Трішки про архітектуру нашого міста

Зверніть увагу на чіткі прямокутні колони. Храм в  Дейр Ель– Бахрі був побудований  так добре і точно, що, не дивлячись  на багато тисячоліть дойшов до нас  в первинному вигляді. Якщо подивитися зверху, то ми побачимо 4 подібних прямокутників, це видно на малюнку.

 

2.2 Геометрія при будівництві метро

 

 

 

 

 

Метро ( франц. metropolitain, буквально – столичний, від грец. metropolis – головне місто, столиця), міська, не вулична залізна дорога для масових швидкісних перевезень пасажирів. Назва М. прийнято в СРСР і в багатьох інших країнах; інша назва – “підземка”.

Метро – самий популярний транспорт в Києві. Ми вирішили роздивитися  будівництво метро в нашій  курсовій роботі.

Перший етап будівництва  є створення креслення. Далі вимірюють довжину та висоту ескалатора. Це робиться просто – прикладають прямокутний трикутник, вимірюють катети (висоти і довжину викопаної ями) і за теоремою Піфагора – квадрат гіпотенузи дорівнює сумі квадратів катетів, шукаємо довжину ескалатора.

Розташовуючи ескалатор, користуються косинусами і синусами. В будівництві ескалатора приймають участь математики, архітектори, електрики і дизайнери. Після ескалатора будують залізно дорожні шляхи, тут особливої геометрії не потрібно, тільки не змінювати відстань між краями.

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3 Коло в архітектурі

 

Першим прикладом застосування окружності в будівництві, були кам’яні будівлі епохи первісного ладу. Ще в часи первісного ладу геометрія стала проявлятися в архітектурі. Найвідоміша будівля того часу Кромлех в Стоунхенджі (Англія). Зауважимо, що всі колони Стоунхенджа, колись були розміщені строго по окружності.

Також, існує легенда  про вавилонську вежу. Вежа, яка  повинна була дотягнутись до богів, була зруйнована. Багато хто вважає, що її зруйнували самі боги, інші, що Вавилон це все вигадав для відлякування ворогів. Ми вважаємо, що в ті часи науці віддавали замало часу і вимірювальних приборів не було, а значить, вона зруйнувалась по вині зодчих.

Знаменитий Колізей  в Римі мав стіни, які розміщувались  по колах. Ця будівля збереглась до сьогодення. А збереглась вона тому, що римський Імператор зібрав найкращих зодчих зі всього світу, купив найкращі інструменти, хороші кам’яні плити і нарешті створив перший макет будівлі. Звичайно, будівля сильно зруйнувалася, але з часу його будівництва пройшло багато тисячоліть. Ну і звичайно середньовічні замки, чиї міські башти мали круглу форму. В середньовіччі зодчеству і геометрії  віддавали багато часу – це стало необхідним в зв’язку постійних війн між феодалами. Башти в укріпленнях потрібні були для розміщення легкої піхоти (лучників), там їх не могли дістати ворожі стріли, а при штурмі лучники утримували тарани і штурмові башти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.4 Прямий кут

 

 

 

 

Згадаємо кубики. Хто  з нас в дитинстві не грався кубиками? Як добре та надійно вони складалися, спираючись один на одного. З них можна будувати найрізноманітніші  стійкі побудови.

Кожен пробував побудувати піраміду до стелі. Спочатку ця ідея здається прекрасною, проте потім піраміда похитується – тобто не хоче бути рівною.

В чому тут справа? А  справа в прямих кутах.

Сьогодні без звичайного кутника з прямим кутом нам  не вдається зробити навіть саме просте креслення.

Одна із самих “міцних”, “стійких” та “впевнених” геометричних фігур – є добре відомий нам квадрат, іншими словами, абсолютно правильний прямокутник.

Форму прямокутника має цегла, дошка, плита, скло – це все що нам потрібно для будівництва будинків має прямокутну форму.

Прямий кут – найвеличніший  організатор простору, особливо ручного. Він приховує в собі велику силу.

Наша піраміда втратила рівновагу і в кінці кінців, завалилась тому, що десь прямий кут  виявився не ідеально прямим. Швидше всього, підлога, на якій ми будували піраміду, була з незначним нахилом. А може, не всі кубики ідеально “рівні” і досить одному “кривенькому” кубику опинитися внизу будівлі, як через нього вийшло відхилення від вертикалі.

 

 

 

РОЗДІЛ 3

Архітектура України

Церква Пресвятої Євхаристії  (Львів)

 

 

 

 

 

У 1749 році за проектом інженера і архітектора Яна де Вітте був закладений фундамент костелу. Будівництвом керував Мартин Урбанік, з 1764 року — Христофор Мурадович, а закінчував фасад Себастьян Фесінґер. До 1764 року будівництво було, в основному, завершене, але після пожеж 1766 і 1778 років роботи відновилися. У 1865 році за проектом архітектора Юліана Захарієвича до костелу прибудували чотириярусну дзвіницю. А 1895-го був перебудований ліхтар на куполі, у 1905—1914 роках — відреставрований інтер'єр. Згодом, вже у радянські часи, храм відновлювали у 1956—1958 роках.

Костел споруджений  у стилі пізнього бароко за західноєвропейским зразком. Кам'яний, в плані він зображає витягнутий хрест з овальною центральною частиною і двома дзвіницями по боках. Звеличує церкву величезний еліптичний купол. Масивні здвоєні колони підтримують галереї і ложі, прикрашені дерев'яними статуями роботи львівських скульпторів другої половни ХVІІІ століття. Над галереями — колони барабана, що підтримують купол. Під банею костелу — цитата латинською мовою з Першого послання Тимофію: «Soli Deo honor et gloria» («Єдиному Богу честь і хвала»).

В інтер'єрі храму збереглися скульптури Себастьяна Фесінґера.

3.2 Собор Святої  Софії (Київ)

 
                       

 

 

Київський Софійський собор  був однією з найбільших будівель свого часу. Загальна ширина храму — 54,6 м, довжина — 41,7 м, висота до зеніту центральної бані — 28,6 м. Собор має п'ять нав, завершених на сході апсидами, увінчаний 13-ма верхами, що утворюють пірамідальний силует, і оточений з трьох боків двома рядами відкритих галерей, з яких внутрішній має два яруси. Довгий час вважалося, що галереї прибудовані до собору пізніше, але дослідженнями останнього часу доведено, що вони пов'язані з ним єдиним задумом і виникли водночас. Тільки хрестильня, вбудована у західну галерею, належить до середини XII ст.

Перший іконостас був  виготовлений та встановлений під час  перебудови Собору Митрополитом Петром Могилою у 1637—1638 роках.

Під час великої перебудови XVIII зміни в бік бароко торкнулися і інтер'єру Собору. Виконаний у цьому стилі дерев'яний позолочений іконостас був виготовлений в 1747 році українськими майстрами і є чудовим взірцем різьблення по дереву та станкового живопису. Іконостас мав 3 яруси, з яких до цього часу зберігся тільки нижній, оскільки в 1935—1937 роках більшовики зруйнували та спалили вісім барокових іконостасів, бічних вівтарів та верхні яруси головного вівтаря.

Окремою цінністю в іконостасі були виготовлені із срібла та позолочені царські врата, виготовлені відомими київськими золотарями Петром Волохом, Іоаном Завадомським та Петром Тараном у 1747—1750 роках.

 

 

 

РОЗДІЛ 4

Архітектура Росії

 

4.1 Собор Василя  Блаженного в Москві

 

 

 

 

 

Багато з членів ряду неодноразово повторюються в пропорціях цієї вигадливої архітектурної споруди, але завжди дякують золотому перерізу, частини зійдуться в ціле: ф+ф2=1, ф2+ф3=ф і т.д. Таким чином, властивості золотого перерізу роблять цю геометричну пропорцію єдиною та неповторною.

Серйозне вивчення методів  формоутворення в давньоросійському  зодчестві було розпочато К. Н. Афанасьєвим. В результаті узагальнення аналітичних даних він прийшов до висновку, що в російських церковних будівлях ХІ – ХІІІ ст.. «розмір центрального куполу або під купольного квадрату незмінно являється початковою ланкою ланцюга побудови».

Підкупольний квадрат, який визначає самий відповідальний конструктивний і композиційний  елемент церкви – центральну главу, міг бути і часто є основою  для геометричних будівель. Літопис, про початок будівництва Успенської церкви, показує числові дані: 20 м – ширина, 30 м – довжина,     30 м – висота і 50 м – стіни. Якби основою був розмір центрального купола, то припускають, що літописець не забув би на нього вказати, так як церковна глава є ідейно – художнім центром композиції. Достовірність свідчень підтверджуються фактичним співвідношенням ширини і довжини прославленого собору. Відомо, що Успенський собор Києво – Печерського монастиря, служив зразком для багатьох будівель. Не випадково в багатьох соборах, зведених в різних князівствах, відношення ширини до довжини зовнішнього або внутрішнього контуру стін, яких рівно 2/3. Ймовірно, майстри швидше всього дотримувались саме цього співвідношення.

Креслення плану будівлі  на будівельній площадці було пов’язане з рядом відомих операцій побудови геометричних форм і встановлення абсолютних розмірів. Методи встановлення стабільних співвідношень між величинами побудови були пов’язані і з системою виміру.

 

 

 

4.2 Архангельський  собор (Москва)

 

                     

 

 

 

Храм шестистовпний, п’ятиглавий, з вузьким приміщенням в західній частині. Побудований з сокири, декорований білим каменем. В обробці стін широко використані мотиви зодчества італійського Відродження.

В інтер’єрі – розписи 1652 - 1666 рр. (Федір Зубов, Яків Казанець, Степан Рязанець), дерев’яний позолочений іконостас ХVІІ – ХІХ ст. (висота 13 м) з іконами.

XV – ХVІІ ст. В соборі також знаходяться фрески. Стінопис ХVІ ст. був збитий і написаний знову в 1652 – 1666 рр.

 

 

 

 

 

 
Храмовий образ Михаїла Архангела

 

РОЗДЛ 5

Трішки про  архітектуру нашого міста

 

5.1 Церква Воздвиження Чесного Хреста

 

 

 

 

Поряд з економічним  та громадським життям міста розвивалася  і його культура. Будівництво храму розпочалось 13 квітня 1619 р., а на свято Воздвиження Часного Хреста, тобто через пів року було завершено.

На початку XVII ст. в  місті вже діяла церква Різдва Христового, що мала кілька дочірніх церков. Після закриття у 1785 р. Манявського  скиту головну монастирську церкву Воздвиження Чесного Хреста розібрали і перевезли до Надвірної. Відтоді у всіх документах вона значиться як Церква Воздвиження Чесного Хреста.

У 1938 р. на честь 950 – річчя  хрещення Руси – України надвірнянці  почали будувати нову кам’яну трикупольну церкву за проектом архітектора Й. Левицького. Посвячення її фундаменту відбулося на свято Воздвиження Чесного Хреста. Проте розпочатої справи завершити не вдалося. Завадила цьому Другу світова війна, а відтак півстолітнє панування безбожного московського комуністичного режиму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.2 Костел Святої Трійці

 

 

 

 

Костел Святої Трійці був споруджений 1599 р. за кошти братів Миколи і Павла Куропатвів. Його опис донесла до нас візитація, проведена у жовтні 1875 р. : “Костел мурований, носить титул Святої Трійці. По боках зведені пресвітерій із захрестієм з одного боку, а з другого – скарбниця. Мури в деяких місцях подерті, а також шматками попсуті. Дах гонтовий, у доброму стані. Вхід до костелу – через бабинець. На вівтарі встановлено мальований на полотні образ Богоматері Ченстоховської”.

У 1823 р. під час пожежі, що спалахнула в місті, святиня зазнала  значних пошкоджень. Поляки спромоглися  відновити її лише в 1838 р.

Наприкінці листопада 1991 р. у Надвірній відбулося урочисте відкриття відродженого костелу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.3 Церква Благовіщення Пресвятої Діви Марії

 

 

 

 

5 серпня 1914 р. велика  пожежа знищила унікальну архітектурну  споруду – скитську церкву  Благовіщення Пречистої Діви  Марії. 

Пізніше надвірнянці  розпочали відбудовувати цей  храм. Надзвичайно багато для розбудови церкви Благовіщення Пречистої Діви Марії зробив отець Григорій Сімкайло.

Впродовж 1990 – 1995 рр. вони звели стіни споруди та накрили  її. Інтер’єр святині оздобила група львівських художників під керівництвом Івана Волоса, ікони малював Мирослав Заяць.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.4 Пнівський замок

 

 

 

 

 

П’ятикутна у плані  оборонна споруда мала сім веж: зі сходу – дві круглі (кулеподібна  цілком зруйнована), з півночі й півдня – дві гранчасті, з заходу посередині – квадратна з напівкруглим виступом, на протилежнійй східній стіні – трикутна, висунута вперед. Посередині південної стіни була в’їзна вежа, яка складалася з двох частин – брами і прибрамного корпусу. У плані – неправильний чотирикутник, що гострим кутом виступає далеко за межі оборонних мурів. Очевидно, споруда мала три яруси. Бійниці найнижчого з них виходять до оборонного рова, який нині уже частково засипаний. Над карнизом із тесаного каменю розміщенні віконні прорізи. Арки в’їздів на півциркульні, виконані з тесаних кам’яних блоків. До замку в’їздили перекинутим через рів підйомним мостом. Два прорізи в’їзду на територію для зміцнення обороноздатності споруди розташовані по ламаній осі. Простір між ними, очевидно, був без накриття. На зрізах стін над брамою розміщувалися підйомні механізми. Ще дотепер над зовнішньою брамою збереглися отвори для ланцюгів. Вежі мали кілька ярусів. На основі власних досліджень архітектор Роман Михайлишин дійшов висновку, що “довший час західна вежа з корпусом трактувалась як двоповерхова. Але розгортка замку по західній стіні при цьому набувала асиметрії, що було нехарактерно для періоду середньовіччя. За аналогією з гранчастою, безперечно триповерховою вежею, був умовно надбудований третій поверх (3,35 м), що спостерігається в усіх вежах. В цьому варіанті проектанти вийшли на бездоганну ідентичну відмітку, як і в гранчастій вежі – близько 20 м. Встановлено закономірність: кутові вежі, за винятком кулеподібної, триповерхові, а проміжні – по середині стіни – двоповерхові”. Перекриття між ярусами робили з дерева. На кожному поверсі були платформи для гармат, а в стінах – бійниці. Угорі вежі перекривали дерев’яними дахами, які мали форму “гостроверхих шапок”. За припущенням архітекторів, у прямокутній вежі з напівкруглим виступом була капличка, де, як свідчать архівні дані, зберігалися коштовності з Тисменичанського костьолу, а у південній шестигранній – трапезна.