Шляхів вдосконалення кредитної діяльності на базі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»

     Відобразимо графічно графіки розподілу обсягів  кредитування фізичних та юридичних  осіб ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (рис. 2.1 - 2.2) 

     Рисунок 2.1 - Графік розподілу обсягів кредитування фізичних осіб Снятинського відділення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 роки 

     Рисунок 2.2 - Графік розподілу обсягів кредитування юридичних осіб Снятинського відділення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 рр.

     З вище зазначеного можемо зробити  висновок, що дуже велика увага приділяється процесу кредитування, оскільки протягом періоду, що аналізуємо обсяги видачі кредитів невпинно зростають як серед фізичних осіб, так і серед юридичних осіб. У 2009 році, у зв’язку з кризою, Райффайзен Банк Аваль проводив консервативну політику щодо кредитної діяльності, головну увагу приділяючи роботі з клієнтами по реструктуризації та погашенню існуючої заборгованості з метою недопущення значного погіршення якості кредитного портфеля.

     Наступним етапом наших досліджень буде аналіз структури кредитного портфеля ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». І в першу чергу визначимо питому вагу наданих кредитів фізичним та юридичним особам. Графічно дані представлені на рисунку 2.3. 

     Рисунок 2.3 – Співвідношення наданих кредитів фізичним та юридичним особам Снятинського відділення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» протягом 2007 - 2009 рр.

     Як  бачимо з рисунка 2.3 кредити юридичних  і фізичних осіб займають майже однаково рівні позиції: 2007 рік – 50,66 % кредити  юридичних осіб і відповідно 49,34 % - фізичних осіб, 2008 рік – 52,08 % кредити юридичних осіб, 47,92 % - фізичних осіб і в 2009 році цей розподіл становив для юридичних осіб 43,49 % та 56,51 % для фізичних осіб.

     Це  співвідношення свідчить про рівномірне розподілення кредитних ризиків  серед даними групами клієнтів.

     Проведемо кількісну оцінку структури кредитного портфеля на основі річних звітів за 2007-2009 роки [50, 52, 53]. Дані аналізу зведемо  в таблицю 2.6.

     Таблиця 2.6 – Кредитний портфель Снятинського відділення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007 – 2009 роки

     Висновки  до 2 розділу:

     Таким чином слід зазначити, що найбільшу  питому вагу в кредитному портфелі банку складають кредити юридичним  особам (50,86 % в 2007 році, 53,66 % в 2008 році, 48,06 % в 2009 році), також вагоме місце займають споживчі кредити фізичним особам (26,86 % в 2007 році та 30,06 % в 2008 році ). У 2008 році значно зросла частка іпотечних кредитів і склала 19,81 % проти 8,50 % в 2007 році. Кредити фізичним особам – підприємцям майже без змін і складають 3,16 % в 2007 році та 3,34% відповідно у 2008 році. В 2009 році відбувся перерозподіл кредитів для фізичних осіб – підприємців. Їх частка склала 20,47 %. І також значно зросли інші кредити фізичних осіб – 32,16 %.

     Необхідно зазначити, що в 2009 році була сформована більша сума резервів під заборгованість за кредитами (24,53 % проти 7,64 % в 2008 році). Дана тенденція свідчить про те, що банк такими діями знижує кредитний ризик. Незважаючи на загострення кризових явищ, Райффайзен Банк Аваль зберіг свою лідируючу позицію в основних сегментах банківської діяльності. Зокрема на кінець 2009 року банк мав другу позицію у сегментах кредитування фізичних осіб, коштів населення та коштів юридичних осіб-резидентів.  

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ 

     3.1 Основні проблеми  розвитку банківського  кредитування в  Україні 

     Нині  банківська справа в Україні, в тому числі організація кредитування, перебуває на перехідному етапі. Це означає, що в практиці оформлення, видачі і погашення кредиту використовуються як старі, так і нові форми. В роботі банків є, наприклад, такі види кредиту, які були характерні для розподільної системи, і нема нових форм, властивих банківській системі ринкового типу. Через ці економічні відносини українські банки ще не можуть впровадити деяких позичкових рахунків, типових для західних банків. Інфляція, нестабільність фінансового стану клієнтів посилюють кредитні ризики, обумовлюють застосування форм кредитування , які захищають інтереси банку кредитора.

     І поряд з цим, сучасна практика суттєво змінилася, як в Україні, так і в Європі. Зміни, що відбулися  в останньому десятиріччі в діяльності багатьох європейських банків, пов’зані із глибокими структурними перетвореннями , які обумовили такі явища, як сек’ютеризація, інтернаціоналізація капіталів і звуження сегментаціїї активів. Так, комерційні банки провідних країнт світу дедалі частіше стикаються з тиском конкурентів, які надають нові фінансові послуги, і водночас втрачають свій монополістичний вплив на ринку кредитних послуг. Однією із загальних тенденцій, що простежуються нині, є скорочення кредитних операцій комерційних банків через те, що їх клієнти мають реалбну можливість застосування євронот. єврооблігацій, єврокомерційних векселів та інших нових фінансових інструментів.

     Нині  більшість українських банків аналогічно до банків Заходу розпочали активний пошук індивідуального клієнта, розглядаючи даний напрямок роботи як важливе джерело поповнення фінансових ресурсів. Банки за своєю суттю  стали комерційними підприємствами . Це надає комерційного характеру їх діяльності з кредитування фізичних і юридичних осіб. Платність кредиту набула більш помітних рис. Намагання отримати дохід, в тому числі від кредитних операцій, стало основним мотивом діяльності кредитних установ.

     Особливість сучасної системи кредитування полягає  також в її залежності не тільки від власних і залучених ресурсів, але і від визначених нормативів , що встановлює Національний банк для  комерційних банків, які здійснюють кредитування.

     Суттєвою ознакю сучасної системи є її договірна основа. Між банком і клієнтом укладається кредитний договір , який зміцнює відповідальність як кредитора , так і боржника.

     Специфічною ознакою сучасної української практики кредитування є і те, що банки  поступово відходять від принципу галузевого підходу при виборі схеми кредитування підприємств і організацій. Переважним стає принцип уніфікованого порядку кредитування, при якому галузеві особливості організації видачі і погашення позик часто нівелюються .

     Проблемним в Україні є і Положення Національного банку України “Про кредитування”, затведженого Постановою Правління Національного банку України №246 від 28 вересня 1995 року . Даний документ стверджує, що суб’єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту [3, с. 25]:

• банківський;
• комерційний;
• лізинговий;
• іпотечний;
• бланковий;
• консорціумний.

     З цього випливає, що скажімо кредит, який надається банком під заставу  нерухомомсті (іпотечний) чи бланковий  кредит (без застави) вже не є банківським. Те ж саме стосується і консорціумного кредитування позичальників банками. Такий підхід навряд чи можна вважати правильним. Отже , актуальною проблемою є вдосконалення законодавчої бази.

     Сучасні проблеми економічного розвитку розвитку країни зумовлюють значні порушення кінцевих строків погашення банківського кредиту і зростання обсягів заборгованості. Так, зокрема, за даними НБУ на 1.10.2002р. у загальній структурі кредитного порфеля банківської системи нашої країни прострочена заборгованість за кредитними ставками 4,9% , а заборгованість сумнівна щодо погашення – 2%[4, с. 38]. Стає очевидно, що за подібних обставин, окрім реалізації необхідних заходів макроекономічного характеру які б сприяли нормалізації фінансового стану позичальників, завданням банківських установ при організації кредитування є більш ретельний підхід як до оцінки кредитоспроможності клієнтів, атк і до конторлю за використанням наданих позичок.

       Як показує практика, робота з  оцінювання кредитоспроможності  позичальника вітчизняними комерційними банками приділяється недостатньо уваги. Незважаючи на те, що в сучасних умовах банки посилили розрахунки з визначення фінансової стійкості клієнтів, поки що ці операції носять значною мірою формально – епізодичний характер. Тому можна зробити висновки про необхідність урахування таких чиннииків при оцінюванні кредитоспроможності клієнта:

• аналіз кредитоспроможності має носити характер експрес – аналізу;
• доцільним є створення незалежних від банків структур , які зайнялися б експрес – аналізом кредитоспроможності підприємств та організацій;
• “Класність” клієнта повністю залежить від “класності” працівника банку;
• при аналізі кредитоспроможності банк має розв’язати такі питання: чи здатний позичальник виконати своє зобов’язання вчасно, чи готовий він його виконати?
• для одержання комплексної оцінки необхідно визначити поточну та перспективну кредитспроможність;

     Таким чином, доцільним є включення  до Положення про кредитування системи  необхідних показників , що дають можливість визначити кредитоспроможність  позичальника.

     Слід  також зазначити розбалансованість  кредитів, наданих комерційними банками  суб’єктам господарювання за строками погашення (станом на 1.07.2002р. короткострокові  кредити складаоли 81%, довгострокові  – 19%). Доцільним є з метою активізації  участі комерційних банків у процесах структурної перебудови вітчизняної економіки запровадження механізму передачі в управління банкам на тривалий період конторльних пакетів акцій підприємств, яким вони надають довгострокові кредити [12, с. 118].

     Надання позик під процент є справою вигідною, але тільки у тому випадку, коли вони не переходять у розряд прострочених, сумнівних, і в кінцевому підсумку не покриваються самим банком. Банку потрібна гарантія , шо у випадку неповернення кредиту, він може стягнути позиченну суму, реалізувавши заставу. оголосивши клієнта банкрутом , або одержати страхове відшкодуваня. Таким чином, необхідно розробити заставний механізм і механізм банкрутства підприємств, організацій, які б реально діяли у результаті проведення яких банки одержували б свої гроші з процентами .

     Перспективною формою організації кредитних відносин банку з позичальниками , що мають  хороший фінансовий стан і високу репутацію, може стати відкриття  їм кредитних ліній. Кредитна лінія  являє собою угоду між банком і позичальником про надання останньому кредитів протягом певного часу в межах встановленого ліміту. Позичальник має можливість більш точно оцінювати перспективи своєї діяльності в рамках отриманого кредиту, скоротити грошові витрати та час, які необхідні були б для оформлення кожної кредитної угоди зокрема.

     Одним із методів кредитуваня, широко вмкористовуваних комерційними банками розвинутих країн  світу, преспективних і в нашій  країні, є овердрафт, суть якого полягає  в тому, що банк може оплачувати розрахункоові документи клієнта на суми, що перевищують кредитовий залишок на його рахунку. В угоді між банком і клієнтом встановлюється максимальна сума овердрафт – ліміт, який визначається банком на основі ретельного аналізу майбутніх грошових надходжень і платежів. 

     3.2 Зарубіжний досвід  банківського кредитування  та напрями вдосконалення  кредитної діяльності  банків в Україні 

     Проаналізуємо деякі сторони використання зарубіжного  досвіду відчизняними банками у  процесі здійснення банківського кредитування.

     Останнім  часом в Україні спостерігається певний бум у сфері банківського споживчого кредитування. Причому відбувається зростання не лише абсолютних величин кредитів наданих банками фізичним особам, а й питомої ваги споживчих кредитів у загальній сумі банківських кредитів. Це свідчить про позитивні тенденції у сфері банківського споживчого кредитування. Разом з тим необхідно зазначити, що наприкінці минулого року вітчизняні банки зіткнулись із проблемою неповернення населенням отриманих кредитів. Це підкреслює важливість розробки методик оцінки кредитоспроможності фізичних осіб і ризику банків при наданні споживчих кредитів. Актуальність цієї проблеми посилюється також потребою у диференціації цінових умов при наданні споживчих кредитів залежно від ступеня їх ризикованості, оскільки відсоткова зрівнялівка наражає банк на так званий моральний ризик. Його суть полягає в тому, що надійний позичальник, сплачуючи неадекватно високі відсотки, при настанні тих чи інших несприятливих для нього подій схильний вважати, що має певне моральне право не повертати кредит повністю або частково або не сплачувати відсотки.

     У зарубіжній банківській практиці найбільш поширеним методом оцінки ризиків  споживчого кредитування є скоринг-системи. Скоринг – це математична модель у вигляді зваженої суми певних характеристик, за допомогою якої на основі минулого досвіду банк намагається з’ясувати ймовірність того, що конкретний позичальник не поверне вчасно кредит. У результаті виходить інтегральний показник – score, який характеризує ступінь кредитоспроможності позичальника. Інтегральний показник кожного клієнта порівнюється з певним критеріальним значенням. Позичальникам з інтегральним показником, вищим за критеріальне значення, видається кредит, а позичальникам із показником, нижчим від критеріального значення, – ні. Основна проблема при побудові скоринг-систем полягає у визначенні того, які характеристики необхідно включати в модель і які вагові коефіцієнти мають їм відповідати. Вперше скоринг-система для оцінки кредитного ризику була застосована Д. Дюраном у 1941 р. У ній ураховувались такі характеристики клієнта: вік, стать, строк проживання в даній місцевості, професія, трудовий стаж, наявність банківських рахунків, володіння нерухомістю, наявність полісу страхування життя. У сучасній зарубіжній банківській практиці при побудові скоринг-систем найчастіше, крім вищезазначених, враховуються такі характеристики клієнта: кількість дітей, сімейний стан, дохід, наявність телефону, строк співробітництва з банком.