Сонячна система

     Частинки  і тіла різного розміру (діаметром  до кількох кілометрів) продовжували падати на планети і їхні супутники  й після утворення їх кори. Ударившись об поверхню планет і супутників з космічною швидкістю, вони вибухали й утворювали численні кратери.

     Гіпотеза  про походження Сонячної системи  з газопилової хмари дає змогу  пояснити відмінності фізичних характеристик  планет земної групи і планет-гігантів.

     Внаслідок сильного нагрівання хмари поблизу Сонця водень і гелій звітрювались на її окраїни і в планетах земної групи вони майже не збереглись. У віддалених від Сонця частинах газопилової хмари панувала низька температура, тому гази тут намерзали на тверді частинки. З цієї речовини, що містила велику кількість водню й гелію, утворилися планети-гіганти. Об'єм і маса цієї віддаленої від Сонця частини хмари були значно більші, ніж тієї, де утворилися планети типу Землі. Тому планети-гіганти мають більшу масу.

     Про походження малих тіл Сонячної системи (астероїдів і комет) існує кілька різних гіпотез.

     Так, понад сто років тому було висловлено припущення, що астероїди — це осколки  планети, яка існувала між Марсом і Юпітером, але з якоїсь причини зруйнувалась. Б.О. Воронцов-Вельямінов (автор підручника) вважає, що всі малі тіла Сонячної системи мають спільне походження. Вони могли утворитися з різних частин цієї колись великої і неоднорідної планети внаслідок її вибуху. Гази, пара і дрібні частинки, які після вибуху змерзлися у космічному просторі, стали ядрами комет, а уламки більшої густини — астероїдами, що, як показують спостереження, мають явно форму уламків.

     Численні  кометні ядра, як дрібніші й легші, при своєму утворенні дістали  великі й по-різному напрямлені швидкості й відійшли дуже далеко від Сонця (або назавжди покинули Сонячну систему).

     Інше  можливе пояснення походження малих  тіл враховує, що далеко не всі зародки  виросли в планети. Багато з них  залишилися в Сонячній системі як астероїди і метеоритні тіла 

ВИСНОВКИ

    Розв'язання питання про походження Землі  і Сонячної системи в цілому значною  мірою ускладнюється тим, що інших  подібних систем ми не спостерігаємо. Нашу Сонячну систему поки що ні з чим порівняти, хоч системи подібні до неї, мають бути досить поширені і їх виникнення повинно бути не випадковим, а закономірним явищем.

    У наш час, перевіряючи ту чи іншу гіпотезу про походження Сонячної системи, великою  мірою виходять із даних про хімічний склад і вік порід Землі  та інших тіл Сонячної системи. Найточніший метод визначення віку порід полягає в обчисленні відношення кількості радіоактивного урану до кількості свинцю, шо містяться в розглядуваній породі. Справа в тому, що свинець є кінцевим продуктом самодовільного розпаду урану. Швидкість цього процесу відома точно, і змінити її не можна жодним способом. Чим менше урану лишилось і чим більше свинцю стало в породі, тим більший її вік. Найдавніші гірські породи земної кори мають вік кілька мільярдів років. Земля в цілому виникла, очевидно, дещо раніше, ніж земна кора.

    Вивчення  скам'янілих решток тварин і рослин показує, що за останні сотні мільйонів  років випромінювання Сонця істотно  не змінилося. За сучасними оцінками, вік Сонця становить близько 5 млрд. років. Сонце лише ненабагато старше від Землі.

    У розвитку матеріалістичного світогляду величезну роль відіграли вже перші наукові припущення про походження Сонячної системи. Такою була гіпотеза німецького філософа І. Канта, розроблена на основі закону всесвітнього тяжіння. У середині XVIII ст. він висловив ідею про виникнення Сонячної системи з хмари холодних пилинок, що перебували в хаотичному русі. У 1796 р. французький учений П. Лаплас докладно описав гіпотезу про утворення Сонця і планет з газової туманності, яка вже оберталась. Лаплас врахував основні характерні риси Сонячної системи, що їх повинна пояснити будь-яка гіпотеза про її походження: основна маса системи зосереджена в Сонці; орбіти планет і супутників майже колові й лежать майже в одній площині; відстані між ними зростають за певним законом; майже всі планети обертаються не тільки навколо Сонця, а й навколо своїх осей в одному напрямі. Свою гіпотезу він будував на основі уявлень про те, що й планети, і речовина, з якої вони утворились, первісно були в гарячому, розплавленому стані.

    Нині  вчені дійшли висновку, що Земля ніколи не була ні газовою, ні вогняно-рідкою. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Геоморфологія. Підручник. – К., 1999.
2. Географічна енциклопедія. – К., 2000.
3. Основи геології та геоморфології. – К., 1996.

     4. В.К. Абалакин, А.С. Сочиліна. Формування і динаміка сонячної системи. – Л.; Знання, 1984 р.

5. Клімишин І. А.; „Астрономія наших днів”; М.; «Наука», 1976 р.;

6. Коптев Ю.І., Нікітін С.А.; „Космос” Збірка; М.; 1987 р.;
7. Томілін А.Н.; „Небо Землі. Нариси по історії астрономії”; Л., 1974 р.;
8. Ерпілов Н.П.; „Енциклопедичний словник юного астронома”; М.: Педагогіка, 1986 р.