Види заповідальних відказів

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. Г. С. СКОВОРОДИ

 

 

 

 

 

Види заповідальних відказів

(легатів)

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 2 курсу

факультету іноземної  філології

групи 22 – АС

Малищак Вікторія Олегівна

 

 

Перевірила:

Бєлякова О. С.

 

 

 

 

Харків – 2012 р

План

Вступ

1. Заповідальний  відказ. Поняття та види
2. Правові ситуації щодо заповідального відказу
3. Втрата чинності заповідального відказу

Висновки

Список  джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Спадкове право як підгалузь цивільного права становить собою сукупність встановлених державою правових норм, які регламентують порядок та умови переходу майнових прав та обов’язків померлого громадянина до інших осіб. Спадкове правонаступництво виникає після смерті особи, яку називають спадкодавцем, і встановлюється на користь спадкоємця. Законодавством встановлено два способи визначення спадкоємців та поділу спадкового майна: за заповітом та за законом. Отже, кожний дієздатний громадянин може за життя визначити долю свого майна на випадок смерті. Таке розпорядження, посвідчене у встановленому законом порядку називається заповітом. Так фізична особа визначає спадкоємців, яким бажає передати належні ій на праві власності майно та особисті немайнові права і також може зазначати умови прийняття спадщини та інші, передбачені законом розпорядження. Тобто, заповідач може призначити одну особу своїм спадкоємцем, заповівши їй усе майно,  а може й кілька спадкоємців, розподіливши між ними своє майно. 
Спадкодавець також має право доручити одному чи кільком спадкоємцям виконати за рахунок спадкового майна певні дії на користь третьої особи, названої в заповіті. Отже, за характером розпоряджень можна виділити заповіти:із заповідальним відказом (статті 1237-1239 ЦК), з покладанням на спадкоємців обов’язків (ст. 1240 ЦК).

1. Заповідальний  відказ. Поняття та види

Можливість встановлення заповідального відказу передбачена  у статтях  1237, 1238  ЦК України. Заповідач  має право покласти на одного чи декількох спадкоємців виконання  якого- небудь зобов’язання (як правило, за рахунок спадщини), на користь одного чи декількох осіб (таких осіб прийнято називати відказоодержувачами), які у зв’язку з посвідченням заповіту і у разі смерті заповідача здобувають право вимагати виконання зазначеного у заповіті обов’язку, тобто заповідального відказу(легату). Заповідальний відказ має бути встановлено лише самим заповідачем та включено ним у текст заповіту.

Відказоодержувачами можуть бути будь-які особи незалежно від того, чи належать вони до спадкоємців за законом.

Предметом заповідального відказу  може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входять або не входять до складу спадщини (наприклад, обов’язок сплатити борг відказоодержувача чи придбати будь-яку річ і передати ії відказоодержувачу, обов’язок надати відказоодержувачу право користування автомобілем протягом певного строку ).

Особливим видом заповідального відказу є покладання на спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, обов’язку надати іншій особі право довічного користування цим будинком або його частиною. При цьому право користування будинком  цієї особи зовсім не означає право користування членами ії сім’ї,іншими родичами. Такі особи можуть довічно проживати у такому будинку, але не мають права розпоряджатися нею. Право користування житловим будинком,квартирою або іншим рухомим або нерухомим  майном,одержане за заповідальним відказом, є таким, що, як правило не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача.

При включенні до заповіту права користування будинком,краще  вказувати, яким буде порядок користування будинком, хто і в якій частині будинку може проживати. Дане положення поширюється не тільки на будинок та право користування ним ( як спадкову масу),а й на будь-яке інше заповідане майно (автомобіль, комп’ютер…)

Спадкоємець, на якого заповідачем  покладено заповідальний відказ, зобов’язаний виконати його лише у  межах реальної вартості майна, яке  перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадковця, що припадають на це майно. Під межами  реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадковця, що припадають на це майно, слід розуміти реальну вартість майна,яка визначається на момент прийняття спадщини чи видачі свідоцтва про право на спадщину за ринковими цінами на подібне майно.

1.  легат віндикаційний. Звичайно цей легат встановлювався за допомогою слів і містив розпорядження про передачу певної речі або сервітуту. Особа-легатарій одержувала річ під час прийняття спадкоємцем спадщини або право на сервітут і могла у випадку затримки пред'явити тут же віндикаційний позов, від чого сам легат дістав свою назву.  
2. легат дамнаційний. За цим легатом легатарію надавалося тільки право вимагати від спадкоємця виконання волі спадкодавця (наприклад, купити якусь цінну річ за певну суму і передати іншому). Для захисту свого права легатарій мав тільки особистий позов до спадкоємця.  
3. легат престаційний. Самими римськими юристами цей легат трактувався по-різному. Сабініанці вважали, що за цим легатом одному з декількох спадкоємців давалася певна річ додатково до спадкової частки. Прокульянці, навпаки, вважали, що цей легат є лише різновидом першого легату, оскільки він дозволяв робити відписи і на користь третіх осіб.  
4. легат неперешкоджаючий. За цим легатом спадкоємець зобов'язувався тільки дозволити (не перешкоджати) легатарію взяти відписану йому річ.  
Форма відписів - фідєїкоміси. Зародком цієї форми відписів стали різноманітні неформальні, словесні або письмові прохання особи, яка помирає, до спадкоємця передати щось іншій особі. Таке прохання з юридичного погляду для спадкоємця було зовсім не обов'язковим, а лише справою його совісті (fidei - звідси fideicomisum).

 

 

 

2. Правові ситуації щодо заповідального відказу

• Для спадкоємця обов’язок виконати заповідальний відказ виникає лише у випадку прийняття ним спадщини. Відказоодержувач вправі відмовитися від прийняття заповідального відказу, що має здійснюватися шляхом подання нотаріусу відповідної заяви (ст. 1271 ЦК).

• Відказоодержувач вправі відмовитися від виконання зобов’язання на його користь . Також він може бути позбавлений права на одержання спадщини у випадку, якщо відказоодержувач своїми діями перешкоджав виконанню волі заповідача або діяв проти спадкоємців і спадкодавця.
• Заповідальний відказ підлягає виконанню лише у межах вартості спадкового майна,отриманого спадкоємцем, з вирахуванням боргів спадкодавця,якщо такі є.
• Законодавством передбачено виконання заповідального відказу обов’язковим спадкоємцем лише у тій частині, у якій спадкове майно,отримане таким спадкоємцем, перевищує його обов’язкову частку.
• Відказоодержувач вправі вимагати виконання зобов’язання від спадкоємця, який прийняв спадщину, але намагається ухилитися від виконання заповідального відказу. Так, ст. 257 ЦК України встановлює строк позовної давності у три роки, який поширюється на право відказоодержувача вимагати виконання спадкоємцем обов’язку виконати заповідальний відказ. Даний строк рахується з дня відкриття спадщини.
• Якщо відказоодержувач не проживав і не користувався майном,зазначеним у заповідальному відказі,то він має право вимагати від спадкоємців його виконання.
• Якщо він володів або користувався майном, зазначеним у заповідальному відказі,то він вправі продовжувати ним користуватися і зареєструвати свої права на таку власність.
• Якщо протягом встановленого строку відказоодержувач не вимагав права на заповідальний відказ,то після його закінчення він вважається таким,що прийняв заповідальний відказ.

3. Втрата чинності заповідального відказу
• у разі смерті відказоодержувача, що мала місце до відкриття спадщини.
• якщо спадкоємець (на якого за заповітом покладено обов’язок виконати заповідальний відказ на користь 3-ї особи - відказоодержувача) помре до відкриття спадщини (чи відмовиться від прийняття спадщини), обов’язок виконати заповідальний відказ «автоматично» перейде до спадкоємців, до яких переходить його частка. Якщо ж спадкоємців за заповітом не виявиться і спадщина перейде до спадкоємців за законом, заповідальний відказ втратить силу (ст. 1238 ЦК України).
• у разі відмови відказоодержувача від прийняття заповідального відказу .

 

 

 

 

Висновки

Отже, заповідальний відказ- це право покладання на одного чи декількох спадкоємців виконання якого- небудь зобов’язання за рахунок спадщини, на користь 3-ї особи.

Заповідальний відказ має  бути встановлено лише самим заповідачем.

Відказоодержувачами можуть бути будь-які особи незалежно від того, чи належать вони до спадкоємців за законом.

Особливим видом заповідального відказу є покладання на спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, обов’язку надати іншій особі право довічного користування цим будинком або його частиною.

Відказоодержувач вправі відмовитися від прийняття заповідального відказу.

У разі смерті відказоодержувача заповідальний відказ втрачає силу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  джеререл

1. Цивільне право України. Особлива частина : підручник / за ред.        О.В. Дзери. – 3-тє вид., перероб. і допов.– К. : Юрінком Інтер, 2010. – 1176 с.
2. Цивільний кодекс України 6 коментар / за заг. ред.. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. – О. : Юрид. літ., 2003. – С. 1007.
3. Фурса С. Я. Спадкове право: Теорія і практика / С.Я Фурса, Є.І. Фурса. – К. : Атіка, 2002.
4. Цивільний Кодекс України. – К., 2003.