Правове регулювання бюджетної системи України

     3. Класифікація фінансування бюджету.

     Вона  визначає джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися у  результаті перевищення доходів  бюджету над його видатками (до цієї групи належать платежі з погашення  основної суми боргу). Поява даної  класифікації пояснюється переходом  України на міжнародні стандарти  статистики державних фінансів.

     Класифікація  фінансування бюджетну здійснюється:

- за  типом кредитора, оскільки джерела  покриття дефіциту (фінансування) бюджету  можуть бути внутрішні (надходження  від сектора державного управління, від фінансово-кредитних органів  тощо) та зовнішні (позики від  міжнародних організацій економічного  розвитку, міжнародних фінансових  організації, іноземних комерційних  банків тощо);

- за  типом боргового зобов'язання, які  можуть емітуватися у формі  облігацій внутрішньої та зовнішньої  державної позики, ощадних сертифікатів, казначейських зобов'язань; депозитів та цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю у розрізі внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування.

     4. Класифікація боргу.

     Державний борг є невід’ємною складовою  державних фінансів. Під державним  боргом розуміють загальну суму боргових зобов’язань держави з повернення отриманих і непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають  унаслідок державного запозичення (ст. 2 Кодексу). Класифікація боргу дає  змогу систематизувати інформацію про всі боргові зобов’язання держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади міста. Відповідно до нової бюджетної класифікації України державний борг, як і фінансування бюджету, класифікується за типом кредитора  й типом боргового зобов’язання.Класифікація боргу за типом кредитора залежить від типу утримувача або власника боргового зобов’язання -- внутрішнього чи зовнішнього.

     Відповідно  розрізняють внутрішній і зовнішній  борг. Внутрішній борг складається із заборгованості за позиками, одержаними із сектору державного управління, заборгованості органам грошово-кредитного регулювання та іншим банківським установам, заборгованості іншим фінансовим установам, нефінансовому приватному сектору й домашнім господарствам. Зовнішній борг складається з видів боргових зобов’язань, аналогічних зовнішнім джерелам покриття дефіциту бюджету. Класифікація боргу за типом боргового зобов’язання розрізняє заборгованість за довгостроковими, середньостроковими, короткостроковими зобов’язаннями та векселями (на термін, не менший від одного року) та іншими внутрішніми й зовнішніми зобов’язаннями у структурі непогашеного внутрішнього й зовнішнього боргу.

     Залежно від терміну залучення коштів розрізняють короткостроковий борг (із терміном погашення до 1 року), середньостроковий (від 1 до 5 років), довгостроковий (5 років  і більше).

     Державний борг можна поділити також на:

-- капітальний,  що включає всю сукупність  боргових зобов’язань держави  на певну дату;

-- поточний, який складається із платежів  за зобов’язаннями, котрі позичальник  повинен погасити у звітному  періоді.

     Основними причинами виникнення і зростання  державного боргу в Україні є  дефіцит державного бюджету та постійний  дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту державного бюджету України залучаються  кошти міжнародних фінансових організацій. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.4. Нормативно правове регулювання бюджетної системи  в Україні

     Формування  бюджету, а також регламентація  доходів та видатків здійснюється згідно з бюджетним законодавством України:

1. Конституція України
2. Бюджетний кодекс України
3. Закон про Державний бюджет на поточний рік
4. Інші закони, що регулюють бюджетні відносини; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти органів виконавчої влади;рішень про місцевий бюджет;  рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

             Ст. 4 Бюджетного кодексу закріпила вичерпний перелік нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні відносини в Україні. Порівняно з попереднім Бюджетним кодексом, розширено коло таких актів. Зокрема, п. 7 ч. 1 до нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні відносини, зараховано “рішення про місцевий бюджет”. До складу бюджетного законодавства тепер входять нормативно-правові акти всіх органів виконавчої влади, а не тільки центральних. Виходячи з цього вичерпного переліку нормативні акти інших рівнів до складу бюджетного законодавства не входять. Перелік розширеному тлумаченню не підлягає.

     Зі  ст. 4 Кодексу зрозуміло, що основні  принципи регулювання бюджетних  відносин визначаються такими конституційними  нормами: заборона проведення референдуму  з питань бюджету (ст. 74); повноваження Верховної Ради України в галузі бюджетної діяльності (ст. 85); законодавче  регулювання бюджетної системи (ст. 92, 95--98); повноваження Президента України  в галузі бюджету (ст. 106); повноваження Кабінету Міністрів України (ст. 116), місцевих державних адміністрацій (ст. 119), Автономної Республіки Крим (ст. 138), органів місцевого самоврядування (ст. 143) тощо.

     Спеціальні  бюджетні закони включають Бюджетний  кодекс і закон про Державний  бюджет України, який приймається щорічно. До інших законів, що регулюють бюджетні відносини, можуть бути зараховані два  типи законодавчих актів: 1) суто бюджетні, присвячені регулюванню виключно бюджетних відносин; 2) закони, які містять деякі норми, що регулюють бюджетну діяльність.

     Необхідно також зупинитися на певній особливості  щорічних законів про Державний  бюджет, якими систематично зупиняється  дія інших законів України  щодо надання пільг, компенсацій  і гарантій, котрі є складовою  конституційного права громадян на соціальний захист і достатній  рівень життя кожного (ст. 46, 48 Конституції  України). У своєму рішенні від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 Конституційний Суд України  визначив, що закон про Державний  бюджет України як правовий акт, чітко  зумовлений поняттям бюджету як плану  формування й використання фінансових ресурсів, має особливий предмет  регулювання, відмінний від інших  законів України, -- він стосується виключно встановлення доходів і видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України (див.: Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/08).

     Нормативно-правові  акти Кабінету Міністрів України, центральних  органів виконавчої влади, рішення  органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування регулюють бюджетні відносини тільки у випадку, визначеному Бюджетним кодексом, спеціальними бюджетними законами, законами, що регулюють бюджетну діяльність. Тобто подібне повноваження набирає сили в разі, якщо це обумовлено нормативно-правовим актом, який є в переліку ч. 1 ст. 4 Кодексу. Зрозуміло, що основні повноваження відповідних органів регулюються конституційними нормами, але таким чином закріплюється й певний пріоритет, ієрархія нормативно-правових актів у регулюванні бюджетних відносин. Разом із тим потрібно враховувати й інше положення, що відповідно до Конституції України, Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” держава не має права регулювати відносини щодо розробки, прийняття, використання місцевих бюджетів та звітності по них, обмежувати повноваження органів місцевого самоврядування.

     Ч. 3 ст. 4 Кодексу врегульовано механізм співвідношення норм міжнародних договорів  і відповідних норм бюджетного законодавства. При цьому слід виходити з конституційної норми, яка закріплює надання  Верховною Радою України в  установлений законом строк згоди  на обов’язковість міжнародних договорів  України (ст. 85 Конституції України), що є певним аналогом ратифікації. В  цій частині ст. 4 деталізується  норма, згідно з якою міжнародні договори України є невід’ємною частиною її законодавства, відповідно до чого здійснюється коригування нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні відносини.

     Важко погодитися, що одночасно зі згодою на обов’язковість міжнародних договорів  України приймаються зміни до відповідних законів. Річ у тім, що в тій чи іншій мірі ці положення  торкатимуться дохідної чи видаткової частини бюджетів, а розгляд законопроектів, які впливають на дохідну чи видаткову  частину бюджетів, здійснюється за особливою процедурою згідно з ч. 4 коментованої статті Кодексу. Ця процедура  визначена ст. 27 Кодексу “Подання і розгляд законопроектів, що впливають  на показники бюджету, та введення в  дію таких законів”. Згідно із процедурою, закріпленою даною статтею, подібний законопроект із моменту внесення до Верховної Ради України має перебувати на опрацюванні й розгляді близько  чотирьох тижнів, тому їх одночасне  прийняття разом із міжнародним  договором навряд чи можливе.

    Отже, бюджетне законодавство України  побудоване за принципами, визначеними  у статтях 8, 95 та 143 Конституції України, що полягають у верховенстві закону та незалежності окремих ланок бюджетної  системи країни, що будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства  між громадянами і територіальними  громадами. 
 
 
 
 

    Розділ 2. Особливості бюджетної  системи України

2.1.  Роль і місце державного бюджету у бюджетній системі Україні                                  

     Роздiл II Бюджетного кодексу України «Державний бюджет України» розпочинається зi ст. 29 «Склад доходiв Державного бюджету  України». Таке положення здається не зовсiм логiчним. Складно зрозумiти, як можна аналiзувати доходи та видатки  Державного бюджету України взагалi, не визначивши, що таке Державний бюджет». Показово, що й у ст. 2 «Визначення  основних термiнiв» поняття « Державного бюджету» не мiститься, хоча й мiсцевi бюджети, й бюджети мiсцевого самоврядування визначено досить ретельно. Щоправда, в ст. 2 надано поняття «закону  про Державний бюджет України», але  Державний бюджет i законодавчий акт, на пiдставi якого вiн iснує, — зовсiм  рiзнi поняття.

     Сукупність  безповоротних надходжень, справляння яких передбачається законодавством України, що використовуються для фінансування виконання функцій держави, –  це доходи державного бюджету України. До доходів державного бюджету включаються  доходи бюджету, – за винятком доходів, закріплених за місцевими бюджетами. Доходи місцевих бюджетів регулюються  ст. 64 “Склад доходів, що закріплюються  за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів”, ст. 66 “Склад доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів”, ст. 68 “Склад доходів та видатків бюджетів районів  у містах”, ст. 69 “Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів”

     У ст. 29 передбачені доходи, які протягом останніх років визначалися законами про бюджети на відповідні роки доходами державного бюджету. Джерелами надходжень до Державного бюджету є податкові, неподаткові надходження, доходи від  операцій з капіталом, трансферти.

     До  податкових надходжень належать:

а) податки  на доходи, податки на прибуток, податки  на збільшення ринкової вартості, зокрема:

– податок  на прибуток підприємств (крім податку  на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності), засновником яких є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, селищні та сільські ради, що зараховується відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, селищних та сільських бюджетів;

б) збори  за спеціальне використання природних  ресурсів, зокрема:

– 50% збору  за спеціальне використання лісових  ресурсів державного значення.

– 50% збору  за спеціальне водокористування (крім збору за спеціальне водокористування місцевого значення). Перелік водних ресурсів місцевого значення визначають Міністерство охорони навколишнього  природного середовища та ядерної безпеки  України та Державний комітет  України по водному господарству і затверджують відповідним наказом  щодо переліку річок і водойм, віднесених до водних об’єктів місцевого значення;

– 50% платежів за користування надрами загальнодержавного значення. Віднесення корисних копалин  до корисних копалин загальнодержавного значення здійснюється Кабінетом Міністрів  України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади  з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр (Кодекс України «Про надра» №132/94-ВР від 27.07.1994 р. зі змінами і доповненнями);

– збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету 

в) внутрішні  податки на товари та послуги, зокрема:

– податок  на додану вартість, крім податку, що зараховується  до спеціального фонду згідно із Законом  про Державний бюджет України;

– акцизний збір із вироблених в Україні товарів  крім збору із вироблених в Україні  товарів, що сплачується платниками, які зареєстровані в Автономній Республіці Крим, і зараховується  до доходів бюджету Автономної Республіки Крим та збору, що зараховується до спеціального фонду згідно із Законом  про Державний бюджет України;