Бюджетні ресурси держави

Ще одним джерелом формування є доходи від операцій з капіталом - це доходи бюджету, що мобілізуються неподатковим методом. Вони включають три групи надходжень:

1. надходження від продажу основного капіталу;
2. надходження від реалізації державних запасів товарів;
3. надходження від продажу землі і нематеріальних активів.

Надходження від  продажу основного капіталу об'єднують два їх види: надходження коштів від реалізації безгосподарного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність держави, та скарбів, знахідок, а також валютні цінності і кошти, власники яких невідомі; надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння. Сума доходів від першого виду надходжень залежить від кількості реалізованого майна та його оцінки.

Надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння  передбачають доходи від операцій з дорогоцінними металами, дорогоцінним камінням. Формування цього фонду, контроль за станом обліку, охорони, збереження і його використанням здійснює Міністерство фінансів. Другою групою доходів від операцій з капіталом є надходження від реалізації державних запасів товарів, що включають надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву; надходження від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Державний матеріальний резерв створюється переважно за рахунок коштів державного бюджету для надання державної підтримки окремим галузям економіки, підприємствам, установам, організаціям у разі тимчасових порушень у постачанні основних видів матеріальних ресурсів, виникнення диспропорцій між попитом і пропозицією на внутрішньому ринку, надання гуманітарної допомоги, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Надходження від продажу землі і нематеріальних активів становлять третю групу доходи від операцій з капіталом. Продаж земельних ділянок здійснюється відповідно до Земельного кодексу України [16, ст.90].

Ще одним джерелом є  трансферти – кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Міжбюджетні трансферти поділяються  на (згідно БКУ ст.96):

1) дотацію вирівнювання (міжбюджетний  трансферт на вирівнювання доходної  спроможності бюджету, який його  отримує);

2) субвенцію (міжбюджетні трансферти  для використання на певну  мету в порядку, визначеному  органом, що прийняв рішення  про надання субвенції);

3) кошти, що передаються до  Державного бюджету України та  місцевих бюджетів з інших  місцевих бюджетів;

4) інші дотації.

На перехідному етапі економіки  України важливою є роль бюджетного фінансування. Бюджетне фінансування являє собою безповоротний та безоплатний відпуск коштів на виконання  загальнодержавних і функцій  муніципальних органів й забезпечення діяльності бюджетних установ та організацій.

Бюджетні видатки мають спрямовуватися насамперед на стабілізацію економіки, створення необхідного ринкового  середовища, підтримання пріоритетних і базових галузей економіки, розвиток наукомістких технологій, підтримання  в належному стані екології. Основні напрями розвитку економіки визначаються Кабінетом Міністрів України, установами Академії наук України із залученням інших зарубіжних і вітчизняних фахівців та науково-дослідних установ. На найближчу перспективу пріоритетними галузями народного господарства є енергетика, суднобудування, літакобудування, космічна галузь, металургія, сільське господарство. Саме вони в комплексі з інфраструктурою визначають економічний поступ України, забезпечують значні валютні надходження, зовнішньоекономічний імідж України. Оскільки на зовнішньому ринку діє жорстка конкуренція, на перехідному етапі держава має підтримувати експортні галузі. Видатки бюджету на економічну діяльність здійснюються через такі форми фінансування:

• капіталовкладення;
• операційні витрати;
• кредити і дотації.

Фінансування капіталовкладень може здійснюватись за двома напрямами –у відомчому розрізі та згідно з інвестиційними проектами. Фінансування інвестиційних проектів дає змогу концентрувати ресурси на вирішенні конкретного завдання [21, ст.25].

Обсяг капіталовкладень, що фінансуються з бюджету, визначається можливостями бюджету та наявністю обґрунтованих та ефективних проектів.

Включення інвестиційних проектів у бюджетне фінансування має здійснюватись  на конкурсній основі у такий спосіб: на підставі певних критеріїв (термін окупності, рентабельність, мінімальність  ризиків, економічна ефективність і  соціальна значущість проекту) проводиться  тендер (конкурс) серед потенційних  виконавців того чи іншого проекту.

В основі механізму виділення коштів на капіталовкладення лежать потреби  у забезпеченні певних темпів економічного зростання (приріст ВВП). Бюджетні кредити надаються підприємствам державного сектору на тимчасові потреби в разі фінансових ускладнень. Вони можуть бути безпроцентні або з невисокою процентною ставкою [22, ст.377].

З Державного бюджету фінансуються лише загальнодержавні заходи, програми, установи. Так, у медичній галузі фінансуються загальнодержавні медичні програми, установи Академії медичних наук, медичні  центри тощо. Основна частина видатків на медицину здійснюється з місцевих бюджетів — фінансування поліклінік, лікарень, оздоровчих центрів, органів  управління охороною здоров'я. Допомога молодим сім'ям при отриманні  житла здійснюється на основі постанови Кабінету Міністрів України № 1352 від 3 грудня 1997 р. "Про додаткові заходи щодо реалізації молодіжної житлової політики". Допомога сім'ям з дітьми здійснюється згідно із Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми". Видатки бюджету на науку. Фінансування науково-дослідних установ з бюджету здійснюється через головних розпорядників бюджетних коштів. Крім того, передбачено стимулювання установ, підприємств, які залучають для досліджень власні кошти. Однак, зважаючи на не досить розвинутий економічний стан суб'єктів господарювання, вплив цих важелів є недостатнім для виконання вагомих досліджень.

Фінансування  оборони залежить від прийнятої  воєнної доктрини. Видатки на оборону фінансуються за такими напрямами:

• утримання регулярних формувань;
• закупівля озброєння та військової техніки;
• капітальне будівництво;
• проведення військових навчань;
• науково-дослідні роботи;
• мобілізаційна підготовка галузей народного господарства;
• інші видатки, пов'язані з підтриманням функціонування Збройних сил.

Витрати на законодавчу гілку влади передбачають фінансування діяльності Верховної  Ради та її структурних підрозділів. Витрати на виконавчу гілку влади включають фінансування Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів, міністерств, відомств, їхніх структурних підрозділів. Витрати на судову гілку влади — це фінансування Конституційного Суду, Верховного Суду та їхніх структурних підрозділів. Витрати на міжнародну діяльність охоплюють фінансування посольств, консульств, представництв за кордоном, виконання повноважень державними органами, які представляють нашу державу за кордоном, участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, переговорах, зустрічах посадових осіб, участь України в міжнародних програмах тощо [22, ст.378].

Таким чином, в Україні основним джерелом бюджету є податки і неподаткові надходження. Основні напрями видатків визначаються за пріоритетністю заходів бюджетної політики держави.

1.3. Методи формування бюджетних ресурсів держави

У практиці державного регулювання  суспільного відтворення для  забезпечення формування фондів фінансових ресурсів використовуються декілька методів  їх мобілізації, основними з яких є:

1. податковий метод;

2. неподатковий метод;

3. залучення позик.

Мобілізація доходів бюджету  може проводитись на податковій і  не податковій основі. Податковий метод  характеризує перерозподіл доходів  юридичних і фізичних осіб на користь  держави, який регламентується Податковим кодексом.

Застосування податкового  методу в процесі формування розподілу  і перерозподілу ВВП здійснюється із використанням таких основних форм мобілізації фінансових ресурсів, як податки, збори та обов’язкові платежі. Мобілізація податків, зборів та обов’язкових платежів здійснюється відповідно до діючих засад і правових норм фінансово-податкового законодавства. Контроль за адмініструванням і сплатою податків до бюджету покладено на органи стягнення. Державна податкова адміністрація є головним органом стягнення податків з вироблених товарів, виконаних робіт, наданих послуг, з доходів за результатами фінансово-господарської діяльності підприємницьких структур і громадян, з доходів інших видів професійної та підприємницької діяльності, а також в оподаткуванні майна, наданні різних державних послуг тощо.

Податковий метод формування доходів бюджету, на відміну від  неподаткового, має такі характерні риси, як примусовість, без еквівалентність (кожний платник в момент сплати податку не отримує відповідний  товар або послугу), законодавчо  регламентований порядок стягнення  податків, однаковий підхід до всіх платників [25, ст.56; 15, ст.58].

Неподатковий метод  формування доходів бюджету передбачає мобілізацію фінансових (бюджетних) ресурсів, які за своїм змістом  не мають податкового характеру і не належать до податкових платежів. Неподаткові доходи формуються від продуктивної діяльності держави та від реалізації її майнових прав. Доходи від продуктивної діяльності надходять від підприємницької діяльності держави та від надання певних послуг, а доходи від майнових прав – у вигляді доходів від використання державного майна та угідь.

Цей метод застосовується в першу чергу під час мобілізації  та стягнення неподаткових платежів до державного бюджету.

Доходи держави від  підприємницької діяльності є прибуток державних підприємств і організацій, який належить їй на правах власника засобів  виробництва. Водночас не весь цей прибуток спрямовується в бюджет, адже певна його частина залишається на потреби соціально-економічного розвитку підприємства. Централізація частини прибутку державних підприємств у бюджеті може здійснюватись двома способами. По-перше, прямим вилученням, що було притаманно адміністративній економіці. По-друге, на основі оподаткування цих підприємств на загальних підставах, що характерно для ринкової економіки. Але при цьому слід враховувати, що подібні платежі державних підприємств до бюджету є податками лише за формою, а не за змістом, бо переходу вартості від одного власника до іншого, по суті, не відбувається.

У сучасних умовах доходи від підприємницької діяльності держави не мають відчутного бюджетного значення, оскільки державний сектор має обмежені рамки, а державні підприємства переважно є або малоприбутковими, або функціонують на засадах неприбутковості  чи взагалі збиткові, що пов'язано  насамперед із соціальним спрямуванням їхньої діяльності.

Отримання доходів у  вигляді платежів за використання державного майна та угідь і від надання  послуг теж не має відчутного фіскального  значення. Таким платежам, на відміну  від податків, притаманний еквівалентний  характер взаємовідносин їх платників  з державою. Доходи від державного майна можуть надходити на постійній  основі - орендна плата, чи разовій - доходи від приватизації державного майна. Доходи від державних угідь можуть формуватись у два способи. По-перше, від передання відповідних угідь чи родовищ корисних копалин під концесію. По-друге, у вигляді плати за використання природних ресурсів. В Україні встановлена плата за спеціальне використання лісових і водних ресурсів та за видобування з надр корисних копалин. Доходи від державних послуг надходять у формі державного мита за вчинення нотаріальних дій, видачу різноманітних документів, патентів, ліцензій тощо.

Окрім розглянутих вище доходів від підприємницької  діяльності держави та від державних  майна, угідь і послуг, є особлива група надходжень, які можна визначити  як супутні доходи бюджету. Це різноманітні штрафні санкції та адміністративні  стягнення. Вони створюються не як доходи бюджету, а як засоби фінансового  впливу на порушників чинного, у тому числі і фінансового, законодавства [25, ст.57].