Юридична освіта і Болонський процес

Вища атестаційна комісія України організовує і проводить атестацію нау-кових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою щодо присудження науко-вих ступенів, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника.

За результатами акредитації  вищих закладів освіти Міністерство освіти і науки України разом з міністерствами і відомствами, яким підпорядковані за-клади освіти:

• визначає відповідність освітніх послуг державним стандартам певного освітньо-кваліфікаційного рівня за напрямами, надає право видачі документа про освіту державного зразка;
• встановлює рівень акредитації навчального закладу;
• інформує громадськість про якість освітньої та наукової діяльності вищих навчальних закладів.

Органами громадського самоврядування в освіті є:

• Всеукраїнський з'їзд працівників освіти;
• Загальні збори колективу навчального закладу;
• Районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників;
• З'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим.

Органи громадського самоврядування в освіті вносять  пропозиції щодо формування державної  політики у сфері освіти.

 

 

 

4.Болонський процес

 

Процес об'єднання  Європи та його поширення на Схід супроводжується формуванням спільного освітянського та наукового простору. Цей процес дістав назву Болонського від назви університету в італійському місті Болонья (Італія), де започатковано цю ініціативу.

Болонська декларація 1999 р. та інші документи Болонського процесу започаткували серії реформ, необхідних для гармонізації архітектури системи європейської вищої освіти, збільшення сумісності, порівнянності та конкурентоспроможності європейської вищої освіти, а також підвищення її привабливості і для громадян країн Європи, і для громадян та дослідників інших країн.

Головна мета цього процесу  — консолідація зусиль наукової й  освітянської громадськості й урядів країн Європи не лише для істотного  підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки та вищої освіти у світовому вимірі, а й для підвищення її ролі в суспільних демократичних перетвореннях.

Болонський процес —  система заходів європейських державних  установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних і громадських  організацій, пов'язаних із вищою освітою, спрямована на структурне реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень з метою створення до гою р. європейського наукового й освітянського простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підвищення конкурентоспроможності європейської вищої школи.

У травні 2005 р. в м. Бергені  на четвертій зустрічі європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту, Україна офіційно приєдналася до Болонського процесу. Болонські реформи — процес пришвидшення гармонізації національних освітніх систем і їх поступової цілеспрямованої конвергенції. Зближення систем вищої освіти європейських країн не означає їх стандартизації й уніфікації. Йдеться про "впорядковану" різноманітність. Визначено механізми для досягнення цієї мети:

■ прийняття системи  зрозумілих і порівнюваних наукових ступенів;

■ прийняття системи  освіти, яка початково базується на двох циклах навчання (бакалавр — магістр);

■ заснування системи  кредитів (ЕСТБ);

■ спрощення процедури  визнання кваліфікацій, що сприятиме  працевлаштуванню випускників і  студентів на європейському ринку  праці (використання додатку до диплома);

■ розвиток європейського  співробітництва щодо контролю за якістю освіти;

■ навчання впродовж усього життя;

■ створення умов для  мобільності на європейському ринку  праці й освітніх послуг;

■ розвиток привабливості  європейського простору вищої освіти, перетворення Європи на найбільш конкурентоспроможний і розвинутий освітній простір у світі. Вважають, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легкодоступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу до вищої освіти європейських та інших громадян;

■ установлення тісніших зв'язків між європейським < простором  вищої освіти та європейським простором досліджень;

■ головний обов'язок університетів  та урядів країн Європи — вжити  всіх необхідних заходів для забезпечення студентів відповідними до загальних вимог кваліфікаціями.

Цілі, які мають першочергове значення  для  створення  європейського  простору  вищої освіти та поширення європейської системи вищої освіти у світі:

1. Затвердження загальносприйнятної  та  порівнянної  системи

вчених  ступенів,  у  тому  числі  шляхом запровадження  додатка до

диплому, з  метою  сприяння працевлаштуванню європейських громадян

та міжнародній конкурентоспроможності європейської  системи  вищої 

освіти.

2. Запровадження системи на основі двох  ключових  навчальних

циклів:  додипломного та післядипломного.  Доступ до другого  циклу 

навчання потребуватиме  успішного  завершення  першого,  який  має 

тривати  щонайменше три  роки.  Вчений ступінь,  що присвоюється по

завершенні   першого   циклу,   на   європейському   ринку   праці 

сприйматиметься   як відповідний   рівень  кваліфікації.  Кінцевим

результатом другого  навчального  циклу  має  бути  вчений  ступінь 

магістра   та/або  кандидата  наук,  як  у  багатьох  європейських

країнах.

3. Створення системи  кредитів на зразок Європейської  системи 

трансферу  оцінок (ECTS),  як відповідного засобу сприяння більшій 

мобільності студентів.  Кредити можуть бути  отримані  також  поза

межами вищих навчальних закладах,  включаючи постійне навчання, за

умови     їхнього      визнання      з      боку      відповідного

університету-отримувача.

4. Сприяння  мобільності   через  усунення  перешкод  на шляху 

ефективного   використання   права   на   вільне   пересування   з

безпосередньою метою:

- забезпечення студентам  доступу до навчальних можливостей,  а 

також до відповідних  послуг;

- забезпечення визнання  та зарахування  часу,  який  вчитель, 

дослідник   чи   член   адміністративного   персоналу   провів   у

європейському   навчальному   закладі    проводячи    дослідження,

викладаючи  та  виконуючи  відповідну  до  свого  фаху роботу,  зі

збереженням їхніх законних прав;

  - сприяння європейському   співробітництву  щодо  забезпечення 

якості   освіти  з  метою  вироблення  порівняльних  критеріїв  та

методологій;

- просування  необхідних  європейських  стандартів  у   галузі 

вищої   освіти,   зокрема   щодо   розробки   навчальних   планів,

співробітництва  між  освітніми  закладами,  схем  мобільності  та

інтегрованих навчальних, дослідницьких і виховних програм.

Процеси європейської інтеграції дедалі сильніше впливають на таку важливу сферу життя українського суспільства, як освіта. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенській конференції. Тепер справа стоїть за національним та інституційним рівнем його впровадження.

На сьогодні 46 європейських країн включно з Україною підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб'єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

 Цілі варті досягнення, проте, на думку ректора НТУУ "КПІ" М.З.Згуровського (яку він висловив у своїй статті "Болонський процес – структурна реформа вищої освіти на європейському просторі"), існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:

 Надлишкова кількість  навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові  системи вищої освіти мають  у 5 разів менше. 

 Недостатнє визнання  у суспільстві рівня “бакалавр”  як кваліфікаційного рівня, його  незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.

 Загрозлива у масовому  вимірі тенденція до погіршення  якості вищої освіти, що наростає  з часом. 

 Збільшення розриву  зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

 Невиправдана плутанина  у розумінні рівнів спеціаліста  і магістра. З одного боку, має  місце близькість програм підготовки  спеціаліста і магістра, їхня  еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним  статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

 Неадекватно до  потреб суспільства і ринку  праці вирішується доля такої  розповсюдженої ланки освіти, як  технікуми і коледжі, це при  тому, що їхня чисельність в  державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

 Відійшла в минуле  колись добре організована для  централізованої економіки система  підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла  б потреби ринкової економіки,  в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.

 Університети України  не беруть на себе роль методологічних  центрів, новаторів, піонерів  суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.

 

Висновок

Отже, головне завдання полягає у постійній адаптації змісту вищої юридичної освіти через освітні і професійні програми до потреб суспільства.

На цьому  етапі потрібна система трансформації  змісту вищої юридичної освіти на основі науково-обґрунтованої програми, що передбачала б створення механізму безперервного оновлення змісту.

Тільки через  зміст вищої юридичної освіти і якість навчання можна досягти  цих цілей:

- завершити  розробку і впровадження Державних стандартів вищої юридичної освіти з одночасним впровадженням системи державного контролю за рівнем фахової підготовки юристів;

- вивчити стан  забезпечення юридичними кадрами  з вищою освітою органів державної  виконавчої влади, правоохоронних, судових органів соціального захисту населення і визначити потреби в спеціалістах за рівнями підготовки та спеціалізаціями;

- розробити  і затвердити перелік посад,  які можуть займати випускники  вищих навчальних закладів з  юридичною освітою відповідно  до освітньо-кваліфікаційних рівнів;

- передбачити  нові спеціалізації в юридичних  навчальних закладах з урахуванням  сучасних видів юридичної практики;

- розвивати  міжнародні зв'язки в юридичній  освіті, пов'язані з розробкою  навчальних програм та інших  компонентів освіти, спрямованих на інтеграцію юридичної освіти в світовий освітянський простір;

- створити гнучку  розгалужену систему післядипломної  освіти шляхом перепідготовки  і підвищення кваліфікації спеціалістів  з нових напрямків юридичної  науки і практики з оптимальними термінами, періодичністю навчання та забезпеченням оновлення його змісту;

- розробити  і прийняти державну програму  підтримки видавництв, які випускають  юридичну літературу.

Болонський процес сприяє "Європеїзації" та "інтернаціоналізації" національних систем вищої освіти, формуванню справжнього "спільного освітянського простору" через модернізацію навчальних планів, міжінституційну співпрацю, розвиток схем мобільності, спільні програми навчання, практичну підготовку та впровадження науковій досліджень, прийняття системи легкозрозумілих і зіставних ступенів, зокрема через упровадження додатку до диплома для забезпечення можливості працевлаштування європейців і підвищення міжнародної привабливості європейської системи вищої освіти. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на остаточний результат: знання й уміння випускників мають знаходити і теоретичне, і практичне застосування задля користі всієї Європи.

Усі академічні ступені  та інші кваліфікації повинні мати попит на європейському ринку праці, а професійне визнання кваліфікацій необхідно спростити. Уніфікації визнання кваліфікацій сприятиме використання додатка до диплома, рекомендованого ЮНЕСКО. Головна вимога Болонської декларації - запровадження Європейської кредитно-трансферної й акумулюючої системи.

 

Список використаних джерел

1. Закон України "Про освіту"// Верховна Рада України; Закон від 13.12.2001 № 2887-III//// Офіційний сайт Верховної Ради України –http.rada.gov/ua/.
2. Закон України “Про вищу освіту” // Верховна Рада України; Закон від 17.01.2002 № 2984-III/ Верховна Рада України// Офіційний сайт Верховної Ради України –http.rada.gov/ua/.
3. Закон України „Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах» ( наказ Міністерства освіти і науки України від 02.06.1993 р. №161).
4. Тези виступу Першого заступника Міністра освіти і науки Суліми Євгена Миколайовича з питання  «Розвиток вищої освіти в контексті європейської інтеграції» .
5. Спільна декларація міністрів освіти Європи "Європейський простір у сфері вищої освіти" Болонья, 19 червня 1999 року.
6. Болонський процес - структурна реформа вищої освіти на європейському просторі // М.З. Згуровський, ректор НТУУ “КПІ
7. Коваленко С.І.  Характеристика вищої юридичної освіти України. – К., 2003.
8. Юридична деонтологія: Навч. посібник / За ред. Гусарєва С.Д. - Київ, 2001.
9. Ортинський В. Л. Педагогіка вищої школи: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.]/ В. Л. Ортинський – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 472 с.