Особливості видів підсудності в цивільному процесі

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

 

 

 

 

 

 

Індивідуальна робота

з дисципліни « Цивільно-процесуальне право »

Реферат на тему: « Особливості видів підсудності в цивільному процесі »

 

 

 

 

 

Виконав: студент 4 курсу

юридичного факультету

заочної форми навчання

41 групи 

 

Перевірив:

 

 

 

 

Київ 2013

План

Вступ

1.Поняття підсудності

2.Види підсудності

Висновок

Список використаних джерел та літератури

 

Вступ

Визначити підсудність означає  встановити суд, який згідно із законом  повинен здійснювати правосуддя. Правила про підсудність мають  велике практичне значення. Чітке, юридично обґрунтоване розмежування повноважень  кожної ланки судової системи, а  також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення  цивільних справ забезпечує правильність функціонування всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань, є однією з правових гарантій справедливого  правосуддя.

Додержання правил про підсудність  сприяє швидкому, всебічному і повному  розгляду цивільної справи з урахуванням  її конкретних особливостей та з найменшими затратами, здійсненню принципу рівності всіх громадян перед законом і  судом, підвищує виховне значення правосуддя, забезпечує реалізацію права сторін на компетентний суд.

 

1.Поняття підсудності

Розмежування компетенції між  окремими ланками судової системи  і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих  їм цивільних справ називається  підсудністю.

На відміну від підвідомчості, яка розмежовує компетенцію між  державними органами як між собою, так  і міждержавними органами і громадськими організаціями щодо вирішення цивільних  справ, підсудність розмежовує компетенцію  в тій же сфері (щодо вирішення  цивільних справ), але між різними  судами. Тому підсудністю називають  ще коло цивільних справ, вирішення  яких віднесено до компетенції певного  суду.

Визначення компетенції різних судів системи провадиться залежно  від виконуваних ними функцій, від  роду (предмета) справи, суб'єктів спору, що підлягає розгляду, і місця (території), на яку поширюється діяльність певного  суду. В зв'язку з цим підсудність  поділяється на функціональну (функціональна  компетенція — competentia rations functionate), родову (предметна, об'єктивна компетенція  — competentia ratione materiale), територіальну (особиста, суб'єктивна компетенція — competentia ratione personae).

 

2. Види підсудності

Функціональна підсудність

Підвідомчі суду цивільні справи розглядаються  у порядку і цивільного судочинства  районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами, апеляційними судами областей, апеляційними судами міст Києва та Севастополя. Усі вони становлять систему загальних судів  загальної юрисдикції, складають  місцеві суди та апеляційні суди України, реалізують судову владу, здійснюють правосуддя у цивільних справах, але мають  різну, встановлену законом компетенцію  у розгляді і вирішенні справ. Розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і  між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних  справ називається підсудністю, правила якої визначені ст.ст. 107-117 ЦПК України [5,с. 74].

Функціональна підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової  системи України на підставі виконуваних  ними функцій. За цією підсудністю районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, що виконують функцію розгляду і вирішення по суті усіх справ, підвідомчих  цивільному судочинству, також переглядають свої рішення та ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст. 363 ЦПК України).

У системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної  інстанції з розгляду цивільних  і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні  правопорушення. Апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні  правопорушення є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим. Найвищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий  господарський суд України, Вищий  адміністративний суд України, а  також інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом  України. Ці суди є третьою ланкою в системі судів загальної  юрисдикції. У Вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати по розгляду окремих категорій справ по певній спеціалізації в межах відповідної спеціалізованої судової юрисдикції. Склад судових палат вищого спеціалізованого суду формується за уявленням голови суду президією вищого спеціалізованого суду.

Вищий спеціалізований суд розглядає  в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом, веде і аналізує судову статистику, вивчає і узагальнює судову практику; надає методичну допомогу судам  нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України  і законів в судовій практиці на основі її узагальнення і аналізу  судової статистики; дає спеціалізованим  судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення по питаннях застосування законодавства по дозволу справ  відповідної судової юрисдикції і ін.

Верховний Суд України є найвищим судовим органом в системі  судів загальної юрисдикції. Верховний  Суд України здійснює правосуддя, забезпечується однакове застосування законодавства всіма судами загальної  юрисдикції. Верховний Суд України  здійснює наступні повноваження:

1) розглядає в касаційному порядку  рішення загальних судів у  справах, віднесеним до його  підсудності процесуальним законом;  переглядає в порядку повторної  касації всі інші справи, розглянуті  судами загальної юрисдикції  в касаційному порядку; у випадках  передбачених законом, розглядає  інші справи;

2) дає судам роз'яснення по  питаннях застосування законодавства  на основі узагальнення судової  практики і аналізу судової  статистики; і у разі потреби  визнає недіючими роз'яснення  Пленуму вищого спеціалізованого суду.

Родова підсудність

Призначення родової підсудності  полягає в тому, щоб "розподілити  всю сукупність цивільних справ, підвідомчих суду, між окремими ланками  судової системи, тобто родова підсудність  розмежовує судову компетенцію по вертикалі" [3,с.182]. Визначити родову підсудність - означає встановити, суд якої з ланок судової системи (місцевий суд, вищий спеціалізований суд, Верховний Суд тощо) повинен вирішувати як суд першої інстанції певну цивільну справу.

Законодавець дещо по-новому підходить  до вирішення питання родової  підсудності. Як окремий вид підсудності  у ЦПК України родова підсудність  не визначається. Тобто законодавець відмовився від родової підсудності  як такої, що суперечить самій суті та призначенню окремих ланок  судової системи у цивільному судочинстві згідно з ЦПК. Так, підсудність  не може визначатися навіть у зв'язку зі специфікою предмета конкретної справи, як це було раніше щодо таких вищих  ланок судової системи, які розглядали б такі справи у першій інстанції  як апеляційні суди, Верховний Суд. "Це пов'язано з тим, що суди другої та третьої ланок судової системи - це спеціально створені суди з визначеною компетенцією, які не розглядають  цивільні справи по суті, а переглядають судові рішення за результатами розгляду справи, які виносяться судами першої інстанції, тобто є низовою судовою ланкою".

Родова підсудність визначає компетенцію  різних ланок судової системи  щодо розгляду цивільних справ у  першій інстанції залежно від  роду справи (предмета цивільного спору) або суб'єктного складу сторін спірних  правовідносин. Таке розмежування компетенції  судових органів зумовлюється міркуваннями публічно-правового характеру щодо найкращої організації судової  влади - створити для осіб, які потребують судового захисту, найбільш сприятливі умови для участі у судочинстві, для залучення всіх заінтересованих  осіб і доказів у справі. За загальними правилами родової підсудності  всі цивільні справи, які підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами (ст. 107 ЦПК України) [4,с.179].

У справах про дострокове припинення повноважень народного депутата встановлена підсудність Київському міському суду (ст. 4 Закону України "Про  статус народного депутата" від 17 листопада 1992 р.).

У свою чергу, розгляд справ, що належать до цивільної юрисдикції, суди розглядають  у порядку позовного, наказного  та окремого провадження, що виключає допустимість розгляду таких справ  вищою судовою ланкою як судом  першої інстанції, яка в будь-якому  випадку буде виступати вищою  інстанцією (апеляційною чи касаційною) з приводу перегляду судового рішення суду першої інстанції, для  чого вона і створена.

Тому сьогодні скасовано апеляційну палату у цивільних справах Апеляційного суду України, яка розглядала окремі цивільні справи як суд першої інстанції, а основне правило про так  звану родову підсудність, яке міститься  у статті 107 ЦПК України, сьогодні визначає підсудність не щодо окремих  цивільних справ між окремими ланками судової системи, а підсудність  всіх цивільних справ конкретній судовій ланці судової системи  України і зазначає, що всі справи, які підлягають вирішенню у порядку  цивільного судочинства, розглядаються  районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами (тобто місцевими  судами). Таким судам згідно зі ст. 15 ЦПК підсудні справи:

1) про захист порушених, невизнаних  або оспорюваних прав, свобод  чи інтересів, що виникають  із цивільних, житлових, земельних,  сімейних, трудових відносин, в яких  хоча б однією стороною є  громадянин;

2) справи окремого провадження;

3) справи наказного провадження;

4) справи за участю іноземних  громадян, осіб без громадянства, іноземних підприємств і організацій тощо.

У статті 108 ЦПК встановлено, що підсудність  справ, у яких однією із сторін є  суд або суддя цього суду, визначаються ухвалою судді суду вищої інстанції  без виклику сторін. Підсудність  справ, у яких однією із сторін є  Верховний Суд України або  суддя цього суду, визначається за загальними правилами підсудності.

Визначаючи підсудність справи, суддя суду вищої інстанції не має права вирішувати інші процесуальні питання, зокрема про відмову  у відкритті провадження, про  залишення заяви без розгляду або без руху.

Отже, визначення компетенції різних судів системи провадиться залежно  від виконуваних ними функцій, від  роду (предмета) справи, суб'єктів спору, що підлягає розгляду, і місця (території), на яку поширюється діяльність певного  суду. Підсудність поділяється на функціональну (функціональна компетенція), родову (предметна, об'єктивна компетенція), територіальну (особиста, суб'єктивна  компетенція).

Функціональна підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової  системи України на підставі виконуваних  ними функцій.

Призначення родової підсудності  полягає в тому, щоб "розподілити  всю сукупність цивільних справ, підвідомчих суду, між окремими ланками  судової системи, тобто родова підсудність  розмежовує судову компетенцію по вертикалі".

Територіальна підсудність

Територіальна підсудність розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих  судам справ між однорідними  судами залежно від території, на яку поширюється їхня діяльність. Таке просторове розмежування компетенції  називається особистою або суб'єктивною компетенцією. Вона персоніфікує суди по розгляду справ, визначає, який конкретно  суд може розглянути конкретну справу по першій інстанції. Територіальна підсудність має декілька видів: загальна, альтернативна, договірна, виключна, за зв'язком справ.

Загальна підсудність визначається компетенцією суду по Розгляду справи залежно від знаходження відповідача (ст. 109 ЦПК України). Якщо ним є  фізична особа, то позови пред'являються  до суду за місцем її проживання. Позови до юридичних осіб (підприємств, установ, організацій незалежно від форми  власності) пред'являються за їх місцезнаходженням. Правила загальної підсудності  поширюють свою дію на всі справи позовного провадження, за винятком тих, для яких ЦПК України встановлює інший вид підсудності. Пред'явлення  позову за місцем проживання відповідача "створює сприятливі умови для  захисту його прав та інтересів у  спірних правовідносинах з позивачем, оскільки самим пред'явленням позову він поставлений у скрутніше  становище за позивача" [6,с.204]. Крім того, первісні витрати у справі, при її відкритті в суді, несе позивач, тому загальна підсудність дисциплінує його, стримуючи від пред'явлення безпідставних позовів, оскільки у разі відмови в їх задоволенні судом він буде позбавлений можливості стягнути витрати у справі з відповідача і зазнає невиправних матеріальних збитків.

Місце проживання відповідача встановлюється позивачем (п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК України), а якщо воно йому невідоме, він може скористатися правилами альтернативної підсудності, передбаченими ч. 9 ст. 110 ЦПК України, також він може порушити перед судом питання про розшук відповідача. Якщо місце фактичного перебування відповідача у справах за позовами про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи невідоме, суд зобов'язаний оголосити розшук відповідача і покласти виконання такої ухвали на органи внутрішніх справ (ст. 78 ЦПК України).