Державне регулювання кризових явищ

  МІНІСТРЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

  КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

  ІМЕНІ МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО  
 
 
 
 
 
 

  РЕФЕРАТ

  з дисципліни:

    «Антикризове управління»

  на  тему:

    «Державне регулювання кризових  явищ» 
 
 
 

                                                                        Виконала:

                                                                                                 студентка гр.МН-08-1

                                                                              Томенко А.О.

                                                                            Перевірила:

                                                                                 Алексєєва Н.Ф. 
 
 
 
 

  Кременчук 2012р.

  Сучасні провідні фахівці з антикризового  управління зазначають, що державне регулювання кризовими явищами (ДРКЯ) — це заходи впливу законодавчого, виконавчого, контролюючого характеру, що здійснюється з метою стабілізації ВНП та адаптації соціально-економічної системи до умов, що змінюються.

  Держава формує систему правових актів, що регламентують  вплив на кризові явища підприємства, опрацьовує й затверджує економічні механізми впливу фінансової допомоги, здійснення антикризового впливу на основі добровільної угоди між підприємством-боржником  і його кредиторами.

  На  думку професора С. М. Іванюти, механізм ДРКЯ є сукупністю способів організації  економічних відносин, які застосовує держава з метою забезпечення сприятливих умов для економічного й соціального розвитку.

  Головною  метою ДРКЯ є економічна й соціальна  стабільність і зміцнення існуючого  ладу всередині країни та закордоном, адаптація його до умов, що змінюються.

  Об 'єктами ДРКЯ є:

  -          економічний цикл — ДРКЯ під час криз й депресій, бурхливого і тривалого підйому, пом'якшує негативний вплив еко-номічних циклів на попит, виробництво, капіталовкладення і зайнятість;

  -          умови нагромадження капіталу—  ДРКЯ за допомогою регулюючих органів впливає на економічний цикл і структуру, створюючи додаткові можливості і стимули для інвесторів;

  -          зайнятість — ДРКЯ підтримує  співвідношення: між попитом і  пропозицією робочої сили, між  зростанням заробітної плати  і зниженням зайнятості;

  -          грошовий обіг — ДРКЯ здійснює  заходи боротьби з інфляцією,  при цьому паралельно здійснюється  вплив на інші об'єкти —  умови нагромадження, ціни, соціальні  відносини;

  -          платіжний баланс — ДРКЯ здійснює  оперативне и стратегічне регулювання платіжного балансу шляхом впливу на експорт, рух капіталу, підвищення і зниження курсів національних валют;

  -          ціни — ДРКЯ, формуючи ціни, впливає на структуру господарства, умови капіталовкладень, стійкість національної валюти, соціальну атмосферу.

  Водночас  динаміка й структура цін відображає стан економіки тощо.

  Державне  антикризове регулювання — макроекономічна  категорія, що відображає відношення, які виникли при організаційно-економічній  і правовій дії держави для  захисту підприємств від кризових ситуацій. Воно виходить із аналізу  ситуації і максимально конкретної мети, роз-робки інструментів, здатних подолати кризові ситуації.

  Суб'єктами ДРКЯ є органи управління, або управлінський персонал (кризис-групи), що здійснюють санаційні заходи чи заходи ви-ходу із кризових ситуацій.

Види  державного регулювання:

  1) Нормативно-законодавча діяльність. В умовах кризи особливого  значення набуває державне регулювання  у сфері соціальних цінностей.  Це втручання держави випливає  з об'єктивної необхідності підтримки  в екстремальних ситуаціях ефективності  і справедливості ринку, в отриманні  споживачами необхідної та достовірної  інформації. Воно вимагається у  зв'язку із зростанням небезпечних  для здоров'я і життя людей  причин. Тому держава посилить  режим контролю над дотриманням  законів і нормативних актів,  пов’язаних, наприклад, з виробництвом і реалізацією алкогольних напоїв, продуктів харчування, медикаментів, складною електропобутової техніки.

  Виключно  велика роль держави в регулюванні  таких сторін соціального життя, як занятість, трудові відносини, розвиток домогосподарств. Воно здійснюється за допомогою широкого арсеналу законодавчих та адміністративно-правових заходів, політики цін і тарифів, податків, соціальних трансфертів, екологічних правил.

  2) Фінансове регулювання. Це управління  сукупністю грошових коштів, що  знаходяться у розпорядженні  домогосподарства, підприємства або  держави, а також джерелами  доходів, статтями витрат, порядку  їх формування і використання. У країні фінансові ресурси акумулюються бюджетної системою, яка забезпечує їх перерозподіл згідно з прийнятими критеріями та умовами.

  Бюджетна  політика певною мірою реалізує, і  загальні цілі, які стоять перед  будь-якої бюджетної системою. Це концентрація і централізація фінансових ресурсів, вплив на економічне зростання і  занятість, забезпечення економічних і політичних функцій держави.

  3) Цінова політика. Державі належить  вирішити проблему невідповідності  цін на ресурси і транспортні  тарифи природних умов і пануючим  у країні ресурсоємним технологій. Специфіка цінового регулювання  обумовлена тим, що високі (близькі  до світових і навіть перевищують  їх) ціни на ресурси обумовлені  не стільки монополізмом відповідних  товаровиробників, скільки збільшеною  сферою посередників і непомірно  високою податковим навантаженням на ресурси.

  4) Промислова політика. Подолання  кризового стану вимагає створення  матеріальної основи для підвищення  рівня життя населення країни. Двигуном тут виступає продуктивність. Керує нею науково-технічний прогрес.  Він, у свою чергу, знаходиться  під впливом історії, культури, освіти, інституціональних факторів  і політики. Продуктивність пов'язана  з інвестиціями в людський  капітал і якість навколишнього  середовища.

  Забезпечити рішення цієї задачі може тільки держава. Ніякий інший інститут не в змозі  досягти необхідної оптимізації  структури народного господарства, впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, подолання сировинної спрямованості експорту.

  Ключовою  ланкою промислової політики виступає підвищення ролі науково-технічного прогресу. Саме він і загальносвітові тенденції  до інтеграції національних економік обумовлюють стрімке розширення і оновлення асортименту продукції, її технічне ускладнення, підвищення наукомістке.

  5) Соціальна політика. Соціально-економічна  криза супроводжується масованим і неефективним розміщенням праці і капіталу, різким падінням обсягів виробництва в державному секторі економіки. Адже з цього сектора в державний бюджет надходила основна частина доходів, у цьому секторі дуже повільно скорочуються державні витрати. В результаті витрати на соціальні цілі держава знижує тоді, коли потреба в соціального захисту, навпаки, різко зросла.

  У таких умовах стратегія соціальної політики держави повинна передбачати  регулювання ринкових сил. Воно дозволяє вирішувати проблеми, пов'язані з  неспроможністю ринку, і для організації  процесу перерозподілу доходів. У цій діяльності головним є запобігання  абсолютної бідності. Боротьба з бідністю становить основу для підтримки  рівня життя і включає в  себе соціальне страхування і вирівнювання доходів. Мета соціального страхування - забезпечити кожної людини від раптового і неприпустимо сильного зниження рівня життя. Мета вирівнювання доходів - забезпечити кожній людині можливість фактично перерозподіляти власний дохід.

  Необхідність  державного фінансування медичного  обслуговування диктується потребою, з одного боку, виробництва суспільних благ і, з іншого, забезпечення широкого доступу населення до послуг охорони  здоров'я.

  В умовах кризи зростає необхідність поєднання ринкових механізмів з  державним регулюванням соціально-економічних процесів на всіх рівнях - від федерального до муніципального.

  Методи (інструменти) державного регулювання кризовими явищами:

  -  адміністративні — ґрунтуються на силі державної влади і не пов'язані із залученням додаткових фінансових витрат, наприклад, видача ліцензій на здійснення визначеного виду діяльності, дозволів на використання державних об'єктів з комерційною метою;

  -   економічні — засоби грошово-кредитної політики та податково-бюджетної політики.

  Основні засоби грошово-кредитної політики:

• регулювання дисконтної ставки, проведене центральним банком;
• установлення й зміна розмірів мінімальних резервів фінансо-вих інститутів;
• операції державних установ на ринку цінних паперів (емісія державних зобов'язань, торгівля ними).

  Таким чином, держава прагне змінити співвідношення попиту та пропозиції на грошовому  ринку.

  Пряме державне господарське регулювання здійснюється засобами податково-бюджетної політики через доходи й витрати центрального уряду і місцеві бюджети.

  Мобілізація фінансових засобів для покриття державних витрат відбувається за допомогою  податків, які, здійснюючи свою регулюючу функцію, впливають на економічну діяльність суб'єктів господа-рювання. Головним чином державне регулювання податків залежить від вибору податкової системи, рівня податкових ставок, видів і розмірів податкових пільг. Таким чи ном, задача державних бюджетних органів полягає в тому, щоб створити податковий механізм, який впливав би на комерційну діяльність юридичних і фізичних осіб.

  Як  інструменти державного регулювання  використовуються й витрати з  бюджету на господарські цілі. Це, насамперед, державні кредити, субсидії і гарантії, а також витрати на закупівлю  товарів і послуг у приватному секторі [2, С. 66–67].

  Слід  зазначити, що державне регулювання  значно підсилюєть-ся в періоди екстремального розвитку (від посилення державного контролю над галузями і підприємствами в період кризи до центра-лізованого адміністрування в сферах виробництва  і розподілу про-дукції в період війни). Наприклад, у Японії в післявоєнні  роки, коли коефіцієнт збитку склав  для енергетики, машинобудування і хіміч-ної промисловості 30–58 %, економічний механізм характеризувався прямим державним керуванням переважної більшості галузей і під-приємств, системою фондового розподілу, жорсткого регулювання процесів обертання, ціноутворення, політики прибутків. В цей час зусилля держави спрямовані на створення умов для ринкової конкуренції, приймаються закони про ліквідацію надлишкової концентра-ції економічної мощі, про реорганізацію фірм, про приватні підприємницькі організації, а також проводиться політика демонополізації економіки. І лише після досягнення стійких позитивних змін у цьому напрямку поетапно скасовується державне регулювання цін [3, с.69].

  Отже, можна зробити висновок, що досвід антикризового регулювання, накопичений західни-ми країнами, є сенс використовувати для вирішення завдань вітчизняної економіки, враховуючи принципово інші умови господарювання.

  Щоб вийти з важкої кризового становища, держава покликана здійснити  систему великомасштабних заходів, у тому числі:

  - залучити внутрішні та зарубіжні  джерела накопичення для розширення  і якісного оновлення виробництва;