Дерев'яні храми України

Дерев'яні храми  України — пам'ятки  дерев'яної  сакральної  архітектури в Україні. В Україні та на її етнічних землях розташовано близько 3000 дерев'яних культових споруд. Унікальність українських дерев'яних тридільних за будовою храмів XV–XVIII століть полягає в тому, що вони візуально схожі на державний герб України, один з найдавніших знаків людства — тризуб^[1] та український традиційний ритуальнийсвічник-трійцю.^[2] Церкви такої тризубоподібної форми поширені майже на всій території України (у деяких місцевостях Галичини, на Закарпатті та Буковині форма храмів є іншою).

Більшість збережених на сьогодні дерев'яних церков на території України  розташовані в її західній частині, але й на лівому березі Дніпра туристам є на що поглянути. Абсолютна більшість  дерев'яних храмів України належать парафіям УПЦ та УГКЦ, лише 11 дерев'яних костелів у Львівській області належать римо-католикам, деякі храми — УПЦ КП. Дерев'яні церкви в Україні є важливими духовними осередками та унікальними архітектурними пам'ятками.

Історія розвитку

Історія дерев'яних церков мало досліджена, нею цікавляться здебільшого  архітектори, а не історики. Точний період виникнення дерев'яних храмів на території України не відомий. Найімовірніше, що дерев'яні храми існували ще до  Християнства на території України як язичницькі святилища. Такі святилища існували в Карпатах, де місцеві майстри обробляли деревину  смереки і будували з неї домівки та храми.

В епоху запровадження  Християнства дерев'яні храми споруджували переважно у  лісистій  та  лісостеповій місцевості, де було багато деревини.  Археологоічні розкопки на території села Крилос, Галицького району виявили два кам'яних фундамента колишніх дерев'яних церков 12 та 13 століття^[3] Найстарішою дерев'яною церквою України вважають церкву святого Миколи із села Середнє Водяне, у якій 2 зруби збереглися із 1428 року, та церкву святого Миколи із села  Колодне у  Закарпатській області. Ці церкви поєднали у собі  готичний стиль тієї епохи та  угорські мотиви дерев'яної архітектури.

Із збережених церков України  на території  Галичини та Карпат налічують 10 церков, збудованих наприкінці 15 століття. Із 16-17 століття в Україні збереглося близько 150-ти церков. Найбільше збережених дерев'яних храмів побудовані у 18-19 столітті. У цей період дерев'яні церкви набули популярності на Галичині, Поділлі,  Гуцульщині  та  Наддніпрянщині і Поліссі. Значний вплив на побудову дерев'яних культових споруд в Україні вплинула епоха Українського бароко, особливо на Великій Україні.

На початку 20 століття дерев'яні  храми на окупованих територіях України  майже не споруджувалися у зв'язку із панування антирелігійного більшовицького режиму. На Галичині та  Волині збереглися церкви, зведені за часів Другої Речі Постолитої. Після повного сформування території УРСР, дерев'яні церкви будували переважно на Поліссі та Волині Московською Православною Церквою. У 1960-70 роки, в Україні створюються  скансени  у  Пирогово  поблизу  Києва  та Шевченківський гай  у Львові, скансени в Чернівцях, Ужгороді  та Переяслав-Хмельницькому, у які були перенесені більше десятка старих дерев'яних церков з усієї України.

За незалежності України  дерев'яні церкви продовжують споруджувати майже по всій території України. Багато новозбудованих церков є аналогами  колишніх зруйнованих церков, відтворюють  їхній вигляд. Побудова дерев'яних церков стала актуальною у західній частині  України для невеликих  парафій певної релігійної конфесії. Після проголошення незалежності, в Україні утворились та удосконалились нові скансени «Старе село»  у  Колочаві Закарпатської області, архітектури та побуту Прикарпаття  у  Крилосі  Івано-Франківської області та інші невеликі музеї архітектури та побуту. Також планується створити музей сакральної архітектури Тернополі, куди також перенесуть декілька дерев'яних церков. Створені також музеї у таких дерев'яних храмах: Святого Юра  в Дрогобичі (відділ музею «Бойківщина»), Святодухівська церква  у Рогатині,  Успіння Богородиці  у  Новоселиці та святої Параскеви  в Олександрівці.

Архітектурна  структура

Бабинець

Нава

Вівтар

План тридільної церкви Вознесіння у Чорткові

 
Архітектурна побудова православних та греко-католицьких дерев'яних храмів України формувалась впродовж багатьох століть за певними канонічними  традиціями, а саме із 3 частин: бабинець, нава та вівтар. Бабинець — частина храму, у якому переважно є вхід у храм, місце де перебували переважно жінки старшого віку. Нава є найбільшою частиною храму, переважно схожий за формою із іншими частинами храму. Вівтар за розміром переважно такий самий як і бабинець, там перебуває священик під час літургії, царські ворота та церковний іконостас. Кожну частину храму окремо називають зрубом. Храми, що складаються із 3 частин називають тридільними, зустрічаються і храми із 5 сторін — п'ятидільні і зберігся лише один дев'ятидільний храм із дев'ятьма зрубами.

Для міцності та стійкості  дерев'яної церкви її будували на кам'яних фундаментах. Зустрічаються окремі церкви, у фундамент яких вмуровували кам'яні надгробні плити на старі кам'яні хрести. Поверх фундамента складають висушені колоди дуба або смереки однакової довжини та товщини.

Квадратні зруби церкви при  куполі зазвичай переходять у восьмикутну форму. Куполи у церквах можуть мати кілька верхів. Найбільше верхів зустрічається у бойківських церквах. Церкви переважно покривають дерев'яним гонтом, що забезпечує забепечує церкві теплозбереження та надає автентичності екстер'єру споруди. Покриття замінюють кожних 30-40 років для запобігання гниття та цвітіння деревини.

Тризубоподібна форма

Більшість дерев'яних храмів України, збудованих до ХІХ ст., є  тридільними, рідше п'ятитидільними. За формою здебільшого нагадують тризуб: три приділи рядком один за одним, по центру найвища баня. Цим українська народна сакральна архітектура відрізняється від «московського» стилю архітектури, де нижня частина храму виглядає як неподільна чотирикутна споруда-куб, а нагорі в неї може бути кілька бань.^[5][6]

Єдиний в Україні дев'ятидільний дерев'яний храм у  Новомосковську Дніпропетровської області також при погляді спереду нагадує тризуб. І навіть п'ятидільні церкви, як дерев'яні, так і муровані храми архітектурного стилю "козацьке бароко" XVII-XVIII століть, теж зберігали візуальний вигляд тризуба при погляді спереду чи збоку (хрестоподібна споруда виглядає як 5 поєднаних окремих споруд, кожна з яких має свою баню з хрестом).

Не є тризубоподібними за формою дерев'яні тридільні церкви Закарпаття, деяких місцевостей Галичини, що пояснюється впливом готичного римо-католицького стилю архітектури, а також храми Буковини, які схожі на звичайну хату, оскільки за часів окупації Османською імперією турки не дозволяли будувати інакше.

Також окремий архітектурний  напрямок становить велика група  храмів, зведених за синодальним указом Московського Патріархату в ХІХ  ст. із певними місцевими рисами, що теж є пам'ятками дерев'яного  сакрального будівництва. Синодальний  указ, запроваджений на Волині після 1830 року, забороняв будівництво святинь у національних традиціях. Були створені типові проекти московської архітектурної школи. Але їх упроваджували тільки тоді, коли старі храми поступово руйнувалися, і було потрібно будувати нову церкву. Упродовж ХІХ століття ще повсюдно зберігалися давні тризубоподібні храми, проте, згідно з тим указом, і старі церкви приводили до відповідного, московського, вигляду (приклад - церква в селі Новий Білоус на Чернігівщині). Тому навіть збережені давні святині отримали новий вигляд, а первісний затримався в тих селах, де просто не було коштів на перебудову храму.^[7]

Внаслідок такої уніфікації в російському стилі на Лівобережній Україні майже не залишилось тризубоподібних храмів. Наприклад, за даними сайту «Деревяні храми України», у Чернігівській області налічується близько 30-ти дерев'яних церков. Серед них збереглось лише три архітектурних пам'ятки тризубоподібної форми. Усі ці три рідкісні храми знаходяться в Менському районі: у селах Городище, Синявка, Степанівка.

Інтер'єр

Первісний інтер'єр у більшості  дерев'яних храмів не зберігся. Лише у  окремих дерев'яних храмах Закарпаття, Львівщини та Прикарпаття збереглися настінні розписи на дереві…

Стилі побудови

Поділля

Галичина

По периметру церкви із колод споруджують стіни заввишки переважно до 2 метрів. По периметру  всього храму роблять піддашшя для  захисту церкви від дощу та снігу. Піддашшя завширшки понад півметра вмонтовують на вертикальній площині  під кутом від 15° до 50°. Часто  під піддашшям розміщувались  лави для відпочинку. Вище піддашшя стіни зберігали свій периметр та форму, проте стіни бабинця та вівтаря мали меншу висоту від  стін нави. Зазвичай 1 метр вище від піддашшя будували дах бабинця та вівтаря. У церквах Галичини чотирикутна форма даху переходила у восьмикутну і утворювала купол. Так само і у наві, проте висота купола більша.

Гуцульщина

Лемківщина та Закарпаття

У лемківських та Бойківських  церквах зустрічається піддашшя підперте по краях колонами та кронштейнами, що в деяких церквах утворювали навіть так звані «суботки», де люди часто стоять під час літургії.

Буковина

Волинь

Дерев'яне церковне будівництво  Волині має кілька типів:

• безверхий поліський;
• одно- чи триверхий волинський;
• хрещатий волинський;
• латинізований тип з однією чи двома вежами.

Храми в українській  геральдиці

• Трибанна церква зображена на гербі Борзнянського району Чернігівської області.
• Дев'ятидільний Троїцький храм зображено на гербі міста Новомосковська Дніпропетровської області.
• Тридільний однобанний храм зображено на гербі міста Бровари Київської області.