Мариністика Айвазовського

У картині з'єдналося багато чого  баченого і випробуваного самим художником. Особливо пам'ятна була йому бура, що він пережив у Біскайській затоці в 1844 році. Шторм був настільки нищівний, що судно порахували що утонули, і в європейських і петербурзьких газетах з'явилося повідомлення про загибель молодого російського живописця, ім'я якого вже було гарно відомо. Через роки Айвазовський згадував: «Страх не придушив у мені здатності сприйняти й зберегти в пам'яті враження, зробленого на мене бурею, як дивною живою картиною» [3;26].

Бушує грізна морська  стихія. Бездонну товщу води, що вирує піну морських хвиль офарблює в сині, бірюзові, рожеві, червоні, білий кольори просвітчасте крізь марево хмар оранжево-жовте сонце. Чи затихне океан? Чи прийде порятунок для людей?

Існують старі  повір'я про те, що в русі грізних валів є свій непорушний ритм. Стародавні греки вважали самою згубною хвилею третю, римляни - десяту. У поданнях інших мореплавців самим нищівним був дев'ятий вал.

Протистояння  людей і стихії – ось тема картини. У ній яскраво втілилися принципи романтичного мистецтва, у якому почуття людей, стану природних стихій перебувають у найвищій напрузі. Ще будучи учнем Академії мистецтв, Айвазовський захоплювався знаменитою картиною “Останній день Помпеї” (див рис.15). У живописі й сюжеті цього творіння Карла Брюллова стилістика романтизму одержувала зроблене класичне втілення. Айвазовський не був учнем Брюллова, але перебував під сильною чарівністю й впливом його мистецтва й особистості. Романтичні настрої в ці десятиліття ще повністю володіли душею й мистецтвом великого мариніста.

Ця картина знайшла широкий відклик у прилюдності в момент її появи й залишається до наших днів однією з найпопулярніших у російському живописі.

Забезпечивши  мальовничий ефект, художник часто  перетворював його у своєрідний фірмовий стереотип. Але в хрестоматійних і по праву особливо популярних своїх картинах (таких, як «Чорне море», 1881, Третьяковська галерея) він демонструє головний свій дарунок: уміння показати пронизану світлом, вічно рухливу водну стихію.

Чорне море. 1881 (див. рис.4)

«Чорне море» - одне з найбільш значущих витворів. зображене у похмурий день; хвилі виникаючи на горизонті, наближаються на глядача, створюючи величний ритм та  піднесений стрій картини. Вона написана у скупій, стриманій, кольоровій гаммі, яка підвищує її емоційну дію. Картина свідчить про те, що Айвазовський вмів бачити й відчувати красу близької йому морської стихії не тільки у зовнішніх живописних ефектах, але й майже вловимому суворому ритмі її подиху , у зрозуміло відчутній, потенційній могутності її.

Спочатку художник назвав картину “На Чорному морі починає розігруватися буря”. Під цією же назвою її побачили глядачі на виставці Айвазовського в Академії мистецтв. Продаючи картину Павлу Третьякову, Айвазовський зробив назву простіше, вона стала й більш ємним, виразивши собою ясність і серйозність задуму живописця.

Стриманий на похвалу  Крамський, який завжди дуже точно визначив переваги робіт своїх побратимів-художників, писав про картину: «Між 3-4 тисячами номерів, випущених Айвазовським у світ, є речі феноменальні й назавжди такими залишаться, наприклад, Море в Третьякова, написане чотири роки тому (тобто коли людині було вже більше 70 років)…[8;44]. На ній нічого нема, крім неба й води, але вода – це океан безмежний, не бурхливий, але що колишеться, суворий, нескінченний, а небо, якщо можливо, ще безконечне. Це одна із самих грандіозних картин, які я тільки знаю». Не випадково Крамський помістив цю картину Айвазовського в інтер'єр свого мальовничого добутку “Нерозважне горе”. Глибоко драматичні переживання героїні картини, її сюжет - протистояння людини горю, можливість витримати удари долі - підкреслюються пейзажем Айвазовського, зображеним за спиною жінки.

Множинні враження від спостереження морської стихії, її життя, руху лягли в основу пейзажу  Айвазовського. У ньому художник узагальнив і свої знання, і свою любов до Чорного моря.

Ритм хвиль, що йдуть одна за одною і гряди  хмар своїм невтомним рухом створюють  образ стихії. Тут немає ні найменшої зовнішньої ефектності, і немов забуті романтичні захоплення юності. Усе полагоджено абсолютній правді у відтворенні природи на полотні. Айвазовський впритул наблизився до реалістичного мистецтва, що несли в життя художники-передвижники. І хоча він не був членом Товариства пересувних виставок, главою якого був Крамський, знаменитий мариніст у своїй творчості 1880-х років розділяв багато принципів, що лежали в основі реалістичного напрямку живопису другої половини XIX сторіччя.

Досвід життя, уміння відібрати зорові враження, сконцентрувати їх, не повторити вже  висловлене в колишніх картинах допомогли великому майстрові створити одну із самих чудових своїх марин.

Але відтворити море таким, як воно є, Айвазовський уважав неможливим і тому ніколи не писав  із натури, покладаючись лише на уяву. Художник, який бачив у водній стихії життя, у сутності не зображував реальне море, а створював на полотні своє, розповідав якусь казку про море, віддаючи йому власні почуття, настрої, мрії. Таким чином, Айвазовський увійшов у сучасне мистецтво, керуючись власними законами художнього світовідчуття.

В основу творчості  Айвазовського покладена ідея безмежності  природи, її могутньої творчої сили. Більше половини його робіт - це види штормового моря. І, як правило, зображуючи стихію, що розбушувалася, художник зображував і людей, які борються із цією стихією. Людина не здається, людина переможе - у цьому девізі художника відбилися народний оптимізм і життєстійкість [10;98].

Світло як ідея грає у творчості Айвазовського  значну роль. Уважний глядач відчує, що, зображуючи море, хмари й повітряний простір, художник фактично зображує світло. Сяйво в його мистецтві - символ життя, надії й віри, символ вічності. На останніх полотнах Айвазовського світло спускається з невидимого джерела, потужним снопом прорізаючи тьму.

У 1898 році Айвазовський написав найдивовижнішу картину «Серед хвиль» (див. рис. 5), яка стала верхівкою його творчості. Художник зобразив бурхливу стихію – грозове небо та бурхливе море, вкрите хвилями, немов киплячими у зіткненні одна з одною. Він відмовився від звичайних у своїх картинах деталей у вигляді уламків щоглин та потопаючих кораблів, які загубились у морському просторі. Він знав багато способів драматизувати сюжети своїх картин, але не прибіг ні до одного з них,працюючи над цим витвором. «Серед хвиль» немов продовжує розкриватись у часі змісту картини. Чорне море», якщо в одному випадку воно зображено в спокійному стані, то в іншому – вже бурхливе, у момент найвищого грозного стану морської стихії.

«Серед хвиль» - плід  довгої праці всього життя художника. Праця над нею протікала швидко й легко. Слухняна руці художника кисть створювала саме ту форму, яку хотів художник, й клала фарбу на полотно так, як це підказував йому досвід., майстерність й чуйка великого митця в раз покладеного мазка. Сам Айвазовський  знав, що «Серед хвиль» значно вище по виконанню усіх попередніх картин останніх років. Не дивлячись на те, що після створення він ще два роки працював, створював виставки своїх витворів у Москві, Лондоні, Петербурзі, цю картину він не вивозив з Феодосії, даючи у спадок разом з іншими його витворами , які знаходились у цього картинній галереї. Рідному місту Феодосії.

Картина «Серед хвиль» не вичерпала творчих можливостей Айвазовського. В наступному, 1899 році  він написав невеличку картину, чудову за ясністю та свіжістю колориту, побудованого на сполученні голубовато-зеленуватого кольору води й рожевого в хмарах, «Штиль у кримських берегів».

2.3. Процес роботи, техніка

        На протязі ста з залишком років мистецтво Айвазовського привертало увагу всесвітнього суспільства, користуючись любов’ю знатаків мистецтва й визиває здивування у професіоналів-художників. Багато разів виникало питання  - як же створює він свої витвори? Одні намагались  пояснити його майстерність відомим тільки йому  прийомам живопису, інші – незвичайну яскравість колориту його картин., а то просто шукали відповідь у незвичайних кольорах, котрими користувався Айвазовський, і в особливому випадку змішування їх на палітрі. Легенди подобні цим, пригадуються і в наш час.

Тому питання, котрі відносяться до техніки живопису й матеріалам, безпосередньо зв’язанй з творчістю такого популярного художника, як Айвазовський, не можна обійти дослідження його мистецтва.

Треба звернути увагу на те, що сам Айвазовський ніколи не робив  секрету зі свого мистецтва. Він охоче демонстрував його, працюючи в присутності учнів або окремих людей які полюбляють живопис.  По деяким записам співвітчизників й самого Айвазовського, а також в результаті вивчення його витворів вдалось залишити  повну уяву , як створював Айвазовський свої картини, до яких технічних прийомів він прибігав, якими матеріалами користувався під час роботи.

У такого майстра, як Айвазовський, безпосередньо був  твердо встановлений, глибоко продуманий процес творчості, при якому окремі стадії роботи чергувались у строго послідовному порядку. Без цього неможлива  булла б та швидкість, з якою він писав картини.

 У величезній  творчій спадковості Айвазовського немає незакінчених робіт, за виключенням однієї картини, яка була перервана смертю художника. Ця картина полегшує поняття метода роботи Айвазовського. Хоча в техніці його живопису з роками виникли значні зміни, це не сильно не відобразилось ні на його послідовності процесу роботи, ні на його методі.

Послідовність процесу роботи над картинами  у Айвазовського була іншою , ніж у багатьох видатних російських академічних майстрів початку ХІХ століття, і навіть іншою, ніж у Брюллова, котрому багатьом зобов’язаний був Айвазовський у своєму розвитку і з творчістю якого у Айвазовського було багато точок дотику. У процесі роботи  над незакінченою картиною Брюлова «Спляча Юнона і Парка з немовлям Геркулесом» (Третьяковська галерея) є спільні риси з роботою Айвазовського над картиною «Вибух  корабля».  Тут Брюллов, довівши до паралельної завершеності живопис оголеної фігури Юнони, позначив фігуру Парки з Геркулесом і залишив білим полотно у правій частині картини.

Приблизно в  такій же послідовності створювалась остання картина Айвазовського. Він детально проробляв центральну, основну сюжетну частину картини  – корабель у вогні, ледве помітив всі інші її частини.

У такій послідовності  роботи є своя логіка. Доводячи сюжетний центр картини до максимальної завершеності, художник роздивляється все інше, як додатковий, супроводжуючий основну ідею  й центр глядача картини аксесуар й доводить виповнення цих частин до тієї ж стадії завершеності, яка потрібна для підтримки й посилення значності сюжетного центру картини.

Такий процес роботи був засвоєний Айвазовським ще у  молодості, і він, безспірно, був  підказан йому великим майстром (скоріш за все Брюлловим). Дійти до нього самостійно Айвазовський на ранній стадії свого розвитку, виходячи з досвіду Воробйова, Таннера і навіть Щедріна, не міг, хоча інтуїція Айвазовського в присвоєнні цього методу грала, безспірно, вирішальне значення.

Обстановка майстерні відрізнялась виключною простотою. Перед мольбертом стояв простий стілець, спинка якого була заліплена довільно товстим шаром фарби, так як Айвазовський мав звичку закидувати руку з пензлем за спинку стільця й , сидячи в півоберта до картини розглядати її.

На протязі  багатьох років  у процесі творчості  Айвазовського були, звичайно, й  інші варіанти послідовності роботи над картиною. Але процес роботи у нього завжди протікав у стані  творчої напруги, так як він звичайно створював уявний образ моря не будучи зв’язаним ніякими попередніми роботами, окрім ескіза олівцем.

З ранньої молодості  і до останніх днів Айвазовський  віддавав перевагу роботи ти способом a la prima, доводячи картину до завершення по вологому барвистому шару, не даючи йому висохнути, якщо розмір картини не був дуже великим. Великий полотно картини «Серед хвиль» вимагав, природного, іншого методу роботи, і Айвазовський легко знайшов його у своєму арсеналі майстерності.

Все полотно  він перш за все легко протер дуже тонким , ледве вловимим шаром фарби, сильно розведеною розчинниками, так що після такої протирки зберігалась уся фактура крупнозернистого полотна. Після того як в плутоні була виповнена уся картина, Айвазовський у наступному етапі роботи поглибив тонкими ліссіровками темні частини картини, і більш старанно прописав освітлені гребні хвиль. Одночасно він енергійними  ударами пензля виліпив кудлаті чорні хмари на небі.

Промінь світла, який перетинає картину зліва  на право, ледве вловимий й виділен скоріш більш інтенсивним кольором  води у місця, куди він падає, чим тоновими контрастами.

Коли це було зроблено Айвазовський старанним шаром  фарби виклав  яскраве світло на гребнях хвиль й найяскравіші кольорові плями на них.

Така послідовність  роботи дуже близька до тієї, яку рекомендував художникам Е. Деоакруа.

Техніка й матеріали  яким користувався Айвазовський дуже важливі, тому що основна маса його картин, які були написані більше ста  років назад, прекрасно збереглися, а отже якість майстерності і раціональність які він використовував витримали перевірку часом.

Айвазовський користувався звичайними для свого часу матеріалами, і в цьому відношенні він не був виключенням. Він пережив два покоління художників, і все найкраще, що було  в їх майстерності, знайшло відображення в його мистецтві.

І якщо у методі його роботи на протязі усього життя  не було значних змін, то матеріали, техніка живопису у різні періоди  творчості Айвазовського були різноманітні. В основному можна простежити на протязі всього життя Айвазовського  два основних тяжіння. 40 – 60-ті роки є періодом, коли Айвазовський полюбляв гладку, блискучу, лакову живописну поверхню картин; у 70-х роках  відбувається відомий злам – відступ від цієї манери,а у 80-90-х роках він віддавав перевагу матовій поверхні картин і більш широку, узагальнюючий живопис.