Творчість Дж.Верді. Та історія створення опери «Аіда»

Верді довів в «Аїді» високу життєздатність принципів класичної опери, яку Вагнер оголосив мертвою. Зберігаючи завершені номери — арії, дуети, ансамблі, хори, геніальний музикант-драматург об'єднав їх у великі драматичні сцени, наситивши гострою конфліктністю. Сила Верді — у вмінні розкрити через виразну мелодію почуття, характер, ситуацію. В «Аїді» це мистецтво досягло нових вершин. По проникливості, психологічному та емоційному багатству, пластичній ясності та чарівності мелодій центральні вокальні епізоди опери перевершують все, що було досягнуто композитором раніше. Кожний з героїв — Аїда, Радамес, Амнеріс, Амонасро, Рамфіс — неповторний характер, образ, що володіє тільки йому властивим інтонаційним строєм. І арії, і ансамблі, і окремі фрази виконують важливу дієву функцію. Музична драматургія наскрізь конфліктна. Це опера драматичних зіткнень, напруженої боротьби не тільки між ворогами, але й між закоханими. Звідси своєрідна дуетність «Аїди» — в прямому та переносному сенсі. Навряд чи знайдеться інша опера, в якій було б стільки дуетів або «поєдинків» двох героїв (Аїда—Амнеріс, Аїда—Амонасро, Аїда—Радамес, Амнеріс—Радамес та фінальний дует Аїди—Радамеса). Значну дієву функцію виконують також великі, розгорнуті ансамблі, хори та оркестр

Однієюз найпомітніших подій другої половини XIX ст. стало будівництво Суецького каналу. У 1868 році, коли роботи по його спорудженню уже завершувалися, єгипетський уряд вирішив ознаменувати втілення грандіозного проекту будівництвом оперного театру в Каїрі, для якого правитель країни розпорядився замовити твір Джузеппе Верді, на той час найзнатнішого європейського композитора. Проте маестро, який щойно завершив роботу над оперою "Дон Карлос" і пережив смерть батька, відхилив пропозицію.

Через деякий час французький лібретист  і директор паризької "Коміше-опери" Каміл дю Локль, подорожуючи Єгиптом, знову повернувся до пропозиції, що надійшла із Каїра, конкретизувавши її яскравою темою з часів епохи фараонів. У травні 1870 р. Каміл дю Локль познайомив композитора із прозовим начерком сценарію опери "Аїда", в основу якого було покладено розвідку відомого французького єгиптолога, директора Каїрського археологічного музею О. Марієтта. Сценарій захопив Дж. Верді своєю драматургічною напруженістю та виразністю характерів.

З листа Дж. Верді до К. дю Локля від 6 травня 1870 р.:

"Прочитав твій єгипетський  начерк. Дуже добре скроєно; мізансцени  блискучі, є дві-три ситуації, які,  коли й не дуже нові, проте  чудові..."

За два тижні Дж. Верді, осмисливши сюжет, приймає остаточне  рішення писати оперу з історії  епохи фараонів і сповіщає про це К. дю Локля.

З листа Дж. Верді К. дю Локлю  від 2 червня 1870 р.:

"Усі витрати на  написання лібрето сплачу особисто  я. На власний кошт пошлю  когось розучити оперу і диригувати  нею. Пришлю копію партитури  і передам усі права на лібрето і музику тільки у межах Єгипту, залишаючи за собою право на лібрето і музику в усіх інших частинах світу. Як винагороду мені сплатять сто п'ятдесят тисяч франків у момент передачі партитури..."

Ось так розпочалася  яскрава біографія однієї із найзнаніших  опер у світі.

Дж. Верді разом із К. дю Локлем розробляють  сценарний план "Аїди" французькою  мовою, визначаючи кожну мізансцену, драматургічний вузол, характер. Для  написання поетичного тексту італійською  мовою композитор залучив відомого лібретиста Антоніо Гісланцоні (1824-1893), який створив для нього нову редакцію лібрето "Сили долі". Як колишній співак-баритон він чудово розумівся на вокальному мистецтві, до того ж мав неабияке поетичне обдарування, про що свідчить його творчий доробок - вісімдесят лібрето для досить відомих тогочасних італійських композиторів Е.Петрелли, А.Понкьєллі, А.Каньоні, Е.Браги, А.Каталані та ін.

З листа Дж. Верді до Піролі від 16 липня 1870 р.:

"Я захоплений... Уявіть! Пишу  оперу для Каїра!!! Коли б два  роки тому хтось сказав мені: "Ти писатимеш для Каїра", я б зауважив його божевільним, тепер вочевидь цей божевільний я сам..."

Композитор знайомиться  з першими поетичними варіантами А.Гісланцоні, якісь схвалює, інші відхиляє і квапить лібретиста надсилати тексти. Обкладається книгами з історії Єгипту, активно консультується з директором Каїрського археологічного музею О.Марієттом, який дає слушні поради, оберігаючи творців нової опери від надмірного захоплення орієнталістичною екзотикою, радить бути ближче до тогочасних наукових знань про минуле однієї з найдавніших держав світу, життя і побут часів фараонів. О.Марієтт створює ескізи декорацій, костюмів, аксесуарів, що дуже допомогло Дж. Верді проникнутися відчуттям часу, епохи...

25 серпня 1870 року Дж. Верді  підписує контракт на постановку свого нового твору в Каїрі. Прем'єра назначається на січень 1871 р.

З листа Дж. Верді до А. Гісланцоні (серпень-вересень 1870 р.):

"...Перший хор другої дії  холодний і дещо приземлений.  Така розповідь могла б прозвучати  із вуст будь-якого вісника.  Я чудово розумію, що тут бракує дії, але при деякій вправності завжди можна створити щось вартісне... На початку і на завершенні дуету є чудові місця, але сам дует занадто розтягнутий і довгий... Я б, коли цього вимагає дія, відкинув би ритм, риму і строфу і писав би вільним віршем, щоб мати можливість висловити чітко те, що вимагається за дійством... Бачу, що Ви боїтеся двох речей: деяких, так би мовити, сценічних новацій і написання кабалет! Я ж завжди дотримуюся думки, що кабалети потрібні, коли цього вимагає ситуація... Звертаю Вашу увагу на те, що у стретті фіналу другої дії знаходиться й хор полонених; неможливо, щоб вони мовчали (їх щонайменше двадцять!), а співати разом з народом вони не можуть. Отож, дайте мені сюди кілька строф..."

Верді працює активно і захоплено. Він в полоні від драматично напруженого сюжету з історії стародавнього Єгипту. В основу опери лягла розповідь про боротьбу одного з фараонів з ефіопами (нубійцями). Ефіопія, або Нубія (від давньоєгипетського "нуб" - золото) знаходилася у верхів'ях Нілу на південь від Єгипту і була багатою на копальні коштовних металів та добуток слонової кістки, чим і приваблювала фараонів, які неодноразово її захоплювали. Але щоразу ефіопи повставали, з мечем відстоювали свою незалежність. Трагічні події одного з таких повстань і знайшли своє відтворення у вердіївській опері.

Кохання єгипетського полководця Радамеса до рабині Аїди, насправді захопленої у полон доньки нубійського царя Амонасро, на тлі гострих соціальних потрясінь, які охопили Єгипет (не випадково жерці і народ так часто звертаються до Ізіди з благанням захисту й порятунку) композитор розкриває у яскравій і неповторній своєю виразністю і красою музиці опери. Кохання і обов'язок (Радамес), кохання і відданість заповітам батьків (Аїда), кохання і ненависть (Амнеріс) -психологічна і емоційна палітра опери Дж. Верді. Але композитор виходить далеко за межі традиційного любовного трикутника. Раз-по-раз він повертає нас до витоків цієї трагедії. Її передумовою є завойовницька війна, яку ініціюють фараон і всевладні жерці (згадаймо знамениту повість Болеслава Пруса "Фараон"). Симпатії Дж. Верді на боці знедолених нубійців, які, зазнавши поразки, роблять усе, щоб звільнитися від рабства. Далеке минуле композитор проектував на свою добу, пов'язував через символіку образів з трагічними подіями франко-пруської війни, яка привела до битви біля Седану і облоги німцями Парижа. Власне, "Аїда" не була винятком. Усі історичні сюжети, втілені Дж.Верді в операх "Набукко", "Дон Карлос", "Ломбардці", "Жанна д'Арк", "Аттіла" так чи інакше проектувалися на тогочасну італійську дійсність, тобто боротьбу народу за звільнення від австрійського гніту.

За стильовими особливостями "Аїду" можна віднести до жанру "великої французької опери", у якій розгорнуті масові сцени і  ансамблі, урочисті процесії, є балет. І все ж, елементи "великої опери" в "Аїді" підпорядковані національному характеру композитора: блискуча зовнішня форма поєднується з глибоким психологізмом, з італійським багатством мелодій. Зберігаючи традиційний поділ оперної форми на номери, він об'єднує мелодійні епізоди з речитативами і добивається наскрізного розвитку дії. Своєю емоційністю, мелодійною наповненістю арій головних героїв (Аїда, Радамес, Амнеріс), ліризмом почуттів це, вочевидь, психологічна музична драма, одна із вершинних в цьому жанрі. Велику роль в опері композитор відводить оркестру, який в багатьох епізодах виконує домінуючу й по суті самостійну роль. З великою майстерністю використовує Дж. Верді темброву палітру інструментів. Мрії Аїди про рідну землю передаються через поетичні мелодії гобоя, флейти, тему Амнеріс втілюють переважно струнні інструменти, героїчні фанфари характеризують образ Радамеса...

Драматургія "Аїди" не вичерпується мотивами любовного суперництва. Основний конфлікт опери - трагічна боротьба народу за свободу та з силами пригноблення і насильства (ось чому композитор так широко виписує хорові сцени жерців). Дійові особи в опері не стилізовані і не архаїчні, це живі люди, які діють, страждають, борються за власне щастя, їхні устремління дуже співзвучні сучасникам самого Верді, і вже це було запорукою майбутнього успіху нової опери.

Минуло менше як півроку, а опера була майже готовою. Уже  на початку листопада Дж. Верді  приступає до написання фінальної сцени.

З листа Дж. Верді до А. Гісланцоні від З листопада 1870 р.:

"Похоронний спів  жерців, танець жриць, прощання  закоханих із життям, іп расе  Амнеріс, -все це надасть багатогранну, добре продуману єдність. І  якщо мені вдасться все це  добре об'єднати у музиці - ми створимо хорошу, принаймні неординарну річ. Отож, сміливіше!"

12 листопада 1870 р. композитор  сповістив О.Марієтта, що робота  над оперою завершується і  можна з впевненістю говорити, що прем'єра в Каїрі відбудеться  у зазначений час. Проте на перешкоді цього стали форс-мажорні обставини франко-пруської війни. Створені французькими художниками декорації та реквізит були блоковані в оточеному німцями Парижі. Тільки в березні наступного 1871 року з'являється можливість відправити до Каїра сценічне оформлення вистави. Але виникає інша проблема. Треба шукати нового диригента. Верді згоджується, щоб каїрська прем'єра пройшла під орудою флорентійського маестро Джованні Боттезіні. А тим часом підбирає склад виконавців "Аїди" для міланської "Ла Скала", вносить деякі зміни до партитури, зокрема дописує романс для головної героїні.

6 грудня розпочалися  репетиції нової вердіївської  опери в Каїрі і через вісімнадцять  днів, 24 грудня 1871 року, відбулася прем'єра. Вона пройшла з грандіозним успіхом. Проте композитор, зайнятий міланською постановкою, яка мала відбутися на початку лютого, виїхати до Єгипту не зміг. На початку січня він починає репетиції "Аїди" в "Ла Скала". Диригує Франко Фаччо, головну партію виконує Тереза Штольц, Амнеріс - Марія Вальдман, Радамеса - Нікеліні, Амонасро - Котоньї, Рамфіса - Каппоні, Фараона - Строцці. Опера виконувалася новим, збільшеним складом оркестру (86 музикантів). Такий склад був прийнятий в 1871 р. спеціальною Комісією, до складу якої входив й Дж.Верді, і був обов'язковий для великих, першокласних театрів Італії - "Сан Карло" в Неаполі та "Ла Скала" в Мілані.

Із листа Дж. Верді  до Аррівабене від 8 лютого 1872 р.:

"...чудово; як загалом  так і в деталях виконання  було блискучим, постановка також... не хочу вже бути дуже скромним перед собою: без сумніву, що це одна з найменш поганих опер, що я написав. Час поставить її на належне місце..."

З цієї вистави, власне, й  розпочався тріумфальний хід вердіївської "Аїди" оперними сценами світу. Уже у квітні прем'єра опери відбувається у Пармі, а наступного року, в кінці березня, в Неаполі. Успіх незаперечний.

З рецензії у газеті "Пунголол":

"Мабуть, нам ніколи  не випаде стати свідком такої  музичної епопеї, як ця. Шаленство  публіки було безперервним і  з кожною хвилиною наростало. На одному подиху маестро викликали 37 чи 38 разів; уже це засвідчило, що вчора публіка була присутньою на великій музичній події. Дійсно бездоганна гра оркестру, чарівне і бездоганне виконання вокальних партій - все це надало прем'єрі "Аїди" значення величного і справді художнього музичного свята".

У 1873 р. виставу було показано у Нью-Йорку, 1875 - Петербурзі за участю Терези Штольц, 1876 -Парижі... В Україні "Аїда" вперше прозвучала на початку 80-х років XIX ст. у виконанні італійських  труп в Одесі, Києві та Харкові. Цікаво відзначити, що саме цією виставою 1 жовтня 1926 р. започаткував діяльність Державний український театр опери і балету у Києві (диригент А.Маргулян, режисер Я.Гречнєв, художник С.Евенбах). У головних партіях виступили О.Петляш (Аїда), О.Мосін (Радамес), Д.Захарова (Амнеріс), М.Шуйський (Амонасро), О.Шидловський (Рамфіс), І.Бронзов (Фараон). До цього твору театр повертався неодноразово: у сезон 1931/1932 рр. (диригент Л.Брагінський, режисер В.Манзій, художник І.Курочка-Армашевський); 1940/1941 рр. (диригент В.Йориш, режисер В.Манзій, художник М.Ушин); 1949/1950 рр. (диригент В.Кортацці, режисер В.Манзій, художник І.Назаров); 1968/1969 рр. (диригент С.Турчак, режисер С.Пасинков, художник Ф.Нірод). Серед київських виконавців опери "Аїда" відомі українські співаки О.Петляш, М.Сокіл, Л.Лобанова, Л.Мазепа, Н.Ткаченко Л.Кравченко, Є.Колесник, М.Стеф'юк, О.Жила, Л.Руденко, Г.Туфтіна, Л.Юрченко, В.Река, В.Третяк, В. Козерацький Я. Головчук, М. Гришко, Д.Гнатюк, М.Ворвулєв, О.Чулюк-Заграй, С.Козак, В.Курін, А.Кікоть, В.Грицюк, О.Загребельний, Г.Красуля та ін.

5.Історія створення.

В 1868 р. під час відкриття  Суецького каналу, єгипетська влада  пропонувала Верді написати оперу  на національний єгипетський сюжет; прем’єра опери присвячувалась відкриттю  театру в Каїрі. Верді відмовився, але у 1870 р. ознайомившись з сценарієм “Аїди”, композитор зацікавився і дав своє погодження. Автором сценарію був відомий французький египетолог О.Марієт; він використав легенду з епохи довготривалої боротьби фараонів древнього Єгипту проти Ефіопії; по малюнках Марієта Виготовлялися декорації і костюм театральної постановки.