Політологія як наука

• Політологія - спеціальна суспільна наука про політику, про закономірності, шляхи, форми і методи виникнення, організації, функціонування і розвитку політичних відносин і процесів, здійснення політичної влади. 
  Об'єкт політології - політична сфера суспільства, процеси та явища, що відбуваються в ній.  
  Предмет політичної науки, на думку більшості дослідників - закономірності формування політичної влади. 
  Отже, політичну науку можна визначити, як науку про устрій, розподіл і здійснення влади в політичному співтоваристві, здійснюваних в процесі взаємодії інститутів публічної влади, суспільства і індивіда. 
  Політологію можна умовно розмежувати на теоретичну (фундаментальну) і прикладну (практичну). Теоретичне дослідження ставить основною задачею пізнання і осмислення політичного життя. Прикладна політологія може бути представлена як сукупність теоретичних моделей, методів і процедур дослідження, а також політологічних технологій і програм, орієнтованих на практичне застосування, досягнення реального політичного ефекту.
• Схема 1 Взаємозв'язок політології з іншими науками

Функції політології-

Теоретико-пізнавальна  
Методологічна  
Аналітична  
Регулятивна  
Прогностична  
Теоретико-пізнавальна функція пов'язана з виявленням, вивченням, розумінням різних тенденцій, труднощів, протиріч політичних процесів.

Методологічна функція політичної науки, припускає, що розуміння загальних закономірностей політичного життя суспільства допоможе іншим соціальним наукам у вирішенні їхніх специфічних завдань;  
Аналітична функція політології спрямована на осягнення суті політичних процесів, явищ, їх всебічну оцінку;  
Регулятивна функція полягає в тому, що політологія сприяє виробленню правильних орієнтирів у бурхливих політичних потоках, забезпечує вплив людей і організацій на політичний процес, їх участь у політичних подіях.

Прогностична функція полягає в тому, що знання світових тенденцій політичного розвитку та їх співвідношення з існуючими в суспільстві групами інтересів дозволяє завчасно визначити ефективність передбачуваних політичних рішень. Наявність попередньої експертизи допомагає застрахувати суспільство від негативних наслідків і не ефективних дій.

Методи  політології -

Інституційний метод орієнтований на вивчення взаємодії політичних інститутів: держави, її органів, політичних партій та інших громадських організацій. Аналіз будується, виходячи зі сформованих і суспільно укорінених політичних форм і формальних правил прийняття рішень. Історичний метод - заснований на вивченні політичних явищ у їх розвитку

Порівняльний метод. Для того, щоб зрозуміти справжню сутність світу політичного, необхідно вивчати різні форми його прояву в різних країнах та регіонах, соціально-економічних, суспільно-історичних ситуаціях, у різних націй і народів і т.д.

Системний метод акцентує увагу на цілісності політики і характер її взаємин із зовнішнім середовищем.

Психологічний метод орієнтований на вивчення суб'єктивних механізмів політичної поведінки людей, їх індивідуальних якостей, рис характеру, а також на з'ясування типових механізмів психологічних мотивацій, ролі підсвідомих чинників у політичному житті.

Біхевіористський метод. Біхевіоризм (з англ. - Поведінка) - в буквальному сенсі наука про поведінку. Суть біхевіоризму полягає у вивченні політики за допомогою конкретного дослідження різноманітної поведінки окремих осіб і груп.

Опитування населення, які проводяться як у формі анкетування, так і інтерв'ювання дають багатий фактичний матеріал для виявлення різного роду закономірностей. А їх ретельний аналіз дає можливість робити політичні прогнози.

Аналіз статистичних матеріалів дозволяє отримувати достатньо надійні результати у виявленні тенденцій розвитку політичних процесів.

Вивчення документів включає аналіз офіційних матеріалів: програм партій, стенограм засідань уряду і парламентів, різного роду звітів, а також щоденників, мемуарів . Значний інтерес можуть представляти кіно-фотодокументи, плакати.

Застосування ігрових методів дає можливість зімітувати розвиток того чи іншого політичного явища (переговори, конфлікт і т.п.). Це дозволяє дослідникам розкрити внутрішні механізми досліджуваного явища, видати рекомендації з прийняття рішень.

 Метод математичного моделювання полягає в дослідженні політичних процесів і явищ шляхом розробки і вивчення моделей.

 До структурних складових політики слід віднести:

• політичні відносини, що відображають стійкий характер взаємозв'язків суспільних груп між собою і з інститутами влади; взаємозв'язки соціальних суб'єктів, у яких виражаються їхні інтереси та здійснюється політична діяльність.
• політичну свідомість, яка характеризує залежність політичного життя від усвідомленого ставлення людей до своїх інтересів;
• політичний інтерес, що являє собою внутрішнє, усвідомлене джерело політичної поведінки, яке спонукає людей до постановки певних політичних цілей і до дій, направлених на втілення цих цілей у життя;
• політична діяльність суб'єктів політики; суб'єктами політики виступають переважно: держава, політичні партії, громадські організації, або ж політичний індивід, дії якого чітко окреслені законами та моральними нормами; ю.,
• політичний процес як сукупність видів діяльності суб'єктів політики, які охоплюють усі стадії функціонування політичної системи і спрямовані на досягнення політичних цілей;
• політична організація, що відображає роль інститутів публічної влади як центрів управління системними процесами. Це сукупність органів законодавчої, виконавчої і судової влади, партійних і громадських організацій, груп тиску, що представляють політичні інтереси різних верств суспільства в цілому, становлять організаційний кістяк політики.

Функції політики

У вітчизняній політології^[4] виділяють такі функції політики:

• керівництво та управління суспільством, збереження організованості й загального порядку;
• забезпечення захисту основних прав людини;
• управлінська (політичне керівництво суспільством);
• інтегруюча, що забезпечує консолідацію суспільства, досягнення стабільності суспільства в цілому і складових його частин, систем;
• регулятивна, що сприяє упорядкуванню, регламентації політичної поведінки та політичних відносин;
• теоретико-прогностичну, мета якої — вироблення концепції, курсу розвитку суспільства;
• сприяння виявленню інтересів різних груп суспільства та узгодження цих інтересів;
• нормативна, пов'язана з виробленням і затвердженням системи норм і цінностей у суспільстві;
• соціалізації особистості — функція залучення, включення індивіда в суспільне життя, певне політичне середовище;
• забезпечення суспільства дієвим принципом розподільчої справедливості;
• забезпечення наступності та інноваційності соціального розвитку як суспільства в цілому, так і окремої особи;
• гарантування як усередині самої держави, так і поза її межами безпеки для всіх груп і верств суспільства.

Види політики

Розрізняють політику внутрішню і зовнішню.

Соціальними суб'єктами політики є індивіди й різноманітні соціальні спільності. Існує п'ять основних груп таких спільностей: соціально-класові, етнічні, демографічні, професійні, територіальні. Головною їх особливістю є те, що вони сформувалися в процесі історичного розвитку об'єктивно, тобто незалежно від свідомості та волі людей. 
 
Інституціональні суб'єкти політики, якими є політичні інститути, навпаки, виступають результатом свідомої цілеспрямованої діяльності людей. Політичними інститутами є такі політичні установи, як держава та її структурні елементи (глава держави, парламент, уряд), політичні партії, громадсько-політичні організації і рухи, органи місцевого самоврядування та ін. Оскільки інституціональні суб'єкти політики похідні від соціальних, вони називаються ще вторинними, тоді як соціальні — первинними. 
 
Функціональні суб'єкти політики є такими суспільними інститутами, які не виконують політичну функцію постійно, а беруть участь у політиці лише ситуативно, за певних умов, вступаючи у взаємодію з політичними інститутами. Це, наприклад, церква, армія, більшість громадських організацій, засоби масової інформації, різноманітні економічні об'єднання тощо. Так, у демократичних державах церква має опікуватися моральним вихованням громадян і безпосередньо не втручатися в політику. Однак нерідко вона стає активним чинником політичного життя, а в деяких країнах, наприклад у Ватикані чи Ірані, як офіційний політичний інститут стоїть навіть над державою.

2питання