1) за зобов'язаннями, змістом яких  є передача прав на будівлю  або земельну ділянку, іншого  нерухомого майна - за місцезнаходженням  будівлі чи земельної ділянки,  іншого нерухомого майна;

     2) за грошовими зобов'язаннями - за  місцем розташування управненої  сторони на момент виникнення  зобов'язання, або за новим місцем  її розташування за умови, що  управнена сторона своєчасно  повідомила про нього зобов'язану  сторону;

     3) за іншими зобов'язаннями - за  місцезнаходженням постійно діючого  органу управління (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше  не передбачено законом. [6, с. 286-288]

     Особливі  правила передбачені законодавством щодо виконання грошових зобов'язань. Так, згідно зі ст. 198 ГК України платежі  за грошовими зобов'язаннями, що виникають  у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або  готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

     Грошові зобов'язання учасників господарських  відносин повинні бути виражені і  підлягають оплаті у гривнях. Грошові  зобов'язання можуть бути виражені в  іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають  право проводити розрахунки між  собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, що не виключає використання грошового еквіваленту в іноземній  валюті (ст.ст. 524, 533 ЦК України). Виконання  зобов'язань, виражених в іноземній  валюті, здійснюється відповідно до закону.

     Частина 7 ст. 193 ГК України не допускає односторонньої відмови від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмову від виконання  або відстрочку виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим  договором не було виконане належним чином. Додатково у ст. 236 одним  з видів оперативно-господарських  санкцій ГК України називає односторонню відмову від виконання свого  зобов'язання управненою стороною із звільненням  її від відповідальності за це - у  разі порушення зобов'язання другою стороною. Подібне положення (більш  загального характеру) міститься у  ст. 525 ЦК України, яка підставою односторонньої відмови від зобов'язання та односторонньої зміни його умов додатково називає  випадки, передбачені договором.

     Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин. [3, 49-50]

     Висновки

     Підсумовуючи  викладене, зробимо висновок, що загальноправова  конструкція договору в найбільш узагальненому вигляді утворюється  з таких системотворних елементів:

     1) акта згоди (сумісно здійснені  волевиявлення двох або більше  суб'єктів, якими встановлюються  необхідні правові результати;

     2) змісту згоди (сукупності прав  та обов'язків, зовнішньою формою  вираження яких є договірні  умови);

     3) суб'єктів, які досягли згоди  (сторін договору);

     4) мети, заради якої досягнуто згоду  (форми усвідомлення інтересів,  що реалізуються за допомогою  договору).

     Що  ж стосується об'єкта договору, то він  набуває якості самостійного сутнісного елемента тільки в договірних конструкціях, де домінує майновий компонент. У  договорах, де превалює організаційний компонент (або майновий узагалі  відсутній), «об'єкт договору» як певний корисний результат, що не має  безпосереднього цінового вираження, поглинається поняттям «договірна мета» (запланована ціль). Так, колективний  договір укладається на основі чинного  законодавства, з метою регулювання  виробничих, трудових і соціально-економічних  відносин та узгодження інтересів працівників, власників та уповноважених ними органів. При цьому саме нормування означених відносин, узгодження інтересів  їх учасників є тим корисним результатом, який водночас є об'єктом (благом, із приводу отримання якого сторони  вступили у договірні відносини) та метою коллективного договору.

     Усі галузі права, де знаходить застосування юридична конструкція індивідуального  договору, додають до неї певні  особливості, однак, її міжгалузева  сутність залишається незмінною: договір - це здійснений у відповідній формі, у межах, окреслених законом, акт  згоди сторін, спрямований на регламентацію  їхньої поведінки (в окремих випадках - поведінки інших учасників суспільних відносин) шляхом встановлення їхніх прав та обов'язків для досягнення певної мети.

     Сутнісні  елементи договірної конструкції наповнюються своїм специфічним змістовим  навантаженням залежно від того, яку сферу впорядковує договір. Інакше кажучи, загальноправова договірна  конструкція набуває специфічного характеру у межах окремо взятої галузі права. Зв'язок договору зі сферою його застосування, з іншими галузевими правовими засобами, які упорядковують  цю сферу, забезпечує еластичність, гнучкість  договірній конструкції, що є однією з найголовніших умов її успішної адаптації до основних тенденцій  розвитку суспільних відносин, які  охоплено регулювальним впливом  тієї чи іншої галузі права. Подальша деталізація можлива, якщо в межах  загального предмета галузевого регулювання  виокремлюються специфічні «ділянки» (суспільні відносини), які вимагають  подальшої спеціалізації правового  регулювання.

     Розподіл  договорів на окремі види має не тільки теоретичне, але і важливе  практичне значення. Він дозволяє учасникам господарського обороту  досить легко виявляти і використовувати  у своїй діяльності найбільш істотні  властивості договорів, застосовувати  на практиці такий договір, що у найбільшій мірі відповідає їх потребам. Оскільки договори є різновидом угод, на них  поширюється і розподіл угод на різні  види.

     Договори  науковці поділяють на доктринальному та законодавчому рівнях. На доктринальному їх поділяють за наступними критеріями: залежно від характеру розподілу  прав і обов'язків між учасниками всі договори, залежно від моменту, з якого угоди вважаються укладеними, за співвідношенням виникаючих з  угоди прав і обов'язків сторін, залежно від характеру породжуваних договором юридичних наслідків, залежно від підстави укладання, за способом оферти й визначення змісту, залежно від кола осіб, які можуть вимагати виконання договору, за змістом  істотних умов, залежно від періодів виконання своїх обов'язків.

     Нормативна  класифікація господарських договорів  здійснюється за предметною ознакою, тобто  залежно від видів майнових відносин, котрі є предметом відповідних  договорів. Їх систему дає Цивільний  кодекс як основне джерело господарських  договорів.

     Господарський договір, як й будь-який інший, виконує  в економіці ряд функцій. Функції  господарського договору - це передбачені  чи санкціоновані законом регулятивні  властивості його як юридичного акта, завдяки яким врегульовуються відповідні господарські відносини.

     Список  літературних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 року(відомості  Верховної Ради (ВВР), 1996, № 30, ст. 141).
2. Господарський кодекс України від 1 січня 2004 року (відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, № 18, № 19-20, №21-22, ст. 144).
3. Цивільний кодекс України від 1січня 2004 року (відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, № 40-44, ст. 356).
4. Господарський процесуальний кодекс України від 6 жовтня 1991 року (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 6, ст.56).
5. Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 року (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 25, ст.274).
6. Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, NN 47, 48, 49, 50, 51, 52, ст.349).
7. Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 року (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 30, ст.416).
8. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, N 16, ст.68).
9. Закон України «Про концесії» від 16 липня 1999 року (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 41, ст.372).
10. Закон України «Про угоди про розподіл продукції» від 14 вересня 1999 року (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 44, ст.391).
11. Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 1 липня 2004 року (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 52, ст.562).