліоративних заходів: захисні лісонасадження, спорудження водо регулюючих і водо затримуючих валів, донних загат. Завдяки застосуванню науково обґрунтованої системи захисних заходів вдалося припинити дальше розмивання багатьох ярів і зберегти таким чином великі площі орних земель.

При річковій ерозії внаслідок швидкої течії  води зноситься ґрунт з дна річок і незакріплених берегів. Щоб запобігти цьому, треба оберігати лісові насадження в прирусловій смузі, закріплювати береги за допомогою спеціальних гідротехнічних прийомів.

Захисна роль лісів, особливо на гірських схилах, винятково важлива, її не можна замінити ніякими гідротехнічними спорудами.

Отже, збереження ґрунту, рослинного покриву й вологи тісно зв'язані між собою. Рослинність переводить поверхневий стік вологи у внутрішньо ґрунтовий і тим самим сприяє кращому збереженню й використанню вологи, нормалізує гідрологічний режим водних артерій, перешкоджає виникненню ерозійних процесів. У районах з мало порушеним рослинним покривом руйнівна дія водної ерозії незначна.