Глина, її особливості і мистецтво гончарства

Університетський  коледж Київського університету

ім. Бориса Грінченка 

Індивідуальне навчально-дослідницьке завдання 

З КУРСУ ”Малювання та ліплення”

НА  ТЕМУ: «Глина, її особливості і мистецтво гончарства» 

СТУДЕНТКИ ГРУПИ 22ДО 

         ЛИТВИНЕНКО  СВІТЛАНИ

ВОЛОДИМИРІВНИ

                       ПЕРЕВІРИЛА:

                КОРМАКОВА ТЕТЯНА  ЛЕОНІДІВНА 
 
 
 
 
 
 
 
 

КИЇВ-2011

 

План

Вступ

1. Гончарство та кераміка 
3. Глина – основний матеріал при ліпленні
5. Сушіння і розпис виробів із глини.

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

 Україна багата на поклади  найкращих звичайних  і каолінових глин різноманітних барв - від білої і  кремової до коричневої і темно-сірої, - що спричинило значною  мірою розвиток великого керамічного промислу ще в найдавніші часи.

    Гончарство — обробка глини та виготовлення різноманітного кухонного посуду, а також цегли, кахлів та іншої кераміки. Гончарні вироби на території України, що належали до трипільської культури, вже визначалися вишуканістю форм, цікавою оздобленістю. На ручному гончарному крузі, що з`явився тут у II ст. н.е., з використанням спеціальної обпалювальної печі — горна — виготовлялася основна маса керамічного посуду в Київській Русі, де гончарне ремесло досягло високого рівня. У XIV—XV ст. на Україні почали застосовувати досконаліший та продуктивніший ножний круг.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Гончарство  та кераміка 

    Українські гончарі виробляли різноманітний посуд для приготування, зберігання й подачі на стіл тих чи інших страв (горшки, миски й полумиски, глечики, макітри, ринки, гладишки, тикви, барильця, довжанки, баньки, куманці), а також декоративний посуд, кахлі, черепицю, цеглу, дитячі іграшки тощо. Розквіту гончарства на Україні сприяла наявність в її надрах покладів високоякісних червоних, червоно-бурих та світло-сірих глин. Це зумовило виникнення значних осередків керамічного виробництва. На Київщині — це Дибинці, Васильків, Канів, Нові Петрівці, Моринці, Гнилець; на Полтавщині — Опішня, Хомутець. Комишня; на Чернігівщині — Ічня, Городня, Короп, Ніжин, Олешня, Кролевець, Шатрищі; на Поділлі — Бубнівка, Бар; на Західній Україні — Косів, Коломия, Ужгород, Хуст, Ольхівка, Дубовинка; на Харківщині — Ізюм, Просяне, Нова Водолага; на Волині — Рокита, Дубровиця та ін. Вироби цих гончарських центрів мали спільні риси, але водночас і локальні особливості. Так, славнозвісний опішнянський посуд вирізнявся тонкостінністю, дво-трикольоровим розписом у вигляді кривулин, рисочок, крапочок тощо. Опішня славилася також декоративною скульптурою та дитячою іграшкою. Для Волині є характерною кераміка сірого, чорного, синьо-чорного кольорів — сиваки. Їхній декор складався з різноманітних ліній, що утворювали своєрідні візерунки — сосонки, стовбики, ялинки, клітини. Подільська кераміка відзначалася вогнево-червоним тлом та оригінальною орнаментикою — пишні квіти, гілки з плодами, грона винограду. Посуд деяких чернігівських майстрів оздоблювався специфічною технікою бризок і патьоків. Майстри Косова створили високохудожню техніку гравірованого розпису, оригінальної формі кахлі, світильники, розписні миски і багато інших неповторних виробів.

   Процесу  виготовлення керамічних виробів  передувала заготівля глини, яку  копали у місцях її залягання  — глинищах. Привезену глину гончарі  зсипали звичайно або на подвір`ї  у спеціально відгороджене місце,  або у кутку хати і залишали на певний час "дозрівати", перемішуючи час від часу лопатою та поливаючи водою. Потім глину збивали спеціальним молотом (довбнею або веслом), стругали стругом або дротом, щоб зробити її мілкою й вилучити домішки. Для одержання матеріалу необхідного кольору, вогнетривкості тощо майстри змішували різні сорти глин. Через один-два дні глину місили руками або ногами і формували у балабухи, кожен з яких був розрахований на виготовлення окремої посудини.

   Після виготовлення  виробу його ставили на спеціально влаштовані у хаті попід стелею дошки для підсихання. Потім його розписували та наносили емаль — поливу. Після цього посуд для міцності обпалювали у горні.

  Реалізація  гончарних виробів здійснювалася  звичайно самими майстрами, які  роз`їжджали по селах і вигуками "По горшки!" запрошували селян до торгівлі. Вартість тієї чи іншої посудини найчастіше визначалася кількістю зерна, яку вона могла вмістити. Гончарі вивозили свій товар і на ярмарки та базари: розташовані у гончарному ряді просто на землі різноманітні керамічні вироби — одна з характерних рис українських ярмарків.

   На сьогодні  гончарство, як і інші кустарні  промисли, суттєво занепало, більшість  його центрів припинили своє  існування. Керамічні підприємства  у Косові, Опішні та деякі інші  здебільшого спеціалізуються на виготовленні декоративного посуду і скульптури.

  У 20-30-ті  роки ХХ століття значної шкоди  гончарному промислові в Україні  завдала примусова колективізація, що спричинила скорочення кількості  гончарів-кустарів. Певного пожвавлення  гончарство зазнало у повоєнні роки, однак 1960-80-ті роки гончарське ремесло стало знову занепадати. Лише за роки незалежності України спостерігається тенденція до певного відродження давніх традицій, зокрема в Опішні, Гавареччині та ін. 

1. Глина – основний матеріал при ліпленні

     Глина - є основним матеріалом для ліплення. Вона пластична, добре формується. Дістати глину не так вже і тяжко, вона залягає по берегах річок, струмків, біля доріг. Просушений виріб має достатню міцність, зберігає форму, добре фарбується:

     nгуашшю;

     nаквареллю;

     nтемперою;

     nмаслом.

     Знайдену  глину одразу можна перевірити на скільки вона придатна до ліпки. Глина буває:

     nпрісна - не підходить, бо багато піску;

     nжирна - підходить, бо пластична.

     Глину зберігають і в сухому, і в вологому вигляді. Якщо глина пересохла, то її заливають водою на 5-6 годин, або на добу.

     Перед замішуванням воду зливають і вимішують  глину, щоб вона легко відставала від рук. Ліплення виконується на дошці, призначення якої не тільки оберігати стіл від сміття, але виконуваний виріб легше повертати в будь-яку сторону, що значно полегшує роботу. Дошка може бути з будь-якого матеріалу розміром 25х25 см.

     Для розробки дрібних деталей використовують стеки. Їх можна купити або зробити  самому. Потрібно, щоб поверхня виробу була гладкою, особливо, якщо буде потім розписуватись і для цього потрібне блюдце з водою, щоб загладжувати нерівності.

 

     Гончарне виробництво

     Гончарне  виробництво - обробка через випалювання  глини для перетворення її в предмети домашнього побуту, у будівельні матеріали і різні прикраси , тобто кераміка взагалі.

  Робота на гончарному  колі 

 Включає три  головні класи виробництв:

• приготування звичайних будівельних цеглин;
• виробництво різної глиняного або кам'яного посуду разом з різними більш грубими предметами прикрас або заводських потреб (які: огнепостоянние цеглини, реторти, кахлі, труби і т. п.)
• приготування фаянсових і порцелянових виробів, як предметів більш вишуканою домашньої і заводський обстановки.

    Між цими трьома родами виробництв немає істотних відмінностей; але так як для них застосовуються досить неоднакові сорти глини й окремі особливості прийомів, то, розглядаючи окремо виробництво цегли, фаянсу і порцеляни, тут ми зводимо деякі загальні відомості, пов'язані особливо до того роду різноманітних глиняних виробів середньої якості, які відомі зокрема під назвою гончарних.

    З народів Азії китайці за 2000 років  до н. е. виробляли не тільки глиняний посуд, але й фарфор, а це вже ясно вказує, що початок гончарного виробництва в Китаї був відомим набагато раніше ніж вважали дос.

Різновиди керамічних виробів 

 Залишаючи  осторонь красу форми, вироби, виготовлені в наш час, різняться  між собою не стільки ступенем  обробки, скільки, насамперед, складом  маси, з якої виробляються, і родом  глазурі, якою поливаються. Різновиди керамічних виробів

• Щільні
• Пористі

     Щільними  називаються такі, які від дії  високої температури при випаленні  сплавилися або злилися в однорідну  тверду масу; в зламі вони більш-менш мають вигляд скла, напівпрозорі, не вбирають в себе води і при ударі об сталь дають іскри. Типом їх служить фарфор.

  Пористі, навпаки, мають всю масу, з якої зроблені, нещільну, в зламі пористу; легко ламаються; пропускають крізь свою масу воду. Типом їх служить фаянс. Між тими і іншими є переходи. Ті й інші бувають покриті поливою або її не мають. Звичайна цегла - це пористий виріб без поливи і нижчої якості за родом матеріалу.

До  щільних гончарних виробів належать:

     Фарфор  твердий, маса якого майже сплавлена, дрібнозерниста, напівпрозора, пружно-дзвінка, однорідна, тверда, що не піддається дії ножа, в зламі раковістим, 2,07-2,49. Він містить каолін , або фарфорову глину, і польовий шпат , крейду і кварц. Полива складається з того ж польового шпату з гіпсом, як і сама маса; окиси олова та свинцю ніколи не вводяться в склад порцелянової глазурі. Фарфор піддається подвійному випаленню: на слабкій поливі.

     Фарфор  м'який легше плавиться, ніж твердий; французький містить масу майже  скловату, з прозорою свинцево глазур'ю; маса англійської складається з  каоліну, кремнезему, гіпсу і кістяного попелу. Полива складається з крейди, кремнезему, бури та окису свинцю, легше плавиться ніж сама порцелянова маса, а тому перший випал, навпаки, повинен бути більш сильний, ніж вторинний.

     Кам'яні  вироби складаються з щільної  дрібнозернистої маси, білої або забарвленої, що видає звук і по краях зламу просвічується; вони бувають ординарні і ніжні ( Д. Веджвуд ).

       Маса ординарних виробів складається  з пофарбованої вогнетривкої  глини, піску і шамотної маси; іноді буває без глазурі; звичайно покрита дуже тонким шаром, що утворюється від осадження кинутої під час випалу кухонної солі.  Маса ніжних виробів складається з вогнетривкої глини, кварцу і гіпсу, іноді підфарбована і покрита свинцево або борної поливом.

 

До пористих керамічним виробам відносяться:

     Фаянс ніжний - суміш вогнетривкої глини  з кремнеземом; покривається прозорою поливою, має основну масу непрозору, незвінку.

     Фаянс звичайний, званий іноді майолікою, має масу червонувато-жовту; після випалу глини з додаванням глинистого мергелю покривається непрозорою олов'яної поливом.

     Теракота , або обпалена штучна кам'яна маса, що складається з очищеної глини  і зверненого в порошок гончарного бою, без глазурі. Уживається для вичинки ваз та архітектурних прикрас.

     Вироби  гончарні звичайні, яких маса складається з глини і глинистого мергелю з непрозорою свинцево глазур'ю.

  Вироби із звичайної і вогнетривкої глини: будь-яка цегла, черепиця , дренажні труби, левадки.

Формування  виробів 

       Формування ведеться дуже різними  способами, дивлячись по роду виробів.

     Вогнетривкі цеглини великих розмірів робляться у формах або рамах, подібно звичайному цеглі , на дошках , які ставляться одна на іншу правильними рядами, спираючись на підтримуючі їх звичайні цеглини.