Политическая коррупция в Украине

Згідно з даними іншого дослідження, проведеного громадською організацією «Партнерство за прозоре суспільство», 65% опитаних вважають, що «корупція дуже поширена в Україні», 27% – «дещо поширена». Кожен третій (31%) громадянин протягом останнього року давав хабара.

Про масштаби корупції свідчить і те, що за різними оцінками, до 6,5% від своїх середньорічних доходів підприємці в Україні витрачають на хабарі посадовим особам. Експерти Світового банку оцінюють річну суму хабарів в Україні на рівні двомісячного торгового обороту країни.

 Іншої точки зору  дотримуються керівники правоохоронних  органів. 

Так, виконуючий обов’язки Генерального прокурора М. Гарник у 2002 році заявив, що «не потрібно багато говорити: проста арифметика показує, що від загальної кількості українських чиновників до адміністративної відповідальності було притягнуто 1,2% державних службовців. І якщо говорити про рівень корупції, то Україна стоїть далеко не в перших рядах». На підтвердження своєї позиції він навів такі дані: станом на 1 січня 2001р. в Україні нараховувалося 254 тис. державних службовців. У цьому ж році судами розглянуто 7934 адміністративних матеріалів, складених за виявленими фактами корупції, а до різного виду відповідальності притягнуто 3123 осіб. Кількість офіційно зареєстрованих випадків хабарництва також не вражає: у 2000 р. їх було зареєстровано 2300 (порівняно з 1990 р. їх кількість збільшилася у 2,3 рази). Оцінка таких даних достатньо неоднозначна.

Звісно, державним службовцям, як представникам влади, вигідно  наполягати на невисокому рівні корупції. Але з іншої точки зору кількість  зареєстрованих випадків корупції і  відкритих справ не відображає реальну картину, яка має місце в Україні. Звісно, варто говорити не тільки про зареєстровані випадки, але й про випадки які відбувалися, але були приховані, або не були зафіксовані правоохоронними органами.¹⁹

За даними Головного  управління по боротьбі із організованою злочинністю МВС, тимчасово виконуючий обов`язки начальник управління Едуард Федосов заявив, що вже за 2011 рік, тобто в період січень-лютий, українські чиновники отримали хабарів більше ніж на суму 12 мільйонів гривень. Крім того, середній розмір хабара в Україні склав 117 тис. гривень, а найбільший хабар, який вимагали складав 8 млн гривень.

За даними Олега Беха, зам. начальника головного управління МВС по боротьбі із корупцією, кількість  корупційних злочинів в період січень-лютий 2011 року виросла аж на 60% порівняно із аналогічним періодом в 2010 році.²⁰

Для підтвердження не лише наявності, а широкої розповсюдженості саме політичної корупції в Україні  варто знову  навести дані соціологічного опитування Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова. Суть дослідження полягала у тому, що респондентів запитували про наявність корупції в кожній галузі суспільного життя. Відповіді ранжуються у порядку спадання від «все охоплено корупцією» до варіанту «корупції практично немає». Навіть не зважаючи на те, що велика кількість респондентів так і не змогла визначитися із відповіддю і вони обрали варіант «важко відповісти» (що вже в певній мірі свідчить про те, що прозорість механізмів не є підтвердженою, і опитувані не впевнені в прозорій діяльності тієї чи іншої галузі), все ж більшість визначилась із відповіддю і відповідь ця є вкрай негативною для суспільства.

 Нижче наведена таблиця, яка показує рівень корумпованості кожної сфери суспільного життя за результатами даного соціологічного опитування Центру Разумкова. (рис.2).

Рис.2

Звісно, яскравим показником є відсутність сфер суспільного  життя, які б не мали корупції. Але  детально аналізуючи таблицю можна побачити, що піковим місцем поширення корупції є саме державні органи управління. «Перше» місце посіла політична сфера в цілому, в будь-яких її проявах, де 44.1% респондентів вважають її повністю охопленою корупцією, а 37.9% вважають, що корупція набула в цій сфері досить значного поширення. Приблизно в таких самих відсоткових  межах оцінюють поширення корупції в державній владі в цілому, а також в судовій системі(42.3% та 40.1% відповідно). На декілька відсотків «відстають» політичні партії, стосовно яких 39.3% громадян вважають що вони повністю охоплені корупцією.

В наведених даних  прослідковується дуже чітка тенденція  масштабного поширення корупції саме в тих сферах, які формулюють «правила гри». Тобто, саме вони приймають  певні рішення, норми, акти, закони та інші нормативно-правові документи, які мають вплив на формування політичного і суспільного життя в Україні. Ці органи є найбільш вразливими до корупційних проявів.

Отже, політична корупція- досить поширене явище в Україні. Історичне минуле, рядянська спадщина, завеликий бюрократичний апарат, неефективність його роботи – все це передумови, що вплинули на розвиток політичної корупції. Міжнародні та неурядові антикорупційні організації негативно оцінюють стан боротьби із корупцією в державі. Соціологічні дослідження показують оцінку суспільства щодо поширення куорупції в різних сферах суспільного життя: найбільшого поширення вона набула в політичній сфері загалом, а також в державній та судовій владах, політичних партіях зокрема. Тобто, найбільш поширеною є саме політична корупція.

 

 

 

 

2.2 Прояви політичної корупції в діяльності політичних партій

Політичні партії є суб'єктами виборчого  процесу. Але їх  проблема,  з точки зору державної політики в тому, що на сучасному етапі тісно поєднуються бізнес та влада. Цей зв'язок починається з фінансування крупним капіталом політичної діяльності партій, що спричинює високу корумпованість влади.

Природа більшості партій в Україні  є досить специфічною. Хоч кожна  з них ніби має певну ідеологію, вона є лише тонкою оболонкою, що прикриває великі фінансові та владні інтереси політичних партій. «Ідеологічні чинники створення партій…суттєво поступаються за своїм впливом адміністративним,  бізнесовим і суб’єктивним чинникам».²¹ Станом на 16.03.2012 зареєстровано 197 політичних партій, остання серед яких - Політична Партія «Ренесанс», що булла зареєстрована вже в 2012 році.²² Але, не зважаючи на програми політичних партій, кожна з яких має певне ідеологічне спрямування, метою створення абсолютної більшості партій в Україні є швидше не відбиття інтересів певних груп населення і їх представлення в органах державної влади, а лише прагматичний інтивідуальний та/або колективний інтерес переважно економічного характеру. При цьому здобуття владних повноважень є лише засобом у досягненні таких цілей. Крім того, деякі з них, навіть, не націлені на перемогу у виборах, а розраховують на вигідний «продаж» політикам, які напередодні виборів не мають власних партійних структур.

До політичної корупції можна також  віднести і вихід народних депутатів із політичних сил, по спискам яких вони обиралися, без формального виходу із даної фракції. Це є дуже зручним, адже зберігається в таких умовах мандат народного депутата. Так, наприклад, 8 лютого 2012 року депутат фракції "БЮТ-Батьківщина" Роман Забзалюк заявив, що ніколи не покидав лав фракції "БЮТ-Батьківщина", а його формальний перехід до депутатської групи "Реформи заради майбутнього" ​​був спеціально спланований керівництвом його фракції для того, щоб з'ясувати за скільки "перекуповують" депутатів. При цьому Генеральна Прокуратура не знайшла складу кримінального злочину у підкупі депутатів, назвавши це явище політичною корупцією. А оцінку політичній корупції, за словами Генпрокуратури, повинен надавати лише виборець.²³

Важливим аспектом впливу на поширення політичної корупції є непрозорість фінансування діяльності партій, критична залежність від «фінансових» донорів.

В принципі, фінансування партій повинне відбуватися за рахунок членських внесків та державного фінансування. Насправді, система організована зовсім по-іншому. «В Україні немає партій, які існують на членські внески, стверджує голова правління «Комітету виборців України» Ігор Попов. «Якщо ми говоримо про членські внески рядових партійців, то вони не є визначальними для всіх політичних сил першої десятки, за винятком Комуністичної партії», - сказав Попов в інтерв'ю газеті «Дело». «При цьому, визнає він, партійні структури «виробили імунітет до будь-якої форми зовнішнього контролю» і залишаються закритими. Тому навіть Комітетові виборців не доступні «усі таємниці фінансової сторони життя українських політичних сил»».²⁴

 А така сторона  наявна і досить бурхливо протікає. Варто лиш звернути увагу на  те, що майже половина осіб, що  входять до рейтингу найбагатших  людей Центральної і Східної  Європи за версією польського журналу «Wprost» мають мандати народних депутатів України.

В Україні політичні партії є  вразливими до впливу політичної корупції через ряд причин, серед яких

- членських внесків недостатньо  для повноцінного фінансування  діяльності політичних партій

- держава не фінансує статусну  діяльність партій

- нарешті, відсутність спеціальних  механізмів, які б мали змогу  контролювати фінансові потоки  політичних партій.

Слід звернути увагу  також на виборчу систему в Україні, яка є ще одним плацдармом для розвитку політичної корупції. Зокрема, використання закритих списків. Ця технологія дозволяє партійному керівництву або «донорам» партії будувати список таким чином, який буде вигідніший лише їм самим, знову ж таки не враховуючи професійні дані усіх членів. Таким чином, депутатські місця просто-напросто купуються і розставлення членів партії по списку здійснюється на основі хабарів. 

 Отже, політичні партії  в Україні – це феномен.  Створення партій покликане не представляти інтереси груп населення, а, здебільшого, забезпечувати фінансові інтереси іншої, значно вужчої групи осіб. Недостатнє фінансування і, як наслідок, неофіційні фінансові потоки, розробка політичних партій в якості бізнес-планів, підкуп депутатів, перехід депутатів із фракцій до фракцій а також виборча система із закритими списками – це все прояви політичної корупції на рівні політичних партій в Україні.

 

 

2.3 Корупційні прояви в роботі Верховної Ради України та Президента України

 

 

З огляду на описання процесів створення політичних партій у попередньому розділі, передбачуваною є і робота самої Верховної Ради України після виборів та обрання певного числа політичних партій. Перш за все, як вже зазначалося, ідеологічне спрямування народних депутатів і мотивація народною підтримкою та відданими голосами майже або абсолютно відсутня. Процесс прийняття будь-яких рішень відбувається під чітким наглядом керівництва або «донорів» політичної партії. Також, важливим фактом була і залишається пропорційна (наразі частково)  система виборів. Списки впорядковуються в залежності знову ж таки від побажать керівництва та «донорів»( які останнім часом самі активно приймають участь в політичному житті, включаючи себе до списків тієї чи іншої політичної партії.

 «Відповідно,це робить  Верховну Раду органом, що відбиває  інтереси не стільки соціальних  групп українського суспільства,  скільки тих суб'єктів, які  впливають на формування її  персонального складу. Це явище  саме по собі є проявом політичної  корупції. Крім того, воно створює передумови для інших її проявів, через підміну значної частини народних депутатів волі виборців як головного мотиву діяльності волею структур чи осіб, яким вони зобов'язані своєю присутністю в Парламенті».²⁵

Коаліційна більшість  – шлях до прийняття будь-яких політичних рішень. Тому для її створення використовуються різноманітні технології «мотивації» народних депутатів. Прикладом такої мотивації в дії може бути отримання посади Міністра економіки в Уряді Віктора Януковича А.Кінахом за перехід до коаліції.

Звісно, офіційно оприлюднених даних немає, але «за повідомленнями народних депутатів від опозиції, «ціна» зміни позиції  лідера СПУ  О.Мороза становила $300 млн., за індивідуальний перехід депутата платили $3-7 млн., при  чому на ці цілі могли бути використані і бюджетні кошти» - інформує УНІАН.²⁶ Важко аналізувати такі дані, адже опозиція є досить необ'єктивною, а позиція коаліції, звісно, діаметрально протилежна опозиційній.

Порушенням Конституції  України і разом корупціогенним чинником є порушення принципу голосування народними депутатами. Стаття 85 Конституції України говорить про те, що «голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом особисто».²⁷

При перегляді засідань Верховної Ради та процессу голосування за певне рішення можна побачити масове порушення Конституції – голосування членами окремих партій за відсутніх депутатів.  Цей пункт є також яскравим проявом політичної корупції, адже перешкоджає вільному волевиявленню депутатів.

Ще одним чинником, який спричиняє зріст політичної корупції в України є забезпечення імунітету народних депутатів. Хоча за міжнародними стандартами протидії корупції є чітка вимога обмеження «імунітету від розслідування, судового переслідування та винесення судового рішення у справах, пов'язаних з корупцією, до рівня, необхідного в демократичному суспільстві».²⁸

Згідно з Конституцією України, Президент України є  «гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина».

При цьому обсяг повноважень  Президента України, особливо за Конституцією 1996 року, до якої знову повернулась  Україна, є досить широким і межі контролю за його діяльністю є досить розмитими. Саме це спричинює виникнення поля для розвитку корупції навіть на такому високому рівні, як інститут президенства. Метою такої діяльності може бути ще більше розширення та збереження власних повноважень, або, навіть, банальне збагачення за рахунок державних коштів.²⁹

 

 

2.4 Корупційні  прояви в Кабінеті Міністрів України та судових органах

 

Стосовно Кабінету Міністрів  є дуже складним завданням визначити  колективні діяння, що можна охарактеризувати як корупційні. На відміну від Президента України,  який діє одноосібно, Уряд складається може складатися з представників різних політичних сил із різними цілями та інтересами. Тому, скоріше тут можуть проявлятися не колективні, а знову ж таки індивідуальні дії, що можуть бути охарактеризовані як корупційні. Звернувшись до української практики, можна сказати, що найбільш значимі події були пов'язані з політиками, що обіймали посаду Прем'єр-міністра України, - як одну з найвищий і найбільш впливових посад.³⁰

«Проявом політично ї корупції в діях Уряду може бути використання наданих повноважень для створення переваг певним економічним суб’єктам, колективним чи індивідуальним, шляхом протиправного лобіювання їх інтересів. Такі дії можуть бути спрямовані як на безпосереднє отримання економічних вигод, так і для більш опосередкованих, зокрема, політичних переваг. Стосовно Уряду, окремих міністрів і відомств неодноразово оприлюднювалася інформація про протиправле лобіювання ними інтересів комерційних структур. Зокрема, активні заходи Уряду Юлії Тимошенко у 2005 році, спрямовані на повернення в державну власність Нікопольського заводу феросплавів, деякі спостерігачі пов'язували не з переглядом результатів нібито незаконної його приватизації, а насамперед із лобіюванням інтересів групи «Приват», зацікавленої у приватизації цього підприємства.»³¹ І знову, слід говорити про «купування» високопосадових місць і в Уряді, особливо це можливо із більшістю в Парламенті, коли «наказ» обрати певного міністра виконується членами партії і Президент обирає «правильних» кандидатів.