Цивільно процесуальні правовідносини,їх субьекти ,зміст,обьект

     Правоздатність  і дієздатність у змісті статей 100, 101 ЦПК мають, крім відмічених вище, ще й той недолік, що вони стосуються права мати права і обов'язки і  здійснювати їх тоді, коли можливість бути суб'єктом процесуальних правовідносин  для органів держави, підприємства і організацій доповнюється також  їх обов'язком. Участь органів опіки  і піклування, наприклад, у справах  про позбавлення батьківських прав (ст. 71 КпШС) є не тільки правом й обов'язком, який випливає з необхідності здійснювати  покладені на них функції в  державному управлінні і по захисту  прав громадян та інтересів держави. Право державних організацій  і підприємств брати участь у  цивільному процесі суб'єктами захисту  цивільних прав сторонами є для  них обов'язком, який випливає з необхідності захисту державної власності. Обов'язком  є участь громадян у цивільному процесі  свідками, а також експертами (статті 41, 58 ЦПК).

     Органи  державної влади, органи місцевого  самоврядування, прокуратури, суду, підприємства, установи, організації для виконання  визначеної їм компетенції наділяються  необхідними правами і обов'язками, а не здатністю їх мати. Формула  «правоздатність — правосуб'єктність»  не може бути прийнята для підприємств, установ, організацій також тому, що для них можливість мати процесуальні права і обов'язки виникає одночасно  з правом їх здійснювати. Отже, соціальна  можливість, визнана і узаконена  державою, характеризує не здатність  громадян, підприємств, установ і  організацій мати процесуальні права  і обов'язки та здійснювати їх, а  право і обов'язок бути конкретним суб'єктом процесуальних відносин і здійснювати закріплену за таким  суб'єктом дозволену і зобов'язану  поведінку, тобто наявна цивільна процесуальна правосуб'єктність. Вона визначається сукупністю процесуальних прав і  обов'язків на участь у цивільному процесі: а) суб'єктами захисту своїх прав та інтересів як сторони, третьої особи у справах позовного провадження, заявника і заінтересованої особи у справах з адміністративних правовідносин і окремого провадження та по здійсненню закріплених за ними в законі процесуальних прав і обов'язків; б) суб'єктами захисту прав та інтересів інших осіб як прокурор, орган державної влади, профспілка та ін. (ст. 121 ЦПК), процесуального представника (ст. 112 ЦПК) та по здійсненню закріплених за ними процесуальних прав і обов'язків; в) суб'єктами, які сприяють правосуддю, а також у здійсненні закріплених за ними процесуальних прав і обов'язків.

     З цього приводу зроблено зауваження, що при визначенні правосуб'єктності через права і обов'язки її не можна відрізнити від суб'єктивних прав, незважаючи на те, що вона є передумовою  їх виникнення. Таке твердження є наслідком  ототожнення суб'єктивних прав з  правами суб'єкта конкретних правовідносин. Суб'єктивне право поняття більш  широке, воно включає право бути суб'єктом правовідносин і права  суб'єкта правовідносин. Цивільна процесуальна правосуб'єктність виступає не передумовою  суб'єктивних прав, оскільки сама входить  до їх складу, а передумовою для  набуття і володіння процесуальними правами і обов'язками конкретного  суб'єкта цивільних процесуальних  правовідносин. Правосуб'єктність і  права суб'єкта правовідносин —  пов'язані можливості, які існують  паралельно і являють собою різні  етапи в її розвитку. З вступом  у цивільний процес громадянин і  організація не позбавляються правосуб'єктності. їх право бути суб'єктом захисту  своїх чи чужих інтересів не погашається  використаною можливістю участі в конкретній справі. А це свідчить про те, що з  реалізацією правосуб'єктності громадянин і організація стають конкретними  суб'єктами процесуальних правовідносин, набувають його прав і обов'язків  і можливості їх здійснення.

     Цивільна  процесуальна правосуб'єктність виступає складовою загальної правосуб'єктності громадян та організацій і тісно  пов'язана з державною, адміністративною, цивільною, трудовою й іншими видами і визначається характером зв'язку між зазначеними галузями права. Можливість набути цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх (цивільна правосуб'єктність) перебуває в реальному  забезпеченні визнаної за громадянами  і організаціями, що нею наділені, цивільної процесуальної правосуб'єктності, наявність якої виступає процесуальною  гарантією охорони, а не захисту  першої. Охорона — це загроза  вжити заходів, тобто бути учасником  процесу, порушити в суді справу. Захист виникає з порушенням цивільної  правосуб'єктності і проявляється в  реалізації процесуальної правосуб'єктності на порушення в суді справи. Цивільна процесуальна правосуб'єктність також охороняється процесуальним законом і може бути предметом захисту.

Зміст цивільних процесуальних  правовідносин

     Цивільні  процесуальні права та обов'язки суб'єктів  правовідносин і процесуальні дії  по їх реалізації становлять зміст  цивільних процесуальних правовідносин. Але це положення не є безспірним. У науці переважає думка, що змістом  процесуальних правовідносин виступають тільки права і обов'язки його суб'єктів. На інший погляд, — не всякому  праву одного суб'єкта відповідає обов'язок іншого, тому не в кожних правовідносинах  зміст складається з сукупності прав і обов'язків, а тільки з права  і процесуальних дій одного суб'єкта, які витісняють обов'язки іншого. Існує  також твердження, що зміст правовідносин  становлять процесуальні дії, а процесуальні права і обов'язки — форму правовідносин.

     Права і процесуальні дії одного суб'єкта не можуть бути засобом правового  регулювання поведінки осіб у  цивільному судочинстві, а отже —  і становити зміст правовідносин. Обґрунтування, що суд як орган держави може і повинен мати обов'язки тільки перед державою, а не перед іншими суб'єктами процесу, не відповідає нормам процесуального права, в яких закріплені конкретні обов'язки суду перед конкретними суб'єктами. Праву заінтересованих осіб на порушення процесу (ст. 4 ЦПК) відповідає обов'язок суду розглянути звернену до суду вимогу на порушення цивільної справи; праву сторони чи третьої особи заявити клопотання про виклик у судове засідання свідка відповідає обов'язок суду розглянути таку заяву (ст. 99, п. 6 ст. 143 ЦПК). Як суб'єкт процесуальних правовідносин суд має обов'язки, які кореспондують праву іншого суб'єкта цих же правовідносин, і тільки виконання судом обов'язків дає можливість іншому суб'єкту здійснювати свої права і забезпечувати режим законності в цивільному судочинстві. Якщо вважати, що права суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин не відповідають обов'язкам суду, то можна дійти висновку, що носії цих прав перебувають у правовідносинах самі з собою, а це абсолютно неможливо.

     До  змісту цивільних процесуальних  правовідносин входять разом  з правами і обов'язками суб'єктів  їх поведінка, тобто процесуальні дії, які існують не самі по собі, а  є засобом реалізації суб'єктами своєї волі — прав і обов'язків. Від дії суб'єктів залежить виникнення і розвиток самих відносин. Так, відповідно до ст. 4 ЦПК кожна заінтересована особа вправі звернутися до суду в  порядку, встановленому законом, за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом  інтересу. Обов'язок суду приступити до розгляду справи (здійснити захист цивільного права) виникає після  того, коли така заінтересована особа  подасть до суду позовну заяву, скаргу (ст. 5 ЦПК). Отже, право заінтересованої особи на звернення до суду за захистом реалізується пред'явленням до суду заяви (виконанням процесуальної дії). Цьому праву відповідає обов'язок суду приступити (виконати процесуальну дію) до розгляду справи. Між судом і заінтересованою особою виникли цивільні процесуальні правовідносини, і його суб'єкти можуть реалізувати процесуальними діями встановлені ЦПК і пов'язані між собою процесуальні права і обов'язки.

     Таким чином, тільки сукупність процесуальних  прав і обов'язків та процесуальних  дій по їх реалізації заінтересованої  особи і суду можуть визначати  зміст цивільних процесуальних  правовідносин. ЦПК врегульовує  волю суб'єктів (цивільні процесуальні права і обов'язки) та їх дії. Останні  виступають засобом реалізації волі, а тому тільки разом вони можуть входити до змісту правовідносин. У  зв'язку з цим цивільні процесуальні правовідносини виступають формою (способом, методом) здійснення його учасниками суб'єктивних прав і обов'язків, а самі права  і обов'язки ніяк не можуть бути формою правовідносин. Вони разом з процесуальними діями становлять їх зміст. Форма  — це об'єктивне виявлення юридичної  категорії. Цивільні процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються в цивільному судочинстві по справі, яке і є їх єдиною процесуальною  формою.

     Обсяг і характер цивільних процесуальних  прав і обов'язків встановлений у  ЦПК залежно від тих завдань  і процесуальних функцій, які  вони покликані здійснювати в  цивільному судочинстві. Цивільні процесуальні права і обов'язки суду становлять повноваження, а їх сукупність —  компетенцію. Процесуальні права і  обов'язки інших суб'єктів правовідносин  визначають їх процесуальне становище  в цивільному судочинстві. В переважній більшості вони складаються з  процесуальних прав та обов'язків  особистого немайнового характеру  і як виняток з процесуальних  прав і обов'язків майнового характеру (відшкодування судових витрат, заподіяної шкоди невиконанням процесуальних  обов'язків тощо — статті 75,77,158 та ін. ЦПК). Цивільним процесуальним законом визначені також зміст, процесуальна форма, умови і порядок виконання процесуальних дій по реалізації цивільних процесуальних прав. Залежно від характеру процесуальних дій їх цивільна процесуальна форма буває усною і письмовою, безпосередньою і опосередкованою, відкритою (гласною) і таємною (закритою), безперервною і перериваною (статті 10, 160,172-176 ЦПК).

Об`єкт  цивільних процесуальних  правовідносин

     Цивільні  процесуальні правовідносини виникають  у процесі правоохоронної діяльності суду, в зв'язку з чим їх об'єкт  тісно пов'язаний з об'єктом матеріальних правовідносин, з приводу якого  виникає цивільне судочинство, і  це ускладнює його визначення. В  теорії цивільного процесу ним називаються: дії суб'єктів правовідносин або  тільки діяльність суду; матеріально-правові  відносини, які захищаються судом; спір про право між учасниками матеріально-правових відносин, переданий  на розгляд суду; передбачені законом  наслідки процесуальних дій, які  виступають як мета цивільного судочинства (загальний об'єкт), захист матеріальних прав і законних інтересів сторін й третіх осіб (спеціальний об'єкт), конкретна справа та ін.. Висловлювалися також міркування, що процесуальні правовідносини взагалі не мають  об'єкта.

     Процесуальні  дії суб'єктів правовідносин не можуть бути об'єктом відносин, оскільки вони не є тією категорією, з приводу  якої виникають самі відносини. Процесуальними діями реалізуються процесуальні права  і обов'язки. Вони необхідні для  виникнення правовідносин і наступного їх розвитку. Право на порушення  цивільного процесу реалізується в  результаті вчинення процесуальних  дій — подачі позовної заяви, скарги і прийняття її судом. Між судом  й заінтересованою особою виникають  цивільні процесуальні правовідносини, але не стосовно цих дій, а тих  наслідків, на досягнення яких вони спрямовані, — порушення цивільної справи в суді на захист суб'єктивного права  або охоронюваного законом інтересу. Процесуальні дії свідків спрямовуються  на реалізацію обов'язку на свідчення  певних фактів у справі; експерта — для дачі висновку про обставини, необхідні для вирішення справи судом. Отже, процесуальні дії входять до змісту процесуальних правовідносин і одночасно виступають юридичними фактами, які спричиняють виникнення, розвиток і припинення цивільних процесуальних правовідносин.

     Об'єктом  цивільних процесуальних правовідносин  не виступають і матеріально-правові  відносини, які захищаються судом, оскільки ними охоплюються тільки відносини  позовного провадження, які характеризують динаміку розвитку процесуальних правовідносин. Викликає сумнів правильність положення  про наявність загального спеціального об'єкта, оскільки воно неминуче призводить до існування по кожній цивільній  справі одних загальних правовідносин  і системи простих спеціальних  правовідносин або ж до визнання того, що кожні цивільні процесуальні правовідносини мають два об'єкти. Об'єктом будуть процесуальні наслідки, на досягнення яких спрямовуються процесуальні права, обов'язки і процесуальні дії  суб'єктів правовідносин, зокрема: показання  свідка, висновок експерта.

     Але, беручи до уваги, що обсяг, зміст, характер процесуальних прав і обов'язків  встановлюється і визначається ЦПК  залежно від мети участі суб'єктів  правовідносин у судочинстві  і виконуваних ними цивільних  процесуальних функцій по справі, кожні цивільні процесуальні правовідносини в системі правовідносин у  справі мають свій самостійний об'єкт. 
 
 
 
 
 

2. Поняття, мета, завдання та значення підготовки справи до судового розгляду

     Після прийняття позовної заяви та відкриття  провадження у справі розпочинається підготовка цивільної справи до судового розгляду – одна із обов’язкових стадій цивільного процесу. Мета цієї стадії полягає у сприянні охороні прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб шляхом створення  умов для забезпечення правильного  та своєчасного вирішення справи й ухвалення у ній законного  і обґрунтованого рішення.

Завданнями  підготовки є:

1) створення  можливостей для врегулювання  спору до судового розгляду, в  тому числі примирення сторін;

2) визначення  характеру спірного правовідношення  та матеріальної норми права,  яка підлягає застосуванню;

3) визначення  предмета доказування, тобто фактичних  обставин, що мають значення для  правильного вирішення справи;

4) визначення  складу учасників процесу у  справі, їх процесуального становища  та способів забезпечення своєчасної  явки цих суб’єктів в судове  засідання;

5) з’ясування  кола доказів, необхідних для  вирішення справи та забезпечення  їх своєчасного надання;