Спадкове право

Автор: Пользователь скрыл имя, 25 Февраля 2012 в 12:26, курсовая работа

Описание работы

Спадкування - це перехід майнових прав та обов´язків померлого громадянина (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Право спадкування тісно пов´язане з правом власності, оскільки спадкування є одним із найпоширеніших засобів набуття права власності та охороняє це право.

Работа содержит 1 файл

курс.docx

— 59.69 Кб (Скачать)

Не може бути посвідчено договір про поділ (виділ) спадкового майна в натурі, якщо в заповіті вказано конкретні види спадкового майна, що перейдуть відповідним  спадкоємцям.

Спадкоємці, які прийняли спадщину, можуть одночасно з отриманням свідоцтва про право на спадщину, або після його отримання, але  до державної реєстрації права власності  на нерухоме майно, пред’явлення свідоцтва  про право на спадщину в вигляді  вкладу до банку (фінансової установи) тощо укласти договір про поділ  спадщини в натурі шляхом визначення конкретного майна (квартир, будинків, земельних ділянок, транспортних засобів, цінних паперів, вкладів у банках, майнових авторських прав тощо), що охоплюється  належною їм часткою в спадщині.

Після державної реєстрації права власності на спадкове нерухоме май но (ст. 1299 ЦК України), отримання  спадкоємцями вкладів спадкодавця  в банках (фінансових установах) поділ  спадщини здійснюється в загальному порядку за правилами, установленими  щодо договорів відчуження — купівлі-продажу, міни, дарування тощо.

Ураховуючи ту обставину, що спадкування кількома спадкоємцями за загальним правилом призводить до встановлення спільної часткової власності, виділ частки особи в натурі здійснюється із дотриманням норм ЦК України, що регулюють виділ частки в праві  спільної часткової власності (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

При посвідченні договору про поділ спадщині між спадкоємцями в натурі нотаріусу слід мати на увазі, що цей договір, будучи результатом  вільного волевиявлення всіх спадкоємців, може передбачати невідповідність  результатів розподілу належним спадкоємцям до ідеальних часток у спадщині. Тобто договірний розподіл може бути проведено з відступленням  від розміру часток кожного зі спадкоємців у спадщині. Така невідповідність  може бути компенсована шляхом виплати  певної грошової суми (п. 230 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України), в іншому порядку, зокрема за рахунок спадкового майна, на яке свідоцтво про право  на спадщину не видавалося, тощо.

Не може бути перешкодою в посвідченні договору про поділ  спадщини й повна відсутність  компенсації частки спадкоємця в  спадковому майні з боку інших  спадкоємців.

Договір про поділ спадщини може бути посвідчено як державними, так  і приватними нотаріусами. Для вчинення цієї нотаріальної дії нотаріусу  подаються раніше видані свідоцтва  про право на спадщину. Однак у  справах нотаріуса свідоцтва  про право на спадщину не залишаються, а повертаються спадкоємцям, зокрема  для подальшої реєстрації права  власності на майно.

Державне мито за посвідчення  договору про поділ спадщини сплачується  за ставкою, передбаченою пп. «е» п. 3 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів  України «Про державне мито», тобто  в розмірі одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

При вирішенні питання  про поділ спадщини, необхідно  мати на увазі, що окремі категорії  спадкоємців мають переважне  право на виділ їм спадкового майна  в натурі (ст. 1279 ЦК України). Так, спадкоємці, які разом зі спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право  перед іншими спадкоємцями на виділ  їм у натурі цього майна, у межах  їхньої частки в спадщині.

Якщо після спливу строку для прийняття спадщини й після  розподілу її між спадкоємцями в  натурі, спадщину прийняли інші спадкоємці, вона підлягає перерозподілу, з урахуванням  прав цих спадкоємців (ст. 1280 ЦК України). Перерозподіл здійснюється за згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, або на підставі рішення суду про  задоволення вимог спадкоємців, які з поважних причин пропустили строк для прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК України). У першому  випадку спадкоємці, які прийняли спадщину, подають нотаріусу письмові заяви про надання згоди на прийняття спадщини тим зі спадкоємців, який пропустив установлений строк  для її прийняття. У такому разі нотаріусом усім спадкоємцям видаються нові свідоцтва про право на спадщину (ч. 3 ст. 1300 ЦК України). У другому  випадку суд, задовольняючи вимоги спадкоємця про визначення додаткового  строку для прийняття спадщини, одночасно  визнає недійсним у від повідній частині раніше видані свідоцтва  про право на спадщину та договір  про поділ спадщини між спадкоємцями в натурі (якщо такий договір було укладено). Рішення суду є підставою  для перерозподілу спадщини. «Нові» спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини  майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке  претендує спадкоємець, що пропустив  строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади й збереглося, спадкоємець  має можливість вимагати його передачі в натурі. У разі реалізації майна  спадкоємець має право на грошову  компенсацію.

 

3. Особливості посвідчення  спадкового договору

За спадковим договором, одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно  відчужувача (ст. 1302 ЦК України).

Слід відмітити соціальне  значення інституту спадкового договору, оскільки за його допомогою мають  бути захищені майнові та немайнові  права осіб похилого віку, що потребують догляду й сторонньої допомоги. Спадкові договори досить поширені в нотаріальній практиці, їх можуть посвідчувати як державні, так і приватні нотаріуси. Незважаючи на те, що в назві цього договору присутнє слово «спадковий», перехід  майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є  окремим видом спадкування в  розумінні ст. 1217 ЦК України і  на нього не поширюються відповідні положення ЦК України про спадкування, включаючи норми, що стосуються здійснення і захисту права на обов’язкову  частку в спадщині (ст. 1241 ЦК України), прийняття спадщини (ст. 1268 ЦК України), заповідального відказу (ст. ст. 1237–1239 ЦК України) тощо. Крім того, на відміну  від спадкоємця, який прийняв спадщину й відповідає за боргами спадкодавця  в межах дійсної вартості майна, яке до нього перейшло (ст. 1282 ЦК України), набувач за спадковим договором  такої відповідальності не несе.

Обов’язковому нотаріальному  посвідченню підлягають усі спадкові договори, незалежно від того, чи наявне в складі майна, що є предметом  такого договору, нерухоме майно.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про нотаріат» спадкові договори щодо нерухомого майна посвідчуються  за умови подання документів, що підтверджують право власності  відчужувача на майно, з перевіркою від сутності заборони відчуження або  арешту цього майна. Посвідчення  договорів про відчуження відбувається за місцезнаходженням нерухомого майна  або за місцезнаходженням однієї зі сторін договору.

Предметом спадкового договору є будь-яке майно, як рухоме, так  і нерухоме, яке належить відчужувачу  на праві власності. До предмета спадкового договору можуть входити також і  майнові права. Однак предметом  спадкового договору не можуть бути права  й обов’язки відчужувача, які  нерозривно пов’язані з його особою, правонаступництво за якими не допускається, зокрема перелічені в ст. 1219 ЦК України.

На практиці в переважній більшості випадків предметом спадкового договору виступає нерухоме майно, що належить відчужувачу на праві власності. У такому разі нотаріусу подається  право встановлювальний документ на нерухоме майно, що є предметом договору, на цьому документі робиться відмітка про заборону відчуження майна, після  цього правовстановлювальний документ повертається відчужувачу. Немає достатніх  підстав залишати цей документ у  нотаріуса, оскільки відчужувач не перестає бути власником нерухомого майна  й може вчиняти з ним правочини, не пов’язані з відчуженням. Крім того, правовстановлювальні документі  на нерухоме майно потрібні відчужувачу  для вчинення інших дій (наприклад, оформлення житлових субсидій, установлення телефону).

У випадку коли предметом  спадкового договору є частка в праві  спільної часткової власності, приписи  ст. 362 ЦК України щодо переважного  права співвласників купівлі  частки в спільній частковій власності  не застосовуються.

Із визначення спадкового договору (ст. 1302 ЦК України) випливає, що ним може встановлюватися лише право власності набувача на предмет  договору, а не будь-яке інше речове право, у тому числі й особистий  сервітут.

Сторонами спадкового договору є відчужувач і набувач. Якщо відчужувачем може бути фізична особа, то набувачем  за спадковим договором виступає як фізична, так і юридична особа. Відчужувачем і набувачем може бути як цілком дієздатна фізична особа, так і особа з неповною цивільною  дієздатністю (ст. 32 ЦК України). Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 32 ЦК неповнолітні у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років  можуть самостійно розпоряджатися своїм  заробітком, стипендією та іншими доходами. Будучи набувачем за спадковим договором, неповнолітня особа може за рахунок  цих коштів надавати допомогу відчужувачу. Договором можуть бути встановлені  й інші обов’язки неповнолітнього  набувача, які співпадатимуть із визначеним ЦК України обсягом його дієздатності.

Цивільним кодексом окремо визначено, що відчужувачем може бути подружжя або один із них (ст. 1303 ЦК України). У такому випадку можливі різні  варіанти змісту спадкового договору. Подружжя може укласти спадковий  договір щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності (п. 234 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). При цьому предметом договору може бути як майно, набуте подружжям  під час шлюбу, зокрема придбане за рахунок спільних коштів (ст. ст. 60, 61 СК України), так і майно придбане з інших, передбачених законодавством, підстав. Наприклад, житло, право власності  на яке чоловік і дружина набули шляхом приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Як зазначено в  ст. 8 цього Закону, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну  сумісну або часткову власність  за письмовою згодою всіх повнолітніх  членів сім’ї, які постійно мешкають у даній квартирі (будинку), у тому числі тимчасово відсутніх, за якими  зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Правовий режим спільної сумісної власності встановлено  також для майна, набутого в результаті спільної праці та за спільні кошти  членів сім’ї, якщо інше не встановлено  договором, укладеним у письмовій  формі (ч. 4 ст. 368 ЦК України).

При укладанні спадкового договору, в якому подружжя виступають відчужувачами, попереднє визначення ідеальних часток у спільній сумісній власності не вимагається, оскільки законодавство виходить із засад  рівності часток подружжя в праві  спільної власності. Однак подружжя можуть відступити від засад рівності, уклавши між собою договір  про визначення ідеальних часток у праві спільної сумісної власності. Якщо один із подружжя є відчужувачем, а інший виступає набувачем за цим же договором, то спадковий договір  відповідно до ч. 2 ст. 64 СК України може бути посвідчено без виділу й визначення частки в праві спільної сумісної власності, що є предметом спадкового договору. Не виключається і ситуація, коли предметом спадкового договору є майно, що перебуває в особистій  приватній власності одного з  подружжя (ст. 57 СК України), про що має  бути зазначено в спадковому договорі.

При укладанні подружжям  спадкового договору щодо майна, яке  перебуває в спільній сумісній власності, цим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в  разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором (ч. 2 ст. 1306 ЦК України). Дане положення  спадкового договору наближує його до спільного заповіту подружжя (ч. 2 ст. 1243 ЦК України). Оскільки законодавець використовує в даному випадку термін «спадщина», не вказуючи на наявність  певних виключень, оформлення спадкових  прав іншого з подружжя повинно здійснюватися  на загальних підставах. Але про  видачу свідоцтва про право на спадщину іншому з подружжя на майно, що є предметом спадкового договору, нотаріус повідомляє набувача цього  майна (п. 226 Інструкції про порядок  вчинення нотаріальних дій нотаріусами  України).

При цьому слід мати на увазі, що поняття «спадщини», за змістом  ч. 2 ст. 1306 ЦК України, і «майна, що є  предметом спадкового договору подружжя», можуть не співпадати.

Зазначимо, що перехід спадщини від одного з подружжя до іншого за на явності спадкового договору чинним законодавством у вичерпний  спосіб не врегульовано.

У випадку смерті одного з подружжя інший з подружжя за наявності достатніх підстав  може ініціювати розірвання спадкового договору. Набувачем також може бути особа, яка перебуває у шлюбі. У такому випадку нотаріус роз’яснює  їй, що в разі коли виконання спадкового договору пов’язане з витрачанням  коштів, які перебувають у спільній сумісній власності, розпорядження  цими коштами здійснюється за взаємною згодою подружжя (ч. 1 ст. 65 СК України), а майно, що переходить за спадковим  договором, набуває, за загальним правилом, статусу спільної сумісної власності  подружжя, незалежно від того, що інший із подружжя не був стороною за спадковим договором. При посвідченні  такого варіанту спадкового договору, нотаріус вимагає письмової згоди  другого з подружжя на його укладення (ч. 3 ст. 65 СК України).

Спадковим договором, набувачем  за яким виступає один із подружжя, може бути передбачено його виконання  виключно за рахунок коштів, які  належали йому особисто, без залучення  коштів або майна, що перебуває в  спільній сумісній власності. У такому разі майно, що є предметом спадкового договору, переходить після смерті відчужувача в особисту приватну власність набувача, про що має  бути зазначено в спадковому договорі. При цьому згоди іншого з подружжя на укладення договору не вимагається. Такі самі наслідки має покладення на набувача за спадковим договором  обов’язків виключно немайнового характеру  або майнового характеру, але  за рахунок відчужувача (придбання  лікарських засобів і виробів  медичного призначення, продуктів  харчування, одягу, взуття, сплата комунальних  послуг тощо). Таким чином, коли набувачем  за спадковим договором виступає один із подружжя, згоди іншого з  подружжя на його укладення не вимагається, а набуте за цим договором майно  переходить в особиступриватну власність  у випадках:

1) виконання набувачем  дій майнового характеру за  рахунок коштів (майна), що належали  йому особисто. Нотаріусу слід  мати на увазі, що не належить  до спільної сумісної власності  майно одного з подружжя, набуте  особою до шлюбу; набуте за  час шлюбу на підставі договору  дарування або в порядку спадкування;  набуте за час шлюбу, але  за кошти, що належали одному  з подружжя особисто; речі індивідуального  користування, у тому числі коштовності,  навіть якщо вони

Информация о работе Спадкове право