Адвокатура в Україні

                                    „Адвокатура в Україні” 
 

     5. Угода про надання  правової допомоги, її форми, зміст. 
 

                                                                            Зміст 

     Вступ

     1. КОНЦЕПЦІЯ УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ АДВОКАТУРИ, ЯК ОСНОВНОГО МЕХАНІЗМУ НАДАННЯ ЯКІСНОЇ БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ.

    2.      Угода про надання правової допомоги,

     Висновки.

     Список  літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                           Вступ  

    Слово “адвокатура” походить від латинського кореня “advocare”, ”advocatus” («закликати», «запрошений»)¹. На перших ступенях юридичного розвитку людського суспільства адвокатура в тому вигляді, у якому вона існує сьогодні у європейських народів, відсутня. Як справедливо зауважує Є.В.Васьковський, адвокатура, подібно до всіх соціальних інститутів, не виникає одразу в цілком організованому вигляді, а виникає у житті спочатку у вигляді незначного зародку, який може за сприятливих умов сформуватися і досягти певного розквіту². „Кожен має право на правову допомогу”, – гарантує ст. 59 Конституції України³. Крім цього, кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

    Згідно  Конституції кожен є вільним  у виборі захисника своїх прав, а для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішені справ у судах та інших державних органах діє адвокатура.

     Організація та принципи діяльності адвокатури визначаються Законом України "Про адвокатуру", прийнятим Верховною Радою України 19 грудня 1992 р. Цей Закон відводить адвокатурі чільне місце, маючи на меті відновити престиж цієї професії, її історичні традиції, піднести роль у суспільстві як одного з гаранту забезпечення конституційних прав i свобод громадян. 
 
 
 
 
 

   1.  КОНЦЕПЦІЯ УДОСКОНАЛЕННЯ  ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ АДВОКАТУРИ, ЯК ОСНОВНОГО МЕХАНІЗМУ НАДАННЯ ЯКІСНОЇ БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ 

     Адвокатура  в Україні, як один з основних механізмів захисту прав і свобод людини, посідає  провідне місце в правозахисній  системі. Тому вона по праву посіла своє місце у розділі II Конституції України “Права, свободи та обов'язки людини і громадянина”.

     Правозахисна  діяльність адвокатури визначається статтею 59 Конституції України, яка покладає на неї безпосереднє виконання функцій  по забезпеченню захисту від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах. Ці функції адвокатура здійснює на основі чинного Закону “Про адвокатуру”¹, кримінально-процесуального кодексу та інших законодавчих актів. Прийняття Верховною Радою України 19 грудня 1992 р. Закону “Про адвокатуру” стало відправним моментом проведення всебічного реформування української адвокатури. Проте, цей закон не зняв існуючих проблем в адвокатурі. Їх стало ще більше через низку таких основних причин, як:

• існуюча економічна криза;
• відсутність належної державної підтримки адвокатури;
• систематичні порушення прав адвокатів при виконанні ними професійних обов'язків та зневажливе ставлення до адвокатури з боку відповідних державних органів;
• невиправдане зволікання реформування судово-правової системи (безпосередньо пов'язане з реформуванням адвокатури);
• деструктуризація та організаційно-правова неврегульованість у самій адвокатурі.

     Нагальне  вирішення багатьох проблем адвокатури є можливим шляхом здійснення практичного й доцільного її реформування на ґрунті чинних законів та подальшого удосконалення законодавства про адвокатуру.

     Проблеми  організаційно-правового характеру  можна вирішити вже сьогодні. Адже, якщо раніше чинною Конституцією (1978 р.) адвокатура визначалася, як система колегій адвокатів, розмежованих на регіональному рівні, то нинішня Конституція (ст. 59) однозначно визначає адвокатуру, як єдину функціональну систему в державі.

     Ст. 131 Конституції санкціонує проведення з’їзду адвокатів України, який є  уособленням найвищого органу адвокатури. Закріплюючи основи організації та діяльності адвокатури (ст. 92 Конституції), чинний Закон “Про адвокатуру” визначає її як добровільне професійне громадське об'єднання, звичайно, загальнодержавного рівня.

     Цей концептуальний підхід дає можливість вирішити питання про статус адвокатури як всеукраїнської організації з визначеною Конституцією і законом єдиною назвою – “Адвокатура України”. При цьому слід виходити з того, що адвокатуру України, як загальнодержавне професійне об'єднання, утворюють всі адвокати України, тобто особи, які на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю постійно займаються цією діяльністю та в установленому порядку зареєстровані в адвокатському реєстрі.

     Систему адвокатури України складають адвокати-індивідуали та місцеві й регіональні адвокатські об’єднання з відповідними органами. Організаційно-правова структура адвокатури будується за принципами добровільності, колегіальності, територіальності та самоврядування за схемою: адвокат (індивідуал) – адвокатські об'єднання місцевого та регіональних рівнів – адвокатура України (загальнодержавне адвокатське об'єднання).

     На  нинішньому етапі на місцях створено досить розгалужену систему колегій  адвокатів, адвокатських фірм, контор та інших адвокатських об'єднань. Проте, їх розпорошеність і децентралізованість, замкнутість інтересів в рамках малочисельних об'єднань значною мірою послаблюють роль і місце адвокатури в суспільстві, створюють несприятливі умови для виконання нею своїх конституційних функцій, ускладнюють вирішення проблем на загальнодержавному рівні.

     Тому  потреба у завершенні побудови організаційно-правової структури адвокатури на регіональному  та загальнодержавному рівнях є очевидною. Цю роботу можна здійснити, дотримуючись правового поля чинного законодавства та демократичних засад адвокатури. Для цього необхідно провести збори (конференції) адвокатів спочатку в регіонах, на яких розглянути питання про створення регіонального адвокатського об'єднання (адвокатури області, в м. Києві та в м. Севастополі), здійснити прийняття статуту об'єднання та положення про вибори органів самоврядування (голови, ради, ревізійної комісії і т.п.), а також обрати делегатів на всеукраїнський з'їзд адвокатів. По цьому необхідно провести всеукраїнський з’їзд. Враховуючи, що статус адвокатури як всеукраїнського об'єднання вже дістав законодавчого закріплення, з'їзд має прийняти його статут та обирати відповідні органи самоврядування (вищу чи верховну раду адвокатури України, вищу ревізійну комісію та ін.).

     Таким чином можна вирішити важливі  проблеми організаційно-правового  забезпечення діяльності всієї адвокатури України, зміцнивши її авторитет  саме як професійної організації  зі спеціальними конституційними повноваженнями. Причому всю роботу здійснює сама адвокатура.

     Відповідно  до ст. 1 Закону “Про адвокатуру”, адвокатура є громадським об'єднанням. З правової точки зору законодавець тут зробив помилку, яка спричинила нові проблеми реформування адвокатури. Правовий аналіз свідчить, що адвокатура, як правове співтовариство, не може бути визнана громадською організацією вже тому, що вона виконує покладені на неї державою спеціальні функції захисту та представництва, а її діяльність регулюється Конституцією України, спеціальним Законом “Про адвокатуру”, іншими законодавчими та нормативними актами. Виконання вказаних функцій не може забезпечуватися лише на громадському рівні.

     Механічне віднесення адвокатури до громадської  організації суперечить Закону України  “Про об'єднання громадян”, згідно з яким такі об'єднання формуються не за професійними ознаками, а виходячи із єдності інтересів. Відповідно до цього закону громадяни об'єднуються для реалізації й захисту особисто їм належних прав та свобод. Адвокатура ж діє для захисту й представництва конституційних прав і законних інтересів членів суспільства та юридичних осіб. Тому вона відрізняється від громадської організації своїми функціями й організаційними засадами, правами і обов'язками та іншими ознаками (які, однак, багато в чому подібні).

     Саме  спеціальний характер діяльності адвокатури, спрямований на задоволення потреб не її членів, а, насамперед, людини і громадянина, відрізняє адвокатуру від громадської організації.

     Для вірного розуміння правової природи  адвокатури та її діяльності, слід у  законодавчому порядку дати визначення таких понять, як: адвокатура, адвокат, адвокатська діяльність, право на адвокатську діяльність, правова допомога, надання правової допомоги, заробіток адвоката (гонорар), індивідуальна адвокатська діяльність, адвокатське об'єднання, адвокатське бюро, контора, фірма, помічник адвоката, стажист і т.п.

     Надзвичайно гострими для адвокатури є проблеми економічного та фінансового характеру. Абсолютно необґрунтованим є  віднесення конституційної функції  адвокатури, пов'язаної з поданням правової допомоги (що є основою адвокатської діяльності), до розряду “адвокатських послуг”. Таке “тлумачення” та “розуміння” адвокатури призвело до безпідставного поширення на адвокатську діяльність оподаткування за схемою оподаткування підприємницької діяльності. Різниця ж між “допомогою” і “послугами” має істотне значення при визначенні специфіки адвокатської діяльності та її оподаткування. Як фізичні особи, адвокати завжди сплачували з свого заробітку суми прибуткового податку та зборів у пенсійний фонд і фонд соціального страхування. Проте, адвокатські об'єднання, за старим законодавством ніколи не оподатковувалися. Таких підхід є вірним й дотепер, оскільки метою діяльності адвокатських об'єднань є організаційне забезпечення адвокатської діяльності, а не отримання прибутку. Вони фінансуються за рахунок адвокатських внесків, які є прямими витратами, безпосередньо пов'язаними із здійсненням адвокатської діяльності і оподаткуванню не підлягають.

     Незважаючи  на те, що Закон “Про адвокатуру” (ст. 18) покладає на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування обов'язок у межах їх компетенції сприяти адвокатам та адвокатським об'єднанням у вирішенні соціальних питань, надавати їм в оренду придатні для роботи приміщення, встановлювати пільги щодо орендної плати за використання приміщень, оплати комунальних послуг та інші пільги, ці положення закону на місцях у багатьох випадках не виконуються.

     Таким чином, викладені вище факти яскраво  свідчать про необхідність створення  дієвих адвокатських органів, які б активно представляли і відстоювали права як окремого адвоката, так і всієї адвокатури та сприяли б налагодженню ефективної організації їх діяльності.

     Однією  з форм удосконалення організації  української адвокатури в нинішніх умовах є муніципальна адвокатура. Вона має всі права й обов'язки покладені чинним законодавством на адвокатуру. Особливістю її, насамперед, є те, що вона бере на себе обов'язки по забезпеченню захисту у справах за призначенням та надання безоплатної правової допомоги малозабезпеченим громадянам, за що одержує відповідну компенсацію за рахунок місцевих бюджетів. 

     2.  Угода про надання правової допомоги,

     Пiдставою надання адвокатом правової допомоги, здiйснення захисту чи представництва є угода про надання правової допомоги, здiйснення захисту чи представництва (угода про надання правової допомоги), яка укладається мiж фiзичною або юридичною особою i адвокатським об'єднанням, чи адвокатською фiрмою, чи адвокатом-членом адвокатського об'єднання, чи адвокатом, який утворив адвокатське бюро.

     Угода про надання правової допомоги - договiр (контракт), згiдно з яким одна сторона - адвокатське об'єднання, адвокатська фiрма, адвокат - член адвокатського об'єднання або адвокат, який утворив адвокатське бюро - приймає на себе доручення iншої сторони - клiєнта (або його представника) - про надання клiєнту правової допомоги або здiйснення захисту чи представництва на умовах, передбачених угодою, а iнша сторона - клiєнт (або його представник) зобов'язується сплатити гонорар за дiї адвоката по наданню правової допомоги, здiйснення захисту чи представництва, а також фактичнi витрати, пов'язанi з виконанням угоди.

     Угодою  можуть передбачатися також iншi умови надання правової допомоги.

     Угода про надання правової допомоги не є трудовою. 
Клiєнтом адвоката є особа, права i свободи якої адвокат захищає або чиї законнi iнтереси вiн представляє, або котрiй вiн безпосередньо надає правову допомогу в iнших формах, передбачених чинним законодавством, незалежно вiд того, внесла ця особа гонорар особисто, чи вiн був сплачений її представником.

     Адвокат (адвокатське об'єднання, адвокатська  фiрма) може прийняти на себе доручення  на надання правової допомоги, здiйснення  захисту чи представництва тiльки безпосередньо  вiд клiєнта або iншої особи, що дiє  в його iнтересах, або законного представника неповнолiтнього чи недiєздатного клiєнта, або органу (посадової особи), уповноваженого призначати захисника в кримiнальному судочинствi вiдповiдно до Кримiнально-процесуального кодексу України, або повноважного представника юридичної особи. У всiх випадках, коли допускається прийняття доручення не безпосередньо вiд клiєнта, а вiд iншої особи, необхiдно отримати пiдтвердження згоди клiєнта на надання йому правової допомоги цим адвокатом, якщо у цiєї особи вiдсутнi повноваження на вибiр адвоката на свiй розсуд без погодження з клiєнтом. 
В угодi про надання правової допомоги мають бути чiтко i недвозначно визначенi всi головнi умови, на яких адвокат приймає доручення клiєнта. 
В угодi про надання правової допомоги в будь-якому випадку мають бути визначенi: