Допити експерта - бухлалтера

План

Вступ

1.Поняття про кризу  життя

2.Причини та показники  кризи

3.Форми виходу з кризової  ситуації

4.Значення кризи для  росту особистості

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
Вступ 
Однією з важливіших функцій людського суспільства є накопичення та передача знань, досвіду новому поколінню людей, що, безумовно, сприяє загальному прогресу цивілізації. Подібні процеси тривають в усіх областях діяльності людини, а особливо – в економічній, виробничій сфері. Підготовка висококваліфікованих фахівців становиться нагальною потребою часу. Деякі спеціальності вимагають для опанування ними значних інтелектуальних, моральних, фізичних зусиль. Професійне становлення в цих умовах виступає достатньо складним, тривалим, досить рухомим, багатоплановим і часом суперечливим процесом. Фізичне та моральне навантаження, яке відбувається при цьому на людину, сприяє виникненню психологічних проблем особистості, одними з яких є кризи професійного становлення. 
Кризи професійного становлення особистості, за твердженням науковців, ще не стали предметом прискіпливої уваги науки. Проте, як свідчить практика, залучення до професії не завжди відбувається гладко та без проблемно, тому вивчення теоретичного матеріалу в цієї сфері край необхідно для вдосконалення процесу професійного становлення сучасної людини.  
Висновки 
Кризи в професійному розвитку – явище нормативне. Вони є доленосними моментами в життєдіяльності людини. Знання психологічних механізмів, закономірностей і особливостей кризових явищ дозволяє їх враховувати і конструктивно долати. Кризи не можна ігнорувати, не помічати. Відхід від них загрожує людині професійною дезадаптацією, крахом професійних надій, неспроможністю професійної біографії.  
Кризові явища – невід'ємний атрибут динамічного процесу професійного становлення особистості. Ступінь усвідомлення людиною криз є цілком індивідуальний. Вона залежить від способу протікання кризової ситуації, оскільки при благополучному її проходженні людина рідко усвідомлює дане явище як кризу.  
Кількість криз багато в чому залежить від соціально-професійної спрямованості, активності особи. Людина, яка цікавиться своїм внутрішнім світом та прагне пізнати себе, але відчуваючи при цьому незадоволеність, має в своїй професійній біографії більшу кількість кризових явищ. Якщо ж людина йде від кризи, старається її ігнорувати, то вона частіша стикається з крахом професійних надій, неспроможністю своєї професійної біографії.  
Настання кризи обумовлене цілим рядом чинників: поступовими якісними змінами способів виконання діяльності, соціально-професійною активністю особи, соціально-економічними умовами життєдіяльності, віковими психофізіологічними змінами, а також степеню інтенсивності професійної діяльності. Проте на будь-якій стадії професійного становлення як головний чинник, що детермінує виникнення кризи, частіше виділяється соціально-професійна активність.  
Переживання кризи викликає перебудову психологічної структури особистості, зміну соціально-професійної спрямованості. Породжувати психічну напруженість, кризи стимулюють професійний розвиток людини. Переживаючи кризу, індивід, як правило, підіймається на вищий рівень розвитку. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Поняття про кризу  життя

Залежно від міри зв'язку рольової поведінки людини з базовими особистісними утвореннями психологічні ролі можна поділити на ситуативні та особистісні. У цій площині  може трактуватися і проблема особистісної дисгармонії, а саме: дезадаптивні і негармонійні особистості в парадигмі теорії ролей можуть розглядатися як особистості з дезадаптивними і негармонійними особистісними ролями. 
Життєвими ролями ми називаємо такі особистісні ролі, які пов'язані з важливими життєвими функціями людини і мають велике значення в її життєвому шляху. Життєві ролі людини постійно розвиваються, змінюються, виникають, зникають тощо. Зміна життєвих ролей відбувається протягом усього життя людини, бо інакше вона не може розвиватись. Але це не означає, що ця зміна обов'язково повинна відбуватися з великими суперечностями. Якщо ці трансформації перебігають гармонійно, тобто без надмірного загострення життєвих труднощів, без великих суперечностей, або, принаймні, ці суперечності продуктивно розв'язуються людиною, то ми говоримо про її гармонійний розвиток. 
Але дуже часто зміна ролей здійснюється боляче, тому що людина не може прийняти нову роль, що диктується логікою її психосоціального розвитку, або відмовитися від старої ролі, яка втратила своє функціональне значення і призводить до деформацій і дисгармоній у поведінці. Якщо зміни психологічних ролей людини відбуваються з великими суперечностями, які людина не може самостійно конструктивно розв'язати, то ми говоримо про дисгармонійний розвиток. У цьому варіанті мають місце рольові конфлікти особистості, серед яких можна розглядати і життєву кризу особистості. 
Життєва криза - це перехідний період життя, коли відбувається ламання і активна зміна життєвих ролей особистості. Так, характерне для багатьох особистісних криз прагнення "втекти від себе" - це не що інше, як прагнення людини позбутися тієї ролі, що чомусь стала причиною її дисгармонійного стану. Життєва криза характеризується неможливістю (або труднощами) засвоїти нову життєву роль, або ускладненнями з можливістю позбутися старої життєвої ролі. Іншим випадком дисгармонійного розвитку особистості може бути нерозвинутість важливих психологічних ролей людини, що пов'язане з нерозвинутістю її важливих соціальних функцій. Під захисним "панцером" людини можна розуміти і систему особистісних ролей, що, крім інших, мають і адаптивну, захисну функцію. Деякі ролі виступають як захисні механізми. Кажуть, що людина "надягає на себе маску", щоб сховати за нею своє справжнє обличчя. Причиною цього дуже часто є прагнення людини захистити деякі болісні сторони свого"Я". 
 
Прикладом можуть слугувати випадки рольової поведінки, пов'язані з професійною діяльністю. За професійними ролями людина часто ховає більш інтимні сторони своєї особистості. Цим можна пояснити таке явище, як "трудоголізм", тобто підвищену пристрасть до роботи (за аналогією з терміном "алкоголізм" - пристрасть до алкоголю). Людина обирає діяльність (а нею може бути і якесь захоплення чи хоббі), щоб поринути у світ, створений цією діяльністю, і захиститись від реалій життя, які можуть бути чимось травматичними для неї. До речі, не тільки роль "трудоголика" а й роль "алкоголика" чи "наркомана" - це також прагнення захиститись від життєвих негараздів, втеча від одних життєвих ролей і спроба "заховатись" у рамках іншої ролі. 
 
Руйнування ролі, що відбувається в процесі життєвої кризи, завжди супроводжується руйнуванням її адаптивної, захисної функції: втратою смислу життя, порушенням адекватного уявлення про себе, втратою звичних форм поведінки, пов'язаної з необхідністю створювати нові поведінкові моделі (в тому числі й адаптивні), яких перед тим ще не було, і т.д. Це руйнування не може проходити безболісно, особливо якщо побудова нових ролей чи прийняття їх ускладнені. 
 
Життєва криза як рольовий конфлікт 
 
Як людина переживає кризу? Загострення внутрішніх суперечностей, що супроводжують кризу, стосується і загострення суперечностей у життєвих ролях особистості. Зміни, що відбуваються з людиною, яка переживає кризу, не обмежуються трансформацією її життєвих ролей. Але рольовий аспект заслуговує на увагу, тому що дає змогу проаналізувати суттєві закономірності протікання життєвої кризи і дає конкретні засоби психологічної допомоги людині. Є всі підстави вважати, що криза - це внутрішній рольовий конфлікт, що переживається людиною в переломні моменти життя, коли необхідність зміни життєвих ролей наражається на труднощі, які людина не здатна подолати сама.

Життєва криза - це переломний етап у житті особистості, рубіж  між старим і новим досвідом, якісний  перехід із одного стану в інший. Він, як і всяка зміна, має два  види детермінації: внутрішню (обумовлену поступовими внутрішніми змінами, що приводять до якісного стрибка, і  зовнішню, обумовлену обставинами життя, складностями міжособистісних стосунків, якимись значущими  життєвими подіями. 

2.Причини та показники кризи

Залежно від міри зв'язку рольової поведінки людини з базовими особистісними  утвореннями психологічні ролі можна  поділити на ситуативні та особистісні. У цій площині може трактуватися і проблема особистісної дисгармонії, а саме: дезадаптивні і негармонійні особистості в парадигмі теорії ролей можуть розглядатися як особистості з дезадаптивними і негармонійними особистісними ролями.

Життєвими ролями ми називаємо такі особистісні ролі, які пов'язані  з важливими життєвими функціями  людини і мають велике значення в  її життєвому шляху. Життєві ролі людини постійно розвиваються, змінюються, виникають, зникають тощо. Зміна життєвих ролей відбувається протягом усього життя людини, бо інакше вона не може розвиватись. Але це не означає, що ця зміна обов'язково повинна відбуватися  з великими суперечностями. Якщо ці трансформації перебігають гармонійно, тобто без надмірного загострення  життєвих труднощів, без великих  суперечностей, або, принаймні, ці суперечності продуктивно розв'язуються людиною, то ми говоримо про її гармонійний  розвиток.

Але дуже часто зміна ролей здійснюється боляче, тому що людина не може прийняти нову роль, що диктується логікою її психосоціального розвитку, або відмовитися  від старої ролі, яка втратила своє функціональне значення і призводить до деформацій і дисгармоній у  поведінці. Якщо зміни психологічних  ролей людини відбуваються з великими суперечностями, які людина не може самостійно конструктивно розв'язати, то ми говоримо про дисгармонійний розвиток. У цьому варіанті мають  місце рольові конфлікти особистості, серед яких можна розглядати і  життєву кризу особистості.

Життєва криза - це перехідний період життя, коли відбувається ламання і  активна зміна життєвих ролей  особистості. Так, характерне для багатьох особистісних криз прагнення "втекти від себе" - це не що інше, як прагнення  людини позбутися тієї ролі, що чомусь стала причиною її дисгармонійного  стану. Життєва криза характеризується неможливістю (або труднощами) засвоїти нову життєву роль, або ускладненнями  з можливістю позбутися старої життєвої ролі. Іншим випадком дисгармонійного  розвитку особистості може бути нерозвинутість важливих психологічних ролей людини, що пов'язане з нерозвинутістю її важливих соціальних функцій.

У попередньому розділі ми вже порівнювали  життєву кризу зі зміною захисного  панцера равлика, що росте. Під захисним "панцером" людини можна розуміти і систему особистісних ролей, що, крім інших, мають і адаптивну, захисну  функцію. Деякі ролі виступають як захисні  механізми. Кажуть, що людина "надягає  на себе маску", щоб сховати за нею своє справжнє обличчя. Причиною цього дуже часто є прагнення  людини захистити деякі болісні  сторони свого"Я".

Прикладом можуть слугувати випадки  рольової поведінки, пов'язані з  професійною діяльністю. За професійними ролями людина часто ховає більш  інтимні сторони своєї особистості. Цим можна пояснити таке явище, як "трудоголізм", тобто підвищену пристрасть до роботи (за аналогією з терміном "алкоголізм" - пристрасть до алкоголю). Людина обирає діяльність (а нею може бути і якесь захоплення чи хоббі), щоб поринути у світ, створений цією діяльністю, і захиститись від реалій життя, які можуть бути чимось травматичними для неї. До речі, не тільки роль "трудоголика" а й роль "алкоголика" чи "наркомана" - це також прагнення захиститись від життєвих негараздів, втеча від одних життєвих ролей і спроба "заховатись" у рамках іншої ролі.

Руйнування ролі, що відбувається в процесі життєвої кризи, завжди супроводжується руйнуванням її адаптивної, захисної функції: втратою  смислу життя, порушенням адекватного  уявлення про себе, втратою звичних  форм поведінки, пов'язаної з необхідністю створювати нові поведінкові моделі (в тому числі й адаптивні), яких перед тим ще не було, і т.д. Це руйнування не може проходити безболісно, особливо якщо побудова нових ролей  чи прийняття їх ускладнені.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Форми виходу з кризової  ситуації

Однією з форм життєвої кризи  є екзистенціальна фрустрація, що пов'язана з втратою смислу життя (Франкл В., 1990). Розуміння часу життя як цінності в системі особистісних смислів і ціннісних орієнтацій людини займає центральне місце, а інколи і асоціюється з цінністю самого життя. Цінність часу залежить від емоційного ставлення до події. Вітинки діяльності, пов'язані з творчим підйомом, натхненням, (у будь-якій діяльності, спілкуванні, коханні тощо), завжди переоцінюються нами. Цінність часу життя на початку життєвого шляху не така, як у його кінці. Коли людина знає, що приречена, миті життя, що залишилися, перетворюються у надцінність, що часто стає причиною серйозних психологічних змін.

Ціннісне ставлення людини до часу може визначатись ступенем самоактуалізації особистості. Однією з характеристик самоактуалізованої особистості (за А.Маслоу) є компетентність особистості в часі. Самореалізована людина більш гармонійно ставиться не тільки до цінності часу, а й до проблеми життя і смерті. Гармонійність, розвинутість або, навпаки, ущербність ціннісно-смислового ставлення до життєвого шляху і особистісного часу говорить про відсутність або наявність серйозних життєвих проблем: конфліктів, драм, криз, у тому числі вікових.

Якщо ціннісно-часові орієнтації умовно поділити на три групи: цінності минулого, теперішнього і майбутнього, то і  екзистенціальні фрустрації як порушення  ціннісно-смислового ставлення до життя  можна також поділити на три типи за часовою спрямованістю. Відповідно до цього можна і класифікувати  перелічені вище види життєвих криз.

Фрустрації минулого - це розлад часових  ретроспектив особистості, руйнування тих цінностей, що складали смисл  життя людини в минулому. Характерною  особливістю такої кризи є  те, що зміна життєвих орієнтацій (як на індивідуальному, так і на соціальному  рівні) відбувається вже після того, як прожито відповідний відтинок історії, котрий належить тільки до минулого, що створює відчуття втрати смислу прожитого життя. Прикладом може слугувати так званий "в'єтнамський синдром" учасників війни США  у В'єтнамі. А зараз можна говорити і про "афганський", "чеченський" синдроми, що полягають у драматичному переосмислення минулого воїнами - учасниками бойових подій, якими вони стали  внаслідок політичних інтриг керівників держав.

Відчуття життєвої кризи характерно для нинішнього стану нашого суспільства, особливо для людей старшого покоління. Крах монополії комуністичної ідеології, безперспективність шляху розвитку казарменого соціалізму, руйнування колишніх ідеалів нерідко створює  відчуття даремно прожитого життя.

Фрустрація минулого не обов'язково виникає внаслідок знецінення минулої  діяльності. Будь-який поворотний момент у розвитку суспільства призводить до того, що діячі старшого покоління (особливо ті, що внесли значний вклад  на попередніх етапах), відчувають себе відсталими від епохи, застарілими. Після революційних відкриттів у  фізиці на початку ХХ століття один із творців класичної електродинаміки Г.А.Лоренц, перебуваючись у зеніті своєї слави, казав: "Я загубив упевненість, що наукова робота вела до об'єктивної істини, і я не знаю, навіщо жив; жалкую тільки, що не помер п'ять років тому, коли мені ще все уявлялося ясним" (Иоффе А.Ф., 1962, с. 58).

Фрустрації теперішнього - це руйнування зв'язку між часовими ретроспективами  і перспективами. Як правило, такий  стан пов'язаний з переживанням поточної життєвої кризи, що супроводжується  відчуттям безвихідності становища. Воно може бути викликано різними  причинами: війна, катастрофа, нерозділене  кохання, зрада, наклеп, позбавлення  волі і т.д. Такі ситуації не обов'язково перекреслюють життя людини, а  часто лише змушують переносити реалізацію життєвих планів і завдань із теперішнього в невизначене майбутнє. Проте, невміння знайти вихід, неможливість через депресію, що виникла, пережити ситуацію, часто  призводять навіть до суїцидних спроб.