Держава: поняття, ознаки, функції, апарат держави

     Місцеві органи влади забезпечують здійснення влади на місцях. Необхідно зазначити, що у федеративних державах законодавчі  органи можуть мати трьохрівневу структуру  — загальнофедеральні, суб'єктів  федерації та місцеві.

     Виконавчо-розпорядчу діяльність здійснюють органи виконавчої влади. Систему органів виконавчої влади, наприклад, в Україні створюють  Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства і державні комітети та місцеві державні адміністрації. Для  здійснення повноважень з конкретизації  законодавчих положень та прийняття  підзаконних актів ці органи наділяються  оперативною самостійністю. Призначення  і роль органів управління визначаються конституційними та звичайними законами. Відповідно до Конституції України  Кабінет Міністрів є вищим  органом у системі органів  виконавчої влади (ст. 113). Він забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, вживає заходів  до забезпечення прав і свобод людини та громадянина, розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального та культурного розвитку України, здійснює заходи до забезпечення обороноздатності і національної безпеки, організує  та координує роботу міністерств  й інших органів виконавчої влади (ст. 116).

     Органи  управління складають систему підпорядкованих  структур. Залежно від територіальної дії розрізняють центральні органи управління, діяльність яких поширюється  на територію держави, та місцеві  органи, діяльність котрих обмежується  межами однієї чи декількох адміністративно-територіальних одиниць.

     За  обсягом повноважень органи виконавчої влади поділяють на загальні, що забезпечують керівництво суспільством (уряд); відомчі (галузеві), які здійснюють керівництво окремими галузями державного управління (міністерства, відомства, державні комітети); місцеві (виконавчі  комітети місцевих органів влади, муніципалітети) та локальні, що забезпечують управління певними колективами працівників (адміністрація підприємств, установ  та організацій).

     Особливе  місце у структурі державного апарату належить системі судових  органів. Основним їх призначенням є  здійснення правосуддя. Назва та структура  судових органів у різних країнах  неоднакова, проте схожими є завдання та принципи організації цих органів. Діяльність елементів судової системи більшості країн засновується на принципах незалежності суддів, самостійності у вирішенні передбачених законодавче питань, гласності судочинства. Відповідно до Конституції судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

     Система судів загальної юрисдикції в  Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Вищим судовим органом у системі  судів загальної юрисдикції є  Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів  — відповідні вищі суди. Згідно із законами діють апеляційні і місцеві суди (ст. 125 Конституції).

     Судова  влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного судочинства (ст. 1) Закону «Про судоустрій України».

     Важливе значення для функціонування апарату  держави має посада Президента. В  Україні він є главою держави  і виступає від її імені (ст. 102). Він  — гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції, прав і свобод людини та громадянина. 
 

Види  органів держави, їхні ознаки та класифікація  

     Орган держави — це створений державою або безпосередньо народом колектив уповноважених осіб (депутатів або  державних службовців) або одна особа, який має свою визначену структуру  та наділений владними повноваженнями для здійснення певних державних  завдань і функцій.

     Наявність владних повноважень означає, що орган держави вправі встановлювати  формально обов'язкові приписи, тобто  норми права чи індивідуальні  приписи, і домагатися, за допомогою  встановлених законом засобів, їхнього  здійснення. Від кожного державного органу залежить ефективність діяльності державного апарату в цілому. Тому одним з головних завдань держави  з організації апарату є правильне, чітке і повне законодавче  визначення компетенції, повноважень  та місця того чи іншого органу в  апараті держави. Органи держави  мають загальні і специфічні ознаки.

До  загальних ознак  можна віднести такі:

• всі органи держави, що створюються, відповідно до закону, шляхом безпосередньої чи представницької демократії, покликані виконувати передбачені законом функції;
• наділені державно-владними повноваженнями;
• діють у встановленому державою порядку;
• пов'язані між собою відношеннями субординації;
• всі разом створюють єдину цілісну систему — апарат держави.

 Специфічними  ознаками, тобто такими, що відрізняють державні органи від недержавних та державних організацій, є: 

• формування їх безпосередньо державою чи населенням (виборцями) і здійснення державними органами своїх функцій від імені держави;
• наявність у кожного державного органу законодавчо закріпленої організаційної структури, територіальних меж діяльності, а також порядку взаємовідносин з іншими державними органами і організаціями;
• виконання кожним державним органом чітко визначених, встановлених у законодавчому порядку повноважень, видів і форм діяльності.

   Наявність владного характеру є найбільш важливою ознакою державного органу, яка дає  можливість достатньо чітко відокремити  державні органи від державних організацій  й установ та від недержавних  утворень.

   Практичне втілення державно-владних повноважень  знаходить своє відображення у виданні  державними органами від імені держави  юридично обов'язкових нормативних  й індивідуальних актів, а також  у здійсненні державними органами нагляду  за точним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами, у  забезпеченні і захисті цих вимог  від порушень, шляхом застосування заходів виховання, переконання і стимулювання, а в необхідних випадках — заходів державного примусу. До складу кожного державного органу входять особи, які здійснюють керівництво, безпосередньо виконують покладені на них керівні повноваження, крім того спеціалісти й інші особи, що забезпечують технічні умови щодо їхнього виконання, керівних управлінських функцій.   

   Будучи  складовими частинами одного державного апарату, органи держави відрізняються між собою за рядом критеріїв

1) За місцем  у системі державного апарату:

• первинні — створюються безпосередньо народом (виборцями) шляхом волевиявлення;
• вторинні — створюються первинними та їм підзвітні.

 2) За характером  і змістом державної діяльності:

• органи законодавчої влади;
• органи виконавчої влади;
• органи судової влади; 
• контрольно-наглядові органи. 

3) За способом  утворення:

• виборні;
• призначувані;
• ті, що успадковуються.

4) За часом  функціонування:

• постійні;
• тимчасові.

5) За складом:

• одноособові;
• колегіальні.

6) За територією, на яку поширюються їхні повноваження:

• загальні (центральні);
• місцеві (локальні).

Органи  сучасної Української держави 

     Згідно  з конституційним законодавством, єдиним органом законодавчої влади в  Україні є парламент — Верховна Рада України. Вона правомочна розглядати будь-яке питання, яке не входить  до компетенції виконавчої чи судової  влади, а також не є таким, що може вирішуватися виключно всеукраїнським референдумом. Верховна Рада складається  з 450 депутатів, обраних на чотири роки.

     Президент України є главою держави і  виступає від її імені. Президент  України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

     Кабінет Міністрів України  є вищим органом у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією.

     Органами  державної виконавчої влади в  областях і районах є, відповідно, обласні і районні адміністрації, які очолюють голови цих адміністрацій.

     Судову  владу в Україні здійснюють виключно суди. Прокуратура України є органом  державного обвинувачення, здійснення загального нагляду та нагляду за виконанням покарань у місцях позбавлення  волі. 
 
 
 

Висновок 

     Центральним елементом політичної системи суспільства, основним носієм політичної влади виступає держава. Тому воно є головним суб'єктом  і одночасно головним об'єктом  політичної діяльності і політичних відносин.

     Держава з моменту своєї появи грає величезну роль в житті суспільства, в регулюванні класових взаємин  і суперечностей, в забезпеченні має рацію і свобод особи. Звідси зрозуміла та увага, яка приділяється проблемі держави у філософській, соціологічній, політологічній літературі. Різні погляди висловлені вченими  з питань походження і суті держави, співвідношення суспільства і держави, діяльності державного апарату, взаємовідношення особи і держави і ін.

     Держава - це форма організації класового  суспільства, що є по своєму пристрою багатоаспектною соціальною освітою. Воно з'являється на певному етапі  історичного розвитку разом з  виникненням приватної власності, розшаруванням первісного суспільства  на класи і соціальні групи  з різними інтересами, розподілом праці, що ускладнився, і необхідністю регулювання відносин, що з'явилася, в суспільстві між соціальними  групами і особами, налагодження владного, примусового управління. Однією з важливих причин появи держави  є необхідність зміцнення і охорони  форм власності, перш за все тих засобів  виробництва і багатств, які з'явилися  у незначної, але вельми впливової  частини суспільства.

     Будь-яка  держава характеризується такими ознаками: наявність публічної (відкритої) влади, державної території, мови, громадянства, армії, грошової одиниці і фінансової системи. Виникнення держави спричинено необхідністю між людьми регулювання  відносин між ними, в суспільстві  загалом, в економіці, іноді підтримання  нерівності між ними - виникає держава. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  літератури: 

1. Скакун  О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / пер. з рос. - Харків.: Консул, 2008. - 655 с.
2. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М.. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / - К.: Юрінком Інтер, 2006. - с. 688.
3. Правознавство: Підручник / В. Ф. Опришко,  Ф. П. Шульженко,
4. П 68 С. І. Шимон та ін.; За заг. ред. В. Ф. Опришка, Ф. П. Шульженка. — К.: КНЕУ, 2003. — 767 с.
5. Волинка К.Г. Теорія держави і права. - К.: МАУП, 2007. - С. 34-37
6. Шемшученко Ю.С та ін.. Юридична енциклопедія. - Київ, “Українська енциклопедія” імені М.П. Бажана. - 2005. - Т.1.