Вплив літератури і театру на формування світогляду греків

Від наївного літопису Геродота до спроби науково-критичної  історії Фукідіда і далі до тенденційно-партійних  мемуарів і публіцистики Ксенофонта - ось шлях, за недовгий час пройдений афінською історичною прозою. Вона була представлена далеко багатше, але від решти істориків V-IV віків ми маємо самі імена й уривки.

Після занепаду античності встановлена нею цінність земного життя, людини і тілесної краси втратила своє значення на багато століть. У добу Відродження вони, у синтезі з християнською духовністю, стали основою нової європейської культури.

Відтоді антична  тема ніколи не полишала європейське мистецтво, набувши, безперечно, нового розуміння і значення.

3.2. Вплив  літератури і театру на формування світогляду греків

Споконвіку в народній поезії існуючі зачатки драми були опрацьовані в Афінах до рівня довговічного зразку драматичної творчості. Хоча наявність високо розвинених форм епосу й лірики сильно полегшувала розвиток аттичної драми, тим не менше і трагедія, і комедія були оригінальним створенням афінян, найбільше зобов'язаним сукупності політичних і культурних умов в Афінах. З двох видів драми трагедія за своїми сюжетами тісно прилягала до народних сказань і міфів, а давньогрецька комедія черпала зміст зі спостережень над сучасними політичними діячами, поточними суспільними подіями, звичаями. Піднімаючись над приватними практичними інтересами, трагедія вводила глядачів у коло інтересів і понять загального характеру, релігійних, етичних та громадських, втілюючи їх у типові образи, кожному близькі й зрозумілі. За своїм змістом твори афінських трагіків були здебільшого прямим продовженням Гомера та інших кіклічних поетів: ті ж освячені вірою імена і взаємні відносини божеств і героїв, та ж, до Евріпіда, щирість віри. Тим знаменнішими були нові способи обробки народних сказань, які більш гармоніювали зі світським настроєм суспільства та з успіхами узагальнення у сфері думки і почуття. [44, с. 49]

Вже починаючи  з Есхіла, панівним предметом зображення в трагедії, а отже – і симпатій глядача, стало душевне життя людини з її сподіваннями, побоюваннями, пристрастями. Міфічна старовина зберігалася лише як зручна, всіма визнана форма, під якою чулося биття живої дійсності; легендарні особистості були перекладачами або виразниками того, чим жили сучасники трагіка. Ніколи раніше афінська публіка не підходила так близько за допомогою поетичних зображень до природного зв'язку причин і наслідків.

Саме трагедія реалізовувала ідею катарсису, тобто  особливої, найвищої форми трагізму, коли втілення конфлікту та емоція потрясіння, що його супроводжує, не пригнічують своєю безвихідністю, а «очищають» і «просвітлюють» глядача чи читача. Трагедія становила собою школу громадського виховання. В ній розкривали дію божественних законів, підкреслювали, що людина живе за волею долі й водночас вона вільна. Сюжети були пов'язані з боротьбою проти сил фатуму або з ворогами, у них підкреслюється мужність, стійкість героїв, їх шляхетність, прагнення справедливості. [28, с. 57]

Основна ідейна проблема, що стоїть перед трагічними авторами V віку, - питання про взаємини між державою і громадянином, між особистим і спільним, між громадським і власним.

Зрозуміла через  те важлива роль, яку грали вистави  трагедії в Афінському місті-державі V віку. Театр тут був школою, і не тільки, соціального виховання громадян. При відносній свободі літературної творчості в демократичній державі трагедія давала змогу поетові під покровом міфологічного сюжету, під машкарою міфічних персонажів ставити і розв'язувати в художній формі питання, що хвилюють його співгромадян, пронизувати свою трагедію натяками на злобу дня. Театр ставав ареною боротьби політичних партій, ареною класової боротьби. Ще наочніше цей характер театру виступає в старогрецькій комедії.

Паралельно  з трагедією розвивалася в Афінах і комедія, перенесена сюди з Мегари і тільки тут досягша високого ступеня досконалості і величезного впливу. Магнет, Найбільш характерною особливістю аристофанівської комедії була парабаза, що розривала подання на дві частини. Це пісня, яку виконував весь хор чи корифей і в якій від імені автора висловлювалися глядачам поради, застереження, скарги на літературних суперників і політичних ворогів автора, судження про сучасні події та осіб. Політична свобода, високий розумовий розвиток громадян, як і геній Арістофана перетворили грубий фарс, яким була комедія спочатку і залишилася назавжди в інших частинах Еллади, на оригінальній вид драми, який поєднував у собі риси нещадної сатири і памфлету, з одного боку, художнє створення – з іншого.

Сміх Аристофана не зупинявся ні перед чим, проникаючи у всі сфери життя і насправді підриваючи традиційні початки. Наслідки ж комедій виходили далеко не ті, яких, можливо, бажав сам комедіограф: не послаблювала, а скоріше посилювала аттична комедія дух сумніву й критики у сучасному суспільстві. Питання політичні, приватні та загальні, соціальні, літературні, педагогічні, філософські знаходили собі місце в давній комедії і обговорювалися з не баченою ні раніше, ні пізніше свободою. Вже в числі комедій Аристофана є кілька вільних від особистих нападок («Птахи», «Мир», «Лісістрата», «Багатство», «Оси», «Жінки в народних зборах»). Особиста критика є в них лише побіжно, у вигляді натяків, поступаючись головним місцем сатирі на цілі напрямки в літературі та громадського життя, а також на цілі класи громадян.

Якщо в трагедії соціально-політична агітація ведеться через посередництво міфологічних тем і образів, то в арістофанівській комедії вона ведеться відверто. Своїми сюжетами ця комедія не зв'язана  з міфом: сюжети являють собою або гротескне переломлення дійсності, або їх узято з казки. Рядом комічних ситуацій і прямими висловлюваннями хору Арістофан різко критикує проводирів радикальної рабовласницької демократії часів Пелопоннеської війни, агітує за мир із Спартою, зображує розпад, що саме починається, громадської моралі, глумиться з своїх літературних противників. Ця комедія, де хор виступає то в образі ос, то жаб, то навіть хмар, де грубий натуралізм, що доходить до цинізму, змикається з найніжнішим ліризмом, де комедійність ситуацій доведена до самої невпинної буфонади, - проте реалістична в своїй основі і, безперечно, зв'язана з почуттями й настроями афінського селянства, що колись заклало підвалини всього комедійного жанру. В пізнішій європейській комедії твори Арістофана, як відомо, не мають собі ніяких аналогій. У пізніших комедіях сам Арістофан, відмовляючись від сміливої політичної сатири, звертається до соціально-побутової тематики, намічаючи, таким чином, перехід до нової стадії розвитку комедійного жанру. [37, с. 54]

Театральна  вистава в Стародавній Греції була не розвагою, а священнодійством, в якому мав брати участь кожний громадянин. Афінським громадянам починаючи  з часів Пеннрікла видавали з  скарбниці спеціальні театральні гроші  на відвідання театру. Театр був школою виховання, де в п’єсах розбирались найактуальніші питання моралі, політики й ідеології.

Таким чином, театр, в якому розкриваються суперечності часу та внутрішнього світу людини, займав особливе місце в житті давніх греків і у формуванні їх системи цінностей. Він був трибуною для широкого розповсюдження нових думок, висвітлення найбільш болючих проблем своєї сучасності. Великим було його суспільне і виховне значення. Хоча, зазвичай, сюжети грецьких трагедій походили із міфів, вустами міфологічних персонажів драматурги завжди говорили про свою сучасність, про моральні поразки і перемоги героїв своєї дійсності.

Театр, зокрема  трагедія, та література мали величезне  пізнавальне, морально-етичне, громадянсько-патріотичне  та естетичне значення в духовному житті греків.

Висновки

Метою даної  роботи було охарактеризувати основні риси розвитку давньогрецької літератури й театру класичного періоду, дослідити особливості реалізації драматичних творів в театральних виставах та проаналізувати їх вплив на формування світогляду греків.

Отримані результати дозволяють дійти наступних висновків.

Для античної літератури, як і для кожної літератури, що бере свій початок від родового суспільства, характерні специфічні риси: її форми пов’язані з міфом, магією, релігійним культом, ритуалом, музикою, їй притаманні публічні форми побутування. Надзвичайна поширеність віршової форми буквально панувала у всій античній літературі. ЇЇ традиційність була наслідком загальної уповільненості розвитку тогочасного суспільства. Система літератури здавалась незмінною, і поети наступних поколінь намагались йти шляхом попередніх. З традиційності випливає і сувора система жанрів античної літератури. Жанри були чіткими і стійкими, а система стилів повністю підпорядковувалась системі жанрів.

Становлення прозових жанрів різноманітне й пов'язане з глибокими змінами в суспільно-політичному, економічному житті суспільства. Опис нововідкритих земель, географічні та етнографічні відомості, формулювання наукових даних і законів, - все це отримувало втілення засобами прозового тексту, який представлений ​​трьома головними напрямами: красномовство, або ораторська проза; історіографія; філософія.

З розвитком  рабовласницької демократії, розвивається масовий вид літератури - драматичні вистави, що виникли на основі масових народних свят, основними жанрами яких стали комедія та трагедія. Драма в V столітті відтиснула на другий план інші види поезії.

Введення у театральну виставу 2-го актора відкрило можливість більш глибокої розробки трагічного конфлікту і посилення дієвої сторони театрального уявлення. Це повело за собою і розвиток діалогу, який в старій трагедії мав лише зачатковий характер.  Далі появи 3-го актора трагедія не пішла, але три актори могли виконати кожен кілька ролей в одній п'єсі. Проте хор зостався неодмінним елементом грецької трагедії і пізніше. Він своєрідний посередник між акторами і глядачами, що коментує дію п'єси, формулює в своїх піснях враження від дії, і самостійна колективна дійова особа в п'єсі. Подальший розвиток театру характеризується збільшенням діалогічних частин трагедії, введенням декорації живопису, використанням сценічних ефектів.

Виникла з аттичного  комоса комедія V ст. до н.е. була політичною за своїм змістом. Вона постійно піднімала  питання політичного ладу, зовнішньої політики Афінської держави, питання виховання молоді, літературної боротьби, тощо.

Злободенність древньої аттичної комедії посилювалася тим, що в ній допускалася повна  свобода в карикатурному зображенні окремих громадян, виведених до того ж під своїми справжніми іменами. При цьому древня аттична комедія створює образ не індивідуальний, а узагальнений, близький до маски народного комедійного театру.

Впевненість стародавніх  греків у гармонійності природи, світового устрою знаходила вираження  у прагненні митців досягати такої ж гармонії у літературних творах. При цьому виявом гармонійності вважалися ясність і простота змісту та внутрішньої будови літературного твору.

Греки розробили  поняття про облагороджуючу роль краси, яку вони розуміли як віддзеркалення вічного, живого і досконалого Космосу. Вони відкрили красу моральної людини, яку розглядали як гармонію фізичної і духовної досконалості.

Саме греки  створили основні поняття європейської філософії, зокрема започаткували філософію ідеалізму, а саму філософію розуміли як шлях до персонального духовного і фізичного удосконалення. Існуючі споконвіку в народній поезії зачатки драми були опрацьовані в Афінах до рівня довговічного зразку драматичної творчості. Хоча наявність високо розвинених форм епосу й лірики сильно полегшувала розвиток аттичної драми, тим не менше і трагедія, і комедія були оригінальним створенням афінян, найбільше зобов'язаним сукупності політичних і культурних умов в Афінах. З двох видів драми трагедія за своїми сюжетами тісно прилягала до народних сказань і міфів, а давньогрецька комедія черпала зміст зі спостережень над сучасними політичними діячами, поточними суспільними подіями, звичаями.

Зрозуміла через  те важлива роль, яку грали вистави  трагедії в Афінському місті-державі V віку. Театр тут був школою соціального  виховання громадян. При відносній  свободі літературної творчості в демократичній державі трагедія давала змогу поетові під покровом міфологічного сюжету, під машкарою міфічних персонажів ставити і розв'язувати в художній формі питання, що хвилюють його співгромадян, пронизувати свою трагедію натяками на злобу дня. Театр ставав ареною боротьби політичних партій, ареною класової боротьби. Ще наочніше цей характер театру виступає в старогрецькій комедії. Театр став школою виховання, де в п’єсах розбирались найактуальніші питання моралі, політики й ідеології.

Таким чином, театр, в якому  розкриваються суперечності часу та внутрішнього світу людини, займав особливе місце в житті давніх греків і у формуванні їх системи цінностей. Він був трибуною для широкого розповсюдження нових думок, висвітлення найбільш болючих проблем своєї сучасності. Великим було його суспільне і виховне значення. Хоча, зазвичай, сюжети грецьких трагедій походили із міфів, вустами міфологічних персонажів драматурги завжди говорили про свою сучасність, про моральні поразки і перемоги героїв своєї дійсності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Арістофан. Комедії / Переклад Андрія Содомори, Бориса Тена, Володимира Свідзинського; передмова Олександра Білецького; примітки Йосипа Кобова. – Харків: Фоліо, 2002. – 511 с. – [Бібліотека світової літератури].
2. Аристотель. Сочинения: в 4-х томах. – М.: Просвещение, 1989. – Т. 1-4.
3. Андреев Ю.В. Цена свободы и гармонии. Несколько штрихов к портрету греческой цивилизации. - СПб. Алетейя. – 1998. – 399 с.
4. Антична література: Хрестоматія. (2-ге видання). - К.: Радянська школа, 1968. - 612 с.
5. Бебик Василь. Філософія аріїв: Аристокл і Аристотель / В. Бебик // Воля і Батьківщина. - 2009. - № 1/2. - С. 235-238.
6. Борухович В. Ораторское искусство Древней Греции // Ораторы Греции. - М., 1989. – 127 с.
7. Васильєв Є. Зарубіжна література: Підручник/ Євген Васильєв, Віталій Назарець, Юрій Пелех. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2004. – 350 с.
8. Вейман Р. История литературы и мифология. М., 1975. – 495 с.
9. Вступ до культурології античності. Стародавня Греція: навч. посіб./ Б.М. Чумаченко - К. : КМ Академія, 2003. - Бібліогр.: с. 96-[98]. - Дод.: с. 88-96. - 97, [2] с.
10. Гаспаров М.Л.  Занимательная Греция: Рассказы о древнегреч. Культуре. - М.: Новое лит. Обозрение. -  1998. - 380 с.
11. Греченко В. А., Чорний І. В., Кушнерук В. А., Режко В. А.І.. Історія світової та української культури: Підруч. для вищ. закл. освіти. - К.: Літера, 2000. - 464 с.
12. Гиленсон Б.А. Історія античної літератури: Навчальний посібник для студентів філологічних факультетів педагогічних вузів: У 2 кн. Кн. 1. Давня Греція. - М.: Флінта: Наука, 2001. - 416 с.
13. Давня Греція: Історія. Бут. Культура: З книг сучасних вчених / Укл. Л.С. Іллінська. - М.: Московський Ліцей, 1997. - 378 с.
14. Дитяча енциклопедія. Для середнього і старшого віку. Вид. 2. Т. 11. «Мова. Художня література». - М.: «Просвещение», 1968. - 528 с.
15. Зарубіжна література: Матеріали до уроків/ Укл. Р.Б.Шутько. - Харків: Торсінг, 2000. - 205 с.
16. Звіревіч В.Т. Філософія стародавнього світу та середніх віків: Навчальний посібник для вищої школи. - М.: Академічний Проект, 2004. - 416 с.
17. Іллінська Л.З. Античність: Короткий енциклопедичний довідник/ під ред. А.І. Немировського. – М.: Лабіринт, 1999. – 368 с.
18. История Древней Греции: учеб. пособие для высш. учеб. заведений/ Ю.В. Андреев; Московский государственный университет им. М. В. Ломоносова; ред. В.И. Кузишин - М. : Высш. шк., 2005. - Библиогр.: с. 388-397. - 401 с.
19. История Древней Греции: учеб. для студ. вузов по спец. "История"/ Ю.В. Андреев; ред. В.И. Кузищин - М. : Высш. шк., 2003. - Прил.: с. 376-387.
20. Історія греків/ І. Монтанеллі; Італійський інститут культури в Україні; пер. Ю. Педан, ред. М. Прихода - Л. : Літопис, 2010. - Хронол. табл.: с. 318-321.
21. Куликова Л. Б. История начиналась с мифов: (учеб. пособие): в 3 ч. / Л.Б. Куликова- Симф.: НАТА, 2001. – 123 с.
22. История и культура античного мира. / под ред. М.М. Кобылина. М., 1977 – 526 с.
23. Історія зарубіжного театру. Під ред. проф. Г. Н. Бояджієва і проф. А. Г. Образцової. - М.: Просвещение, 1981. – 265 с.
24. Історія світової культури: Учеб посібник/ наук. Ред. Р. У. Драч. – Ростов- на-Дону: Фенікс, 2000. – 512 с.
25. Історія філософії в короткому викладі. Пер. з чеськ. І. І. Богута. - М.: Думка, 1995 - 590 с.
26. Клековкін О. Античний театр: Навчальний посібник для студентів вищих навчальний закладів культури і мистецтв І-V рівнів акредитації. – К.: Артек, 2004. – 208 с.
27. Кудрявцева Т.В. Тяжущиеся на беме: речи и поведение сторон в афинском народном суде / Т.В. Кудрявцева // Вестник Древней истории. - 2008. - № 1. - С. 3-18.
28. Культурологія: Учеб. Посібник для вузів / Під ред. Проф. А.Н. Маркової. – 3-тє вид. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 319 с.
29. Літературознавчий словник-довідник, Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін. – Київ: Видавництво «Академія», 1997. - с. 691-692.
30. Лосєв А.Ф. Історія античної філософії в конспективному викладі. М.: Думка, 1989. – 128 с.
31. Мищенко Ф.Г. Отношение трагедий Софокла к современной поэту действительной жизни в Афинах. Ч.1. – Киев: - 1874. - 186 с.
32. Мойсеїв І. Зарубіжна література в людинотворчому вимірі: Книга для вчителя/ Ігор Мойсеїв,. - К.: Генеза, 2003. - 253 с.
33. Олійник Ольга. Становлення та розвиток судового красномовства як складової юридичної риторики в Античну епоху / О. Олійник // Віче. - 2010. - № 17. - С. 25-27.
34. Павличко С. Зарубіжна література: Дослідження та критичні статті/ Соломія Павличко; Авт.пеpедм. Дмитро Наливайко. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2001. - 559 с.
35. Прокаєв Ф. Зарубіжна література в школі: Навч. посібник для студ.-філол. педінститутів/ Ф. І. Прокаєв, І. В. Долганов, Б. В. Кучинський. - К.: Вища шк., 1987. - 301 с.
36. Риторика загальна та судова: Навч. посіб. / С.Д. Абрамович, В.В. Молдован, М.Ю. Чикарькова – К.: Юрінком Інтер, 2002. - 416 с.
37. Суриков И. Е. Эволюция религиозного сознания афинян во вт. пол. V в. до н. э.: Софокл, Еврипид и Аристофан в их отношении к традиционной религии. - М.: Изд-во ИВИ РАН, 2002. - 304 с.
38. Тереховська О.В. Давньогрецький театр: передумови виникнення драми, театральне мистецтво як синтез мистецтв, еволюція трагедії, значення театру в духовному житті греків / О.В. Тереховська // Зарубіжна література в школах України. - 2008. - N6. - С. 31-33.
39. Тронський І. М. Історія античної літератури. М.: Вища школа, 1980. – 302 с.
40. Туманс Х. Еще раз об аристократизме и "буржуазности" Солона / Х. Туманс // Вестник Древней истории. - 2007. - N2(апр.-май-июнь). - С. 19-39.
41. Чепель Елена Юрьевна. Весть о победе и персидская почта в трагедии Эсхила "Агамемнон" / Е.Ю. Чепель // Вестник древней истории. - 2011. - № 3. - С. 141-156.
42. Шалагінов Б. Зарубіжна література від античності до початку ХІХ сторіччя: Історико-естетичний нарис: Навч. посібник для студ. вузів / Борис Шалагінов,  Нац. ун-т "Києво-Могилянська академія". - К.: Вид. дім "КМ Академія", - 2004. - 355 с.
43. Шкаруба Л.М. Древнегреческий театр как синтез искусств / Л.М. Шкаруба // Зарубіжна література в школах України. - 2009. - N7/8. - С. 88-91.
44. Шульц Г. Ф. К вопросу об основной идее трагедии Софокла «Царь Эдип». – Харьков: - 1887. - 100 с.
45. Яйленко В.П. История и культура древнего мира: Рос.-болг. сб. ст. и учеб. материалов в честь Т. В. Блаватской. - М. – 1996. - 223 с.
46. Ярхо В. Н. Трагедия Софокла «Антигона»: Уч. пособие. М.: Высш. шк., - 1986. - 109 с.