Містобудування доби Відродження

Сакральне будівництво католиків, євреїв, мусульман 

Розглядуване  століття було періодом активного розвитку церковного будівництва західноєвропейської  традиції на українських землях. При  цьому характерно, що воно майже  не розвивалося у другій половині XVI ст. і значно інтенсифікувалося від перших років наступного століття. Щодо цього характерний приклад Львова, де перед кінцем XVI ст. немає жодних реальних слідів костьольного будівництва -- на місцевому ґрунті не проявили себе навіть італійські майстри. В цей час окремі пам'ятки з'являлися лише в провінції. Раннім зразком є замкова каплиця у Бережанах (1554). До них може бути віднесений перебудований парафіяльний костьол у Самборі (над його спорудженням у 1570-х рр. працював краківський будівничий Юзеф Тарновчик) та нещодавно досліджений парафіяльний костьол у Добромилі. 

Нова  львівська костьольна архітектура  бере свій початок від 1600 р., коли розпочато  будівництво комплексу монастиря  бернардинів. Автором проекту костьолу, як вважають на підставі його стилістичних особливостей, був Павло Римлянин, а вели будівництво його партнер Амвросій Прихильний та Андрій Бемер, якому випало завершити ансамбль. В плані костьол належить до найраніших місцевих пам'яток готичної школи -- він має підкреслено видовжений вівтар і прямокутну наву. У завершенні фасаду А. Бемер відійшов від первісного задуму й не дуже вдало поєднав класичну простоту стін з маньєристичним північноєвропейської редакції завершенням фронтону з акцентом на скульптурній декорації. Йому ж належить вежа-дзвіниця на подвір'ї костьолу. 

Практично одночасно з костьолом бернардинів, споруджуваним в традиціях італійської  архітектури середини XVI ст., у Львові тривало будівництво першої на місцевому  ґрунті споруди стилю бароко -- костьолу єзуїтів. Збудований за проектом єзуїтського архітектора Джакомо Бріано 19, він переніс до Львова римське бароко у його єзуїтському варіанті й через те виглядає досить поодиноко для того часу не лише у місті, але й на українських землях. 

На місцевому ґрунті, природно, довше трималися вже апробовані прийоми і схеми, що, зокрема, потверджує збудований після 1616 р. домініканський костьол св. Марії Магдалини поза мурами міста. Своєрідність місцевої інтерпретації зберігає і приписуваний Яну Покоровичу бароковий костьол св. Михаїла монастиря кармелітів босих. 

З-поміж  храмів першої половини XVII ст., безперечно, найвизначнішим є парафіяльний костьол  св. Лаврентія у Жовкві, побудований  за проектом архітектора Павла Щасливого. Монументальна споруда хрестова в плані, з куполом на дуже низькому барабані над середхрестям, стіни завершує карниз з тригліфами і скульптурними метопами, центральний вхід акцентований скульптурним гостролуковим порталом з вписаними в нього фігурами святих, виконаними у невисокому рельєфі. Стіни в інтер'єрі майже позбавлені декорації, багатим скульптурним оздобленням відзначається лише касетонований купол. До характерних зразків тогочасної костьольної архітектури належить храм монастиря бернардинів у Сокалі, споруджений за проектом Б. Авелідеса (1604 -- 1619). Із скромніших за характером реалізацій можна згадати перебудови з добудовою двох каплиць з дзвіницею Троїцького костьолу в Олеську, добудови каплиць до замкового костьолу в Бережанах, парафіяльний костьол (нині церква) у Золочеві, парафіяльний костьол св. Дороти (1605) у Тулиголовах поблизу Львова. 

Важливим  реґіоном розвитку храмової архітектури  західної традиції у першій половині XVII ст. стала Волинь. Єзуїтське будівництво, яке так яскраво виявилося  на львівському ґрунті, на території Волині репрезентоване збудованими за проектом того ж Дж. Бріано костьолом і колегіумом в Острозі, що не дійшли до нашого часу. Найяскравішою пам'яткою єзуїтської архітектури на Волині є запроектований Дж. Бріано костьол св. Петра і Павла в Луцьку (1606 -- 1610) з активним пластичним моделюванням фасаду (первісний інтер'єр не зберігся). 1627 р. розпочато зведення костьолу бернардинів у Збаражі (перебудований у XVIII ст.). До найвизначніших католицьких храмів Волині належить споруджений у 1635 -- 1640 рр. за проектом Б. Моллі та Л Маліверни монументальний Троїцький костьол в Олиці фундації литовського канцлера Альбрехта Станіслава Радивила. У 1641 -- 1642 рр. споруджено згодом значно перебудований Троїцький костьол у Затурцях. Дещо окремо у спадщині архітектури західної традиції стоїть п'ятиверхий Троїцький монастирський костьол у Межирічі Острозькому, п'ятиверхий силует якого наслідує замкову Богоявленську церкву в Острозі. На цій підставі його нерідко трактують як перебудовану споруду XV ст., проте францисканські видання першої половини XVII ст. подають його як нову фундацію князя Януша Острозького . Поряд з межиріцьким до найважливіших зразків костьольної архітектури Волині належить також костьол монастиря домініканців у Підкамені. 

У першій половині XVII ст. активно розвивалося костьольне будівництво на Тернопільщині. У 1589 -- 1590 рр. збудовано Успенський парафіяльний костьол у Язлівці. Під опікою Сенявських від 1600 р. споруджувався парафіяльний костьол Різдва Богородиці у Бережанах, від 1630 р. -- костьол св. Миколая місцевого монастиря бернардинів, а від 1644 р. -- парафіяльний костьол Успіння Богородиці в Біще. Парафіяльний костьол споруджено в Гусятині. 1627 р. закладено перебудований у середині XVIII ст. костьол бернардинів у Збаражі. 

У рамках розглядуваного століття костьольна архітектура відома і на території Києва, проте споруджений тут парафіяльний костьол був знищений під час Визвольної війни, а домініканський став над церквою. На Київщині нерідко будувалися невеликі однонавні костьоли відповідно до потреб нечисленних католицьких парафій. 

На Поділлі 1603 р. розпочато будівництво костьолу Усікновення глави Іоанна Предтечі у Хмільнику (перебудований), 1595 р. споруджено костьол св. Флоріана у Шаргороді (перебудований). 1610 -- 1617 рр. споруджено костьол єзуїтів у Вінниці, згодом ґрунтовно перебудований. У другій половині XVI -- першій половині XVII ст. тривала розбудова домініканського костьолу у Кам'янці-Подільському. 

Поряд з оборонною архітектурою муроване костьольне будівництво першої половини XVII ст. стало тим напрямом, у якому особливо яскраво проявилася присутність на українських землях західноєвропейської традиції. Природно, що найяскравіше вона виступає на західних землях, включно із Закарпаттям. 

Значне  поширення мурованої костьольної  архітектури, найочевидніше, не виключало функціонування і помітної ролі у загальній картині будівництва дерев'яної, проте, як і раніше, її пам'ятки не дійшли до нашого часу. 

Архітектура розглядуваного століття вперше на українських  землях представлена цілим рядом синагог, що збереглися у різних регіонах України. Львівську синагогу Нахмановичів, відому під назвою "Золота Роза" (збереглася лише західна стіна), спорудив знаний, насамперед зі своєї пізнішої діяльності у Жовкві, місцевий архітектор італійського походження Павло Щасливий. Це традиційна прямокутна у плані споруда з вівтарною нішею, декорованою ренесансною орнаментикою, і прибудованими із західної сторони приміщеннями для жінок. Приклад з Волинського реґіону дає синагога в Луцьку, збудована за королівським дозволом 1626 р. Вона примикала до міських укріплень, тому до її ансамблю входить оборонна вежа. Характерними зразками цього напряму будівництва на Поділлі виступають оборонні синагоги у Гусятині та Сатанові. 1589 р. датується синагога у Шаргороді. 

Окрім, безумовно, рідкісних мурованих, значного поширення на українських землях набули також дерев'яні синагоги, жодна з яких, однак, не дійшла до нашого часу. За малюнком М. Ґруневеґа  відома одна львівська синагога з-перед  кінця XVI ст. 

На території  Криму вціліло декілька зразків мусульманської архітектури розглядуваного століття -- як культового, так і світського характеру. З-поміж них насамперед виділяються мечеті, найважливішою з яких є мечеть Джума Джамі (1552 -- 1554) в Євпаторії, яку спорудив знаменитий архітектор Ходжа Сінан. У Феодосії вціліла мечеть Муфті Джамі (1623).