Інвестиційний договір, як вид цивільно-правового договору

       День  набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення інвестиційного договору.

       2.3. Права та обов’язки сторін за інвестиційним договором

       Зміст інвестиційного договору становлять права та обов’язки сторін договору.

       Згідно  з ч. 1 ст. 7 Закону „Про інвестиційну діяльність” всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

       Основні (загальні) права суб'єктів інвестиційної  діяльності визначено ст. 7 Закону „Про інвестиційну діяльність”: 1) право на розміщення інвестицій у будь-які об'єкти, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено законодавством України відповідно ч. 2 ст. 4 цього Закону; 2) право самостійно визначати мету, напрями, види і обсяги інвестицій, залучати для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у т. ч. шляхом організації конкурсів і торгів; 3) за рішенням інвестора володіти, користуватися і розпоряджатися інвестиціями, а також результатами їхнього здійснення відповідно до встановленого законом порядку і умов укладеного між ними (учасниками інвестиційної діяльності) договору; 4) залучати фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску у встановленому законодавством порядку цінних паперів і позик; 5) самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України; 6) набувати необхідне для здійснення інвестиційної діяльності майно у громадян та юридичних осіб безпосередньо чи через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

       В ст. 8 Закону „Про інвестиційну діяльність” передбачено основні (загальні) публічноправові обов'язки суб'єктів інвестиційної діяльності. При цьому законодавець розмежовує обов'язки інвесторів і обов'язки суб'єктів інвестиційної діяльності.

       До  загальних обов'язків суб'єктів  інвестиційної діяльності відносяться  наступні: 1) додержуватися державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України; 2) виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред'являються в межах їх компетенції; 3) подавати в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність; 4) не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати вимоги антимонопольного регулювання; 5) для виконання спеціальних робіт, що потребують відповідної атестації виконавця, одержати ліцензію в порядку, визначеному КМ України.

       Окремо  на інвесторів додатково покладаються такі обов'язки: 1) подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних інвестицій; 2) одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво; 3) одержати позитивний комплексний висновок державної експертизи щодо додержання в інвестиційних програмах та проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного і епідеміологічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.

       Зазначені права та обов’язки є загальними, але спеціальні закони, що регулюють  окремі види інвестиційних правовідносин, залежно від їх виду передбачають додаткові (спеціальні) права і обов’язки. Так, ст. 17 Закону „Про концесії” встановлює права і обов’язки концесієдавця, а ст. 18 права і обов’язки концесіонера.

       До основних прав інвестора варто віднести наступні права: 1) інвестувати майно та майнові права в об’єкти інвестиційної діяльності; 2) визначати обсяг, розміри, напрямок інвестицій; 3) залучати на договірній основі третіх осіб для реалізації інвестицій; 4) передавати за інвестиційним договором свої права іншим особам (фізичним та юридичним особам, державі); 5) володіти, користуватися, розпоряджатися об’єктами інвестиційної діяльності; 6) набувати майно у інших осіб згідно з умовами інвестиційного договору. Варто зауважити, що даний перелік не є вичерпним і залежить від конкретного виду інвестиційного договору.

       В обов’язки інвестора входять  різні дії, пов’язані з виконанням договірних умов, які визначаються за згодою сторін.

       Аналіз  обов’язків інвестора, наведений в  Законі “Про інвестиційну діяльність”  дозволяє зробити висновок про обмеженість  схем інвестування, які можуть бути реалізовані на практиці у відповідності з нормами цього Закону.

       Законодавство повинно забезпечити реалізацію таких основних прав інвесторів, як право на отримання прибутку від  здійснення інвестиційної діяльності; право на пересилання прибутку за межі України; право на судовий захист законних прав та інтересів інвестора; право на відшкодування завданих інвестору збитків.

       Держава ґарантує захист інвестицій незалежно  від форм власності та джерел існування. Усім інвесторам забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкоджати управлінню інвестиціями, їхньому використанню та ліквідації. Інвесторам забезпечується рівноправний режим здійснення інвестиційної діяльності, включаючи незастосування дискримінаційних заходів, способів дискримінаційного характеру, які могли б зашкодити управлінню інвестиціями, їхньому використанню та ліквідації, а також передбачаючи умови і порядок вивозу вкладених цінностей та результатів інвестиційної діяльності.

       Держава забезпечує захист від примусових вилучень інвестицій у вигляді націоналізації, реквізиції та конфіскації.

       Правовий  статус суб’єктів інвестиційної  діяльності, хоча й врегульований  чинним законодавством, однак не позбавлений  певних вад. Зрештою, можна стверджувати, що, керуючись ст. 9 Закону “Про інвестиційну діяльність”, суб’єкти інвестиційної діяльності як сторони інвестиційного договору можуть на власний розсуд узгодити комплекс своїх прав та обов’язків, з умовою, що це не буде суперечити законодавству України. Таким чином, сторони договору можуть поліпшити порівняно із законодавчим регулюванням своє правове становище та забезпечити належний рівень захисту своїх прав. Зрештою, визначення комплексу прав та обов’язків сторін є однією з істотних умов змісту будь-якого договору. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       РОЗДІЛ  ІІІ ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОКРЕМИХ РІЗНОВИДІВ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ДОГОВОРІВ

       3.1. Договір концесії  як різновид інвестиційного  договору

       Концесійний договір є однією з форм залучення  інвестицій в економіку. В Україні, з її високим рівнем одержавлення економіки, в умовах гострої нестачі інвестиційних ресурсів, застосування такої привабливої для інвестора форми вкладення коштів могло б дати значні прибутки, забезпечити потік в неї довгострокових інвестицій.

       Згідно  з ч. 1 ст. 1115 ЦК за договором комерційної концесії одна сторона  (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Предметом договору комерційної концесії є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації (ч. 1 ст. 1116 ЦК).

       Норми Закону „Про концесії” спрямовані на формування правової підстави для  укладення між державою та інвестором специфічних договорів таких  як концесійний договір, суть якого  полягає в тому, що держава надає інвестору на платній та строковій основі виняткове право на здійснення видів діяльності, надання якого входить в компетенцію держави, та зобов’язується здійснювати інвестиційну діяльність за свій рахунок і на свій ризик Так, згідно з ст. 1 Закону „Про концесії” концесія – це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору, на платній та строковій основі юридичній чи фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб’єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов’язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.

       Таким чином, два види договорів відрізняються  не тільки за метою і предметом, але  й за суб’єктним складом.

       Закон „Про концесії” запроваджує у правове поле механізм дії концесійного договору як договору, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування надає на платній та строковій основі суб’єкту підприємницької діяльності право створити об’єкт концесії чи здійснювати його управління, визначає права та обов’язки сторін концесійного договору. Ст. 9 цього закону надає КМУ право затверджувати типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності. На виконання цієї статті Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 12.04.2000 р. “Про затвердження Типового концесійного договору” [32].

       Договір концесії можна визначити як особливий  різновид цивільно-правового договору інвестиційного характеру, який укладається  між концесієдавцем (державою, органами місцевого самоврядування) і концесіонером (як іноземним, так і національним інвестором) з метою регламентації правовідносин сторін щодо надання концесіонеру особливих прав на володіння об’єктами, що перебувають у державній та комунальній власності і є вилученими зі звичайного комерційного обороту або обмежено оборотоздатними, а також надання концесіонеру прав на заняття видами господарської діяльності, що є монополією держави.

       Тобто концесійний договір є правовим документом, яким оформляються відносини між конкретними суб’єктами господарювання з приводу руху матеріальних благ у процесі виконання укладеного між ними концесійного договору.

       Концесійний договір укладається між уповноваженим  органом виконавчої влади чи органом  місцевого самоврядування (концесієдавцем) та юридичною особою, яка виграла концесійний конкурс. Тобто, суб’єктами договору концесії є: концесіонер (інвестор) – суб’єкт підприємницької діяльності, який на підставі договору отримав концесію, та концесієдавець – орган виконавчої влади або відповідний орган місцевого самоврядування, уповноважений відповідно Кабінетом Міністрів України чи органами місцевого самоврядування на укладення концесійного договору.

       Концесійний договір укладається тільки за умови досягнення сторонами (концесієдавцем та концесіонером) взаємної згоди за всіма його істотними умовами і підписання сторонами тексту договору. Згідно з ст. 10 закону „Про концесії” істотними умовами договору концесії є: 1) сторони договору; 2) види діяльності, роботи, послуги, які здійснюються за умовами договору; 3) об’єкт концесії (склад і вартість майна або технічні і фінансові умови створення об’єкта концесії). Об’єктами концесійного договору можуть бути об'єкти права державної чи комунальної власності, які використовуються для здійснення діяльності у певних сферах господарської діяльності. При цьому українське цивільне законодавство не містить жодних вказівок щодо предметного складу державної власності.

       До  істотних умов договору концесії відносяться  також: 1) умови надання  земельної ділянки, якщо вона необхідна для здійснення концесійної діяльності; 2) перелік видів діяльності, здійснення яких підлягає ліцензуванню; 3) умови встановлення, зміни цін (тарифів) на виготовлені (надані) концесіонером товари (роботи, послуги); 4) строк дії договору концесії, умови найму, використання праці працівників – громадян України. Концесійний договір укладається на визначений у самому договорі строк, який має бути не менше 10 років та не більше 50 років і вважається укладеним з дня досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору. Строк дії концесійного договору може бути змінений за згодою сторін в межах передбачених строків; 5) умови використання вітчизняних сировини, матеріалів; 6) умови та обсяги поліпшення об'єкта концесії та порядок компенсації зазначених поліпшень; 7) умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів; 8) порядок використання амортизаційних відрахувань; 9) відновлення об'єкта концесії та умови його повернення; 10) відповідальність за виконання сторонами зобов’язань; 11) страхування концесіонером об’єктів концесії, взятих у концесію; 12) порядок продовження і припинення дії договору; 13) порядок вирішення спорів між сторонами.

       Відсутність у тексті договору хоча б однієї із зазначених вище умов може призвести до виникнення в майбутньому значних проблем, оскільки такий договір буде вважатися неукладеним, і, як наслідок, у сторін не виникатимуть відносно один одного жодних прав та обов’язків.

       Законом „Про концесії” визначено основні  права і обов'язки сторін концесійного договору. Так, згідно з ст. 17 цього закону концесієдавець має право: здійснювати контроль за дотриманням концесіонером умов концесійного договору; надавати виключне право на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії; вимагати дострокового розірвання концесійного договору у разі порушення концесіонером його умов; вимагати від концесіонера відшкодування збитків у разі погіршення стану об'єкта концесії, яке сталося з вини концесіонера.

       Концесієдавець зобов'язаний: передати концесіонеру об'єкт концесії у стані та строки, передбачені концесійним договором; надати концесіонеру своєчасно і в повному обсязі передбачені концесійним договором документи, які підтверджують право концесіонера на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії; вимагати звіт про використання амортизаційних відрахувань; зберігати комерційну таємницю концесіонера; не втручатися у господарську діяльність концесіонера; якщо для здійснення концесійної діяльності необхідна земельна ділянка, забезпечити її надання у порядку, встановленому Земельним кодексом України.