Земельне оподаткування в Україні

     Юридичні  особи самостійно обчислюють суму земельного податку за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України. Земельний податок громадянам нараховують державні податкові інспекції, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку.

     За  земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у власності чи користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що перебуває у їх власності чи користуванні.

     Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за два попередні роки. За такий самий термін допускається перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платникові.

     Відповідно  до ст. 19 Закону України «Про оренду землі» орендна плата — це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. На відміну від земельного податку, орендна плата може встановлюватися у грошовій, натуральній (за певною кількістю чи частиною продукції, яку одержують з орендованої земельної ділянки) та відробітковій (надання послуг орендодавцеві) формах. Сторони можуть передбачити у договорі оренди поєднання зазначених форм або визначити інші форми плати, за винятком справляння орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності. Орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі і централізується на спеціальних бюджетних рахунках, розподіляється та використовується відповідно до Закону України «Про плату за землю».

     Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю, встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником земельної ділянки) і  орендарем.

     Внесення  орендної плати на майбутній період оренди допускається на термін, що не перевищує одного року. Розмір орендної плати може переглядатися за згодою сторін. Так, орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився не внаслідок дій чи бездіяльності орендаря. У свою чергу, орендодавець має право вимагати збільшення орендної плати у разі законодавчого збільшення розміру земельного податку, якщо інше не передбачено умовами договору оренди.

     Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської рад, на території яких розташовані земельні ділянки.

     Кошти від плати за землю, що надходять  на спеціальні бюджетні рахунки місцевих бюджетів, використовуються виключно для таких цілей: фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів; ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель; створення земельного інноваційного фонду; відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості; економічного стимулювання власників землі і землекористувачів за поліпшення якості земель, підвищення родючості ґрунтів і продуктивності земель лісового фонду; надання пільгових кредитів, часткового погашення позичок та компенсації втрат доходів власників землі і землекористувачів внаслідок тимчасової консервації земель, порушених не з їх вини; проведення земельної реформи, а також для земельно-господарського устрою, розробки містобудівної документації і розвитку інфраструктури населених пунктів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3.Суб'єкти та об'єкти плати за землю  

     Користування  землею в Україні є платним. Плата  за землю стягується у виді земельного податку або орендної плати, розмір яких не залежить від господарської  діяльності власників та користувачів землі або орендарів і визначається залежно від грошової оцінки земельних  ділянок.

     Основним  принципом економічного стимулювання раціонального використання і охорони  земель є платіжність . Він означає, що використання землі в Україні здійснюється за відповідну плату.

     Однак це положення стосується явище спеціального використання земель усіх категорій, оскільки загальне землекористування здійснюється безоплатно.

     Згідно  із Законом України “Про плату  за землю ” в редакції від 19 вересня 1996 року, плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

     Земельний податок являє собою обов'язковий  платіж, що справляється у юридичних  і фізичних осіб за користування земельними ділянками виключно у грошовій формі. Розмір земельного податку не залежить від господарської діяльності землевласників і землекористувачів. Підставою  для нарахування земельного податку  є дані державного земельного кадастру.

     Власники  земельних ділянок і землекористувачі сплачують земельний податок  з дня виникнення права власності  або права користування земельною  ділянкою. У разі припинення права  власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується  за фактичний період перебування  землі у власності або користуванні у поточному році. Обчислення ставок земельного податку за окремими категоріями  земель здійснюється відповідно до статей 6-11 Закону України “Про плату за землю”.

     Юридичні  особи самостійно обчислюють суму земельного податку за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України. Земельний податок громадянам нараховують  державні податкові інспекції, яків видають платникові до 15 липня поточного  року платіжне повідомлення про сплату податку.

     За  земельну ділянку, на якій розташована  будівля, що перебуває у власності  чи користуванні кількох юридичних  осіб або громадян, земельний податок  нараховується кожному з них  пропорційно тій частині площі  будівлі, що перебуває у їх власності  чи користуванні.

     Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують  податок не більш як за 2 попередні  роки. За такий самий термін допускається перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платникові.

     Відповідно  до ст. 19 Закону України “Про оренду земель” орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві  за користування земельною ділянкою. На відміну від земельного податку, орендна плата може встановлювати  у грошовій, натуральній (за пеню кількістю  чи частиною продукції, яку одержують  з орендованої земельної ділянки) та відробітковій (надання послуг орендодавцеві) формах. Строки можуть передбачити  у договорі оренди поєднання зазначених форм або визначити інші форми  плати, за винятком справляння орендної пати за земельні ділянки, що перебувають  у державній або комунальній  власності (справляється виключно у  грошовій формі і централізується  на спеціальних бюджетних рахунках, розподіляється та використовується відповідно до Закону України “Про плату за землю”).

     Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю, встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником земельної ділянки) і  орендарем.

     Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів, використовуються виключно для таких цілей: фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель; створення земельного інноваційного фонду; відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних х господарюванням на землях гіршої якості; економічного стимулювання власників землі і землекористувачів за поліпшення якості землі, підвищення родючості ґрунтів і продуктивності земель лісового фонду; надання пільгових кредитів, часткового погашення позичок та компенсації втрат доходів власників землі і землекористувачів внаслідок тимчасової консервації земель, порушених не з їх вини; проведення земельної реформи, а також для земельно-господарського устрою, розробки містобудівної документації і розвитку інфраструктури населених пунктів.

     Суб'єктами плати за землю (платниками) є юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм і форм власності, а також фізичні особи, які використовують земельні ділянки на титулах права власності та користування, у тому числі на умовах оренди.

     Іноземні  юридичні та фізичні особи, а також  особи без громадянства сплачують  земельний податок, якщо вони є власниками земельних ділянок несільськогосподарського призначення в межах населених  пунктів, а також земельних ділянок  несільськогосподарського призначення  за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної  власності. В усіх інших випадках вони можуть бути тільки орендарями зе¬мельних ділянок і сплачувати орендну  плату.

     Базою оподаткування є: 

       - нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; 

     - площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

     Об'єктом  плати за землю відповідно до ст. 206 ЗК України є земельна ділянка, яка являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними  щодо неї правами. Проте, слід зазначити, що згідно зі ст. 5 Закону України «Про плату за землю» до об'єктів плати  за землю віднесено також земельну частку (пай), а до суб'єктів плати  за землю — власників земельних часток (паїв). Зазначена колізія норм вирішується відповідно до п. З Прикінцевих положень ЗК України, в якому зазначається, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності Земельним кодексом, діють у частиш, що не суперечить йому. Крім того, земельна частка (пай) не може ототожнюватися з конкретною земельною ділянкою адже вона не визначена у натурі, а право на земельну частку (пай) — це право її власника вимагати виділення у натурі (на місцевості) конкретної земельної ділянки. Отже, віднесення земельної частки (паю) до об'єктів плати за землю, а власників земельних часток (паїв) — до суб'єктів суперечить природі земельної частки (паю) та праву на земельну частку (пай). Таким чином, власник сертифіката на земельну частку (пай) до визначення меж земельної ділянки у натурі та отримання документа, що посвідчує право власності на землю, не є платником земельного податку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     4.Особливості обчислення плати за землі різного цільового призначення 

     Розмір  земельного податку встановлюється у вигляді стабільних платежів за одиницю площі земельної ділянки, яка обкладається податком, у розрахунку за рік. Ставки податку визначаються окремо за категоріями земель основного цільового призначення, видами і підвидами угідь, групами ґрунтів і переглядаються у разі зміни цін та інших причин, незалежних від волі землевласників і землекористувачів.

     Для « земель сільськогосподарського призначення ставки земельного податку з одного гектара угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1%, для багаторічних насаджень—0,03%.»

     Ставки  земельного податку із земель житлової та громадської забудови, грошову оцінку яких здійснено, встановлюються у розмірі 1% від їх грошової оцінки. Якщо відповідну оцінку земельних ділянок не визначено, то середні ставки земельного податку встановлюються у розмірах, що визначається відповідно до чисельності населення населених пунктів з урахуванням коефіцієнтів, які застосовуються для міст Києва, Севастополя та міст обласного значення.

     Закон містить низку винятків з вищенаведе0ого  загального правила. Так, податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянкам^ Для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3% від сумі* земельного податку, обчисленого за загальним правилом.

     Податок за земельні ділянки, надані для потреб лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.

     Податок за земельні ділянки на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного податку.