Виробнича травма та критерії її оцінки

Топографічний метод ґрунтується  на тому, що на плані цеху (підприємства) відмічають місця, де сталися нещасні  випадки. Це дозволяє наочно бачити місця  з підвищеною небезпекою, які вимагають  ретельного обстеження та профілактичних заходів. Повторення нещасних випадків в певних місцях свідчить про незадовільний  стан охорони праці на даних об'єктах. На ці місця звертають особливу увагу, вивчають причини травматизму. Шляхом додаткового обстеження згаданих місць  виявляють причини, котрі викликали  нещасні випадки, формують поточні  та перспективні заходи щодо запобігання  нещасним випадкам для кожного окремого об'єкта.

Економічний метод полягає  у вивченні та аналізі втрат, що спричинені виробничим травматизмом.

 

Метод анкетування. Розробляються  анкети для робітників. На підставі анкетних даних (відповідей на запитання) розробляють профілактичні заходи щодо попередження нещасних випадків. Метод експертних оцінок базується  на експертних висновках (оцінках) умов праці, на виявленні відповідності  технологічного обладнання, пристосувань, інструментів, технологічних процесів вимогам стандартів та ергономічним вимогам, що ставляться до машин механізмів, обладнання, інструментів, пультів  керування.

Під дією шкідливих факторів на виробництві у робітників можуть виникати гострі професійні або хронічні отруєння і захворювання. Розслідування  та облік професійних отруєнь  та захворювань здійснюється згідно з діючим Положенням. Розслідуванню  підлягають всі, вперше виявлені, хронічні та гострі професійні отруєння і захворювання. Вплив виробничих факторів не обмежується  лише їх роллю як причини професійних  захворювань. Давно було помічено, що особи, які працюють з токсичними речовинами, частіше хворіють на загальні захворювання, що ці хвороби проходять  у них важче, а процес одужання йде повільніше.

Власник підприємства зобов'язаний інформувати працівників про  стан охорони праці, причини нещасних випадків, професійних захворювань  та про заходи, котрих вжито для  їх усунення та для забезпечення умов праці відповідно до нормативних  вимог.

Метою аналізу виробничого  травматизму є розробка заходів  щодо попередження нещасних випадків. Для цього необхідно систематично аналізувати і виявляти причини, що їх зумовлюють. Найбільш розповсюдженими  методами аналізу виробничого травматизму  є такі: статистичний і монографічний, заслуговують уваги економічний, ергономічний, прогностичний методи [6, c. 47].

Статистичний метод базується  на аналізі статистичної документації з травматизму. Вихідними даними для аналізу є матеріали, що містяться  в актах за формою Н-1, який складається  про нещасний випадок, внаслідок  якого працівник згідно з медичним висновком втратив працездатність на один день і більше або виникла  необхідність перевести його на іншу, легшу роботу, терміном не менш ніж  на один день, а також у звітах підприємства за формою 7-Т. Згадані  документи містять наступні дані: кількість нещасних випадків, що викликали  втрату непрацездатності на чотири і  більше робочих днів за звітний період А; кількість днів непрацездатності, викликаних нещасними випадками  за звітний період Д; середня спискова чисельність працюючих на підприємстві за звітний період Б.

 

За зібраними даними визначаються три показники виробничого травматизму:

показник частоти травматизму  П

показник важкості травматизму  П

показник непрацездатності Пн

З метою кількісної оцінки рівня захворюваності на виробництві  розраховують показник частоти випадків захворювань та показник важкості захворюваності.

Показники захворювання визначаються за формулами: показник частоти захворювань  Пч.з

З метою кількісної оцінки рівня захворюваності на виробництві  розраховують показник частоти випадків захворювань та показник важкості захворюваності.

показник важкості захворювань  Пв.з:

де 3 - загальна кількість  випадків захворювання за звітний період, що викликали втрату непрацездатності 4 і більше робочих днів; Дз - кількість  днів непрацездатності, що викликали  випадки захворювання за звітний  період;

Б - середня спискова кількість  працюючих на підприємстві за звітний  період.

Результати розрахунків  подаються у вигляді таблиць  або гістограм.

Власник підприємства зобов'язаний інформувати працівників про  стан охорони праці, причини нещасних випадків, професійних захворювань  та про заходи, котрих вжито для  їх усунення та для забезпечення умов праці на рівні нормативних вимог.

Монографічний метод аналізу  травматизму базується на аналізі  небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які властиві тому чи іншому елементові виробничого процесу (обладнанню, технологічному процесу, індивідуальним засобам захисту та іншим факторам). За цим методом поглиблено вивчають обставини нещасних випадків, а якщо виникає потреба, то проводять спеціальні дослідження і експерименти. Внаслідок  вивчення великої кількості виробничих факторів з'ясовуються реальні причини  нещасних випадків на основному робочому місці, на дільниці або на одній групі  технологічного обладнання. Монографічний  метод можна використати і  для розробки заходів з охорони  праці при проектуванні нових  виробництв.

 

Економічний метод полягає  у визначенні економічних втрат  від виробничого травматизму  з метою визначення економічної  доцільності розробки та впровадження заходів з охорони праці.

Однак цей метод не дозволяє з'ясувати причини травматизму, тому його вважають підметодом.

Ергономічний метод базується  на комплексному вивченні системи "людина-машина (техніка)-середовище" (ЛМС).

Вирішення ергономічних проблем, котрі виникають в процесі  експлуатації системи ЛМС, доцільно проводити у напрямку опрацювання  методів об'єктивного прогнозу змін якості діяльності людини під впливом  різних несприятливих факторів та умов зовнішнього середовища (активність Сонця, гравітація Місяця, магнітні та гравітаційні поля Землі тощо), удосконалення  моделей індивідуальної та групової діяльності людей в різних умовах.

Ергономічний метод дозволяє досліджувати причини нещасних випадків залежно від індивідуальних особливостей людини і санітарно-гігієнічних  умов; психофізіологічної структури  діяльності; виду системи ЛМС і  як вирішуються нею проблеми; елементарного  акту діяльності, котрий зумовив нещасний випадок та інші. По кожному нещасному  випадку заповнюється спеціальний  акт, що за формою нагадує акт Н-1, який містить 22 групи питань.

Прогностичний метод базується  на прогнозуванні (передбаченні) нещасних випадків на основі вивчення і виявлення  потенційної небезпеки. Аналізуються всі облікові і звітні матеріали  про нещасні випадки, загальні та професійні захворювання, матеріали  всіх видів контролю стану охорони  праці; дані санітарно-технічних паспортів  об'єктів, робочих місць, дільниць і  цехів; матеріали спеціальних обстежень  будівель, об'єктів, приміщень, обладнання тощо.

Прогностичний метод включає  три підметоди:

морфологічний підметод, що базується на детальному вивченні конструкції  обладнання, виявленні його недоліків, характеру технологічних операцій і прогнозування можливих нещасних випадків;

екстраполяційний підметод, що базується на виборі математичної функції, яка б достовірно описала  явище травматизму;

підметод експертних оцінок, що базується на вивченні думок кваліфікованих фахівців в галузі охорони праці  шляхом анкетування. Складність застосування підметодів при прогнозуванні умов праці визначається не тільки комплексним  характером життєдіяльності, але й  великою кількістю науково-технічних, виробничих, гігієнічних, організаційних, соціальних та інших факторів, що забезпечують ефективність всіх зусиль, що вживаються з метою забезпечення життєдіяльності.

 

 

 

Основи  пожежної безпеки

Організація пожежної охорони. Пожежо- і вибухо- небезпечний пил. Самозаймання речовин. Протипожежні вимоги до будинків і споруд. Пожежна профілактика електрообладнання. Коротке замикання (КЗ). Перевантаження. Засоби та способи гасіння пожежі

Організація пожежної охорони. Пожежа - неконтрольоване горіння  поза спеціальним вогнищем, яке призводить до матеріальної шкоди.

Пожежна безпека – стан об’єкта, при якому з регламентованою  ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Причинами пожеж та вибухів  на підприємстві є порушення правил і норм пожежної безпеки, невиконання  Закону "Про пожежну безпеку".

Небезпечними факторами  пожежі і вибуху, які можуть призвести  до травми, отруєння, загибелі або матеріальних збитків є відкритий вогонь, іскри, підвищена температура, токсичні продукти горіння, дим, низький вміст кисню, обвалення будинків і споруд.

За стан пожежної безпеки  на підприємстві відповідають її керівники, начальники цехів, майстри та інші керівники. На підприємствах існує два види пожежної охорони: професійна і воєнізована. Воєнізована охорона створюється на об’єктах з підвищеною небезпекою. Крім того на підприємствах для посилення пожежної охорони організовуються добровільні пожежні дружини і команди, добровільні пожежні товариства і пожежно-технічні комісії з числа робітників та службовців. При Міністерстві внутрішніх справ існує управління пожежної охорони (УПО) і його органи на місцях. До складу УПО входить Державний пожежний нагляд який здійснює:

Контроль за станом пожежної безпеки.

Розробляє і погоджує протипожежні норми і правила та контролює  їх виконання в проектах і безпосередньо  на об’єктах народного господарства.

Проводить розслідування  і облік пожеж.

Організовує протипожежну профілактику.

Протипожежна профілактика – це комплекс організаційних і  технічних заходів, які спрямовані на здійснення безпеки людей, на попередження пожеж, локалізацію їх поширення, а  також створення умов для успішного  гасіння пожежі.

 

Відповідальним керівником робіт по ліквідації пожеж і аварій на підприємстві є головний інженер. Начальник структурного підрозділу, в якому виникла пожежа, є відповідальним виконавцем робіт по її ліквідації.

Горіння та пожежонебезпечні властивості речовин і матеріалів.

Горіння – це процес окислення  який супроводжується інтенсивним  виділенням тепла і променевої енергії.

Горіння виникає коли є  горюча речовина, окислювач та джерело  запалювання. Окислювачами можуть бути кисень повітря, бертолетова сіль, пероксид натрію, азотна кислота, хлор, фтор, бром, окисли азоту, тощо.

Горіння може бути повним і неповним.

Повне – при достатній  або надлишковій кількості окислювача і при такому горінні виділяються  нетоксичні речовини.

Неповне – відбувається при недостатній кількості окислювача. При неповному горінні утворюються  продукти неповного згорання, серед  яких є токсичні речовини (чадний газ, водень).

При горінні однорідних горючих  сумішей виникає кінетичне горіння, швидкість поширення якого залежить від швидкості передавання теплової енергії в суміші і може досягати сотень метрів на секунду і супроводжується  вибухом.

Вибух – швидке перетворення речовин (вибухове горіння), яке супроводжується  виділенням енергії і утворенням ударної хвилі. Ударна хвиля поширюється  перед фронтом полум’я із швидкістю звуку 330 м/с.

Пожежо-вибухонебезпечність  виробництв визначається агрегатним станом речовин та матеріалів та їх показниками  пожежо-вибухонебезпечності. Показники  пожежо-вибухонебезпечності: група  спалимості, температура займання, температура спалаху, температура самозаймання, нижня та верхня концентраційні межі запалення, умови теплового самозаймання та ін.

Спалимість – це здатність  речовини або матеріалу до горіння. Займання – це початок горіння  під дією джерела запалювання. За спалимістю речовини і матеріали  поділяються на три групи:

 

Спалимі - речовини і матеріали  здатні самозайматися, або займатися  від джерел запалювання і самостійно горіти або тліти після його віддалення. До них відносяться всі органічні речовини.

Неспалимі – речовини і  матеріали, які не здатні до горіння  у повітрі, від джерел запалювання  не займаються, не тліють і не обвуглюються. Це неорганічні матеріали, метали та ін.

Важкоспалимі – речовини і матеріали, які горять від джерела  запалювання, але не здатні горіти після  його видалення. Це матеріали, які містять спалимі та неспалимі складові.

Температура займання –  це найнижча температура речовини, при якій вона виділяє пари з такою  швидкістю, що після займання їх від  джерела запалювання виникає  стійке горіння.

Температура спалаху –  це найнижча (в умовах спеціального дослідження) температура речовини, при якій над її поверхнею утворюються  пари, які здатні спалахнути у повітрі  від джерела запалювання, але  швидкість утворення парів недостатня для подальшого горіння.

Спалимі рідини більш пожежонебезпечні, ніж тверді матеріали і речовини, тому що вони легко займаються, інтенсивніше горять та утворюють з повітрям вибухо- та пожежонебезпечні суміші і характеризуються температурою спалаху, нижньою і  верхньою межею поширення полум’я  нижньою і верхньою межею поширення  полум’я.

За температурою спалаху  розрізняють рідини:

Легкозаймисті (ЛЗР) – це рідини з температурою спалаху до 61°С (в закритому тиглі) або до 66 °С (у відкритому тиглі).

Спалимі рідини (СР) – це рідини з температурою спалаху понад 61°С (в закритому тиглі) або понад 66 °С (у відкритому тиглі).

Ступінь пожежовибухонебезпечності  спалимих газів визначається також  концентраційними межами поширення  полум’я.

Нижня концентраційна межа поширення полум’я – це мінімальний  вміст палива в середовищі, при  якому можливе поширення полум’я  по суміші на будь - яку відстань від  джерела запалення.

 

Верхня концентраційна межа поширення полум’я визначається максимальним вмістом палива в середовищі, вище якого суміш стає нездатною до поширення полум’я.

Всередині цих меж суміш  спалима, а поза ними суміш не горить.

Пожежо- і вибухо- небезпечний  пил. Залежно від значення нижньої  межі поширення полум’я пил поділяють  на вибухо- і пожежонебезпечний. Пил, який складається з найменших  частинок спалимих речовин, що перебувають  у зваженому стані (аерозоль) в  межах від нижньої до верхньої концентраційної межі поширення  полум’я є вибухонебезпечним. За ступенем вибухо- і пожежонебезпесності  пил поділяють на дві групи і чотири класи.