Поняття позову, його елементи та види

Зміна чи припинення існуючих правовідносин  є одним із засобів захисту  цивільних прав. А оскільки критерієм  класифікації , позовів на види за процесуальною  ознакою є засіб захисту, то не може викликати сумнівів, існування перетворювальних позовів.

Характерною ознакою позовів про  визнання є те, що вони пред'являються, як правило, якщо у сторін виникли  сумніви в існуванні правовідносин  і суд своїм рішення повинен  усунути ці сумніви, тобто визнати наявність чи відсутність правовідносин.

При поданні перетворювальних позовів  таких сумнівів у сторін не існує. Між ними існують правовідносини і сторони це знають, однак вони просять суд перетворити їх (замінити або припинити), що входить в його компетенцію.

 

 

II. Ухвалення та оголошення рішення суду в справі.

http://otherreferats.allbest.ru/law/00119293_0.html  
III. Наказне провадження у цивільному процесі.

Справи, що розглядаються в цивільному процесі, характеризуються різноманіттям і відмінністю, зокрема по складності доведення обставин справи. Існують певні справи, які можуть бути вирішені на основі пред’явлених доказів, без їхнього судового розгляду по суті. Наприклад, якщо дитина після розірвання шлюбу залишена проживати з матір'ю, батько не платить аліменти і не оспорює батьківства, то і стягнення аліментів не вимагає судового розгляду, достатньо письмових доказів, підтверджуючих право неповнолітньої дитини на отримання аліментів на утримання від свого батька. Але не всі справи про стягнення аліментів можуть бути такими ж "прозорими". Справа серйозно ускладнюється, якщо відповідач, наприклад, вже виплачує грошові суми по інших виконавчих листах або оспорює своє батьківство. Тут для встановлення всіх обставин справи без судового слухання не обійтися.

  В багатьох країнах світу законодавство вводить спрощені процедури розгляду деяких категорій справ (простих, безперечних і т. д.). Спрощене провадження може приймати різні форми. В українському цивільному судочинстві однією з форм спрощеного провадження виступає судовий наказ [8, 374].

Судовий наказ має свою історію  розвитку як в Україні, так і за кордоном. З прийняттям нового ЦПК України у 2004 році відродили судовий наказ остаточно.

Деякі автори бачать причину тривалої відсутності наказового провадження  в українському цивільному процесі  в економіці радянського часу, для якої були не характерні ринкові  відносини. Безперечно, це має значення, і важливе. Але той факт, що прообразом судового наказу стала спрощена модель стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, свідчить і про інші причини введення судового наказу: наявність справ, які можуть бути вирішені на основі поданих письмових документів [10, 352].

В цілому судовий наказ сприяє прискоренню  як вирішення справи, так і відновлення  порушених прав.

Судовий наказ – це виключення із загального правила, згідно якого вирішенню спорів судом передує судовий розгляд. Згідно ЦПК судовий наказ є рішенням судді, винесеним на підставі заяви про стягнення грошових сум або про витребування рухомого майна від боржника по вимогах, вказаних в ЦПК.

Основними умовами наказного провадження  в Україні є: 1) особливий характер вимог, встановлених ЦПК України; 2) наявність у стягувача письмових доказів; 3) згода стягувача на вирішення спору в порядку наказного провадження.

Перелік вимог, що можуть бути розглянуті в порядку наказного провадження, чітко визначений законом, є вичерпним  і розширеному тлумаченню не підлягає. Це вимоги, засновані на нотаріально засвідченій угоді, на протесті векселя в несплаті, неакцепті та недатуванні акцепту, здійсненого нотаріусом; вимога про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, якщо вона не пов'язана з встановленням батьківства або необхідністю залучення третіх осіб, вимога про стягнення нарахованої, але не сплаченої робітникові заробітної платні, вимога про стягнення з громадян податків та зборів у дохід держави; вимога, заявлена відповідним органом, про стягнення видатків за розшук відповідача або боржника.

Свої вимоги стягувач повинен підтвердити  письмовими доказами, що беззаперечно доводять обґрунтованість заявлених  вимог. Ці докази мають бути подані разом із заявою про порушення  наказного провадження. Якщо докази не подані або на основі наданих доказів неможливо розв'язати спір про право, то суддя відмовляє у видачі ухвали про судовий наказ.

 Можливість розгляду  справи в порядку наказного  провадження залежить від волі  стягувана. Якщо він вважає, що  боржник не може пред'явити обґрунтовані заперечення проти заявлених вимог та що наданих письмових доказів достатньо для розв'язання спору, він може звертатися з заявою про порушення наказного провадження; якщо ж, на думку стягувача, справа вимагає складної юридичної оцінки, то він може звернутися до суду з позовною заявою.

Наказне провадження порушується  на підставі заяви про порушення  наказного провадження, однак, на відміну  від позовного провадження, ухвала про порушення провадження у  справі не виноситься. Заява подається стягувачем за загальними правилами підсудності. Форма заяви встановлена ст. 98 ЦПК України. До заяви стягувач додає письмові документи, що беззаперечно підтверджують заявлені вимоги [11, 97].

Сторонами в наказному провадженні  є стягувач і боржник. Стягувач — особа, яка звернулася до суду за захистом своїх прав і спирається на беззаперечні документи. Боржник — особа, яка не виконує своїх зобов'язань перед стягувачем. Треті особи, а також інші учасники процесу (свідок, експерт, спеціаліст) брати участь у розгляді справи не можуть. Як правило, заява про порушення наказного провадження подається стягувачем, однак вона може бути подана також представником, прокурором, державним органом, юридичною особою та громадянином, що від власного імені захищають права інших осіб.

Суддя протягом трьох днів від дня  надходження заяви про порушення  наказного провадження зобов'язаний розглянути й вирішити справу. Наказне  провадження проходить без судового розгляду, але це не означає, що тут  взагалі відсутнє встановлення та дослідження фактичних обставин справи. Для винесення ухвали про судовий наказ судді необхідно дослідити й оцінити обставини, пов'язані з характером заявлених вимог, їх документальне підтвердження, дотримання стягувачем визначених правил оформлення та подання заяви. Обов'язковим є також визначення й дослідження нормативно-правових засад, необхідних для видання ухвали про судовий наказ, прийняття відповідного правозастосувального акта й доведення його до відома заінтересованих осіб.

На підставі дослідження наданих матеріалів суддя виносить одну з наступних ухвал: про відмову в прийнятті заяви про порушення наказного провадження; про залишення заяви без руху; про судовий наказ.

Перш за все слід сказати про  те, які суб'єкти володіють правом звернення до суду з заявою про видачу судового наказу.

Ініціатором порушення справи може бути стягувач, причому на стороні  заявника можлива співучасть. Наприклад, декілька осіб може просити видати судовий наказ, якщо вони пов'язані  з боржником одним матеріальним правовідношенням. Слід сказати, що співучасть може бути і на стороні боржника.

Від імені і на користь стягувача  може виступати представник. Зокрема, це може бути і законний представник  на вимогу про стягнення аліментів  на неповнолітніх дітей, не пов'язаному зі встановленням батьківства, запереченням батьківства (материнства) або необхідністю залучення інших зацікавлених осіб.

Відповідні державні органи виступають в якості стягувача при заявленні  вимог про стягнення з громадян недоїмок по податках, зборах і інших обов'язкових платежах.

Органи внутрішніх справ, органи податкової поліції, мають право заявляти вимоги про стягнення витрат, пов’язаних з розшуком відповідача, або боржника і його майна, або дитини, відібраної в боржника за рішенням суду, а також витрат, пов'язаних із зберіганням арештованого майна, вилученого в боржника, і зберіганням майна боржника, виселеного із займаного ним житлового приміщення [6, 389].

Стаття 98 ЦПК чітко вказує на форму  і зміст заяви про видачу судового наказу, за невиконання яких наступають наслідки, передбачені ст. 121 цього Кодексу (залишення без руху з можливістю визнання заяви неподаною).

У змісті заяви повинні бути три  основних елемента: 1) вимога заявника, 2) обставини, на яких вони ґрунтуються, 3) документи, що підтверджують обґрунтованість заяви. Зокрема, у заяві про видачу судового наказу зазначається: назва суду, до якого звертається заявник, прізвище, ім’я, по-батькові заявника, адреса проживання, прізвище, ім’я, по-батькові боржника, адреса проживання, назва документу, обґрунтування своїх вимог, загальна сума боргу, норми законодавства, які передбачають можливість вирішення справи у порядку наказного провадження, прохання про постановлення рішення конкретного змісту та перелік додатків, які долучені до справи.

 ЦПК не передбачає  винесення ухвали про порушення  наказаного провадження (за аналогією  з відкриттям провадження у  цивільній справі). Заяву про видачу  судового наказу може бути  подано лише щодо вимог, зазначених  в ст. 96 ЦПК. Зазначенням про  те, що судовий наказ може бути виданий і в інших випадках, встановлених законом, закон вимагає звертатися до «відкритого бланку».

Слід зазначити, що у ч. 2 ст. 98 ЦПК  зазначається, що у заяві повинні  бути лише зазначено на перелік документів, а не їх подання. Однак тлумачення цієї частини статті у систематичному зв'язку з ч. 2 ст. 98 та п. 2 ч. 1 ст. 100 ЦПК вказують на те, що документи на підтвердження заявлених вимог повинні бути додані до заяви, оскільки у протилежному випадку в судді будуть підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу [20, 75].

Судовою практикою також вироблено  типовий перелік документів, які  повинні додаватись до заяви про  видачу судового наказу по найбільш поширених  категоріях справ наказного провадження. Так, у випадку подачі заяви про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, не пов'язана зі встановленням батьківства, запереченням батьківства (материнства) або необхідністю залучення інших зацікавлених осіб до заяви про видачу судового наказу додаються наступні документи: свідоцтво про народження дитини (дітей), на утримання яких просять стягнути аліменти, свідоцтво про шлюб (свідоцтво про розірвання шлюбу), довідка про знаходження дитини (дітей) на утриманні, довідка про заробітну платню боржника і про наявність або про відсутність виконавчих листів, по яких здійснюється стягнення з боржника, документ про призначення опікуна, піклувальника (в тому випадку, якщо такі призначені і заява подається опікуном або опікуном) і ін. Виходячи з поданих документів, суддя повинен звертати увагу на такі обставини:

1) що аліменти стягаються  на неповнолітню дитину;

2) що через положення  СК України боржник зобов'язаний  утримувати неповнолітню дитину (йдеться не тільки про батьків,  усиновителів, але і про дідів,  бабусь, повнолітніх братів і  сестер) [1];

3) місце роботи і  розмір заробітної платні боржника;

4) відсутність інших  виконавчих листів, по яких з  боржника здійснюється стягнення.

За наявності спору  стягнення аліментів може здійснюватися  в позовному провадженні, навіть якщо справа не обтяжена вимогою про встановлення батьківства. Наприклад, якщо з боржника проводиться стягнення по інших виконавчих листах, отже, є зацікавлені особи, які в позовному провадженні притягуються в якості третіх осіб, тоді у видачі судового наказу відмовляється. Також в позовному порядку стягаються аліменти в твердій грошовій сумі, оскільки для цього потрібне дослідження прибутків, з наявністю яких закон встановлює можливість стягнення аліментів в твердій грошовій сумі, а не в відсотковому відношенні. Така справа буде розглянута в позовному порядку [18, 244-245]

Крім загальних вимог  заява про видачу судового наказу про стягнення з громадян недоїмки по податках, зборах і інших обов'язкових  платежах повинна містити вказівку, на підставі якого закону громадянин зобов’язується до сплати відповідних платежів, яка сума платежу і терміни сплати цього платежу, сума недоїмки, термін платежу, по якому утворилася недоїмка.

До заяви додаються:

- копія платіжного  доручення або виписка з рахунку  боржника з вказівкою часу  вручення йому платіжного документа, розміру і терміну платежу;

- акт опису майна  боржника (або акт про відсутність  майна);

 У випадках подачі  заяви про стягнення нарахованої,  але не виплаченої заробітної  платні до заяви про видачу  наказу повинен бути доданий  документ, підтверджуючий нарахування заробітної платні і її невиплату (копія платіжної відомості або виписування з платіжної відомості на отримання заробітної платні) і т. iн [13, 127].

 

Задачі

1. Перебуваючи в зареєстрованому  шлюбі з Сичовою, Корольов в  травні цього року знову зареєстрував шлюб в міськбюро РАГСу з Бровкіно. В липні місяці Сичова звернулася до суду з позовом про визнання шлюбу Корольова з бровкіною не дійсним. В серпні місяці ц.р. суд, який розглядав цю справу, визнав суд не дійсним.

Не зважаючи на таке рішення суду, Корольов продовжував проживати з Бровкіною до лютого 1994 р., тобто, доки він не був засуджений до позбавлення волі на 1 рік. У вересні цього року у Бровкіної народився син, батьком якого був записаний Корольов.

3 жовтня ц.р. після відбуття покарання Корольов повернувся проживати до Сичової. В грудні ц.р. Бровкіна подала позов про стягнення з Корольова аліментів на утримання дитини.

До заяви Бровкіна додала свідоцтво про шлюб та народження дитини. Суд задовольнив позов  Бровкіної, стягнувши з Корольова на виховання дитини ¼ частину одержуваної ним зарплати.

Після того, як бухгалтерія  залізничного депо, де працював Корольов, відрахувала з його зарплати аліменти, він звернувся з позовом про  визнання запису батьківства дитини Бровкіної недійсним. На цей позов Бровкіна написала до суду пояснення, які були враховані при розгляді справи, і в позові Корольову було відмовлено.

Визначте елементи, види позовів та об’єкти спірних правовідносин в цих справах. Який характер захисту буде носити пояснення Бровкіної до суду?

Напишіть позовну  заяву Корольова про визнання запису батьківства недійсним.

 

 

 

 

 

Визнання  шлюбу недійсним