Технологія вирощування озимої пшениці на зрошені в умовах Південного Степу України

Автор: Пользователь скрыл имя, 27 Марта 2011 в 21:25, курсовая работа

Описание работы

Серед найважливіших зернових культур озима пшениця за посівними площами займає в Україні перше місце і є головною продовольчою культурою. Це свідчення великого народногосподарського значення озимої пшениці, її необхідності у задоволенні людей високоякісними продуктами харчування.

Содержание

Вступ…………………………………………………………………………..
1. Біологічні особливості культури…………………………………….
2. Оцінка ґрунтово-кліматичних умов вирощування…………………
1. Кліматичні умови…………………………………………………….
2. Ґрунтові умови………………………………………………………..
3. Обґрунтування технології вирощування……………………………
1. Розміщення в сівозміні……………………………………………….
2. Система обробітку ґрунту……………………………………………
3. Система удобрення……………………………………………………
4. Сівба…………………………………………………………………...
1. Підготовка насіння……………………………………………………
2. Строки, способи, глибина сівби……………………………………..
5. Догляд за посівами……………………………………………………
1. Поливний режим……………………………………………………...
6. Збирання врожаю і первинна обробка……………………………….
4. Технологічна карта вирощування культури. Висновки та пропозиції……………………………………………………………………..
Список використаної літератури…………………………………………….

Работа содержит 1 файл

Курсовая.docx

— 78.02 Кб (Скачать)
 

                       ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ     

                                                    УНІВЕРСИТЕТ

                                                              

                                                                               

                                                           Факультет «Агротехнологій та екологій»

                                                              Кафедра «Загального землеробства» 
     

                        Курсова робота

                          з дисципліни «Рослинництво»

    На тему:  «Технологія вирощування озимої пшениці на зрошені в умовах Південного Степу України» 
     
     
     

                                                           Виконав: Студент 31 АГ групи

                                                           Мальчевський Олександр

                                                           Керівник: к.с.-г.н., доцент Герасько Т.В. 
     
     

                               м. Мелітополь, 2011

    Зміст

    Вступ…………………………………………………………………………..

  1. Біологічні особливості культури…………………………………….
  2. Оцінка ґрунтово-кліматичних умов вирощування…………………
    1. Кліматичні умови…………………………………………………….
    2. Ґрунтові умови………………………………………………………..
  3. Обґрунтування технології вирощування……………………………
    1. Розміщення в сівозміні……………………………………………….
    2. Система обробітку ґрунту……………………………………………
    3. Система удобрення……………………………………………………
    4. Сівба…………………………………………………………………...
      1. Підготовка насіння……………………………………………………
      2. Строки, способи, глибина сівби……………………………………..
    5. Догляд за посівами……………………………………………………
      1. Поливний режим……………………………………………………...
    6. Збирання врожаю і первинна обробка……………………………….
  4. Технологічна карта вирощування культури. Висновки та пропозиції……………………………………………………………………..

    Список використаної літератури……………………………………………. 
     
     
     
     
     
     
     
     
     

Вступ

      Серед найважливіших зернових культур озима пшениця за посівними площами займає в Україні перше місце і є головною продовольчою культурою. Це свідчення великого народногосподарського значення озимої пшениці, її необхідності у задоволенні людей високоякісними продуктами харчування.

     Основне призначення озимої пшениці — забезпечення людей хлібом і хлібобулочними виробами. Цінність пшеничного хліба визначається сприятливим хімічним складом зерна. Серед зернових я культур пшеничне зерно найбагатше на білки. Вміст їх у зерні м'якої пшениці залежно від сорту та умов вирощування становить у середньому 13-15 %. У зерні пшениці міститься велика кількість вуглеводів, у тому числі до 70 % крохмалю, вітаміни В-І, В2 РР, Е та провітаміни A, D, до 2 % зольних мінеральних речовин. Білки пшениці є повноцінними за амінокислотним складом, містять усі незамінні амінокислоти — лізин, триптофан,-- валін, метіонін, треонін, фенілаланін, гістидин, аргінін, лейцин, ізбдейцин, які добре засвоюються людським організмом. Проте у складі білків недостатньо таких амінокислот, як лізин, метіонін, треонін, тому поживна цінність пшеничного білка становить лише 50 % загального вмісту білка. Це означає, наприклад, що при вмісті білка в зерні 14 % ми використовуємо його лише 7 %. Тому так важливо вирощувати високобілкову пшеницю. 400 — 500 г пшеничного хліба та хлібобулочних її виробів покриває близько третини «сіх потреб людини в їжі, половину потребу вуглеводах, третину ( 40 %) % у повноцінних білках, 50 – 60 % —у вітамінах групи В, 80 % - у вітаміні Е. Пшеничний хліб практично повністю забезпечує потреби людини у фосфорі і залізі, на 40 % — у кальції.

     Співвідношення білків і крохмалю у зерні пшениці становить у передньому 1 : 6 — 7, що є найбільш сприятливим для підтримання нормальної маси тіла і працездатності людини.

     Озима пшениця, яку вирощують за сучасною інтенсивною технологією, є добрим попередником для інших культур сівозміни, і в цьому полягає її агротехнічне значення.

     Пшениця — одна з найдавніших і розповсюджених культур на земній культур вона була відома вже приблизно 6.5 тис. років до н. е. народам Іраку, близько 6 тис. років - землеробам Єгипту (за деякими даними навіть 10 тис. років), близько 5 тис. років — Китаю. На території СНД, зокрема сучасних України, Грузії, Вірменії, Азербайджану та Середньоазіатських республік, її почали вирощувати у 4- З тисячоліттях до н.е.

     Місцем походження пшениці "більшість дослідників вважають степовій напівпустельні райони Ази (Іран, Ірак, Закавказзя). З Азії пшениця приблизно 5 — 4 тис. років тому потрапила в Європу, Польшу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Румунію, Болгарію. У південній Африці, Америці, Австралії вона з'явилася лише у XVI - XVIII ст. Тепер озима пшениця є основною продовольчою культурою більшості європейських країн, США, КНР, Японії. В СНД (Росії, Казахстані) та Канаді переважають посіви ярої пшениці, в Україні - озимої.

     Загальна посівна площа озимої пшениці у світі становить тепер близько 240 млн га, валові збори зерна сягають 560 млн т (1993 p.).

     Завдяки широкому впровадженню у виробництво інтенсивної технології вирощування озимої пшениці за останні роки значно зросла її середня врожайність. У 1990 р. вона досягла в СНД 34,1 ц/га, в Україні — 40,2 ц/га. Досвід кращих господарств свідчить, що сучасна інтенсивна технологія здатна забезпечити подальше значне зростання урожайності озимої пшениці на всіх площах посіву.  
 
 
 

1. Біологічні особливості  культури

     Озима пшениця має триваліший вегетаційний період, ніж яра, краще використовує вологу й поживні речовини грунту і дає в основних районах вирощування високі врожаї. В умовах тривалої теплої осені вона розвиває міцну кореневу систему і добре кущиться. У посушливі весни використовує зимову вологу краще, ніж ярі зернові навіть ранніх строків сівби. Осіння сівба і більш раннє збирання озимої пшениці порівняно з ярою дає змогу господарствам краще використовувати робочу силу і засоби виробництва. На родючих грунтах урожайність озимої пшениці перевищує урожайність озимого жита та ярої пшениці.

     Пшениця належить до родини Роасеае, роду Friticum L. Серед зернових культур вона представлена у виробництві найбільшою кількістю видів. Всього налічують 22 види, які об'єднують у чотири генетичні групи. Всі види пшениці за морфологічними ознаками поділяють на дві групи: голозерні й плівчасті, або полб'яні. Важливою особливістю культурних голозерних пшениць є те, що колосовий стрижень їх неламкий і зерно при обмолочуванні легко відділяється від колоскових лусок. Всі інші пшениці (полб'яні та дикорослі) мають стрижень, який під час достигання врожаю легко розламується на окремі членики разом з колосками. Зерно цих пшениць при обмолочуванні не відділяється від квіткових і колоскових лусок.

     Найбільше значення у виробництві мають два види пшениці: м'яка, або звичайна, і тверда. У культурі найпоширеніші сорти м'якої пшениці.

      М'яка, або звичайна, пшениця . Її посіви поширені в усіх частинах світу — від Полярного кола до тропіків. Вона характеризується високою пластичністю і великою різноманітністю форм. Відомо 250 різновидів і кілька тисяч сортів м'якої пшениці. У виробництві поширені озимі та ярі форми.

     М'яка пшениця має великий, нещільний колос, в якому лицевий бік ширший, ніж бічний. Є остисті й безості форми. Остюки, що відходять від зовнішніх квіткових лусок, коротшім від колоса і розходяться під значним кутом. Колоскові луски широкі, такі самі за довжиною, як і квіткові, або трохи коротші. Кіль на колосковій лусці розвинений слабо і закінчується добре розвиненим зубцем або остюкододібним додатком.

     Колосок багатоквітковий. Залежно від умов вирощування й сортових особливостей розвивається від двох додаяти квіток і утворюється від двох до чотирьох зернин у колоску. Зерно з добре вираженим чубком, борошнисте, напівсклоподібне і склоподібне. Соломина по всій довжині порожниста.

     Тверда пшениця (Тг. durum) характеризується щільним остистим колосом (безості форми трапляються рідко). Соломина біля колоса виповнена. Остюки грубі, значно довші від колоса, розміщені паралельно до колосового стрижня. Колоски багатоквіткові. Зерно склоподібне, з підвищеним вмістом білка. У виробництві поширені ярі форми.

     Урожайність зернових культур визначається генетичним потенціалом сортів (гібридів) та рівнем технології їх вирощування на фоні високої загальної культури землеробства. Щоб повніше реалізувати їх потенціальну продуктивність, технології вирощування повинні максимально задовольняти вимоги рослин до ґрунтового і повітряного живлення, вологозабезпечення, температури протягом вегетації. Тому щоб розробити оптимальну технологію, потрібно знати і враховувати закономірності зміни факторів зовнішнього середовища під впливом технологічних прийомів і росту та розвитку рослин, а також вимоги їх на кожному періоді життя до необхідних факторів.   [ 2 ]

     Найбільшого значення набуло вивчення потреб зернових культур за фенологічними фазами та етапами органогенезу.

     Зернові злаки протягом вегетації проходять відповідні фази розвитку, з якими пов'язане утворення окремих органів. Для злакових культур характерні такі фенологічні фази: проростання насіння, сходи, кущення, вихід у трубку, колосіння (викидання волотей), цвітіння, формування, наливання та достигання зерна.

1 — фаза поглинання, води. Насіння .поглинає воду до появи критичної вологи. Втягують воду гідрофільні колоїди насіння, в той же час не відбувається помітна активізація хімічних процесів і не спостерігаються зміни у морфології. У цій фазі насіння поглинає воду із силою 50—100 атм., і збільшення об'єму його особливо помітне через 8—12 год і закінчується через добу. При доступній волозі насіння бубнявіє при температурі 20 °С.

2 — фаза набубнявіння. Швидкість набубнявіння насіння  залежить від його крупності,  вмісту білка в ендоспермі (чим  більше його, тим повільніше насіння  бубнявіє), а також щільності плодової  оболонки зерна. 

3 — фаза росту  первинних корінців починається  з ділення клітин первинного  корінні, відбувається накльовування,  потім ростуть корінці, вся  енергія витрачається для росту  проростка (в корінцях синтезуються  вітаміни, регулятори росту).

4 — фаза росту  проростка починається із з'явлення  проростка, продовжується ріст  корінців, у злаків ця фаза  закінчується з’явленням колеоптиле.

5 — фаза встановлення  проростка — в цій фазі проросток  одержує із насінини поживні  фізіологічно-активні речовини, крім  того, він може використовувати  вологу й поживні ре­човини  з грунту.

     Найбільше на проростання насіння впливають тепло і волога, а на швидкість набубнявіння, крім того, й властивості самого насіння, насамперед його проникливість, структура, розміри. Дрібне насіння бубнявіє швидше. Загальна кількість води, яку поглинає насіння, залежить, насамперед, від його хімічного складу. Виходячи з цього, мінімальна кількість води для проростання насіння у злаків становить 46—76%, у бобових — 106—114, насіння льону поглинає до 160, а буряки — 120—168 %.

     Обов'язково для проростання насіння необхідний кисень для дихання й окислення запасних поживних речовин, при нестачі його відбувається анаеробне дихання, при якому в тканинах насінини збільшується вміст недоокислених метаболітів, які негативно впливають на ріст.

     На швидкість з'явлення сходів впливає багато факторів: вологість і температура ґрунту, його гранулометричний склад, глибина загортання насіння, біологічні особливості сорту тощо. Професор A Носатовськяй встановив, що від початку проростання озимої пшениці до з'явлення сходів сума середньодобових температур повинна становити 60—90 0С залежно від глибини загортання насіння (в середньому по 10 0С 1 на кожен сантиметр).

     Озима пшениця належить до холодостійких культур. Насіння її здатне проростати при температурі посівного шару ґрунту всього 1-2 °С, проте за такої температури сходи з'являються із запізненням і недружно. Найбільш інтенсивно ґрунт поглинає воду, яка потрібна для набухання і проростання насіння, при прогріванні ґрунту до 12 - 20 °С. За такої температури і достатній вологості ґрунту (близько 15 мм продуктивної вологи у посівному шарі) сходи з'являються вже на 5 - 6-й день. Більш висока температура (понад 25 °С) несприятлива для проростання, бо може стати причиною сильного ураження сходів хворобами, особливою іржею, а при температурі 40 °С, коли відносна вологість повітря сягає 30 % і нижче, насіння, яке проросло, гине через інтенсивне випаровування вологи, а те, яке набухло, втрачає схожість внаслідок дихання, витрат поживних речовин і ураження пліснявою. Найсприятливішим для сівби пшениці є календарний строк із середньодобовою температурою повітря 14 — 17 °С. Більшість сортів озимої пшениці, районованих в Україні, відносно стійкі проти понижених температур в осінній, зимовий та ранньовесняний періоди. При доброму загартуванні восени вони витримують зниження температури на глибині вузла кущення до 15 - 18 °С морозу, а деякі з них (Миронівська 808) — навіть до мінус 19 — 20 °С. Найвищою холодостійкістю озима пшениця відзначається на початку зими, коли вузли кущення містять максимум захисних речовин — цукрів. Навесні, внаслідок зимового виснаження, вона часто гине при морозах усього близько 10 °С. Особливо знижується її холодостійкість при різких коливаннях температури, коли вдень повітря прогрівається до 8-12 °С, а вночі, навпаки, знижується до мінус 8-10 °С.

Информация о работе Технологія вирощування озимої пшениці на зрошені в умовах Південного Степу України