Правовий статус особи

 

ВСТУП

1. Поняття, сутність та зміст правового статусу особи

1.1 Правовий  статус особи

1.2 Права людини, права нації (народу) та їх розвиток  у сучасний період

2. Правовий статус громадян, іноземців та осіб без громадянства

  2.1 Правовий статус громадян України

  2.2 Правовий статус іноземців та осіб без громадянства

3. Захист прав і свобод людини та громадянина в міжнародному і національному законодавстві

3.1Методи гарантування і захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина

3.2 Міжнародні організаційно-правові механізми захисту прав людини

Висновки

Списко використаних джерел

 

 

ВСТУП

 

 Проголосивши  свою незалежність, Україна стала  на шлях побудови власної правової  держави і громадянського суспільства.  Серед інших проблем, що їх  вирішує народ України є і проблема здійснення прав людини та громадянина.

Правовий  статус особи — це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов’язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб’єкт права (тобто як такий, що має правосуб’єктність) координує свою поведінку в суспільстві. Правовий статус особи відображає юридичне закріплення досягнутого суспільством обсягу свободи особи.

Правовий статус громадян виражає її соціально-економічне і політичне становище в державі й суспільстві, а також можливості для реалізації прав і свобод та покращення свого становища за допомогою права і законодавства. Держава і суспільство зацікавлені і значною мірою стимулюють правомірну діяльність і поведінку особи. Знання цих прав, свобод та обов’язків дає можливість захищати ці права законними методами і способами в судовому порядку, а також за допомогою інших юридичних гарантій. Знання свого правового статусу дає можливість особі знати, що дозволено робити, що вона зобов’язана робити і що заборонено робити.

Мета  курсової роботи.  Дослідити з сучасної дії законодавства України, що стосується правового статусу громадян. Крім того, метою є виробити орієнтир удосконалення в законодавстві України особи, його прав та свобод.

Актуальність теми курсової роботи. У ХІІІ столітті вперше з’явилося таке поняття, як «права людини». На сьогодні, права та свободи людини охороняються нормативно-правовими актами кожної держави, пройшовши довгий та складний шлях у їх формуванні та закріпленні. На даному етапі є актуальним питання про правовий статус громадян, його зміст та види, значення результатів наукового дослідження питання для майбутнього його дослідження.

У державі можуть існувати різні правові статуси; правовий статус громадян України, правовий статус окремих соціальних груп населення: неповнолітніх, пенсіонерів, військовослужбовців тощо, які займають різне становище в суспільстві. Крім того, існує правовий статус держави, органів державної влади, посадових осіб, різноманітних юридичних осіб тощо. Але об’єктом вивчення даної курсової є правовий статус громадян України. У правовому статусі громадянина виражаються відносини між громадянином і державною владою та іншими суб’єктами громадянського суспільства.

Об’єкт  дослідження – правовий статус громадян України, а предмет – права та обов’язки громадян, їх різновиди та зміст.

Теоретична  значущість дослідження. Дослідження питання правового статусу громадян у теоретичному плані має вагоме значення лише тому, що представлений перелік прав та обов’язків громадян може бути доцільно використаний під час вивчення даної дисципліни у навчальних закладах і для обізнаності з інших юридичних питань, яких безпосередньо стосується досліджувана тема.

Практична цінність роботи полягає у розробці системи для вивчення правового статусу як однією з частин даної дисципліни, визначення її суспільно-політичного характеру, так само, як і її вплив на інтеграцію у національну культуру, громадсько-політичну думку, культурно-історичні проекти та міркування.

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК:

 

Отже, правовий статус особи - це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов’язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб’єкт права координує свою поведінку в суспільстві. Але єдиного поняття «правового статусу особи» немає.

М.І. Матузов  вважає, що «правовий статус -  це юридично закріплене становище особи в суспільстві». Інші автори вважають, що це поняття складається з соціально допустимих і необхідних можливостей особи не просто як індивід, а як громадянина. М.В. Вітрук визначає «правовий статус як систему юридичних прав, свобод, обов’язків і законних інтересів в їх єдності, основу чи ядро її правового становища».     

Нараховують три види правових статусів особи:

• загальний статус, тобто однаковий для всіх громадян України (закріплений Конституцією України);
• спеціальний статус, тобто закріпляючої особливості правового положення деяких категорій громадян (державні що служать, підприємці, учні й т.д.);
• індивідуальний статус, тобто выражающий всю повноту суб'єктивних юридичних прав і обов'язків даного громадянина( визначається, наприклад, його статтю, віком, родиний станом, наявністю утворення, займаною посадою й т.д.).

Найбільш повною вважається структура правового  статусу, що складається з таких елементів: суб’єктивні права, свободи і юридичні обов’язки; громадянство; правові принципи і юридичні гаранті; законні інтереси; правосуб’єктність; юридична відповідальність.

1948 р. ООН  прийняла Загальну декларацію  прав людини, яка проголошувала  і закріплювала основні права людини. З цього часу почала розвиватися теорія прав людини на міжнародному рівні.. У 1989 р. у колишньому СРСР було прийнято декларацію прав людини. Україна такої Декларації не прийняла, хоча в новій Конституції України закріплено широкі демократичні права і свободи людини.

Отже, еволюція правового статусу, прав і свобод людини в багатьох випадках залежить від факторів розвитку і співробітництва в цій сфері на міжнародному рівні. Під впливом міжнародного співробітництва зросла повага до прав і свобод людини.

 

 

ВИСНОВОК:\

 

Отже, конституційні  права та обов’язки громадян становлять ядро правового статусу громадян, які закріплені в Конституції України у Розділі ІІ(ст.ст.21 – 68).  Нова Конституція України значно розширила права та свободи громадян, враховуючи світовий досвід з цих проблем. 

Правовий  статус громадянина – це система або сукупність юридичних і природних прав, свобод і обов’язків особи, які закріплені в чинних формах і видах права, зокрема в законодавстві, і складають необхідні потенційні можливості особи мати суб’єктивні права та обов’язки, реалізувати їх у системі суспільних правовідносин, у різноманітних видах діяльності, навчання і спілкування. 

Права та свободи  громадян можна класифікувати на групи залежно від сфери реалізації їх у суспільному житті: 1) фізичні; 2) особисті; 3)економічні; 4) політичні; 5) культурні; 6) громадянські; 7) соціальні; 8) екологічні та інші.

Правовий статус громадянина у відомій мері відрізняється  від правового статусу іноземця (громадянина іншої держави), особи  без громадянства. Останні, наприклад, в Україні не беруть участь у референдумах, не обираються в органи державної влади й т.д. Їх права та обов’язки контролюються не лише Конституцією України, але й передбачаються міжнародними договорами та ін.

 

ВИСНОВОК

 

Захист прав та свобод людини посідає найголовніше місце як національних, так і міжнародних законодавствах.  

У сучасній системі  міжнародного права механізмами  захисту прав людини є система  міжнародних (наднаціональних) угод ,установ, органів і організацій, які діють  з метою дотримання та здійснення загально визначених міжнародних стандартів прав людини, при потребі – їх відновлення у разі порушення. Міжнародні механізми захисту прав людини (якщо мати на увазі міждержавну частину механізмів) формуються лише за взаємною згодою декількох держава, формалізовані міждержавними угодами й, відповідно, діють у межах цих угод за чітко визначеними процедурами та згідно з наданими повноваженнями у правовій площині.

Серед найважливіших  міжнародних правових актів з  захисту прав людини посідають:  

-  Загальна  декларація прав людини 1948 р.;

- Міжнародний  пакт про економічні, соціальні  і культурні права 1966 р.;

- Міжнародний  пакт про цивільні і політичні  права 1966 р.;

- Європейська  конвенція про захист прав  людини й основних свобод 1950 р.

Тому, ми можемо зробити висновок, що початок організації захисту прав і свобод людини, почалося у 2 половині ХХ століття. На мою думку, що організація захисту прав людини сформувалася пізно, бо до цього особа мала VETO  у деяких сферах життя, що сковувало дії щодо організації особистих прав та інше.

 

ВИСНОВОК

 

Протягом століть  права та свободи особи ставала  об’єктом у історичних проектах та наукових дослідженнях. Як уже зазначалося, права та свободи людини становлять ядро правового статусу особи  і громадянина.

Права людини, їх соціальне призначення в суспільстві – одна з найбільш важливих проблем історичного, соціального та культурного розвитку людства. Вони незмінно знаходилися і сьогодні знаходяться в центрі уваги філософської, політичної, правової, етичної, релігійної та інших форм суспільної думки.

Отже, ми можемо зробити висновок, що правовий статус особи і громадянина – це система або сукупність юридичних і природних прав, свобод і обов’язків особі, які закріплені в чинних формах і видах права, зокрема в законодавстві, і складають необхідні потенційні можливості особи мати суб’єктивні права та обов’язки, реалізувати їх у системі суспільних правовідносин, у різноманітних формах діяльності, спілкування і навчання.

У національному  праві правовий статус людини та громадянина  характеризується широким змістом, в основі якого закріплення прав, свобод та обов’язків громадян України, іноземців та осіб без громадянства, що знайшли своє відображення в роботі. 

Закони про  нормативно-правові акти України, що визначають права та обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом. Але це не відбувається належним чином. Багато прав людини принижуються, від чого питання щодо демократії нашої держави під питанням. На мою думку, щоб здійснювалися принципи щодо здійснення належним чином прав та свобод, необхідно перш за все змінити відносини всередині суспільства, а також між суспільством та державою.

Україна активно  діє на міжнародному, регіональному  та національному рівні, створюючи  умови, охороняючи та захищаючи право людини і громадянина на життя. Існує, щоправда, ряд проблем у плані активнішого впровадження міжнародно-правових норм у національне законодавство, але для цього потрібен час і економічний добробут.

Конституція України, регламентуючи обов’язки людини і громадянина, виходить з принципу, згідно з яким кожна людина має обов’язки перед суспільством, а це, в свою чергу, забезпечує вільний  і всебічний розвиток усіх особистостей, держави і суспільства у цілому. Регламентуючи обов’язки людини і громадянина, Конституція виходить з того, що вони є об’єктивними для розвитку нашої держави і суспільства, а щодо конкретної людини це означає, що здійснення  прав і свобод можливе тільки за наявності виконання обов’язків суб’єктом цього права чи свободи, а також іншими суб’єктами.