Система соціального захисту в Україні

      Соціальний  захист інвалідів передбачає не лише їх матеріальне забезпечення і медичне  обслуговування, а й доступ до робочих  місць, закладів культури, освіти нарівні  із здоровими людьми. Соціальне обслуговування людей похилого віку охоплює осіб, які його потребують, за місцем проживання та у спеціалізованих установах. Цілеспрямована боротьба з бідністю засобами соціальної допомоги та активізацією зусиль населення й дедалі ширшим охопленням соціальним страхуванням у  сучасних умовах також є одним  з основоположних елементів системи  соціального захисту. Здійснення заходів  в усіх перелічених напрямках  є соціальною роботою і потребує фахово підготовлених кадрів — соціальних працівників.

      Право є регулятором суспільних відносин. Але таке регулювання здійснюється в певному порядку в рамках закону шляхом встановлення правил поведінки  учасників суспільних відносин –  громадян і організацій з наданням їм певних прав і покладенням на них відповідних обов'язків. Метод  визначається як сукупність способів юридичного впливу з боку держави на суспільні відносини, на поведінку людей, як учасників цих відносин з метою забезпечення їх поведінки відповідно до норм права. Згідно загальної теорії права метод правового регулювання будь-якої галузі права характеризується такими ознаками, як юридичний факт, правосуб'єктність і санкція.

      Основною  рисою галузевого методу правового  регулювання є загальне юридичне становище суб'єктів, їх правовий статус.

      Галузевий метод нормативного регулювання  соціального забезпечення являє  собою певну комбінацію імперативного  та диспозитивного способів регулювання. Диспозитивний спосіб регулювання  знаходить своє вираження в тому, що правомочний суб'єкт, тобто, громадянин чи сім'я мають право звертатися за тим чи іншим видом соціального  забезпечення, а державний орган  з соціального забезпечення зобов'язаний надати таке забезпечення відповідно до чинного законодавства. Тобто, державний  орган з соціального забезпечення підпорядкований припису закону. Разом з тим він має право  вимагати від громадянина подання  відповідних документів, необхідних для призначення того чи іншого виду соціального забезпечення, оскільки в разі ненадання громадянином таких  документів йому не може бути призначений  цей вид соціального забезпечення. В цьому проявляються елементи імперативного  способу.

      Метод права соціального забезпечення використовує обидва ці способи разом  з застосуванням таких прийомів, як дозвіл, припис, заборона. Специфіка  методу права соціального забезпечення обумовлена також аліментарним характером зобов'язань в деяких правовідносинах. Соціальною аліментарністю називають спосіб надання державою всіх видів соціального забезпечення і обслуговування на справедливій основі безоплатно або на пільгових умовах, безеквівалентно з урахуванням певного зв'язку з працею чи іншою суспільно-корисною діяльністю, але не в порядку відповідних дій за нову зустрічну працю, без застосування договірних засад, в обсязі нормального рівня прожиття із спеціальних фондів соціального забезпечення (Пенсійного фонду, фондів соціального страхування, а в окремих випадках з Державного та місцевих бюджетів).

      5. Глобалізація соціального  захисту

      На  сучасному етапі світового економічного розвитку соціальний захист набирає  наднаціонального та транснаціонального характеру. Це сталося з кількох  причин. Економічна конкуренція між  державами змушує їх скорочувати  кошти на соціальний захист з метою  підвищення конкурентоспроможності, якщо не створено наднаціональних чи глобальних регуляторів, що покликані протидіяти цьому. Міжнародний міграційний  тиск змушує перерозподіляти доходи між країнами, щоб запобігти політичним наслідкам масових міграцій. Спільність ринків капіталу та праці сприяє виникненню наднаціональних органів, що забезпечують на наднаціональному рівні захист громадянських  прав, які заперечуються або ігноруються  на національному рівні.

      Наднаціональний характер соціального захисту набирає  принаймні дві форми: наднаціональний  перерозподіл доходів і наднаціональне правове регулювання.

      Однією  з форм наднаціонального соціального  захисту є міжнародний перерозподіл доходів. На субглобальному рівні цей принцип ефективний у Європейському Союзі, коли фонди цієї та інших організацій забезпечують певний рівень підтримки бідніших регіонів за рахунок заможніших. Це ще раз доводить тотожність підходів дослідників процесів розвитку і тих, хто наголошує на необхідності створення глобального рівня управління. У щорічній доповіді ООН «Людський розвиток» декларується: «Людське суспільство дедалі більше набуває глобального виміру. Рано чи пізно воно створить глобальні організації, які забезпечать систему прогресивного оподаткування (від багатих до бідних націй), яку підтримує ООН». Передумовою глобалізації перерозподілу доходів є не лише загальнолюдський прогрес, а й загроза соціальним інтересам високорозвинених держав з боку бідніших націй.

      Іншою формою наднаціональної та глобальної соціальної політики є наднаціональне правове регулювання, що передбачає приєднання до конвенцій і виконання  рекомендацій МОП та інших міжнародних  організацій і формування на цій  основі національного законодавства, що регулює соціальний захист.

      6. Здійснення необхідних  реформ у сфері  соціального захисту  населення

      Під тиском демографічних змін основні  дебати про пенсійне забезпечення в  наступні десятиріччя розгорнулися навколо питання про необхідність збільшити надходження коштів до пенсійних фондів, щоб задовольнити подальші фінансові потреби та зобов'язання. Отже, країни стоять перед важливим політичним вибором — від подовження пенсійного віку і збільшення зайнятості літніх людей, підвищення страхових  тарифів та інших податків до створення  багаторівневих пенсійних систем. Державне пенсійне страхування поступово  має бути доповнене не лише професійними та іншими програмами пенсійного забезпечення за місцем роботи, а й державними та приватними накопичувальними пенсійними системами.

      Стосовно  безробіття країни ОЕСР виробили спільний підхід, згідно з яким стратегічним напрямком є перенесення центру ваги соціального захисту з виплати  допомог на заходи з мобілізації резервів робочої сили. Ця мета має бути досягнута шляхом збільшення рівноправності в доступі до робочих місць і отриманні професійної підготовки, поліпшення якості робочої сили завдяки підвищенню кваліфікації та реінтеграції безробітних протягом тривалого періоду і менш конкурентоспроможних верств до ринку праці.

      Основним  фактором підвищення ефективності соціальних витрат вважається посилення профілактичної спрямованості всіх заходів соціальної політики — створення можливостей  для самозахисту, самостійної підготовки до можливих соціальних ризиків. Ця мета досягається завдяки активній співпраці  й наближенню думок різних гілок  влади, політичних партій, громадських  організацій на реформування системи  соціального захисту.

      Соціальна політика у країнах Заходу дедалі більше демократизується, зменшується  роль загальнодержавних заходів  і підвищується роль місцевих органів  самоврядування, недержавних організацій  та інститутів соціального партнерства. Усі соціальні програми мають  реалістичний характер і забезпечені  фінансово, матеріально, організаційно  й кадрово. Заходи реформування соціальної політики характеризує розуміння їх принципів пересічними громадянами, чітке усвідомлення ними своїх прав і обов'язків. Будь-які зміни спираються на відповідні наукові розробки, експертизи, моніторинг соціально-трудових процесів, насамперед бідності, на широке інформування населення та масштабну підготовку кадрів.