Курсова робота піца

2. Міжнародна економічна інтеграція як вищий рівень інтернаціоналізації

Міжнародна економічна інтеграція та її форми. Сьогодні якісно новим, найвищим етапом інтернаціоналізації світової економіки є економічна інтеграція, яка набула розвитку через різні об’єднання країн. Такі регіональні об’єднання являють собою більш глибокі, взаємопроникливі економічні зв’язки національних економік різних країн.

Економічна інтеграція («інтер» з латині — цілий) —  це широке міждержавне об’єднання, яке діє відповідно до спеціальних угод і має певну організаційну структуру (включаючи спільні керівні та інші установи). У межах такого об’єднання на території країн-учасниць розгортаються різні види господарської діяльності на особливих пільгових, порівняно з рештою країн, умовах. Йому притаманні глибший міжнародний поділ праці, посилений обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою, прискорення усуспільнення виробництва.

Розвиток процесів міжнародної  економічної інтеграції зумовлений такими факторами:

економічним розвитком  країн, груп і регіонів світу в  умовах нерівномірності розподілу  ресурсів;

закономірностями НТП;

тенденціями демографічної  ситуації;

наявністю і необхідністю вирішення глобальних проблем;

швидким розвитком транспортно-комунікаційних мереж;

ринковою «уніфікацією»  економічного розвитку.

Економічна інтеграція розвивається від простих до більш складних форм (див. рис. 25.2). Найпростішою формою об’єднання є зона преференційної торгівлі, яка передбачає пільговий торговельний режим. Це означає, що дві або більше країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, одночасно зберігаючи їх відносно до інших країн. Найбільш показовим прикладом такої форми є Преференційна система Британської Співдружності (1932), яка об’єднувала 48 держав.

У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий режим  для країн-учасниць, який передбачає відміну торговельних обмежень, насамперед митних зборів. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі (1960), зона вільної торгівлі США — Канада (1988), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

Митний союз вимагає  проведення загальної зовнішньоторговельної політики, впровадження єдиного митного тарифу до країн, що не беруть участі в угрупованні. Такі угоди діяли у Бенілюксі (1948), Європейському Союзі (1968).

Найбільш складною формою економічної інтеграції, на думку  її ідеологів, є економічний (і валютний) союз, який об’єднує всі названі вище форми з проведенням спільної економічної і валютно-фінансової політики. Перетворення ЕЄС в Європейський Союз (ЄС) — крок у цьому напрямі. Економічна інтеграція повинна завершуватися політичною, що означає створення політичного союзу. Останній передбачає ліквідацію політичних кордонів між державами, тобто фактично їх об’єднання у федеративну державу.

Міжнародні  міжрегіональні економічні об’єднання. У різних регіонах земної кулі в середині 1990-х рр. склались, за даними ГАТТ/ВТО, близько 30 інтеграційних угруповань різного типу. Вони суттєво відрізняються одне від одного як за характером відносин, що виникають між країнами-учасницями, так і за результатами діяльності.

 

Рис. 25.2. Рівні, форми і типи міжнародної економічної інтеграції

Провідними  міжнародними регіональними економічними об’єднаннями є: Європейський Союз, Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Всесвітня торговельна організація — ВТО (колишня ГАТТ), Європейська Асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) та ін.

Найбільші масштаби, глибина  та динаміка притаманні інтеграції західноєвропейських країн у межах Європейського Союзу. Його створення було обумовлене перш за все тим, що саме у Західній Європі після другої світової війни з найбільшою силою проявилась суперечність між інтернаціональним характером сучасного виробництва та вузькими національно-державними кордонами його функціонування. Окрім того, до початку 1990-х рр. західноєвропейська інтеграція підштовхувалась уперед безпосередньо конфронтацією на континенті двох протилежних соціально-економічних систем. Важлива причина полягла і у прагненні західноєвропейських країн подолати негативний досвід двох світових війн, виключити можливість їх виникнення в майбутньому. Але найголовнішим фактором є прагнення країн цього регіону створити широку економічну площину для розвитку продуктивних сил, зміцнити свої позиції відносно двох інших світових центрів — США та Японії.

У своїй еволюції ЄС пройшов  усі основні форми інтеграції: зону вільної торгівлі, митний союз, економічний союз, політичний союз (становлення ще не завершено). При цьому неодноразово змінювалась назва даного інтеграційного угруповання, що відображує його еволюцію.

Сьогодні членами ЄС є 15 країн з населенням близько 370 млн чоловік, які прагнуть до економічної та політичної єдності, частково відмовляючись від своїх національних суверенітетів. Згідно з підписаним між ними Договором (1992 р.) в їх межах не повинно бути національних кордонів і перепон на шляху переміщень робочої сили, капіталів, товарів і послуг. З цією метою мають бути введені єдині: громадянський паспорт, система комунікацій і транспорту, спільна митна система, податки.

Основними наслідками розвитку західноєвропейської інтеграції є економія на масштабах виробництва, зниження витрат виробництва, підвищення якості продукції, розширення її асортименту. Інтеграція допомогла західноєвропейському капіталу на рівні протистояти своїм основним конкурентам, перш за все США і Японії.

Другим угрупованням промислово розвинутих країн стає Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), яка об’єднала США, Канаду і Мексику і набула чинності з 1 січня 1994 р. Утворення даного союзу було ініційовано, значною мірою, адміністрацією США під натиском американських корпорацій. До нього також підштовхували радикальні зміни у політичній та економічній ситуації у світі на початку 1990-х рр.: ЄС різко прискорив розширення і поглиблення інтеграційних процесів; Японія, Китай і країни Південно-Східної Азії стрімко нарощували економічний потенціал; посилилось азіатське економічне співробітництво.

Тенденція до економічної  інтеграції отримала поширення і  серед країн, що розвиваються. У Латинській Америці, Африці, Азії виникло близько 20 економічних угруповань. Причини інтеграції розвинутих країн та країн, що розвиваються, різні. У випадку з розвинутими країнами інтеграція породжується високим рівнем розвитку продуктивних сил, що переросли національні межі, і прагненням підприємств розширити сферу свого панування. Щодо країн, що розвиваються, то економічна інтеграція породжується скоріше низьким рівнем розвитку економіки, прагненням завдяки об’єднанню створити кращі умови для індустріалізації і становлення національної економіки, послабити свою економічну залежність від західних держав.

У Латинській Америці ще на початку 1960-х рр. були створені два економічних угруповання — Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), яку пізніше перетворили в Латиноамериканську асоціацію інтеграції, і Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР). Крім того, в цьому регіоні виникли Андський пакт розвитку (МЕРКОСУР), Карибське співтовариство (КАРИКОМ).

В Африці діють два  економічних угруповання західноафриканських країн — ЕКОВАС і КЕАО та ряд інших. В Азії вирішальну і зростаючу роль відіграє АСЕАН. Розширюється Організація економічного співробітництва, що об’єднує країни Центральної Азії.

Міжнародна економічна інтеграція — характерна особливість сучасного  етапу розвитку світової економіки. Наприкінці ХХ ст. вона стала могутнім інструментом прискореного розвитку регіональних економік і підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку країн — членів інтеграційних угруповань. Саме в трикутнику «національна економіка — транснаціоналізація — регіональна інтеграція» знаходяться ключові проблеми економічної взаємодії України зі світом.

 

Література 

 

1. Альтернатива: выбор  пути (Перестройка управления и  горизонты риска) / Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990.

2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе- 
ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8.

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар. отношения, 1994.

4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000.

5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.

6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999.

7. Беляєв О. О., Бебело А. С.  Перехідна економіка: основні  концепції та характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 23 — 29.

8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995.

9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна: аспекти праці. — 2000. — № 6.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997.

11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4.