Строки у сімейному праві

Так, за загальним правилом до вимог про поділ майна, що є  об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між  ними                                     не розірвано, позовна давність не застосовується (ч. 1 ст. 72 СКУ).                           Це означає, що подружжя може звертатися до суду з вимогою про поділ спільного майна при наявності шлюбу у будь-який час. Однак для колишнього подружжя встановлено інше правило. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. При цьому закон чітко визначає, що позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СКУ).

Другий випадок застосування позовної давності пов'язується з наявністю  спору про батьківство. Особа, яка  вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або  народження дитини перебувала у шлюбі  з іншим чоловіком, має право  пред'явити до її чоловіка, якщо він  записаний батьком дитини, позов  про визнання свого батьківства (ч. 1 ст. 129 СКУ). До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік. Важливо відзначити, що перебіг позовної давності починається не від дня народження дитини, а від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство (ч. ч. 1, 2 ст. 129 СКУ).

Позовна давність застосовується також при оспорюванні матір'ю  дитини батьківства свого чоловіка. Так, згідно з ч. 1 ст. 138 СКУ жінка,                        яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини. Закон визначає, що до вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини (ч. З ст. 138 СКУ).

Останнім випадком застосування позовної давності є спір про материнство. Жінка, яка вважає себе матір'ю дитини, має право пред'явити позов до жінки, яка записана матір'ю дитини, про визнання свого материнства (ч. 2 ст. 139 СКУ). До вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини (ч. З ст. 139 СКУ).

Встановлення скороченого (один рік) строку позовної давності має  за мету чітке та оперативне визначення правового статусу дитини. Якщо особа (мати або батько) вважає себе матір'ю (батьком) дитини, то може доводити цей  факт протягом одного року від дня, коли вона дізналася або могла  дізнатися, що є матір'ю (батьком) дитини. Якщо особа не звертається до суду з відповідною вимогою, стає очевидним, що вона в цьому не зацікавлена. Немає  підстав збільшувати вказаний строк  позовної давності, оскільки це може негативно  вплинути на становище дитини, усвідомлення нею свого сімейного стану. Аналогічний  скорочений строк позовної давності встановлено також для оспорювання  матір'ю дитини батьківства свого  чоловіка.

ЦК України визначає, що з точки зору їх тривалості строки позовної давності поділяються на загальні та спеціальні. Згідно з ч. І ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три  роки. Окрім цього, для окремих  видів вимог законом може встановлюватися  спеціальна позовна давність: скорочена  або більш тривала порівняно  із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦКУ). Враховуючи, що в сімейному праві строки позовної давності не мають широкого застосування, поділ позовної давності на два види (загальну та спеціальну) не набуває великого значення. Згідно з СКУ позовна давність встановлюється у три роки (ч. 2 ст. 72 СКУ) та в один рік (ч. 2 ст. 129, ч. З ст. 138, ч. З ст. 139 СКУ).    При розгляді сімейних спорів позовна давність застосовується судом            відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено СК України. Так, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253—255 ЦК України.                               Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін (ч. ч. 1, 2 ст. 260 ЦКУ). До спорів, що випливають із сімейних відносин, застосовуються передбачені в ЦК України правила щодо початку перебігу позовної давності (ст. 261 ЦКУ), зупинення перебігу позовної давності (ст. 263 ЦКУ) та переривання перебігу позовної давності                       (ст. 264 ЦКУ).

Можна вважати, що, оскільки в СК України не міститься спеціальних  застережень, до сімейних відносин можна  застосовувати і інші правила  цивільного законодавства щодо визначення строків. Наприклад, про можливість збільшення позовної давності та, навпаки, неможливість її зменшення за домовленістю сторін (ст. 259 ЦКУ).

Треба підкреслити, що згідно з новим цивільним законодавством позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою  до винесення судом рішення (ч. З ст. 267 ЦКУ). Якщо жодна із сторін                          не звернеться до суду з заявою про врахування факту пропуску позовної давності, то суд виноситиме рішення, незважаючи на сплив встановленого законом строку. У свою чергу сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові

В СК України не міститься статті, яка б встановлювала спеціальні правила щодо дії вказаної норми ЦК України. Це дає підстави припустити, що застосування позовної давності при розгляді сімейних спорів також здійснюється лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Проте такий висновок не є беззаперечним. Він ґрунтується лише на загальному розумінні співвідношення норм чинного законодавства.

Розділ 3. Обчислення строків у сімейному праві

В коментованій статті прямо  відзначається, що порядок обчислення строків, що застосовуються при регулюванні  сімейних відносин, встановлюється цивільним  законом. Тому це питання знаходить  своє вирішення виключно в ЦК України. Згідно із ч. 1 ст. 252 ЦК України строк  визначається роками, місяцями,тижнями, днями або годинами. Зазвичай,                    в сімейному праві не застосовуються такі проміжки часу, як тиждень або година. Основне значення мають строки, що визначаються роками                              та місяцями, а інколи - днями.

В основному в сімейному  законодавстві строки визначаються роками-один, три, п'ять, десять та п'ятнадцять  років. При регулюванні сімейних відносин правові наслідки можуть пов'язуватися  зі строками, що визначаються місяцями. Так, дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя (ч. 2 ст. 122 СКУ); аліменти на одного з подружжя сплачуються щомісячно (ст. 77 СКУ); дитина, покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку                          (ч. 1 ст. 209 СКУ); усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її                         (ч. 2 ст. 219 СКУ).

В окремих випадках сімейний закон надає значення дням. Наприклад, на підставі заяви одного з батьків  аліменти відраховуються не пізніше  триденного строку від дня, встановленого  для виплати заробітної плати, пенсії, стипендії (ч. 2 ст. 187 СКУ); певні службові особи, а також інші особи, яким стало відомо про дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, зобов'язані протягом семи робочих днів подати інформацію про них до відповідних державних органів (ч. 1 ст. 214 СКУ); рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду (ч. 2 ст. 19 СКУ).

Строки, що обчислюються днями, треба відрізняти від термінів (конкретних дат). Так, день народження, день смерті, день реєстрації шлюбу, день набрання чинності рішенням суду - це не строки, що визначаються днями, а відповідні терміни, тобто моменти у часі.

За загальним правилом перебіг строку починається з  наступного дня після відповідної  календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦКУ). Таким чином сам день, від якого починається вирахування строку, до уваги не береться. При цьому початковий і кінцевий дні строку збігаються. Наприклад, батьки дитини домовилися про те, що один з них буде звільнений від сплати аліментів, якщо він передасть у власність дитини протягом одного місяця певне нерухоме майно.                                                Якщо сторони уклали цей договір 10 липня 2007 р., то останнім днем належного виконання зобов'язання буде відповідно 10 червня 2007 р.

Правило щодо неврахування календарної дати, коли сталася певна  дія або подія, не можна визнати  абсолютним. Існують випадки, коли правові  наслідки настають не з наступного дня, а з дня, коли ця дія або  подія відбулася. Наприклад, в СК України прямо вказано, що шлюб є  недійсним від дня його державної реєстрації (ст. 44 СКУ); у разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу; у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу (ч. ч. 1, 2 ст. 114 СКУ).

Крім того правило про  початок перебігу строку з наступного від дня дії (події) не поширюється  на випадки, коли строки не спливають, а настають (наприклад, 15 число кожного  місяця - день сплати аліментів).

Сплив строку є обставиною, з якою пов'язані певні юридичні наслідки. Якщо строк обчислюється роками, він спливає у відповідний місяць і число останнього року строку. Наприклад, подружжя 20 червня                        2006 р. уклало шлюбний договір, згідно з яким дружина набуває права на проживання в квартирі чоловіка протягом трьох років. У зв'язку з тим, що день, від якого починається сплив строку, в цьому випадку не враховується, останнім днем, коли дружина буде мати право на проживання, є 20 червня 2009 р.

Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий  місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця (ч. З ст. 254 ЦКУ). Наприклад, згідно із ч. 2 ст. 77 СК України за рішенням суду аліменти на користь одного з подружжя сплачуються щомісячно. Останнім днем належного виконання аліментного обов'язку буде 31 число місяця, який має 31 день, 30 число місяця, який має ЗО днів та відповідно — 28 або 29 лютого.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або  інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є  перший за ним робочий день                                       (ч. 5 ст. 254 ЦКУ).

Закон визначає порядок вчинення дій в останній день строку.                        Так, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена                   до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена                    в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції (ст. 255 ЦКУ). Закінченням дня, протягом якого може бути вчинена дія, за загальним правилом                                   є 24 година відповідної доби. Однак якщо дія вчиняється в установі, то її вчинення може бути обмежене часом, коли певна установа працює.

Висновки

В сімейному праві застосовується встановлене в ЦК України подвійне визначення часу - строк та термін. Строком  є певний періоду часі, зі спливом  якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний моменту часі, з настанням  якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Особливість сімейних відносин полягає у тому, що до них за загальним  правилом позовна давність не застосовується. Це означає, що особа може звернутися до суду за захистом свого сімейного  права або інтересу будь-коли незалежно  від того, скільки часу спливло  після моменту порушення цього  права, моменту, коли особа дізналася  про порушення свого права, а  також інших обставин, які слугують початком відліку строку позовної давності.

Проте вказане загальне правило  має певні виключення.                                               В ч. 1 коментованої статті визначаються випадки, коли до сімейних відносин застосовується позовна давність (ч. 2 ст. 72 СКУ, ч. 2 ст. 129, ч. З ст. 138,                     ч. З ст. 139 СКУ).

  При розгляді сімейних спорів позовна давність застосовується судом            відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено СК України. Так, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253—255 ЦК України.

В коментованій статті прямо  відзначається, що порядок обчислення строків, що застосовуються при регулюванні  сімейних відносин, встановлюється цивільним  законом. Тому це питання знаходить  своє вирішення виключно в ЦК України. Згідно із ч. 1 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями,тижнями, днями або годинами. Зазвичай,                    в сімейному праві не застосовуються такі проміжки часу, як тиждень або година. Основне значення мають строки, що визначаються роками                              та місяцями, а інколи - днями.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96// Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. -  № 30.  – 141 с.
2. Сімейний кодекс України //Відомості Верховної Ради України (ВВР).- 2002. - №21-22 - ст.135.
3. Цивільний кодекс України //Відомості Верховної Ради України (ВВР).- 2003. – №40–44. – Ст.356.
4. Дякович М. М. Сімейне право : навч. пос. [для студ. вищ. навч. закл.] / М. М. Дякович. - К. : Правова єдність, 2009. - 512 с.
5. Сімейне право України: підручник / За ред. Є.О. Харитонова, Н.Ю. Голубєвої. – К. : Істина, 2010. – 320 с
6. Сімейне право України :  підручник / за заг. ред. В. І. Борисової,                                    І. В. Жилінкової. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - 264 с.
7. Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар                            Жилінкова І.В., Антошкіна В.К., Д'ячкова Н.А., Москалюк В.Ю. та ін. / За ред. Жилінкової І.В., 2008. - 855c.
8. Українське сімейне право : підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / Зорислава Ромовська. – К. : Правова єдність, 2009. – 500 с.
9. Червоний Ю.С. Сімейне право України: Підручн. /За ред. Ю.С. Червоного. - К.: Істина, 2004. - 400 с.
10. Шимон С. І. Сімейне право: Навч.-метод. посіб. для самост.                                  вивч. дисц. / С. І. Шимон. – К.: КНЕУ, 2004. – 164 с.