Застава майнових прав

Нижнім С.В. обґрунтовується необхідність доповнення Закону України "Про заставу" статтею 52-1, у якій вказувалося б, що "звернення стягнення на заставлені майнові права здійснюється шляхом відступлення такого права заставодавцем заставодержателю, якщо інше не встановлене законом або договором".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Окремі види застави майнових прав

Правове регулювання застави корпоративних прав

Як зазначає Кравчук В. М., корпоративні права можуть стати  об’єктом застави, бо відповідають ознакам, які притаманні об’єктам застав: можливість відчуження такого об’єкта; на предмет  застави може бути звернено стягнення  кредиторів.

За змістом ст. 53 Закону України «Про господарські товариства»: відчуження частки у статутному капіталі, а відповідно, корпоративних прав, можливо шляхом продажу чи відступлення у будь-який інший спосіб одному або кільком учасникам цього товариства, а третім особам – за умови, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Зі змісту ст. 57 Закону України  «Про господарські товариства» можна  зробити висновок, що звернення допускається на частину майна товариства, пропорційну  частці в статутному капіталі. Це, зокрема, підтверджується і змістом ст. 149 ЦК, в якій йдеться саме про  звернення стягнення на частину  майна товариства.

Таким чином, частка в статутному капіталі може бути предметом застави (адже вона може бути відчужена), але  на неї не можна звернути стягнення, а частина майна товариства, пропорційна  частці, не може бути предметом застави (оскільки до виділення вона не існує), але на неї можна звернути стягнення.

Для виходу із цієї ситуації доцільно, щоб предметом застави  були саме корпоративні права. Різниця  в тому, що Закон України «Про господарські товариства» та ЦК, в  якому є наведені вище обмеження, не оперують поняттям корпоративних  прав, тому ці обмеження для них  є формальними і фактично не відносяться. На сьогодні, в законодавстві відсутня будь-яка норма, яка б забороняла відчуження корпоративних прав або звернення стягнення на них. Разом з тим, оскільки корпоративні права є різновидом майнових прав, то на заставу корпоративних прав поширюються норми, які регулюють заставу майнових прав.

На практиці непоодинокі  випадки, коли учасники договірних відносин, виділяють зі складу корпоративних  прав, такі його елементи, як право на одержання частини прибутку, права  на одержання частини майна товариства, ряд управлінських функцій, і  оформляють їх в якості застави корпоративних  прав, посилаючись на майнових характер таких прав. При цьому, слід зауважити, що чинне законодавство не передбачає ситуації, коли окремі елементи корпоративних  прав, можуть розглядатися в якості самостійних об'єктів заставних  відносин.

З аналізу змісту ч. 2 ст. 590 ЦК і ст. 20 Закону України «Про заставу» вбачається, що основним юридичним  фактом, з яким пов'язується виникнення у заставодержателя права на звернення  стягнення, є невиконання забезпеченого  зобов'язання у встановлений строк. Законом передбачено також інші обставини, які надають право  звернути стягнення на предмет застави  достроково. Але з урахуванням  дії принципу «дозволено усе що не заборонено», наприклад, з метою  попередження загрози втрати або  зниження вартості предмета застави, вважаємо за доцільне в договорі застави корпоративних  прав передбачати додаткові обставини, які забезпечать заставодержателеві право звернути стягнення на предмет  застави.

Найскладнішим елементом  заставних правовідносин залишається  звернення стягнення на предмет  застави. Тут все залежить, від  того як ці відносини врегулюванні в договорі застави, бо механізм звернення  стягнення законодавчо не передбачений, тому в цій частині договір  застави повинен бути особливо інформативний. Адже, якщо сторони «недорегулюють»  свої відносини, то з'явиться широкий  простір для їх оспорювання.

Визначення права участі у товаристві як особистого немайнового  права не погоджується ні з частиною 2 ст. 26 ЦК України, що визнає особисті немайнові  права такими, що безпосередньо входять  до змісту цивільної правоздатності фізичної особи, ні зі ст.ст. 269-315 ЦК України, присвяченими особистим немайновим правам фізичних осіб.

 Ч.1 ст.100 ЦК України  забороняє передавати права участі  в товаристві іншій особі лише  окремо. А разом з майновими  правами право участі у товаристві  може передаватись у порядку,  що встановлений законом та  відповідними установчими документами.

Частка в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю може бути використана як предмет  застави, але звернення стягнення  на частку в статутному капіталі має  відбуватися шляхом звернення стягнення  на її майновий еквівалент - частину  майна товариства, пропорційну частці в статутному капіталі.

Застава майнових прав, що виникають з договору оренди

Необхідно нормативно закріпити  у Законі України "Про заставу" можливість передачі у заставу майнових прав, що виникають з договору оренди. Таким чином, зважаючи на положення  ч. 2 ст. 16 ЗУ "Про іпотеку", відповідно до якої "передача в іпотеку об'єктів  незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва", дістала б логічний розвиток і  була б нормативно врегульованою  можливість передачі у заставу, зокрема, прав оренди земельних ділянок.

Авторські майнові права  як предмет застави

Предметом застави можуть бути не будь-які майнові права, а  лише ті, що існують в зобов'язально-правових відносинах. Абсолютні майнові права  предметом застави бути не можуть, оскільки в них наперед не відомий  боржник, як того вимагає ч.2 ст. 49 Закону України "Про заставу".

Використання (відчуження) майнових прав автора може виступати у трьох  наступних формах:

1) за авторським договором,  укладення якого передбачається  ч. 5 ст. 15 Закону України "Про  авторське право та суміжні  права", в якому вказується  розмір і порядок виплати авторської  винагороди за створення та  використання твору; 

2) позадоговірне використання  майнових прав автора без його  згоди, але з обов'язковою виплатою  авторської винагороди, що передбачено  ч. 2 ст. 25, ч. 2, ч. 4 ст. 42 Закону України  "Про авторське право та  суміжні права";

3) неправомірне використання  твору, що дає автору право  на відшкодування збитків (моральної  шкоди), завданих в результаті  порушення авторського права,  включаючи упущену вигоду або  стягнення доходу, отриманого порушником  внаслідок порушення ним авторського  права або виплату компенсацій.

Предметом застави можуть бути лише такі види майнових прав автора, які існують в межах зобов'язальних правовідносин, а саме майнові права  автора на авторську винагороду, що випливають з авторського договору.

Науковцями наголошується  необхідність внести зміни до Закону України "Про авторське право та суміжні права", шляхом безпосередньої вказівки на можливість використання такого майнового авторського права, як право на авторську винагороду, що випливає з авторського договору, в якості предмета застави.

Особливості застави інших майнових прав

Нижний С.В. спростовує твердження окремих науковців (В.Олійника) про  виділення застави дебіторської заборгованості у окремий різновид застави майнових прав. Вказується, що таке виділення є недоцільним, оскільки за своєю природою дебіторська  заборгованість як економічна категорія  у цивільно-правовому розумінні  є лише сукупністю прав грошових вимог.

Також вказується на порівняно новий вид застави, що активно використовується останнім часом суб'єктами цивільного обороту - заставу грошових коштів на депозитних рахунках у банківських установах, та робить наступний висновок: незважаючи на те, що гроші визначаються у Цивільному кодексі України як різновид речей, коли мова йде про безготівкові гроші, то саме за правилами застави майнових прав може здійснюватися їх застава, оскільки предметом застави є право вимоги клієнта до банка повернути йому грошові кошти, що знаходяться на депозитному рахунку.

Науковцями спростовується твердження, що має місце у юридичні літературі, про можливість застави прав користування надрами, оскільки відповідно до положень діючого законодавства (ст.16 Кодексу України "Про надра") для отримання таких прав користування обов'язковим є отримання спеціальних дозволів на користування надрами спеціально уповноваженими органами виконавчої влади, тобто вказані права не є оборотоздатними.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Використання майнових прав як предмета застави не є абсолютно  новим для вітчизняного цивільного законодавства. У радянський період таке використання було передбачене  лише у ЦК УСРР 1922 року. Проте реального  застосування даного інституту на підставі вказаної норми на той час не відбувалося, а ЦК УРСР 1963 року вже не передбачав майнових прав серед об'єктів, що могли  використовуватися як предмет застави.

Із прийняттям Закону України "Про заставу" ситуація змінилися та майнові права стали тим інструментом, що вже міг використовуватися для забезпечення стабільності цивільного обороту. Щоправда, ведучи мову про його ефективність зазначається, що "відсутність" протягом понад сімдесяти років майнових прав серед можливих предметів застави за вітчизняним законодавством не могла не позначитися на необхідності відновлення не лише відповідного нормативно-правового регулювання використання майнових прав як предмета застави, а й впровадження відповідного механізму реалізації інституту застави майнових прав у правозастосовчій практиці.

Через відсутність в українському законодавстві чітко окреслених систематизованих критеріїв щодо тих  майнових прав, які можуть бути використані  як предмет застави, можна зробити висновок, що як предмет застави можуть використовуватися наступні майнові права:

а) права грошової вимоги;

б) права користування;

в) окремі види корпоративних  прав (зокрема, право на частку в  статутному капіталі товариства з обмеженою  відповідальністю);

г) окремі речові права на чужі речі (зокрема, право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

 

Список використаних джерел

1. Конституція України  від 28 червня 1996 року - К., 1996р.

2. Цивільний кодекс України  від 16 січня 2003 року // ВВР. 2003. №  6. Ст. 48.

3. Закон України "Про  іпотеку" від 5 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, ст.228.

4. Закон України "Про  заставу" від 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 47, ст.642.

5. Підопригора О.О., Сумін  В.О, Цивільне право України-  К.:Юрінформ.2003р., - с. 317.

6. Цивільне право України  / Під ред. Ч.Н.Азімова, С.М.Приступи - Х., "Право", 2004р., - с. 449.

7. Нижний С.В. До питання про правову природу застави // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 2. – С. 104-110.

8. Нижний С.В. Застава майнових прав, що виникають з орендних правовідносин // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. – 2005. – № 1. – С. 130-134.

9. Нижний С.В. Правове регулювання застави корпоративних прав // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. – 2006. – № 3-4 (19-20). – С. 187-192.

10.Нижний С.В. Проблеми галузевої належності інституту застави / Методологія приватного права: Зб. наукових праць / Редкол.: О.Д.Крупчан (голова) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 340-344.